Духовність Нові Драчинці

Над розділом «Духовність» працювали:

Маковійчук Т.Д. – вчитель географії

Нинчук Г.Є. – вчитель української мови та літератури

Дімед Г. – учень 9 класу

Шумілов В. – учень 9 класу

Многодітна Т. – учениця 8 класу

Будз М. – учень 7 класу

Людина починається з добра,

Із ласки і великої любові.

Із батьківської хати і двора,

З поваги, що звучить у кожнім слові.

Людина починається з добра,

З уміння співчувати, захистити.

Це зрозуміти всім давно пора,

Бо ми прийшли у світ добро творити.

Людина починається з добра,

Із світла, що серця переповняє.

Ця істина, як світ, така стара,

А й досі на добро нас надихає.

Л. Забашта

          Християнська духовність – це крок свідомості за обрій усталеного у світ свободи та творчості. Духовна лю­дина, як писав І. Франко, «є такою, що її духовна сутність виходить за межі тілесного, її духовність виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відношенням сама до себе».

Духовний розвиток пробуджує приховані здібності лю­дини, возве­личує свідо­мість до ново­го рівня, рі­шуче транс­формує еле­менти особис­тості. Становлення духовності – це вища мета кожної особистості, адже в міцному ґрунті духовності зростають і особистість, і людина.

Що ж творить духовну людину? На думку Г. Сковороди, – це шлях добра через пізнання, усвідомлення і розуміння своєї істинної, духовної природи, свого призначення в світі. Власне до цього людину закликає християнська мораль. Пізнання людиною самої себе, таємниць свого життя – один із її духовних пошуків, що сягає в глибину століть. Для того щоб пізнати світ, людині, перш за все, потрібно пізнати себе як особистість.

Необхідно ставити собі за мету постійно роз­вивати свої розумові здібності, творчі вміння і повсякчас удосконалюватись.

Духовність особистості твориться подібно до будівлі, в основі якої лежить віра, на цю основу накладається терпін­ня та послушання, а далі співчуття. Каменями є терпіння і мужність, цемент – смирення.

Одним із акумуляторів духовності виступає релігія. Хто нам може дати вірне розуміння   правил морального життя ? Відповідь одна: тільки Церква,   бо вона є “ стовп і підвалини правди”

На жаль, треба визнати,   що   ми багато чого з наших церковно-народних традицій втратили,   разом з цим втратили і віру, і духовність.

Церква – це громада   правдиво (православно) віруючих в Ісуса Христа людей, які об’єднані між собою одною вірою, одними правилами та Святими   Таїнствами під керівництвом   Богом установленої єрархії. Іноді церквою ми називаємо і самий   будинок ( храм ), в якому збираємось для молитв. Мета церкви – провадити   людей   до спасіння

Найвищою точкою села Нові Драчинці є горб, який називають Церковищем. Старші люди оповідають цікаву легенду щодо походження назви цього горба.

Історія Свято-Дмитріївської церкви села Нові Драчинці починається з 1921 року, коли на зборах села було вирішено збудувати церковне приміщення. До того часу церкви в селі не було. Цього ж року парафіяни почали збір грошей, організаторами цього були Прокопець Ілля, Прокопець Григорій, Будз Микола і Піць Михайло.

Багато дубового дерева було доставлено із сіл Берегомет і Лопушна Вижницького району. Рубали дерева не цілий рік, а лише взимку, коли немає соку. Тому збір матеріалів тривав три роки. Також значний внесок зробив житель села Нові Драчинці репресований Віксич Михайло.

Після цього у 1924 році приступили до будівництва фундаменту церкви. Викопали рови, заклали каміння, забили бетоном. Всю цю роботу виконували жителі села, збираючись групами, організовуючи толоки, або, як кажуть на Буковині – клаки. Невдовзі почали зводити дерев’яні стіни церкви. Рівно з вікнами ідуть дубові стіни , а вище – липові. Це підтверджує що церква цілком дерев’яна.

Під час війни будівництво церкви просувалось дуже повільно, а по приході Радянської влади призупинилось і церкву закрили. Річ у тім, що на території Драчинської сільської ради діяли три церкви, тому дві з них повинні були закритися. Під закритття потрапила і наша Свято-Дмитріївська церква.

Зі спогадів жителя села Нові Драчинці Прокопця Іллі Ілліча 1933 року народження : паламарем церкви був Будз Микола, який мав ключі від церкви. В той час у нього дочка навчалась в одному з вищих навчальних закладах. Головою сільської ради був Поп’юк Ілля Агапович, який звелів закрити церкву. Проте Прокопець Ілля не захотів закривати церкви і віддав ключі Яворенко Івану, який впустив ключі на землю, давши зрозуміти, що теж не буде закривати церкви. Тоді Ілля Агапович взяв ключі і сам закрив церкву. Не діяла церква 20 років.

За свідчення жительки села Драчинці Кошурби Ганни Василівни 1938 року народження всі ікони та церковна атрибутика були перевезені таємно від жителів села у стайню сільської ради і були закидані не потрібними речами. Лише у церкві було залишено іконостас, який неможливо було вивезти і його було накрито полотнищем.

Згодом у 1987 року почали відкриватися церкви. Ініціатором відкриття церкви в селі Нові Драчинці став Прокопець Сільвестр Данилович, який звернувся з цим питанням в Кіцманський райвиконком, та, на жаль, вони це питання не вирішили. Тоді порадили йому звернутися в Чернівецький Обласний виконком. Згодом до Сільвестра Даниловича приєднався Піць Павло Іванович, який запросив Владику Антонія в село. В селі відбулися збори громади, де було прийнято рішення відновити роботу церкви. Знову почався збір книжок, полотнищ, образів, ікон. Богослужіння в церкві розпочалося у 1989 році.

З того часу і по сьогодні божу службу править отець Миколай. Новодрачинська церква відповідає загальним вимогам будівництва православних культових споруд. Кількома ярусами здіймається верх і завершується куполом з хрестом. Внутрішнє оздоблення церкви відзначається дотриманням православних традицій. При вході у храм нас зустрічають дві великі ікони, прикрашені вишитими рушниками. Далі ми потрапляємо безпосередньо в зал церкви. Стіни розмальовані картинами із зображенням сцен   із життя святих. Центральна частина церкви займає іконостас, виконаний у деяких ярусах. Посередині знаходяться “ райські двері “. У другому і третьому ярусах іконостасу зображені сцени земного життя   Ісуса Христа. У крайньому правому кутку іконостасу розміщено полотнище Святого Великомученика Дмитрія, на честь якого і названо храм. Вище них зображені ікони, дванадцять апостолів. Всі ікони відзначаються живими яскравими кольорами, точністю ліній та таємністю облич святих.

По всьому церковному залі розвішені багатоярусні блискучі, ніби позолочені люстри, які горять десятками великих і малих ламп. Вони прикрашені вишитими серветками і свічками. Завершує культову споруду «святая святих» ─ вівтар, стіни якого також розписані іконами, релігійними картинами.
              З 2003 року стало традицією, що по закінченні Новодрачинського ЗНЗ І-ІІ ступенів випускники дарують храму Св. Дмитрія ікони. Так, випусники 2003-2004р. подарували ікону Святої Трійці, а випускники 2004-2005р. ─ ікону Молитва перед страданієм. Ці дві ікони зберігаються у вівтарі. В центрі стоїть стіл, де височіє велика ікона із зображенням Ісуса Христа. На столі також лежать цінні святі книги ─ Біблія, Євангіліє. Поруч біля стіни є менший столик, на якому стоять срібні чаші та інші атрибути, призначені для виконання святих таїнств ─ причастя, хрещення, вінчання.

Багато в церкві вишитих рушників,скатертин якими вкриті столи, підставки. Все це дари парафіян як свідчення того, що вони дбають про свій храм, про те, щоб він вабив до себе людей і духовністю, і зовнішньою красою та величчю. Як і до періоду закриття церкви із 1989 року до храму святого Дмитрія приходять парафіяни не тільки села Нові Драчинці, а й парафіяни із сусідніх сіл.

На території церковного подвір’я знаходиться дзвіниця та хрест. Під час періоду, коли церква не діяла серцевина дзвонів перебувала на збереженні у жительки села Головатюк Степанії, яка жила біля церкви. Місцева молодь таємно на Великдень проникала до дзвіниці і дзвонили, сповіщаючи про велике християнське свято. У цей час Головатюк Степанія йшла повідомити місцеву владу про дії молоді.

Із трьох православних церков, які розташовані на території Драчинської сільської ради тільки Свято-Дмитріївська церква зареєстрована в регіональному західно-українському реєстрі як пам’ятка архітектури дер-

жавного значення. У 1995 році було проведено інвентаризацію майна спеціалістами зі Львова. При інвентаризації спеціалісти повідомили, що в церкві дуже цінним і старовинним є іконостас. Це є свідченням того, що церква є старовинною і являє собою історичну цінність.

Поряд з церквою знаходиться сільське кладовище на якому знаходяться дві каплиці, що фактично були побудовані жителями села Нові Драчинці Прокопцем Василем ( місце розташування каплиці – поблизу місцевої школи) та Івончаком Петром Петровичем (кут Глинницьке)    
У Переслопі була каплиця, яку будували жінки, але вона згоріла. Залишився лише один хрест.

Згодом Кошурбі Ганні Михайлівні сниться сон, що біля того хреста моляться люди. Вона розповіла про свій сон сестрі, яка мала молодого сина, який вирішив збудувати там капличку. Савчук Павло Тодосійович збудував її на великому пагорбі. Від підніжжя пагорба до самої каплиці ведуть 35 сходин.

На високому пагорбі збудована капличка Артименком Тодором Михайловичем., який повернувся з війни інвалідом , і вирішив в честь свого повернення збудувати капличку, але йому ампутували ноги і він був лише керівником а всю роботу виконували його дочки і зяті.

Також в нашому селі є каплиця, яку у 1948 році збудував Прокопець Антон Григорович. Цього ж року Піць Григорій Григорович збудував на Берді (кут села) каплицю.

14 жовтня 2005 року в центрі села була освячена нова каплиця, яку збудував житель цього ж села Никифорець Іван Михайлович 1924 року народження.

Релігія і церква пережили нелегкі часи різних випробувань,заборон і переслідувань. Але від того, що є одвічне ─ людей не відвернути нікому і ніколи. Відродження нашої духовності відбувається теж не просто, але це вже незаперечний факт. Багато зроблено парафіянами по впорядкуванню та художньому оформленню своїх святинь. Активну участь взяли і учні школи, підхопивши естафету старших поколінь, примножуючи їх величні традиції.