Святкування Різдва Христового
Виступ учасників Неполоковецького осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка
Броварі
Черемош прийшов сюди із синіх гір. Прийшов утихомирений після довгого бурхливого бігу. Спинив свій плин і ніби прислухається до того шуму, що лишив далеко позаду – на високих стрімких порогах. Оспіваний у народних піснях, легендах і казках, Черемош тут по буденному просто віддає свої сили, всі свої статки вірному другові і побратимові Пруту. А той, прийнявши його в обійми, то помірливо, то тихо котить хвилі на сонячний південь.
Саме тут, де зливаються в одне широке русло дві карпатські річки, на лівому березі Прута, в його долині розташоване наше селище Неполоківці – одне з найстаріших сіл Кіцманщини. З півдня на північ Неполоківці розділені майже рівною стрічкою дороги, обабіч якої розкинулися кути селища: луг і ”посьолок”, панська вулиця і Броварі. Про кожну з цих назв можна сказати чимало. Та жодна з них немає легенди про свою назву.
При в’їзді в Неполоківці справа є вулиця з легенди. Вона, то трішки опускається вниз, то піднімається вверх, то розділяється на дві частини. Це вулиця Броварська, або кут Броварі, як кажуть у народі.
Цей куточок Неполоківців чудовий у будь – яку пору року, бо багато квітів, дерев, кущів. Узимку все вкривається інієм, восени видзвонює золотим листом, навесні відлунює пташиним щебетом.
Звідки така назва? Крок за кроком долаю відстань у сиву давнину. У самому куточку вулиці з північного боку є впадина. Ще у 70 – 80 роки минулого століття вона була водою, а зараз там суха долина з порослими кущами, а влітку з бур’янами та кропивою.
За легендою в цьому місці була збудована броварня, де варили пиво. Був там і шинок, куди сходились люди з навколишніх сіл посмакувати чудодійного питва. Так було і в той день – велику п’ятницю перед Великоднем. Протягом дня із шинку чулися веселі голоси, співи, сміх. І Бог наказав людей за гріх – пішли під землю шинок, люди, броварня. На місці суші стала вода. У багатьох місцях з-під землі почала бити холодна джерельна вода. З того часу це місце називають Броварем.
Існує ще одна легенда. Нібито до Броваря, а так почали називати цю водойму, приїхав на бричці пан напувати своїх коней. Берег був обривистий і було так глибоко, що пан на бричці, запряженій двома парами коней, пірнув під воду.
Вода у Броварі була чистою, прозорою. Але повінь 1941 року змінила дно водойми: нанесла багато піску, місцями замулила дно. Вода почала витікати з долини. Вона текла Савковою долиною / за прізвищем господаря /, через територію ДОКу і впадала в річку Прут. У долині над водою схиляли свої віти плакучі верби, на берегах росла осока.
А у Броварі купалися діти, жінки праниками прали домоткану білизну. Ніхто не запливав на середину водойми, бо було дуже глибоко. Ось, що розповідає житель цього кута Мафтей Панчук:” Я до 1964 року не проживав у цьому місці. Коли почав тут жити, то схотів піти скупатися. До дна важко було дістатись – так було глибоко. Купаючись, я натрапив на криничне цямриння і мене втягало в яму, напевне в криницю. З того часу вже ніколи не ходив купатися на Бровар, хоча це рядом зі мною.
Зате пізніше Бровар став мілкішим, вода була вкрита ряскою, лататтям. У літню пору тут лунав дитячий галас, сміх. Всі купалися, пірнали разом з гусьми і качками. А взимку на саморобних санчатах з’їжджали з крутих берегів.
Вросла легенда в людську пам’ять і буде передаватись з покоління в покоління. І позаздрять наші нащадки нам. Що ми стояли ближче до витоків історії.