Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Ревне – один з мальовничих куточків Буковини. Особливої краси йому надають чудові краєвиди, оспіваний у піснях гордовитий ліс джерельно-чисті річки Рівняк та Лищик.
Перша письмова згадка відноситься до 1661 року. Спочатку село називали по–різному: Ревна, Ревневе, Ревнево. З 1946 року – Ревне. У 17 ст. в документах вказується на те територію села – «долину, що зветься Ревна» / 1667 рік./ Сільський потік теж носить назву села. Отже , село назване за характером рельєфу місцевості від слова «Рівний»
Незважаючи на малу кількість землі , придатної для рільництва, люди тут живуть здавна. Про це свідчать численні археологічні пам’ятки, виявлені на території сусідніх сіл. Але найцікавіші з них знаходяться в Ревному, яке розташоване приблизно в центрі цієї смуги, за 10 км від Чернівців. На території села його околиць на сліди слов’янської культури натрапляємо всюди: на високому пагорбі, який звуть Городищем, в колгоспному саду, в урочищах Царина, Микулинка, Гевда, на перших над лугових терасах утворених Лищикол і Рівняком . У 1972 р. почалися розкопки на мисі Городище.
А ще село дуже гарне красою своєї правічної природи. І недарма Леся Українка, змилувавшись нею під час свого першого приїзду на Буковину, опісля писала Ользі Кобилянській, що вони обидві «мусять конечне бути ще раз у Ревні.»
Словʼянське поселення в селі Ревне продовжувало існувати і після ліквідації головного укріплення.Життя в цей час в основному зосереджене на території в урочищі Царина.За словами нашого керівника- вчителя історії,заслуженого учителя України Івана Ілліча Бульбука життя тут продовжувалося аж до ХV століття.
В інші гори я поїду,
але спогад не покину
по зеленій Буковині,
по привітній господині.
Написала Леся Українка в 1901 році виїжджаючи з Буковини.
РЕВНЯНСЬКЕ ГОРОДИЩЕ –
ІСТОРИЧНИЙ ПАМ’ЯТНИК VIII – Х СТОЛІТТЯ
У мальовничому селі Ревне, що на Кіцманщині, розташований пам’ятник державного підпорядкування «Ревнянське городище VIII-Х століття» вивченням якого вже давно займаються вчені різних країн. Не залишилися в остороні і учні – випускники рідної початкової школи села Ревне, які приймають активну участь у дослідженнях під керівництвом заслуженого вчителя України – Івана Ілліча Бульбука.
Правий берег річки Прут зачаровує своею красою: чепурні селянські хати і пам’ятки старовини, п’янке лісове повітря і красиві пагорби, швидкоплинний Прут і запашні трави. Незважаючи на малу кількість землі придатної для рільництва, люди тут живуть здавна. Про це свідчать численні архіологічні пам’ятки, виявлені на території села Ревне.
На сліди слов’янської культури натрапляємо всюди: на високому пагорбі, який звуть Городищем, в колгоспному саду, в урочищах Царина, Микуленка, Гевда, на перших лугових терасах, утворених річками Лищиком і Рівняком. У 1972 році розпочалися розкопки експедиціею ЧНДУ імені Юрія Федьковича на мисі Городище.
Городищем у селі Ревне звуть високий, вкритий густим лісом мис. На ньому збереглися руїни стародавніх укріплень: вали різної величини, запливні оборонні вали ескарти. Вони виступають майже на всій території мису. Під час розкопок, проведених на городищі експедиціею Чернівецького університету і обласного краєзнавчого музею було встановлено, що оборонні споруди є залишками двох слов’янських фортець: дерев’янної (8-9 ст.) і дерев’яно–земляної (9-10 ст.)
До укріплень дерев’янної фортеції відносяться оборонні рови, з внутрішнього боку яких проходять невисокі, часто малопомітні, земляні вали, а також ескорни на схилах мису. Вони оточують великий майдан 600 на 400 метрів. Основна оборонна лінія фортеці складалась з дерев´яної стіни, наземних довгих будинків що примикали до неї та рову. Ці будинки, очевидно, розміщувалися по всьому периметру оборонної стіни, тому їх залишки виявлені в усіх розвідникових траншеях та розкопках, закладених на території оборонної лінії Ревнянського городища.
Подібно до інших словʼянських фортець наземні будинки у Ревне також не мали постійного заселення. Про тимчасове перебування в них людей свідчать розкопані в невеликих ямах вогнища, зламки глиняних горщиків та знахідки кісток тварин. Це була фортеця-схованка. Велика незабудована і укріплена площа служила місцем де під час війни переховувалось населення навколишніх неукріплених селищ. Одночасно вона виконувала роль адміністративного центру словʼянської округи.
Згодом, у процесі подальшого розвитку, словʼянське поселення в селі Ревне переросло в давньоруське місто.
У кінці ІХ – на початку Х століття укріплення на мисі Городище були повністю перебудовані. Деревʼяна фортеця залишилася складовою частиною міста – головною укріпленою частиною де жила феодальна знать.Згодом на місці старої фортеці збудували нову деревʼяно-земляну, яка мала значно меншу територію,але мала міцніші укріплення:земляні вали, рови, деревʼяні стіни, надовби, ескарпи. До її складу входили ще й неукріплені селища навколо міста, де проживало землеробське населення. В Ревне такі селища виявлені в підніжжі мису на берегах річок Рівняка та Лищику, а також навколо ремісничого посаду, в урочищах Микулинка, Царина, Гевда.
Співставивши архіологічні та історичні дослідження знаємо,що територію Північної Буковини займали племена хорватів. Отже, приходимо до висновку, що словʼянське місто в Ревне було розташоване в південно-східному пограниччі Хорватії. Десь в кінці Х – на початку ХІ ст. ревнянські укріплення були спалені. На сліди пожеж натрапляємо по всіх оборонних лініях. Але вони зруйновані не під час військового штурму, наймовірніше це відбулося на вимогу князя Володимира Святославовича після успішного завершення хорватської війни. (Київський князь вирушив в похід з метою приборкати хорватських князів.)
Словʼянське поселення в селі Ревне продовжувало існувати і після ліквідації головного укріплення. Життя в цей час в основному зосереджене на території в урочищі Царина. За словами нашого керівника – вчителя історії, заслуженого учителя України Івана Ілліча Бульбука життя тут продовжувалося аж до ХV століття.
Під час згаданих вище досліджень І.І. Бульбук також натрапив на венеціанський меч, що добре зберігся. Це друга за всі часи подібна знахідка на Буковині. Припускається, що зброю, втікаючи, загубив один із учасників невдалої для поляків битви біля села Валя Кузьміна, де молдовський господар Стефан ІІІ у 1497 році розбив військо короля Альбрехта.