Видатні особистості Суховерхів

Село Суховерхів може пишатися своїми визначними жителями, яких поважають і пам’ятають не тільки в селі, але про них знають і далеко за межами Буковини.

Продан Василь Тодорович (1809 – 1881) – письменник, культурний і церковний діяч на Буковині, керівник культурно-просвітницького товариства «Руська бесіда» (1869 р.), яке вперше на Буковині відстоювало права корінних жителів Буковини – українців.

Народився Василь Продан 29 січня 1809 року в с. Суховерхів в сім’ї священика. Після закінчення в 1834 р. Чернівецької духовної семінарії працював службовцем. Протягом 1836 – 1866 років Продан – священик с. Лашківки.

В 1866 р. письменника було призначено руським (українським) проповід­ником та екзархом кафедральним у Чернівцях. Тут він засновує українські культу­рологічні товариства „Руська бесіда” (1869 р.) і „Руська Рада” (1870 р.), які розгорну­ли широку культурно-просвітницьку діяльність серед українського на­селення краю.

В 1870 в чернівецькій газеті „Буковинська зоря”, яку видавав І. Глібовицький, Продан друкує поезії «На разлуку с соседом», «Жар углей: Сравнение с человеком». В 1871 він створює величаль­ний вірш «Стихотворения поздравительные Его превосходительству преосвященному Евгению Гакману…». З нагоди освячення щойно збудованого кафедрального собору в Чернівцях в 1864 р. пише оду «Церковь по Христу».

Помер Василь Продан 16 грудня 1881 р. в с.Лашківка.

Продан Гаврило Тодорович (1816 – 1844) – перший український поет на Буковині.

Народився 25 березня 1816 року в селі Суховерхів в сім’ї священика. Навчався в Чернівецькій духовній семінарії, яку закінчив 1842 р. Працював спочатку в Заставні, а згодом – у с. Веренчанці, де помер 25 липня 1844 року.

Поет рано пішов з життя, але залишив помітний слід в іс­торії культури буковинського краю. Його твори друкувались в альманасі «Чувствія любви и благодаренія к отечеству Буковинской семинарии питомцов на новьій год 1841», «Буковинсько-руському календарі на рік 1876», в газеті «Буковинська зоря» (1870 р.). Два панегірики поет присвятив австрійському цісарю Фердинанду. Писав так званим «язичієм», тому його твори були ма­лозрозумілими для простих людей.

Григорович Мафтей Олексійович (1853 – 1936) – організатор будівництва першої в селі школи і її перший директор.

Народився Григорович Мафтей 25 вересня 1853 р. у місті Снятині, що на Івано-Франківщині. Своїм синам Мафтею та Володимиру батьки дали можливість здобути освіту. В 1877 році Григорович Мафтей закінчив 5-річний курс Чернівецького університету і був направлений на роботу вчителем сільської школи в села Брідок і Митків Заставнівського району. А його рідний брат – Володимир Григорович після здобуття вищої освіти у Чернівецькому університеті був направлений директором школи в с.Кліводин.

З 1877 року по 1887 рік Григорович Мафтей разом з дружиною Юзефою (Емілією, полькою за національністю, женився 19.01.1879 р.) живе і вчителює в селах Брідок і Митків. Молода сім’я жила недалеко від річки Дністер і їх обійстя після весняних повеней та проливних дощів часто затоплювало. Тому вони дуже хотіли звідти виїхати. І ось , коли в 1887 р. Австрійський уряд запропонував іти будувати нову школу, жити і бути директором школи в Суховерхові, він з радістю погодився

6 липня 1882 р. у Мафтея та Емілії народилась дочка Марія, яка пізніше стане дружиною директора школи Никоряка Івана Миколайовича.

Будучи на посаді директора, Григорович Мафтей навчав учнів старших класів, викладав у них усі предмети. Такий порядок викладання зберігся аж до 1944 року. Учитись діти починали з 7 років і мали можливість закінчити 7 класів. Кожен день навчання починався з молитви «Отче наш».

Григорович Мафтей був директором аж до виходу на пенсію, до 1914 р. Григорович купляє будинок у Кіцмані, куди і переселяється з сім’єю. Пенсія була мала і тому він змушений займається столярною справою.

В 1916 р. Григоровича Мафтея знову запрошують на посаду директора Суховерхівської школи.

В 1918 р. Григорович залишає школу, переходить жити в Кіцмань. В кінці 20-х років його забирає до себе в Кліводин брат Володимир. Тут і помирає його дружина.

В 1931 році дочка Марія Забирає батька до себе в Суховерхів, де він жив до дня смерті 1936 року. Під час похорону гріб покійника несли тільки вчителі.

Видинівський Пантелеймон Тодорович (1891 –1978) – відомий український живописець. Середню освіту здобув у Чернівецькій реальній гімназії (тепер СШ №2), а вищу – у Віденській академії красних мистецтв (1910 – 1914). Намалював близько 400 картин. Твори митця зберігаються у музеях Чернівців і Румунії.

Народився Пантелеймон Видинівський 7 липня 1891 року в с. Суховерхів. Вчився в студії відомого художника Миколи Івасюка, здобував знання у Відні. Перша світова війна змушує його визначитись. Як патріот, він полишає навчання в Австрії і перебирається у м. Стрий Львівської області, де в загоні січових стрільців йде на фронт, потрапляє у полон. Згодом разом з іншими полоненими його перевозять на Волгу. Там і застає його російська революція 1917 року. Після тривалих поневірянь повертається на батьківщину. З 1926 року працює вчителем малювання і каліграфії в Сторожинецькому ліцеї (тепер гімназія). Він поєднував педагогічну діяльність з громадською – чернівецькі українські товариства запросили його ілюструвати книги для народу, з чим він справлявся якнайкраще. П.Видинівський став творцем-засновником української ілюстрованої книги на Буковині. У цей період художник створив ілюстрації до творів “гірської орлиці” О.Кобилянської (“У неділю рано зілля копала”, збірки новел “Але Господь мовчить”), роману О.Рогової “Син Гетьмана”, виготовляє 20 ілюстрацій до чернівецького видання М.Старицького “Розбійник Кармелюк”. Запровадив схему оформлення обкладинок, яка використовувалась художниками краю. З-під пензля П.Видинівського виходять живописні полотна “Сніданок”, “Сільський сміховинець”, “Малий ремісник”, “Жебрачка”, “Остання спроба” портрети батька та матері. Створює галерею портретів видатних діячів української культури та історії. Ліцеїсти запам’ятали вчителя інтелігентним, талановитим і розумним. Сторожинчани згадують, що П.Видинівський брав участь у реставрації православного храму святого Георгія, був активним у громадському житті міста. Владі окупантів не сподобалось патріотичне спрямування діяльності художника, П.Видинівського позбавляють педагогічної роботи в Сторожинецькому ліцеї. У пошуках роботи він переїжджає в Чернівці, до 1938 року проживав на вулицях Маяковського, Наливайка. У 1940 році до Чернівців прийшла Радянська влада і його запросили працювати методистом-консультантом Чернівецького обласного будинку народної творчості. Організував художню студію, брав участь у створенні обласного товариства художників. Але з наближенням фронту дружину художника, залізничного службовця, евакуювали до Румунії, з нею поїхали дочка і сам Пантелеймон. Опинившись в Яссах, він відкрив художню майстерню, виконував численні замовлення. Ясський період творчості повниться портретним живописом митця (“Портрет дочки Тетяни”, “Автопортрет”, “Сват”), цілою галереєю натюрмортів (“Гриби”, “Квіти польові”, “Бузок”, “Тюльпан”). Працював над величними полотнами на теми румунської історії. А роки минали… Художник міцно тримав ще в руках пензля, працював, але замість поїхати в Чернівці, доля покерувала так, що змушений виїхати до Браїли, з надією повернутись на батьківщину. І там пливли дні художника, доки не допливли до кінця таки там, в Браїлі. 9 червня 1978 року 87-літній патріот рідного краю, відомий український художник П.Видинівський відійшов у вічність. Похований у Бухаресті.

Олексюк Іван Тодорович (1902 – невід.) – боровся за незалежність України, будучи студентом приймав участь у бою під Крутами 29 січня 1918 р.

Димуряк Тодор Тодорович (1914 – 1985) – знаний на Буковині фольклорист, музикознавець та скрипаль­–віртуоз.

Олексюк Євгенія Василівна (1935 р.н.) – працювала на посаді завідуючої дитячим відділенням Кіцманської районної лікарні. За високу медичну професійність була удостоєна високого звання – Заслужений лікар України.

Семенюк Іван Дмитрович (1937 – 1999) – заслужений журналіст України, редактор районної газети «Вільне життя», член Спілки журналістів України. Видав збірку поезій «Калинове листя».

Олексюк Дмитро Георгійович (1939-2005) – механізатор, Герой Соціалістичної Праці, який протягом 6 років збирав по 500 ц/га цукрових буряків.

Олексюк Іван Степанович (1950 р.н.) – лікар–травматолог, доцент кафедри травматології – ортопедії та нейрохірургії Чернівецької медичної академії, кандидат медичних наук

   Народився 13.04.1950 року у селі Суховерхів. 

1967 – 1973 рр. – навчання у Чернівецькому державному медичному інституті. 

1973 – 1974 рр. – проходив інтернатуру у Сторожинецькій районній лікарні. 

1974 – 1976 рр. – лікар – травматолог Кіцманської Центральної районної лікарні. 

1976 – 1987 рр. – лікар – травматолог Обласної лікарні м. Чернівці. 

З 1983 р. до сьогодні працює доцентом кафедри травматології – ортопедії та нейрохірургії Чернівецької медичної академії, кандидат медичних наук. Неодноразово проходив стажування у Польщі, Чехії, Ізраїлі, Росії. Має наукові роботи, раціоналізаторські пропозиції та винаходи.

Гнатюк Дмитро Іванович (1950 р.н.) – Заслужений лісівник України

Швець Іван Петрович (1957 р.н.) – спортсмен, майстер спорту з боротьби дзюдо.

Остафійчук Юрій Васильович (1960 р.н.) – краєзнавець, досліджує історію села, започаткував проведення «Свята кута», працює над створенням книги про історію села Суховерхів.

Романко Віктор Васильович (1969-1990) – військовослужбовець. Ризикуючи власним життям, врятував своїх товаришів під час служби на військово-морському флоті. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Одна з вулиць в селі носить його ім’я.