Видатні особистості Реваківці

За велінням серця

 

Твори Буття!

І витвориш красу.

Твори красу!

Й життя розквітне геній …

Петро  Кононенко

 

 

Буковино дорога,

Моя щира, рідна ненько,

Лиш для тебе я живу,

лиш для тебе б’є серденько…

  Землею сизих буків, буковинським краєм, зеленою Буковиною називають наш мальовничий куточок української землі. Закосичена водограєм білопінного Черемошу, бистриною Пруту і тихим плином Дністра, на смерекових вітах Карпатського синьогір’я бринить вона срібною струною.

Буковина – це земля смутку і краси, земля, де найбільше люблять незалежність і найменше мали її. Буковина – це край багатовікової боротьби за волю, у результаті якої – висока в полі могила, велике кладовище і на весь світ відома невідома ким і коли складена пісня. Не можна гідно нести звання буковинця, не знаючи історичне минуле свого краю, відомих діячів цієї землі та сьогодення.

Щасливі ми, що народились і живимо на цій чудовій землі – Буковині. А найщасливіші , що живемо на Благословенній Богом землі – Кіцманщині, яку називають малою Буковиною.

Саме Кіцманщиною захоплювався Юрій Федькович, який уловив точну ознаку нашого краю: “Кілько там краси і поезій”. І дійсно, наша земля наділена за найвищою шкалою Божих щедрот неповторною поетичною красою та відомими талантами. Кого не зачаровував титанічний голос оперного співака Дмитра Гнатюка, хто не захоплювався грою кіноактора Івана Миколайчика, а хто не чув “Червоної рути” Володимира Івасюка.

Кіцманщина подарувала світу ще одного видатного митця, художнє обдарування якого вражає тих, хто дивиться його картини, бачить його скульптури.

Це Заслужений художник України, член Спілки Художників України, наш земляк Микола Михайлович Лисаківський.

Життєва дорога у світ для Миколи Михайловича почалася із нашого маленького села Реваківці, яке розташоване на березі річки Прут.

Тут він і народився теплого літнього ранку 7 червня 1943 року.

Виростав серед дивовижної буковинської природи, яка вже сама була прекрасним художником.

Чисті хвилі гордовитого Прута, у яких він не раз купав свої дитячі мрії та літа, загартовували характер і волю майбутнього художника.

Нелегке життя було у Миколи Михайловича. Страшна війна не обминула і оселю Лисаківських. Батько пропав безвісти, коли маленькому Миколі було

тільки півроку. А ще крім нього в сім’ї було троє дітей: дві сестри – Ольга і Орися та брат Денис.

Дитинство майбутнього художника важке ,а інколи й голодне. Вся ноша буденного життя, виховання дітей лягла на плечі малої тендітної жінки-матері Єлізавети Миколаївни.

Мати була жінкою м’якої вдачі і великого серця. Вона прекрасно співала, часто розповідала дітям казки і легенди, вчила робити добро, привила своїм дітям любов до праці, до своїх рідних, до Батьківщини.

Вразлива душа маленького Миколи не могла не помітити краси, яка оточувала його, не могла не побачити трудолюбивість простого люду, не почути пісні, яка просилася до його серця. Зростав, як згадує митець, поміж писанок і килимів, вишиванок, розписів, що належали невсипущим рукам рідних сестер.  Серед милозвучної і привабливої природи рідного краю і народжувався потяг до прекрасного.

Після закінчення Реваківської семирічної школи манлива дорога повела майбутнього художника до Чернівецького художньо-ремісничого училища. Тут і розпочав свою творчу діяльність Микола Лисаківський у 1960 році в гуртку скульптури. А в 1964 році провів свою першу персональну виставку.

З 1966 по 1969 роки навчався в Пензенському художньому училищі імені К.Савіцького на відділенні скульптури.

Удосконалював мистецтво малювання та скульптури наш видатний земляк у Київському Державному Художньому Інституті, в якому навчався з 1969 по 1975 роки.

У цей період Микола Лисаківський стає знаним художником і скульптором, бере участь у різних виставку і конкурсах, за що і отримує високі нагороди.

В 1974 році отримує третю премію за участь у всеукраїнському конкурсі “Бродівський котел”.

А в 1975 році – одне з двох перших місць у конкурсі на кращий пам’ятник “Ополченцям сільгоспакадемії”.

У цьому ж році Микола Лисаківський закінчує інститут і повертається на Буковину. Бере активну участь у культурно – мистецькому житті нашої краю і держави, постійно поповнює мистецьку скарбницю творами, позначеними яскравою творчою індивідуальністю, повагою до національних традицій.

Високо оцінено роботу скульптора на створення пам’ятника возз’єднання Північної Буковини з Україною, яка зайняла І місце.

Даниною подяки воїнам-афганцям став пам’ятник , створений Миколою Лисаківським в місті Чернівці.

Ми, односельчани, гордимося тим, що саме він є автором і виконавцем пам’ятника полеглим воїнам-односельчанам у Великій Вітчизняній війні, який збудований на честь 40 річчя Перемоги.

Та найвидатнішою працею талановитого скульптора став пам’ятник Великому Кобзарю – Тарасу Шевченку в місті Чернівці, який зайняв І місце в державному конкурсі.

А таких пам’ятників по Буковині і далеко за її межами знаходиться чимало. Це і в Іванківцях, Киселеві, Сиячеві, Михальчі. Нещодавно побудовані пам’ятники :

– в селі Драчинці, який увіковічнив пам’ять про репресованих сельчан, воїнів ОУН-Упа та Великої Вітчизняної війни ;

– професору Чернівецького Національного Університету Анатолію Добрянському.

“Все-таки мені немало вдалося зробити,” – говорив Микола Михайлович. У його творчому доробку не тільки пам’ятники, але і бюсти та меморіальні дошки видатним діячам культури та політикам. Зокрема, це бюсти Тарасу Шевченку, Дмитру Гнатюку, Юрію Федьковичу, Сидору Воробкевичу, Софії Ротару, Назарію Яремчуку, Анатолію Добрянському, Миколі Бакаю .

Меморіальні дошки: Володимиру Івасюку, Івану Миколайчуку, Братам Руснакам, Юрію Федьковичу, Сидору Воробкевичу, Андрію Шептицькому, Василю Васильку, Георгію Гарасу .

Микола Михайлович Лисаківський своїми довершенішими творами примножує скарбницю української культури, відтворюючи в них правдиво минуле і сучасне, зберігаючи для нащадків колоритні образи видатних осіб і простих людей, пейзажі рідної землі.

Відомий письменник і педагог В.О. Сухомлинський у свій час писав : «Людина народжується на світ не для того , щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний»

Слід Миколи Михайловича Лисаківського багатий і різножанровий. Свої творчі доробки скульптор передав рідній школі, у якій створена кімната М. Лисаківського.

Значне місце в кімнаті займає монументальна образотворча Шевченкіада.   Тут також зберігаються роботи під назвами «Селянський десант», «Братання», «Двадцять п’ятий кадр», «Полеглим за Україну»,   «Жертвам політичних репресій і голодомору в Україні», «Материнство», «За знаннями», «Мій хрест»,ескіз пам’ятника , присвяченого воз’єднанню Буковини з Україною та багато інших.   Не менш цінними є картини та архівні документи.

Багаторічною творчою діяльністю Микола Лисаківський вніс і вносить значний особистий вклад у розвиток і збагачення української національної культури, як художник, скульптор та громадський діяч.

Микола Михайлович протягом багатьох років своєї діяльності був членом художньої Ради Спілки художників, головою правління Чернівецької обласної організації національної спілки художників України та членом Правління.

“Митець – то обличчя держави перед усім світом…” – цю велику істину добре засвоїв Микола Михайлович. І ми гордимося тим, що були в нас такі люди, – митці, які примножують багатство національної культури не тільки нашого села, Кіцманщини, Буковини, але і всієї держави. Талант кожного митця, помножений любов’ю до своєї справи , вистоює , переборює труднощі, намагаючись донести своє творіння до народних мас.

За плідну і багаторічну працю Микола Михайлович удостоєний найвищої нагороди – присвоєно почесне звання “Заслужений художник України”.