Видатні особистості Нижні Станівці

Руснак Георгій Андрійович — український композитор. Народився 16 січня 1943 року в с. Нижні Станівці у селянській сім’ї, у якій панував культ музики й народної пісні. Батько грав на кількох інструментах. Мати володіла гарним голосом. Любили народну пісню й дві сестри. Вечорами, після роботи, вся сім’я збиралася разом, і з хати доносилися мелодії народних пісень. Така пісенна атмосфера позитивно впливала на хлопця, виховувала в ньому любов до музики, народної пісні.

Вчився Георгій у середній школі рідного села, а після закінчення восьмого класу, подався до Чернівців. Тут вступає до будівельного училища, закінчує його, але будівельником не стає. Мріє про музичне училище, але не має відповідної підготовки, щоб там учитися. Вирішує вступати до культосвітнього училища на хормейстерський відділ. У 1965 році успішно закінчує навчання.

Тривалий час був інспектором у Кіцманському райвідділі культури. Пізніше працює вчителем музики у Кіцманській середній школі. Заочно закінчив історичний факультет Чернівецького університету.

Першу пісню “В серці пісню я несу” Г. Руснак  написав на слова В. Кравчука. Творчий доробок композитора налічує понад п’ятдесят пісень. Значна частина цих творів була опублікована, передавалися по обласному й республіканському радіо. Це, передусім, такі пісні, як “Тернові очі” (слова Ф. Малицького), “Дожидала мати сина” (словаІ Кутеня), “Козак гуляє” (слова С. Пушкіна), “Люблю весну” (слова В. Сосюри),  “Ти приходиш до мене щоночі” (слова  Д. Зазула).

Пише Г. Руснак музику і на власні тексти. Це такі пісні, як “Матусю, поведи в дитинство”, “Ой ти, милий український краю”, “До побачення, школо” , “Україно моя, Україно” та інші.

Композитор написав низку пісень для дітей (“Лісові дзвіночки” на слова

В. Скомаровського, “Лісова криничка” на слава Н. Забіли  “Кличе дзвоник” на слова А. Коваль та багато інших).

Музика Г.Руснака близька до народних мелодій, воднораз цілком оригінальна. Кожна його пісня відзначається самобутністю музичних образів.

У 1997 році Г. Руснак видав першу книжку своїх творів “В серці пісню я несу”, де вміщено понад сорок пісень.

Г. Руснак є лауреатом районної літературно-мистецької премії ім. В. Зубара (з 1997 року)

Григорій Андрійович написав пісню “Не забуду я своє село”. В ній він описав природу рідного краю.

Маслюченко Володимир Кирилович. 1950 р.н. Професор, доктор математичних наук, завідуючий кафедрою математичного аналізу в Чернівецькому Національному університеті ім. Ю. Федьковича. Ще у середніх класах школи відчув потяг до двох речей: математики та пісні. Любов до науки цифр прищепив учитель, а захоплення піснею передалося, вочевидь, від батьків. Навіть більше — у цій родині співали ще з дідів-прадідів.

Цікаво, що поруч із кар’єрою математика, у  В.К.Маслюченка завжди була пісня. Причому, теж на досить професійному рівні. А пісні особливі — стрілецькі. Своєї симпатії до таких творів Володимир Кирилович не приховує, знає їх чимало. Крім того, досить тривалий час він  – учасник чоловічого гурту “Отаман” та університетської чоловічої капели “Дзвін”. А ще — активний член Буковинського козацтва.

У 1985 р. отримав ступень кандидата, і 2000 р. – доктора математичних наук.

Троє синів Маслюченків- гордість батька. Кирило — пише пісні, може вважатися одним із кращих бардів у Чернівцях. Брав участь у Всеукраїнському фестивалі “Червона рута”.  Нині працює звукорежисером в Українському народному домі у Чернівцях. Олександр — кандидат математичних наук на кафедрі батька. Пише вірші, грає на акордеоні, гітарі і співає. Є лауреатом фестивалю “Срібна підкова- 99”. У 2002 р. Олександр став лауреатом міського поетичного конкурсу імені Вадима Коваля і видав дебютну збірку віршів”Неосутність”. Тимофій закінчив музичну школу, співав у складі вокального колективу “Притендес” під керівництвом Ірини Мойсеєвої. Ансамбль був лауреатом  багатьох дитячих конкурсів, а під час приїзду Папи Римського в Україну “Притендес” разом із заслуженою артисткою України Оксаною Савчук співали для Святійшого Отця у Львові.

Ліварюк Ярослав Михайлович народився 29 жовтня 1962 року в с. Нижні Станівці Кіцманського району Чернівецької області в селянській родині.. Батько Михайло Іванович і мати Савета Степанівна були колгоспниками спілки «Україна». Ярослав був другою дитиною в сімї, старшою була сестра Марія. У 1970 р. пішов у 1-й клас Нижньостановецької середньої школи., де улюбленими предметами були малювання, література, історія. Мрію стати художником плекав з раннього дитинства і проніс її в душі через всі шкільні роки. І у 1979 р. він наблизився до цієї мрії, вступивши в Вижницьке художнє училище ім.. Ю. Шкрібляка. З великим натхненням і шаленим бажанням опановував ази художньої майстерності та живопису у справжніх майстрів пензля: Жаворонкова В.І., Жуковського Е. Ф., Талаєвича А.І.

З 1982 р. по 1984 р. р. служив у лавах Радянської армії. По поверненню довчився у художньму училищі, яке закінчив 1985 р.  Одразу почав працювати на посаді художника колгоспу «Україна». Після одруження у 1986 році став художником заводу «Індустрія». Згодом був викладачем художньої студії при Нижньостановецькій школі.

Батько трьох дітей, старший син Сергій також обрав татову стезю, закінчивши Вижницький коледж прикладних мистецтв.

Мрія дитинства збулась. Він бачить красу навколо себе, пропускає через серце і відтворює її за допомогою пензля і фарбів, щоб інші її теж побачили.

Учасник багатьох міських, обласних та Всеукраїнських виставок та вернісажів.

Його роботи прикрашають колекції знаних людей області України, Росії та інших країн.

«Зафіксуй миттєвість часу, який ніколи не повернеться» – таке кредо життя митця Ярослава Ліварюка