Традиції Ставчани

Над сторінкою проекту працювали:

Філіпчук О.Т. – вчитель початкових класів

Гнеп Мар’яна – учениця 10 класу

 

 Весільні традиції

    Слово «весілля», на думку учених Якова Головацького, Неоніли Здоровеги, Миколи Сумцова, походить від назви сонячного свята «веселія», яке відзначалося у кожну фазу сонцестояння відповідними обрядами. Саме до таких святкових обрядів належали й шлюбні дійства. Після впровадження християнства перевагу у проведенні весіль почали віддавати осені, коли зібрано врожай. І вийшло так, що весілля підпорядкувалися церковному календарю. Обряди українського народного весілля поділяються на три етапи: передвесільний, саме весілля, післявесільний.

Передвесільний етап

    Перед весіллям у нашому селі відбувається обряд «слово», тобто батьки нареченого приходять з поклоном у торбині. Поклін – це два свіжоспечених калачі і гусочка солі. Роблять це у четвер.
На «слові» обов’язково має бути парна кількість людей. При зустрічі казали : «Дай, Боже, щасливо! Чи гаразд Вам без нас?». «Гаразд, гаразд, а з вами ще краще» – відповідали батьки дівчини. Батьки хлопця віддавали поклін родичам дівчини. А останні запрошували дорогих гостей до хати. Саме за першою чаркою батьки молодят починали називати себе сватами і звертатися на «ви».
Наступним дійством, безпосередньо перед самим весіллям, у нашому селі, є обряд пошиття вінка. Робиться це у четвер. Запрошувати (кликати) на весілля дівчина – княгиня ходить разом із дружками, а хлопець – князь разом із дружбою. Для дівчини у селі є обов’язковим звичай одягнути вишиту сорочку, ріклю, кептар (якщо холодно), на голову вінок почепити і обов’язково велику парну кількість різнокольорових стрічок, та ще на грудях з лівої сторони чіпляють квітку, у ліву руку молода бере повісмо, у праву руку – хустинку. І ще одним обов’язковим елементом запрошування на весілля для обидвох молодят є: починати кликати в повноцінній сім’ї, де панує любов, злагода, взаєморозуміння, довіра, а закінчувати – у сім’ї, де немає дітей, але люди живуть у парі.
Настав четвер перед весіллям. До сходу сонця дівчина із мамою, хлопець із своєю мамою ідуть рвати барвінку. Можна його рвати на обійсті, де злагода, любов, де не рвали до тіла померлого, де не було ніякого нещастя, зрештою там, де вас радо зустрінуть. Рвати барвінок треба через калач, спечений із дірочкою посередині. Починає рвати мама, рве три рази по три пучки, а далі продовжують чи то хлопець, чи дівчина. Барвінок складають у нову лляну хустину, зв’язують її, беруть додому і ставлять, у так званій, великій хаті на стіл, застелений свіжою білою чи іншою скатертиною. Калач, через який рвали барвінок, залишається тим, у кого рвали барвінок на вінок.

Пошиття вінка

     Четвер, післяобідня година, додому молодої чи молодого сходяться запрошені до вінка. Вони приносять із собою калач, хліб, цукерки, може бути будь — що із продуктів, лише щоб не з «голими руками». У великій хаті за столом сидить молода із дружками, на столі подушка у вишитій наволочці, два калачі, а на них гусочка солі, на хустині барвінок, нарваний вдосвіта. Вінчальна матка разом з мамою починають шити вінок. Матка промовляє такі слова: «Сідає молода на тесовий стілець, під золотий вінець, перед Ісуса Христа, перед Матір Божу, перед татом, перед мамою, перед батьками і просить, щоб вони їй простили перший раз, другий раз і третій раз». Тоді мама бере червону нитку «муліне» і вимірює довжину від образа до порога, а решту відрізують. Тоді мама вселяє нитку у нову голку, бере три листки барвінку і пришиває їх до зубців вінка, сплетеного із соломи. І так три рази. Тоді передає все це вінчальній матці. Допомагає тримати вінок хтось із рідних, той хто дуже гарно проживає. Ця жінка рве пелюстки барвінку, складає по три, подає матці і тримає нитку, щоб не дай – Бог не заплуталась у вузлики, щоб не було у житті молодої плутанини. Шиють над калачами та сіллю, які обов’язково покладені на подушку. Всі ті, хто присутні в хаті супроводжують процес пошиття піснями.

Ой ходила молоденька цілий день
Тай скликала родиночку на цей день.
Ой сходиси, родиночко, сходиси,
Тай на мій віночок дивиси.
Та бо мій віночок з барвінку,
Та ци буде мені файно я у вінку.
Тай сходиси, родиночко, до мене,
Бо сьогодні весіллячко у мене.
Ой у печі вогонь гаситси,
Вже … дівоцтво кінчитси.
Ой чого ти молоденька не тужиш,
Та бо вже ти бай дівочков не будеш.
Неділине убранєчко не вбереш,
Та з ким було постояти – не станеш.
Та з ким було постояти, говорити
Тепер треба подалечку обходити.
Тай тоді ти молоденька меш тужити,
Як наймешся … служити.
Не наймайся молоденька йому служити,
А наймайся молоденька я з ним жити.
Не наймайся молоденька лиш на рік,
А наймайся молоденька на весь вік.
Сідай собі молоденька на стілець
Тай розчеши кучерики під вінець.
Ой снилися мені кумарі на міху,
Що я цего року піду до свекрухи. (2)
А свекруха ж мене рано не розбудить,
Піде до сусіда, тай мене обсудить. (2)

Обмін дарами

    Цього самого дня проводиться ще одне дійство – обряд обміну дарами. Молодий мав би до цього дня купити своїй коханій капці, а вона йому  – сорочку. Отже, після того, як пошили вінки, всі ті, хто приймав участь у пошитті, ідуть із даром від молодої до молодого. Ще коли дошивають вінок,в  іншій кімнаті мама молодої і кухарка складають дар. Для цього беруть велику хустку, обов’язково червоного кольору (на любов), розстелюють, кладуть дві алюмінієві миски, повернуті одна до одної, а туди кидають різну кількість монет, далі ставлять два калачі, а зверху сорочку молодому, складену рукавами назад  (щоб не протягував руки до жінки), гроші (на багатство),і грудочки цукру  (на солодке життя), колоски жита (на хліб), міцно стискають кінці хустки докупи і одним кінцем замотують, але ні в якому разі не зв’язувати вузлом. Вінок закінчили шити, а мама бере «дар», заносить до кімнати і віддає його жінці із родини (має щасливо жити, достаток, взаєморозуміння). Жінка виходить із хати першою, а за нею решта запрошених і всі разом направляються до будинку молодого. Бажано, щоб гості молодої швидше вийшли з даром і щоб не зустрілися у дорозі із свашками. Хід супроводжується такими піснями:

Тай упала крига леду
З високого неба,
Ми би суда не ходили
Якби нам не треба.

Ми би суда не ходили,
Дороги не знали,
Та якби нас з подарунком
Суда не післали.
Гой, гой, гой.

Теща зятя любила,
Сорочку йому зшила,
З полотна лляненького,
Для зятя пишненького.
Теща зятя любила,
Сорочку йому зшила,
З полотна лляненького,
Для зятя пишненького.

Теща зятя любила,
Сорочку йому зшила,
З широкими полами,
З довгими рукавами.
Гой, гой, гой.

Ой згори, згори, котяться дари,
А з тої другої самі червонії.
А наш молодий доброї волі,
Він зміняє нам наші червонії
Гой, гой, гой.

Підійшовши ближче до дверей хати, співають:

Ой свату, свату, відкривай хату,
Як ся потрясем, хату рознесем. (2)
Ой свату, свату, бійтеся бога
Не тримайте нас коло порога. (2)
Бо ми не маєм коли сидіти,
Бо ми лишили маленькі діти. (2)
На дворі мороз, стояти не мож,
На дворі плитки, студено в литки.

Після цього сильно стукають у двері, але ніхто не відкриває,а гості продовжують співати:

Зелене жито косарі косять,
Ми не йдем в хату, бо нас не просять.

Ще раз стукають, тупцюють під дверима. Тоді батько нареченої відкриває двері і всі, співаючи, заходять.

Зелене жито уже скосили,
Ми йдемо в хату, нас запросили. (2)

Всі, хто прийшов, вітаються з молодим, дружбами, сватами і танцюють. Жінка з даром повинна бути в центрі кола. Вона двічі розриває коло, підходить до молодого і три рази, нібито, віддає дар. І тільки за третім разом, вийшовши з танцю, вона підходить до столу і віддає теж аж за третім разом у руки дар молодому. Молодий віддає мамі. Мати відносить дар у другу кімнату, щоб забрати звідти сорочку, а все інше залишити. Коли свати молодої будуть уже іти, тоді мама знову занесе все до хати — світлиці. Гості молодої в цей час співають:

Хвалилася барівка,
Що є в свата горівка
Відей ви не маєте,
Що нас не приймаєте       (2)

Сват запрошує до столу, всі сідають і починається частування. Їдять швидко, щоб не застали їх ті, що пішли з даром до молодої. Коли встають із-за столу, тоді співають:

Ой свати, свати, що ви робили,
Чим ви горівку засолодили (2)
В вишневім саду биндяка вбили
Сім відер горівки засолодили. (2)
Ой свати, свати не баріт ви нас,
Дайте що до нас, відпровадьте нас.(2)
Ми прийшли до вас не їсти, пити,
Ми прийшли до вас дари змінити. (2)

Знову танцюють «Руської» і за третім разом забирають від молодого дар  (уже без сорочки), виходять із хати, свати роздають ще кожному солодощів. А той, що вийшов першим, в тому числі і жінка з даром, уже починають співати:

Наші свати багачі,
В них пшеничні калачі.
Вони їли тай пили,
А ми лиш ся дивили.
Гой – гой – гой
Не дали їсти, не дали пити
Та ще й до того хотіли бити.

Ідучи дорогою, а бажано не тією самою, котрою йшли до молодого, жінки продовжують співати:

Та вже ми ся довідали, що свашина робить
Взяла свата за чуприну , та й по хаті водить. (2)
Гой – гой – гой.

Доходять до хати молодої, заходять до хати, повертають молоді дар і розповідають як їх частували у її нареченого. Також із даром ідуть свашки до молодої, але у дар кладуть туфлі, а у туфлі грудочки цукру, гроші, жито.Батьки одні і другі дякують своїм гостям, що допомогли пошити вінки, помінятися дарами, запрошують допомагати до кінця провести весілля.