Історія Шипинці

Минуло понад сім сторіч як на території Буковини у північній її частині існувала автономна територіальна одиниця під назвою “Шипинська земля”.

В першій половині ХІV ст. на східних схилах Карпат в долині ріки Молдова утворилося незалежне від Угорського королівства Молдавське князівство. Одержавши незалежність з 1359 року молдавські господарі прилучили до складу своєї держави ту територію Буковини, яку історичні документи в ХІV-ХV ст. називають за її політичний центр Шипинці – Шипинською землею. Вперше згадується в 1359 р., востаннє – в 1436р.
Шипинська земля – складова частина Галицької Русі, як і інші галицькі землі, служила очевидно своєрідною розмінною монетою між польськими королями і молдавськими господарями.

На заході Шипинська земля межувала з володіннями Польщі, її кордоном була р.Колочин, яка і зараз є межею між Чернівецькою та Івано-Франківською областями. На півночі Шипинська земля сягала до Дністра.
Грамота 1412р. свідчить, що на південь володіння Шипинської землі простягалися до р.Серет, на сході очевидно до р.Каютин, де ще в період Галицько-Волинського князівства проходив кордон Русі з степом. Таким чином територія    Шипинської землі майже співпадає з територією сучасної Чернівецької області.
Писемні пам’ятки ХV ст. зберегли деякі відомості про міста і села, а також адміністративний поділ Шипинської землі. Хотин на Дністрі у ХІV-ХV ст. був містом з кам’яною фортецею, під стінами якої розміщувався торгово-ремісничий посад.

Город Цецин розміщувався на одній меншій горі правого берега Пруту, в західній околиці сучасних Чернівців.
Третій “град” Шипинської землі Хмелів, очевидно розташовувався на одному з пагорбів долини Черемоша, на території нинішнього с.Карапчів Вижницького району.
Про Хотинську, Цецинську та Хмелівську кріпості, що були розташовані на території Шипинської землі знаходимо відомості в грамотах польських королів і молдавських воєвод того часу.
Перший документ ХІV ст., який дійшов до нас, і в якому згадуються кріпості Цецин і Хмелів – це грамота молдавського воєводи Штефана.
Після Петра Мушата в 1392 р. на молдавський престол сів брат Петра Роман, а після того, як він утратив престол до влади прийшов Штефан І, але в кінці 1394 р. угорський король Сігізмунд напав на Молдавію і заставив Штефана скласти присягу вірності, і платити Угорщині данину. Після цієї події молдавські бояри звернулися до Ягайла з грамотою, в якій запевняють його, що Штефан готов у кожну хвилину скласти присягу вірності польському королю на зразок своїх попередніх, та що про Коломию, Снятин, Покуття він ні словом не згадує, а що торкається Цецина і Хмелева, то це питання повинен вирішити король на свій погляд при особистій зустрічі.
23 вересня 1436 р. син Олександра Доброго Іліаш пише молодому королю Владиславу грамоту, в якій заявляє, що повертає Шипинську землю, яку Молдавія отримала від Польщі, разом з фортецями в Цецині, Хотині і Хмелеві зі всіма маєтностя.
Хотин і Цецин охороняли броди на Дністрі і Пруті, через котрі проходив великий трансконтинентальний шлях. Біля цих кріпостей і бродів виросли міста Хотин і Чернівці зі своїми митницями та прикордонними вартами.
Завдяки своєму стратегічному положенню Хотинська і Цецинська фортеці користувалися увагою володарів країни, їх розбудовували, укріпляли, в той час, коли Хмелівська кріпость не знала такого розквіту.
В історичних документах Хмелівська кріпость згадується поряд з Цецинською та Хотинською кріпостями, але в той час, коли місця, де знаходилися останні дві не викликають жодного сумніву і підтверджуються документальними й археологічними даними, то про Хмелівську фортецю, на жаль, цього сказати не можна.
Хмелів згадується в молдовських і польських грамотах в 1395, 1433, 1436, 1444 р.р., але ніде не сказано, де знаходилася ця кріпость.
Хотинська і Цецинська фортеці охороняли броди на Пруті та Дністрі, де проходили важливі трансконтинентальні шляхи і грали велику стратегічну й економічну роль.
Що Хмелів, як кріпость, грав другорядну роль на фоні інших кріпостей, говорить факт, що в документах того часу ні разу не згадується ім’я старости Хмелева.
В той час, як Хотинська і Цецинська фортеці перебудовувалися і укріплялися як охоронні бастіони на стратегічних рубежах Хмелівська фортеця, мабуть, в силу того, що вона не відігравала такої відповідальної ролі, як згадані вище кріпості, правдоподібно була побудована з нетривких матеріалів, тому й не залишилося слідів її існування. Можливо, що в Хмелівській кріпості був осідок правителя Шипинської землі, або щонайменше, адміністратора волості. Хмелівська кріпость, напевно, охороняла важливий міжнародний шлях, що йшов через Шипинці з Прибалтики аж до Константинополя. Нарешті, ця фортеця охороняла знамениті міжнародні ярмарки, що відбувалися в Шипинцях та Ленківцях.
На початку ХІV ст. появився надійний торгівельний шлях із півночі на південь через Белз, Львів, Галич, Коломию, Снятин, Шипинці, Чернівці, Серет, Сучаву, Роман, Аджуд, Римнік, Бузец аж до Дунаю. В період свого існування Шипинська земля відіграла важливу роль в міжнародній торгівлі. Через Шипинську землю проходили торгівельні шляхи, які зв’язували головні центри торгівлі між сходом і заходом. На її території відбувалися міжнародні ярмарки, на яких велися крупні торгівельні операції оптовими купцями із країн середньої і західної Європи, України, Росії та Близького Сходу. Крім обміну товарами, через Шипинську землю проходили надійні шляхи збуту с/г товарів, якими славилася родюча молдавська земля.
Не має точних даних, коли було організовано перші міжнародні ярмарки в Шипинцях. Деяку ясність в питання ярмарків вносить грамота молдавського воєводи Петра V Кульгавого від 8 січня 1579 р., адресована купцям Львова та інших польських міст, про упорядкування взаємовигідної торгівлі – воєвода постановив, щоб ярмарок відбувався в Шипинцях, і щоб там був склад для молдавських купців.
З того часу минуло 6-7 сторіч, а в народі збереглася назва урочища, де цілком ймовірно відбувалися шипинські ярмарки. Це урочище – “торговиця”, яка розміщається на південно-західній окраїні села, в напрямку сусіднього села Дубівці.
Міжнародні ярмарки того часу вимагали величезної території, бо основним товаром була рогата худоба, купівля-продаж овець, коней, свиней, кіз, а також різних шкур – волових, овечих, свинячих, вовни, риби та іншої продукції.
Якщо взяти до уваги, що Шипинці мали права, згідні з грамотою Петра Кульгавого, на статус склада товарів, то для такої маштабної торгівлі потрібна була чимала територія. Зараз можна переконатися, що урочище, яке зберегло і досі назву “торговиця” відповідає вимогам величезного ярмарку, крім того, його територія знаходиться рядом із старим шляхом, що протягом сторіч пов’язував такі торговельні центри як Львів, Коломия, Чернівці.
Судьба Шипинської землі, цієї невеликої автономної територіальної одиниці, залежала в основному від настроїв і політики володарів Польського королівства і Молдавського князівства від взаємин між цими сусідніми державами, хоч на неї зазіхали і королі Угорщини, і врешті-решт, Туреччина, яка і загарбувала на початку ХVІ ст. Буковину разом з Молдавією.
Шипинська земля, до приходу до влади воєводи Штефана ІІІ, користувалася статусом автономної території. Воєвода Штефан ІІІ скасував цей статус і включив Шипинську землю до складу Молдавського князівства. Офіційно Шипинська земля перестала існувати як окрема одиниця, але її традиційний статус залишився ще на тривалий час.
До середини ХV ст. Шипинська земля як автономна адміністративна одиниця була ліквідована, а її назва зникла зі сторінок писемних джерел. Було утворено нові адміністративні одиниці – Чернівецький та Хотинський повіти, до яких належали населені пункти сучасної Чернівецької області.
Шипинці – село, центр сільської ради лежить на лівому березі р.Прут за 7 км від районного центру, за 2 км від залізничної станції Лужани. Через село проходить шосе і залізниця Чернівці-Львів. Збудована залізниця в 1866-1871 р.р.
На території села виявлені поселення доби раннього заліза (І тис. до н.е.) та давньоруське селище (ХІІ-ХІІІ ст.), а також знайдено поселення трипільської і черняківської культури.

Значна частина експонатів знаходиться у Віденському краєзнавчому музеї, де є відділ с.Шипинці .
Відокремлення ремесла від землеробства зумовило виникнення внутрішньої торгівлі. Засобом грошового обміну були римські срібні монети, що потрапляли сюди з римських провінцій, в результаті обміну на хліб, худобу та інші товари. Такі римські монети знайдено в Шипинцях, а також уламки глиняних амфор, червоно-лакових посудин та інші предмети римського походження.
В Х-ХІ ст. село входило до складу Київської Русі, а з ХІ ст. до складу Галицько-Волинського князівства.
Основним заняттям населення ХІV – ХVІ ст. було землеробство: вирощували жито, просо, ячмінь, овес, горох. Поля обробляли дерев’яними плугами та ралами, врожай збирали косами, серпами; молотили ціпами, зерно мололи ручними жорнами та на водяних млинах. Важливу роль відігравало скотарство: розводили волів, корів, коней, птицю, свиней.
В ХVІІ-ХVІІІ ст., в період перебування Північної Буковини під владою Туреччини в Шипинцях панщина поєднувалась з чисельними натуральними поборами. Селяни змушені були натурою здавати поміщикові десятину врожаю: збіжжя, овочів, фруктів. Посилення феодально-кріпосницького гноблення призвело до занепаду господарства. Селяни тікали в гірські райони Карпат, а тому кількість населення у ХVІІІ ст. не збільшувалась, а зменшувалось.
В другій половині ХVІІІ ст. Османська імперія почала втрачати свій вплив у Східній Європі, одночасно зростає могутність Росії, яка прагнула зміцнити свої позиції на сході і півдні Європи.

Восени 1768 р. розпочалась російсько-турецька війна. У 1769 році російські війська вступають на Буковину, де перебувають до середини 1774 року. Швидка перемога російських військ над Туреччиною занепокоїла Австрію, яка з радістю прийняла пропозицію Туреччини виступити посередником між воюючими сторонами. В результаті довгих переговорів Туреччина погодилась передати Австрії частину північної Молдавії, до складу якої і входила Буковина. Так наш край опинився в складі Австрійської імперії.
На початку австрійського панування наш край і село було у занедбаному стані. Ремісництво і торгівля були слабо розвинені. Будинки, як правило, з глини і соломи, або з дерева.
Революція в Австрії, що розпочалася 13 березня 1848 року повстанням у Відні, вплинула і на настрої буковинців. В 1848 році селяни села Шипинці відмовились виконувати панщину. В селі протягом місяця перебував військовий загін, який примушував працювати на поміщика. В Шипинцях було багато безземельних та малоземельних селян. У них не було рогатої худоби, на своїх клаптиках землі збирали мізерні врожаї. Тяжке життя виснажувало селян. Злидні гнали людей за океан. На заробітки до Канади та в інші країни Америки виїхало 248 шипинчан.
Австрія, розвинена європейська держава, почала дбати про розвиток освіти в буковинському краї. Першою у Північній Буковині була Кіцманська початкова школа, відкрита 1780 року. Щодо Шипинської школи, то вона відкрита восени 1857 року у звичайній селянській хаті, що стояла в центрі села поблизу церкви. Щоб відкрити її, треба було мати дозвіл від Буковинської крайової управи. 24 квітня 1856 року 228 громадян підписалися під зверненням до цієї установи, щоб одержати дозвіл на заснування тривіальної, тобто звичайної початкової школи. 27 жовтня 1856 року громада села отримала відповідний дозвіл, а 1 жовтня 1857 року відбулася велика подія в селі – відкрито школу. На цю урочистість зібралися майже всі шипинчани. Були присутні і священник.
Відомо, що в 1881 році у школі працював Іван Прокопович, і наш земляк Василь Арійчук – перші археологи на Буковині. Вони почали робити розкопки в Шипинцях (на Баличинці), де виявили багато старовинних речей. Цими знахідками зацікавились не лише в Чернівцях, а й у Відні – столиці Австро-Угорщини. Згодом, газета “Каменярі”, що виходила в сусідньому селі Мамаївцях писала, що з Відня на Буковину прибув спеціаліст по музеях – радник Шамбати… Він “оглянув всі річі і закупив сейчас маленьку збірку для буковинського історичного музею за 17 ринських, а опісля закупив для віденського музею гальчан коштовних річей за дрібничку – 300 ринських… Забрав Шамбати до Відня цілий вагон старинних посудин…”
У 1905 році Шипинці мали вже шестирічну школу, а в 1912-1913 р.р. в селі вже працювала семирічка, яка мала п’ять класних кімнат. Навчалося 397 учнів.

Шипинці завше вважалися передовим селом. Ще до І світової війни тут діяв “Народний дім”, особливо активним було товариство “Січ”, що проводило серед населення національно-просвітницьку роботу. Так газета “Руська Рада” за 28 січня 1905 року вмістила оголошення “В Шипинцях відбудеться в неділю 12 лютого аматорське представленє тамошних Січовиків під управою учителя О. Безпалка… Будуть декламувати шипинські січовики стихи Шевченка, Франка і Лепкого. Просимо кошових із Лужан, Дубівця, Мамаївців, Витилівки, Лашківки і Кіцманя, щоби прибули зі своїми кошами”.
З початком першої світової війни майже всі січовики були мобілізовані на фронт, культурно-просвітня робота в селі занепала.
Кілька разів через село проходили війська, точилися бої, горіли хати. Проводилася риквізиція хліба, худоби. Жінок, дівчат і юнаків насильно гнали копати окопи. І це тривало цілих чотири роки.
Восени 1918 р. Австро-Угорська монархія зазнає краху. Імперія Габсбургів розпадається, закінчується війна. Шипинчани повертаються з фронту, часто зі зброєю. Серед них багато січовиків.
Буковина – “нічия”, і точилися тоді жваві дискусії: – “Як бути далі? Куди прилучитися краєві?”.
Син кошового Дмитро Іванович Михальчук разом з іншими фронтовиками скликали народне віче 2 листопада, на якому усунули старого двірника, обрали Тимчасовий комітет самоврядування на чолі з січовим Іваном Івасюком та делегацію на крайове віче в Чернівці.
11 листопада 1918 року румуни зайняли Чернівці, і почали просуватися на лівий берег річки Прут. Колишні фронтовики, зокрема кіцманчанин О.Кантемір разом із шипинчанами, лужанцями, мамаївчанами (З.П.Ріпка, Д.М. Луцяк,
П.М. Грекул, В.М.Угринчук) організували збройний опір в Лужанах окупантам. Сили виявилися нерівними, опір було зламано. В ніч з 12 на 13 листопада окупанти захопили Шипинці. Почався терор. Окупанти схопили і закатували З.П.Ріпку, члена комітету самоврядування, учасника збройного опору.
Особливо прославилися Шипинці у двадцятих роках своїм хором, яким дерегував Орест Масикевич . У 1927 році він створив чудовий мистецький колектив.
27 червня 1940 року румунські окупанти змушені були залишити Шипинці. Наступного дня в село прийшла радянська влада.

Автори проекту
Бізюк Орися Євгенівна (вчитель історії)

Саргош Людмила (учениця 10 класу)

Село Шипинці розташоване на відстані 10 км на південний захід від районного центру – м.Кіцмань та за 18 км на північний захід від обласного центру – м.Чернівці. До найближчої залізничної станції  у с.Лужани – 4 км. Протяжність населеного пункту з пн. на пд. – 8 км, із зх. на сх. – 5 км.

Територія села розташована в долині річки Прут і представлена заплавою та низькими терасами (з першої по третю). Заплава річки Прут, найближча до русла частина річкової долини, повністю щорічно затоплюється повенями. Ширина заплави коливається в межах 200-1000 метрів, складена піщано-супіщаним алювієм з плямами дернових легкосуглинистих слаборозвинутих грунтів, під культурною рослинністю.

Над заплавою помітним уступом висотою 1,0-1,5 м піднімається рівна перша тераса, ширина цієї тераси до 600-800 метрів. Перша тераса, складена алювіальними суглинками та глинами з дерновими ґрунтами та їх глейовими відмінами, під ріллею.

Рівень другої тераси піднімається над першою на 2-3 метри з шириною до трьох кілометрів. Друга тераса складена суглинками та глинами,  розорана. Тераса характеризується рівнинністю з рідкими пониженнями стариць, зайнятих переважно болотними та лучно-болотними грунтами, на загальному фоні лучних та лучно-чорноземних грунтів тераси.

Північну частину території складає рівень третьої тераси з пологим схилом крутизною 1-3º південної експозиції. Третя тераса вирівняна, розчленована неглибокою балкою з нешироким днищем з постійним водотоком. Схили балки короткі (70-100 метрів) з крутизною від 3 до 7º.

В цілому третя тераса покрита чорноземними і темно-сірими опідзоленими незмитими грунтами і лише схили балок представлені середньозмитими аналогами.

Шипинці лежать в помірному кліматичному поясі в області помірно-континентального сектору. Основними кліматичними особливостями слід вважати температурний режим і кількість опадів. Теплий період з температурою вище нуля починається наприкінці першої- на початку другої декади березня, закінчується наприкінці третьої декади листопада і триває в середньому 260 днів.

Весняні заморозки закінчуються на початку травня, а перші осінні спостерігаються на початку жовтня. Тривалість безморозного періоду – 160 днів. Дні з від’ємними t° становлять близько 100-120 днів на рік.

За 30-річний період метеорологічних спостережень за погодою в нашому селі середня t° року становила +12°. Найтеплішим місяцем року є липень із середніми t° +18° …+19°. Найхолоднішим місяцем у нашому селі є січень t° -5°…-6°.

Найвища t° зареєстрована у нашому селі у 2002 році +38°. Найнижча – у районі річки Прут -32° – 2003.

Опади протягом року випадають нерівномірно. Більша кількість їх випадає у теплий період року (весною – літом). Взимку випадає в тричі менше ніж влітку. У грудні, січні, лютому іноді навіть у березні опади випадають переважно у вигляді снігу. Сніг іноді йде у квітні і листопаді, хоча у ці дні переважають дощі. При цьому опади взимку неінтенсивні і за весь холодний період (з грудня по березень) у нас випадає близько 125-150 мм., іноді в деякі роки до 200 мм. (1987, 1995, 2000).

Найбільш дощовим місяцем року є червень. В середньому на рік випадає 500-600 мм.

Так, найбільше дощів випало у нашому селі у червні 1983, а снігу у 1995. Перший сніг здебільшого останні роки випадав у кінці листопада, на початку грудня. Багато років перший сніг випадає в листопаді. А ось у 2003 році перший сніг випав 24 жовтня.

У 1995 році перший сніг випав 5 листопада. В цей день випала річна норма снігу і висота снігового покриву сягала майже 40 см., а місцями близько 60 см. і тривала до весни.

Основний напрямок вітрів взимку – північно-західний, влітку – південно-східний. У нашому селі, як і в нашій області протягом року переважають західні та північно-західні вітри з Атлантики.

Несприятливі кліматичні процеси у нашому селі, як і районі це: часті тумани, грози, ожеледі, сильні вітри, бурі, смерчі та ін. У холодну пору року (іноді і в теплу), як правило посилюється швидкість вітру. Це пояснюється тим, що взимку значно більше розвинута циклональна діяльність. До того ж, сніговий покрив чинить менший опір рухову повітря.

Хоч і не часто, але в нашому селі іноді бувають сильні вітри і бурі, які сягають сили урагану, що спричиняють сильні руйнування.

Так було у 1977 і 1985 роках. А 24 серпня 1987 року смерч пронісся центром села з сходу на захід (через сільський парк). Було пошкоджено ряд жилих будинків, викорчувано багато дерев.

7 липня 1997 року смерч знову пронісся центральною частиною села, але уже у південно-східному напрямку частини села ( від річки Прут на північний схід). Було завдано великої шкоди житловим будинкам: знято покрівлі, повалено дерева.

Бувають випадки коли бурі, урагани, смерчі супроводжуються градом. Так було 22 серпня 1992 року, 7 липня 1997 року, 10 липня 2004 року. Було завдано великої шкоди сільському господарству. 27 липня 1991 року у нашому селі та і в районі в цілому пройшла сильна злива, коли випало 150 мм. опадів, що становило дві місячні норми. У наслідок цього вода у річці Прут піднялася більше, як на 2 м. Швидкість течії була катастрофічна.

Дуже часто в селі бувають ожеледі. Особливо часто можна було їх спостерігати у 1984, 1989, 1993, 1997 роках.

Часті для нашого села і тумани, які бувають пізньої осені та ранньої весни. Нерідко у нашому селі можна спостерігати приморозки. Особливо небезпечні вони весною (у травні), коли вже сходять сільськогосподарські культури. Посухи хоч і не часті у нас, але спостерігались у 1981 та 2003 роках. Опадів випадало дуже мало, що теж, вплинуло на розвиток і ріст сільськогосподарських культур.

Суховії та пилові бувають ще рідше. Хоч у наших краях раз у 50-60 років, проте 14 квітня 1978 року і 27 березня 1985 року вони спостерігались у нашому селі в районі Кадуба і Чурилівки.

Шипинці досить багаті на внутрішні води. Через село протікає декілька річок, є багато ставків, а в західній частині знаходиться озеро – Кругле болото.

Найбільша річка – Прут. Всі інші – її притоки різних порядків.

Прут – друга за величиною річка області, ліва притока Дунаю. Бере початок у Східних Карпатах на висоті 1780 м над рівнем моря. Її довжина становить 910 км, в межах району – 29 км, а села – 2 км. На річці Прут щорічно буває декілька паводків, але найбільші з них бувають раз в 11-14 років. Їх причиною, здебільшого, є зливові дощі в Карпатах. Ширина затоплення сягає 2 км. Заплава річки широка, заповнена піщано-галечниковим матеріалом.

Совиця Ставчанська – ліва притока р Прут, її ще називають Велика або верхня Совиця. Бере початок на пд-сх. с.Серафині Городенківського р-ну Івано-Франківської області на висоті 290 м над р.м. Тече через Борівці-Ставчани-Іванківці-Ошихліби-Шипинці і в Лужанах впадає в річку Прут. Загальна довжина – 39 км, в межах села Шипинці – 3 км. Давня назва її – Вільхівець, вперше згадується в 1660 р. і походить від дерева вільха, яка раніше росла на її берегах. Населення не хотіло розлучатись із цією поетичною назвою і назвало інший малий потік в селі цією назвою.

Совиця Ставчанська – це маловодний повільнотекучий потік. В межах села Шипинці протікає у вузькій неглибокій долині. Береги круті, укріплені. Схили долини складені піщано-галечниковим матеріалом, що перекритий алювіально-делювіальними суглинистими відкладами з близьким заляганням ґрунтових вод. Тераси річки неширокі, в профілі не виклинюються. Ширина русла у центральній частині села становить 5 метрів. Глибина річки незначна – 0,2-0,5 м., а при максимальних рівнях до 2 м. Швидкість течії не перевищує 0,8 м/с. В долині річки спостерігаються мочажини – заболочені пониження.

Річка має паводковий режим, характер живлення – сніговий, дощовий, ґрунтовий, залежно від пори року. Найістотнішу роль відіграють дощові опади. Рівень води характеризується невисоким весняним паводком, нестійкою літньо-зимовою меженню, що порушується дощовими паводками. Вода виходить на заплаву і затоплює найнижчі прибережні території. В зимовий період річка промерзає, формуються забереги.

Вільхівець – ліва притока Совиці. Бере початок з джерела Кадуб на пн. села і  несе свої чисті джерельні води через поля на південь, є границею між двома історичними частинами села – Зарудкою і Селом.

Ишків – права притока Совиці. Тече з Неполоківців через Берегомет, Дубівці і в Шипинцях в районі Левадища впадає в Совицю. В західній частині села є границею між  Загреблею і Зарудкою.

Потік – ліва притока Совиці. Бере початок з болотистої місцевості Млаки в Зарудці. Обминаючи в центрі сільський парк впадає в Совицю. В сухий період року Потік пересихає і стає повноводним у період випадання дощів.

В південно-західній частині нашого села лежить живописне озеро, гідрологічна перлина – Кругле болото. Воно друге за величиною в районі. Утворилося озеро на місці провалу в земній корі.  Береги вкриті лучною рослинністю.

На початку 60-х років 19 століття наукові співробітники дослідили Кругле болото, провели археологічні розкопки, виявили походження Шипинської легенди. Виявилось, що озеро існувало ще в ті часи, коли в долині річки Прут не було ніяких жилих поселень. Вперше на родючих припрутських землях первіснообщинні землеробці поселились 5-6 тис.років тому. Залишки давніх поселень у вигляді обгорілих глиняних плит, розбитих горщиків і кам’яних знарядь праці були знайдені на березі Круглого болота.

На південному заході села розкинулись 9 ставків, в центрі села (у сільському парку) – 2, в районі Левадища -1 та в Тирлі -1. В районі урочищ Кадуба, Чурилівки та Ставища є цінні джерельні води з чистою холодною водою.

Колись вода із джерела Чурилівка ви­тікала слабко, тобто, на ту­тешньому діалекті “чурила”. Є дані, що в часи Австро-Угорщини звідси було прокла­дено підземний водогін аж до чернівецького передмістя Стара Жучка. Пізніше, вже в радянську пору, військові, що розташовувалися в сусідніх Лужанах, розриваючи для якихось своїх цілей грунт, на­трапили на труби цієї спору­ди. І там, де вони були по­шкоджені, спостерігався вихід води на поверхню і відповідне буйне проростання різнотра­в’я.

У зв’язку з видобутком будівельних матеріалів відкритим кар’єрним способом у долині р.Прут збільшилась площа затоплюваних земель під час повеней, зменшилась швидкість течії малих річок – приток Пруту, погіршилось природне розвантаження підземних вод. Тому місцеві жителі вирили різноманітні канави для регулювання стоку поверхневих вод, а це відповідно вплинуло на гідрологічний режим малих рік. Поверхневий змив призводить до забруднення приповерхневого шару землі викидами автотранспорту.

Природний рельєф території, на якій розташоване село Шипинці, докорінно змінений унаслідок будівництва, прорізання доріг, сільськогосподарського використання земель. Найчастіше спостерігаються насипи та штучні зсуви через перенавантаження схилів, вирівняні площадки для спорудження різноманітних господарських об’єктів.

Проданюк Ольга Євгенівна (вчитель географії)

Тащук Інна Ігорівна (вчитель географії)

маковійчук Юліана (учениця 8 класу)