Видатні особистості Хлівище

Сьогодні ми пишаємося найбільшим скарбом – своїми мудрими й умілими людьми. В наш час ім’я Зіновії Канюк відоме тільки у вузьких колах науковців та літераторів , а її творчість у цілковитому забутті. Якщо про неї іноді згадували , то лише у зв’язку з тим , що вона була матір’ю педагога ,громадсько-політичного діяча і письменника Сергія Канюка ( 1880-1944 рр.) Зіновія Канюк народилася 1837 року в с.Хлівище Кіцманського району на Буковині в родині хліборобів. Закінчила чотирикласну школу в Кіцмані , засновану ще з 1780 року. Там усі предмети викладалися німецькою та польською мовами. Українську мову в тій школі зовсім не вивчали. Українське живе слово заперечувалося , переслідувалося , зневажалося , а будь-які національні прагнення і зусилля розвивати свою культуру приглушувалися. Тому Зіновія Канюк не знала навіть українського алфавіту , тому була змушена писати свої твори ‘’латинкою’’. Однак сила таланту поетеси була нездоланна , не піддавалася ворожим деструктивним заходам ницих денаціоналізаторів і йде своїм шляхом , не визнаючи антиукраїнської політики можновладців. Любов до української землі , до народу , до його мови , пісні і традиції допомогли їй зберегти гідність людини. Ніщо не змогло перетворити українську поетесу у відступницю. Використовуючи народнопісенні зразки , їхню лексику , інтонації , народну мораль , у 70-ті роки минулого століття Зіновія Канюк починає свій творчий шлях , який триватиме понад сорок років. Вона стає співачкою народного горя. Наприкінці минулого століття її вже знають в літературних колах Буковини. Поезія Зіновії Канюк сповнена невимовного смутку , нарікань на умови тодішнього життя. Залишившись вдовою з шістьма малими дітьми у чужій хаті , вона була змушена важко працювати , щоб довести до пуття своїх синів і дочок та сплатити борги. Майже вся творчість поетеси – це щира сповідь чистого , благородного серця перед своїми рідними , близькими , односельцями , роздуми про різні явища людського життя, медитації над проблемою щоденного існування. Зіновія Канюк померла 1915 року в селі Вашківцях , де її син Сергій був повітовим інспектором народних шкіл. Ще за життя поетеси твори її друкувалися в газеті ‘’Буковина’’та у віденських часописах антиукраїнського спрямування ‘’Просвещение’’і ‘’Русская правда’’, редагованих Г.Купчанком , який захопився поезією Зіновії Канюк , бажаючи залучити її в число своїх авторів , перетягти на бік антиукраїнської , реакції. У 1897 році він публікує твір поетеси ‘’Чого мені жаль’’ , який супроводжує невеличкою характеристикою авторки. Він пише , що Зіновія Канюк- це стара вдова, яка живе в селі Хлівище на Кіцманщині. Вона надіслала до газети добірку надзвичайно хороших віршів , які він охоче видав би окремою книжкою. У тій справі могли б допомогти матеріально патріоти-народовці. Старенька стихотворниця гідна , мовляв , такої підтримки ,бо її вірші є справжньою народною поезією , вони відзначаються глибоким руським ( українським ) патріотизмом . Закінчив Хлівищенську школу й член спілки художників України Романюк Олександр Іларіонович. По закінченні школи Олексадр Іларіонович вступив до Вижницького училища прикладного мистецтва. Навчаючись в училищі. Займався живописом, різьбою і чеканкою. Після закінчення училища служив в армії. У ці роки йому особливо пощастило: він вступає до Ленінградської художньої студії при Академії мистецтв. Живопис вивчав під керівництвом професора О.Соколова. Студію закінчив з відмінними оцінками. Після демобілізації продовжив навчання у Львівському художньому інституті. Свої роботи експонував Олександр Іларіонович на виставках Чернівців і Києва.У цей час був нагороджений грамотами Міністерства культури України. Та сталося так, що Олександр Іларіонович захворів. Хвороба прикувала його до ліжка. В 1978 році перестало битися серце Романюка Олександра. Прожив він неповних 37 років. .Декілька його робіт зберігаються в нашій школі у кімнаті українознавства. Народний художник України Катеренюк Михайло Васильович теж народився в нашому селі Хлівище й закінчив нашу школу. В 1960 році вступив до Чернівецького професійно-технічного училища № 5. Після закінчення училища був направлений на роботу у Чернівецький художній фонд.

Михайло проявив неабиякі здібності до рисунку, різьби і чеканки. Иого роботи експонувалися на обласних, республіканських виставках,а також за кордоном.Вони прикрашають місто і в даний час.

Михайло Васильович підготував кілька персональних виставок.Иого роботи купляли канадці і гості з інших країн, що побували на Буковині. Михайло Катеренюк і в даний час плідно працює на ниві мистецтва. А ще живуть в селі Хлівище прекрасні вишивальниці та вязальниці.Це такі,як, Марія Сидорівна Бришук,Ганна Михайлівна Чорнокожик та її дочка Ольга Степанівна Тупічко, Марія Мафтеївна Гайдичук, вчителька-пенсіонерка нашої школи Ганна Дмитрівна Катеринюк та ще багато інших.

Художня вишивка – один з найпоширеніших видів народного декоративного мистецтва нашого краю. Призначення вишивок досить різноманітне . Ними прикрашали предмети одягу та селянського побуту. На Буковині прикрашають не лише народний костюм,а й скатертини,серветки, портьєри,рушники, наволочки,весільні хусточки. Тому вишивка припала до душі й нашим вишивальницям. Багато різних робіт виконали вони своїми вправними руками. Ці роботи демонстрували на виставках умільців села та на зустрічах у школі. Передають вони свій талант й іншим. Адже навчили вишивати не лише своїх дочок та онучок,за порадами до них звертаються й інші.