Історія Нижні Станівці

Нижні Станівці (стара назва Станівці Долішні) – село, центр сільської Ради Кіцманського району, до якої входять також населені пункти Вивіз, Брусенка, Виноград. Розташоване село на березі р. Брусниця, правої притоки         р. Прут, за 14 км. від залізничної станції Вашківці, до районного центру м. Кіцмань 29 км., до обласного центру      м. Чернівці 42 км. З районним і обласним центрами має автобусне сполучення. На 1 січня 1982р. в селі було 1090 дворів з  населенням 3679 чоловік.

Про походження назви села існує багато переказів і легенд.

В одній з них йдеться про те, що колись через цю місцевість проходив шлях з півночі на південь. На тому місці, де зараз знаходиться село Нижні Станівці, були стани, куди заганяли на відпочинок волів і коней.

В іншій легенді говориться, що в період турецько-татарських набігів на Буковину тут зупинялися турки і татари.

Таким чином, і в першій, і в другій легенді згадується слово «стан». Слід гадати, що назва села, можливо, і походить від цього слова.

Село має давню історію, про що свідчать пам’ятки матеріальної культури, яких багато знайдено на його території.

В східній частині села, в урочищі «Ігрище», зібрано велику кількість кремінних знарядь праці періоду пізнього палеоліту, на кутках Задня, Вишнева, Татарська – знаряддя праці трипільської культури ІІІ тисячоліття до н. е. це пам’ятні сокири і мотики, різці, скребачки, крем’яні серпи і наконечники стріл.

В північно-західній частині села в урочищі «Глибока», виявлено ранньослов’янське поселення, де зібрано уламки кераміки ІІІ-VІ ст. н. е.

Перша письмова згадка про село Нижні Станівці належить до 1596 року. Грамотою від 12 березня 1640р. молдавський господар Василь Лупу стверджував власність боярина Костя Лукавецького на четверту частину села, що раніше належала до володінь феодала Драгшана. В грамоті від 4 вересня 1642р. того ж господаря вказувалось, що Костя Лукавецький передав у спадщину своїм дітям все село Станівці, яким він, очевидно, вже встиг оволодіти.

Восени 1774р. на зміну молдавсько-турецькому поневоленню прийшло на Буковину австрійське гноблення, в результаті чого становище населення Буковини ще більше погіршилось. Якщо молдавський господар Г. Гіка своїм «золотим законом» зобов’язував підлеглих селян вдробляти щорічно 12 днів панщини і сплачувати десяту частину врожаю, а також щороку давати панові одну курку, клубок пряжі і 1 день працювати на ремонтних роботах, то австрійський уряд надав буковинським поміщикам, в тому числі і нащадкам Костя Лукавецького в Нижніх Станівцях, необмежену владу.

Панщина була збільшена до 70-100 днів на рік, значно збільшені також були розміри податків. Селянин був змушений сплачувати 2 золотих і 30 корон подвірного податку, по 5 корон за вівцю або козу, по 12 корон за свиню або бджолосім’ю, по 1 золотому на різдвяний подарунок поміщикові, тощо.

Серед різноманітних податків і повинностей слід відзначити ще тягарі на користь попів і дяків. Селяни повинні були або виплачувати податки хлібом в розмірі 10-15 снопів з кожного господарства, або завозити панові дрова на паливо, платити гроші і відбувати 8 днів панщини.

В наступні десятиліття становище селян ще більше погіршується, поміщики посилюють експлуатацію селян, чинять різного роду утиски, захоплюють селянську землю. Про це свідчить цілий ряд скарг селян села Нижні Станівці на поміщиків. Так селянин Тимофій Руснак скаржиться на те, що поміщик попович захопив у нього сіно; Нижньостановецькі селяни скаржаться на поміщика Кочу Мігалакі, який замучив їх непосильною панщиною; селяни Іван Рудницький, Михайло Собко, Сандул Собко скаржаться на одного з найбільших землевласників Буковини Штефана Василька, який захопив у них землю і т. д.

Характерно, що жодна із скарг не була задоволена. Більше того, як правило, їх розглядали самі ж поміщики, на яких скаржились селяни. Так. Зокрема, було із скаргою Йозефа і Марії Бернардів на поміщика Штефана Василька, яка була надіслана в 1848р. в Міністерство внутрішніх справ Австрії на ім’я кайзера Франца-Йосифа. Звідти вона була відправлена на розгляд поміщикові Василькові. Який ще більше закабалив бідних селян.

Серед селян все більше наростало незадоволення. Під тиском революції 1848р. австрійський уряд змушений був провести реформу, скасувати панщину. Проте й після реформи становище селян було важким: вони, як і раніше, залишалися в економічній залежності від поміщиків, землі, як правило, не одержували, а за скасування феодальних повинностей сплачували великий викуп. Так селянин Нижніх Станівців  Микола Костенко одержав 0,5 га землі і 0,5 га  толоки; Георгій Сининчан – третину гектара одної землі і стільки ж толоки; Дмитро Костенко – біля гектара орної землі і клаптик толоки. В той же час поміщики в результаті реформи одержали від держави величезну компенсацію. Так Нижньостановецький поміщик С. Балашеску одержав 1880 гульденів.

До того ж поміщики в час проведення реформи позбавили селян так званих сервітутів, тобто права користуватися лісом, пасовиськами та іншими угіддями.

В цих умовах хвиля народного протесту, що вилилася в повстаннях під проводом Лук’яна Кобилиці, знайшла палкий відгук серед селян Нижніх Станівці. Селяни Мігалакі Чолпан, Василь Коча та Костакі Гоян у 1849р. закликали Нижньостановецький селян не слухатися поміщика, не виконувати на нього повинностей, за що були арештовані властями і відправлені в Чернівецьку тюрму.

В наступні десятиліття в антипоміщицькій боротьбі  селянства найбільш важливе місце займало сервітутне питання – боротьба селян за ліси і пасовища. Особливо гострий вибух невдоволення селян відбувся навесні 1869р. Він був викликаний передачею поміщикові частини громадського пасовиська. Селяни прогнали зі спірної ділянки кількох членів сервітутної комісії, а межові знаки знищили. Все ж присутнім у селі жандармам вдалося заарештувати організаторів виступу, яких без успіху намагалися звільнити односельчани. Вдруге комісія прибула передавати пасовисько вже в супроводі війська. Зібралось близь 300 мешканців села. Переважно жінки з малими дітьми на руках. Найбільш уперта боротьба розгорілася за горбок, на якому мав бути відновлений межовий знак. На цьому горбочку полягали жінки, а на тому місці де мав бути межовий знак, стала молода мати з грудною дитиною на руках. Калька разів військо зганяло з горба жінок, але ті знову займали його. Тим часом чоловіки стали обходити військо з тилу. Солдати з багнетами кинулися на них і розігнали. Вже після передачі поміщикові пасовиська на ньому було знищено кілька межових знаків.

Трагічною для селян виявилась діяльність горезвісного Селянського банкую головою якого був проголошений уніатський митрополит С. Литвинович. Демологічно афішуючи себе борцем проти лихви, банк сам став великим лихварським закладом.

Лихварська діяльність цього закладу викликала обурення селян, які в петиції до Буковинського сейму домагалися його ліквідації, вказуючи, що «Найтяжче той рак (банк русти кальний) точить повіти Чернівці, Сторожинець, Садгору, Станівці, Серет, що він за свою вивіску повинен прийняти здерту хлопську шкіру».

Реформа 1848р. дала поштовх для розвитку капіталістичних відносин і класового розшарування на селі.

У 1858р. в Нижніх Станівцях став до ладу горілчаний завод, да жорстокій експлуатації піддівалися позбавлені землі селяни, працюючи по 12-13 годин на добу.

В тому ж році в Нижніх Станівцях був відкритий ярмарок, на якому в середньому щорічно продавалося 1,6 тис. гектолітрів зерна, 800 свиней і т. д.

У 1890р. в Нижніх Станівцях проживало 3146 жителів, серед них було 23 ремісників, 35 торговців і 2 поміщики. Якщо всі селяни в цьому році володіли825га. землі, то двом поміщикам належало 20038 га.

У 1872 р. в селі була відкрита перша початкова школа, 10 вересня 1883 року – поштово телеграфна станція.

На початку ХХ ст. посилюються протиріччя в селі

Селяни поряд з боротьбою проти соціального гніту вели боротьбу проти національного гноблення, виступали за рівноправність української мови, за загальне виборче право. Так 21 січня 1906р. на вічі в Нижніх Станівцях було багато жінок серед присутніх, в прийнятому рішенні вимагалось «знищення існуючих виборчих привілеїв, а замість цього введення загального, таємного, рівного і прямого голосування. В противному разі, – говорилось далі у рішенні,- заповідуєм боротьбу найгострішими засобами». Ця резолюція по телеграфу була надіслана прем’єр-міністрові Гачу у Відень.

Важливим соціальним питанням у першому десятиріччі ХХ століття на Буковині була проблема шкільної освіти. На шкільну освіту відпускались мізерні кошти, багато дітей через тяжкі матеріальні умови не могли закінчити навіть початкову школу. У 1906 – 1907рр. у Нижніх Станівцях жило 450 дітей шкільного віку, школою було охоплено лише 320 дітей. Закінчити початкову школу змогло тільки 250 учнів,  а 63 вимушені були покинути навчання через тяжкі матеріальні умови.

Певну роль відігравала в розповсюдженні українського слова в умовах австрійського поневолення «Вільна організація українського учительства на Буковині», в яку входило декілька вчителів із Нижніх Станівців, і товариство «Руська бесіда», відділення якого в селі було відкрито в 1911 році.

Організація вчителів у своєму органі «Каменяр», редакція якого знаходилася в сусідніх Станівцях Горішніх, гостро викривала порядки, що існували тоді в системі народної освіти на Буковині. В передовій статті одного з номерів «Каменяра» з гнівом говорилося про жахливі мови, в яких тоді перебували школи і вчителі на Буковині: школи були більш схожі на бараки, вікна і двері не пристають, в класах нестерпно холодно і брудно. Газета закликала всіх учителів – українців до солідарності, друкувала революційні вірші          І. Франка, пропагувала кращі твори літератури та мистецтва братньої України.

В роки першої світової війни розорення і зубожіння трудящих мас села ще більше посилилось.

Після вигнання австрійських поневолювачів восени 1918 року Буковини була окупована боярською Румунією. В умовах румунської окупації економічне становище селянства ще гіршим. Земля, як і раніше, зосереджувалася в руках великих землевласників, заводчиків та сільських глитаїв: власник спиртзаводу в Нижніх Станівцях Фішер мав 400га землі і 1200га лісу, поміщик Абрумцьо – 276га землі, куркуль Матус – 45га, Габер – 40га та ін.

В цей час більшість селян  Нижніх Станівці володіла від 0,5 до 1 га землі, з якої не могли прогодувати навіть свої сім’ї. тому не дивно, що через клаптик землі селяни судилися роками. Так Григорій Остап’юк судився з Петром Інкалом  за межу, а Іван Остап’юк з Миколою Долошецьким за дорогу протягом 11 років, аж до приходу радянської влади. Деякі селяни шукали заробітку на лісопильному заводі Шапіто, на спиртзаводі Фішера у своєму селі. Погіршення економічного становища, безробіття і злидні заставляли їх шукати кращої долі за океаном – в Америці, в Канаді. Лише з 1900 по 1913 рік з Нижніх Станівці емігрувало за кордон 250 чоловік. Проте ще до від’їзду вони попадали в тяжку кабалу до лихварів. Так І. Д. Мельчук, відправляючи в 1925 році свого Василя  в Канаду, позичив у лихваря 120 тис. леїв під великий відсоток. На 1930 рік борг виріс до 300тис. леїв і господарство І. Г. Мельничука було продано з торгів.

Батьки Василини Гальчук, щоб відправити дочку до Канади, позичили 60 тис. леїв. Не маючи змоги сплатити борг і відсотки, вони віддали лихвареві ділянку лісу в 0,5 га. крім цього Гальчук відробляв борг, косячи лихвареві сіно аж до 1940р.

Про гірку долю Буковинців у Канаді розповідає у своєму листі Теофіл Бендас, який ще юнаком поїхав за океан шукати щастя. Він пише своїй сестрі, що кожної неділі разом з  дружиною ходять до церкви молитися, щоб бог допоміг їм збудувати хату, «Але для цього потрібно мати 15-17 тис. доларів, а це великі гроші. Тут трудно жити чесним людям, а добре живеться лише шахраям», – ось до якого висновку приходить бідний буковинець.

Румунські окупанти посилюють національне гноблення, утиски національної культури, проводять румунізацію буковинського населення.

Про громадянську рівноправність немає й мови, під час виборів селян примушували голосувати за урядових кандидатів, а за відмову від участі в голосуванні піддавали репресіям, штрафували. Під  час румунської окупації в  Нижніх Станівцях була тільки одна школа з румунською мовою навчання, де з Нижніх Станівці і  з Верхніх Станівці у 1936 році навчалося 379 учнів.

За весь період окупації ніхто з жителів села не закінчив навіть середнього учбового закладу.

Тяжке життя і колонізаторська політика боярської Румунії викликали широкий протест народних мас Буковини.

Організатором революційної боротьби стала підпільна комуністична організація Буковини, яка була створена в листопаді 1918 року. На початку 1919 року вона встановлює тісні зв’язки з революційним рухом Бессарабії і Східної Галичини, а в 1921 році були встановлені перші контакти з Комуністичною партією Румунії.

Організаторами комуністичної партії Буковини були         С. І. Канюк, М. Г. Садков, Ф. І. Альбота (Савчук) та                С. Ю. Гуцуляк із Нижніх Станівці.

У  20-х та на початку 30-х рр. у Нижніх Станівцях діяв підпільний революційний осередок, учасники якого збиралися під час репетицій аматорських гуртків та при якійсь іншій нагоді, де обмінювали революційну літературу, розповідали селянам про події в Радянській Росії і на Україні. Активними учасниками підпільного осередку були жителі села: Григорій Тарабан, Георгій Яцько, Тодор Гуля, Марія Воло щук, брати Калістрат та Дмитро Гулі та ін.

Активна підпільна діяльність в Нижніх Станівцях викликала занепокоєння властей Вашківецького та Строжинецького повітів. У рапорті Сторожинецької повітової поліції від 5 січня 1931р. вказувалось на активне ведення комуністичної пропаганди в селі Нижні Станівці над Черемошом і в деяких інших селах. 26 лютого 1932 року Строжинецька повітова поліція склала список кількісного складу комуністичних організацій на території повіту. У Нижніх Станівцях налічується 25 активних учасників боротьби проти румунських властей.

В цілому політичне життя села пройшло три етапи: 1918-1928рр., 1938-1938рр. та 1938-1940рр., в ході яких політична діяльність була обмеженою, пройшла етап відносно демократичного розвитку та була заборонена, а наявність у краї регіональних організацій загально румунських впливових політичних партій давала змогу контролювати суспільно-політичні процеси.

В кінці 30-х років Північна Буковина опинилася  у сфері геополітичних інтересів СРСР. 26 червня  1940р. Румунії була пред’явлена нота з вимогою повернути Бессарабію та північну Буковину.

Зразу ж по приходу Червоної Армії  на території краю  почали створювати нові органи влади.

У Нижніх Станівцях була встановлена Радянська влада. Першим головою Нижньостановецької сільської ради став Петро Михайлович Яцько, а його заступником Тодор Михайлович Гуля.

Земельна комісія, яка складалася з колишніх батраків, учасників підпільного руху Георгія Ілліча Яцька, Михайла Степановича Остап’юка та Василя Онуфрійовича Лукенюка провела розподіл між селянами поміщицької та куркульської землі: всього було розподілено 450га. поміщицькі будівлі були передані у вдання  сільської ради для громадського користування. В селі була відкрита лікарня на 16 ліжок. Розпочали роботу торговельні заклади. Діти одержали можливість навчатися рідною мовою. У Нижньостановецький семирічній школі у 1940р. навчалося 388 учнів.

Але надії трудящих Буковини були затьмарені сталінським терором, репресіями почалася масова депортація населення Буковини. Мирна праця радянських людей була перервана війною. Багато воїнів з Нижніх Станівці за мужність і відвагу, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, були нагороджені орденами і медалями: Микола Якович Волощук – орденом Червоної зірки, 5 медалей; Т. Г. Остап’юк – орденом Вітчизняної війни  ІІІ ступеня і кілька медалей.

29 березня 1944р. с. Нижні Станівці були звільнені частинами Радянської армії. Почалася відбудова народного господарства. У серпні 1948р. в селі було створено 3 колгоспи, які у 1950р. об’єднано в 1 колгосп. В селі  запрацювала сільська лікарня на 25 ліжок, Калинівська МТС, телефонна станція, середня школа, зооветпункт, ліквідувалась неграмотність населення. За високі показники в с/г виробництві голова колгоспу І. Г. Климчик, колгоспники О. П. Гальчук, М. Т. Собко, М. С. Яцько були удостоєні урядових нагород. В 1974 р.почалася спеціалізація колгоспу «Україна» по вівчарству. На кінець 1980р. в колгоспі було 7542 овець, 135 коней, 507 голів ВРХ. Збудовано нові гаражі та тракторну бригаду. Кахельний та цегельний цехи, працює пилорама та столярний цех. Збудовано нове приміщення сільської ради та контори колгоспу. Для працівників Сільгосптехніки» збудовано 8-квартирний будинок. Працює лазня, побут комбінат, кафе «Пролісок», новий мебельний магазин.

Невпізнанно змінився зовнішній вигляд села. Замість солом’яних хатин виросли сучасні добротні будинки. Послугами бібліотеки користується понад 1000 читачів. В селі Вивіз діє нова школа.

На сьогоднішній день (1992р.) відбуваються зміни в господарстві, впроваджується фермерство, орендаторство. В 1991р. роз’єднано колгосп, відокремлено с. Верхні Станівці.

Певний вплив на суспільне життя села мало  проголошенням в 1991 р. незалежності України.