Традиції Малятинці

У світлий благовісний час національного відродження одним із найважливіших завдань навчальних закладів є повернення молоді із небуття, духовних надбань мудрих предків, відновлення добрих традицій, свят, прилучення справами, розумом і серцем до самобутньої матеріальної і духовної культури нашого народу.
Кожне століття у більш ніж тисячолітній історії нашої держави має свій неповторний вигляд. Кожне з них внесло щось своє в історичну долю українського народу. В кожному присутні трагізм і велич, горе і радість, втрати і досягнення.
Кожен шматочок нашої землі має свою довгу історію. Вона полита слізьми, потом і кров’ю наших предків, які на ній народжувалися і вмирали, любили і ненавиділи, ростили хліб і виховували дітей.
Виховання громадянина починається із засвоєння дітьми духовних надбань своєї нації. Без оволодіння культурою свого народу, без пізнання його самобутнього національного характеру, практичного продовження культурно-історичних традицій, звичаїв, обрядів не можна говорити про успіх перебудови навчально-виховного процесу.
Українознавство – ось порятунок у вихованні учнів. Бо народне – це завжди правдиве, істинне, вічне і сучасне. Повернення до тих духовних коренів, з яких ми ростимо, дасть змогу ростити людину духовно багату, мудру, патріота нашої держави.
Виховання учнів в школі відбувається як на уроках, так і в позаурочний час. На уроках мови, літератури, історії, географії, музики вчителі мають величезні можливості для прилучення учнів до народних джерел, органічно поєднують навчальний матеріал підручника з місцевим, краєзнавчим матеріалом.
Кожне людське покоління залишає після себе слід на землі. Наші предки передали нам скарби душі своєї: народні приказки, влучні прислів’я, пісню, добрий звичай. На уроках українознавства учні засвоюють різні види та жанри усної народної творчості. Ефективне значення має збирання старовинних пісень, переказів, легенд, казок. Школярі самостійно записують їх від старожилів села в альбоми, рукописні збірки, на магнітофон.
      Для всебічного і гармонійного розвитку особистості велике значення має застосування культурних, духовних, моральних і сімейно-побутових традицій.
Виховувати підростаюче покоління на прикладах звичаїв, традицій та обрядів можна різними шляхами.  Один з таких шляхів – це етнографічний музей, який є основною скарбницею пам’яток матеріальної і духовної культури.
З дрібних піщинок складається гора, з доль окремих людей і населених пунктів – історія держави.

Створення музею
Вчителями історії, українознавства та учнями і небайдужими односельчанами  зібрано багатий матеріал, який розмістили у етнографічному музеї Малятинецького ЗНЗ І-ІІст. Колишні і теперішні учні нашої школи передали в музей багато історичних і етнографічних пам’яток, які могли би бути втраченими назавжди. 

Минуле нашого села має зовні непомітне, але вкрай важливе значення в історії Буковини і всієї соборної України.
Історія Малятинців нараховує багато століть. Під час археологічних розкопок науковцями в урочищі Плоска була знайдено сліди давніх культур. Тут було знайдено пам’ятні ядра, що є експонатами музею.

Сприятливі умови, близькість до води, родючі грунти нашого села приваблювали до себе людей у всі часи. Життя тривало, люди приростали серцем до рідного поля, народжували дітей, будували оселі…
У Малятинцях жили і живуть мирні, роботящі люди, які славилися кушнірами, ковалями, шевцями, ткачами, тому в селі чимало мешканців звали і звуться Ткачами, Швецями, Кушніриками, Мельниками…
У музеї зібраний матеріал з історії нашого села, що послужив основою для написання книжки «Моє село. Коротка історія села Малятинці» І.Г.Кушніриком, матеріали для якої збирали вчителі, учні, члени музейної ради, жителі села, всі, кому були відомі якісь факти з історії села.

Доля по-різному ставилася до жителів Малятинців. Наші  односельці переживали чимало трагічних сторінок життя: загальна мобілізація, загибель на війні понад ста молодих людей, епідемія тифу, примусовий набір молоді на навчання і роботу в шахтах Донбасу, штучний радянський голодомор, суцільна колективізація . Це лише неповний перелік тих «добродіянь» тоталітарного режиму, про які йдеться в архівних документах музею.
Важливе місце в етнографічному музеї посідають документи про історію розвитку освіти в нашому селі. Тут розгорнуто оповідь в речах, фотографіях, реліквіях про становлення освіти в селі, що допомагає учням глибше пізнати і осмислити культурне минуле малятинчан.
     Музеї зберігають не тільки значну частку нашої загальної культурної спадщини. Вони виконують подвійну функцію: можна отримати враження і  навчитись чомусь. Музеї зі своїми різноманітними колекціями є освітніми й культурними центрами, завданням яких є захоплююче подати зміст колекцій і надати вражаючий та інформативний доступ до раніше невідомих реалій.
Різні галузі знань оживають при зіткненні з оригінальним експонатом, ідеями і цінностями, що криються за ним. Тому важливим є тісне співробітництво шкіл з музеєм як культурно-освітнім закладом.
Неминуще значення для виховання дітей мають народні ремесла і промисли, якими особливо славилася Україна. У Малятинцях люди від покоління до покоління займалися ковальством,килимарством, теслярством, обробкою шкіри, лозоплетінням. Експонується в музеї багата колекція глиняного посуду, серед якого є дротовані глечики та горщики.
Також зібрані ужиткові речі – маглівки, кужівки, дерев’яні гарчики, коновки, ложки, дійниці,пристрої до ткацького верстата, скрині, куферок, ліжко із подушками та тканою вовняною веріткою. Тут представлені різноманітні сільськогосподарські знаряддя праці. Саме такий наочний матеріал на уроках українознавства допомагає не тільки візуально відтворити майстерність гончарів, теслярів, ткачів, боднарів с.Малятинці, але й дозволяють учням глибше пізнати значимість професій, торкнутися живої історії наших предків.
В експозиції музею представлена колекція чоловічих і жіночих сорочок, за допомогою якої школярі з’ясовують призначення сорочки, оздоблення, символічне значення узорів та кольорів.
В етнографічному музеї є багато тканих і вишитих рушників, шервитів, баєрків та окрайок. Пошукова група «Калинонька» досліджувала історію  вишивки і свою роботу «Малятинські вишиванки  – наче райдуги світанки» члени групи представляли на краєзнавчому форумі «До оберегів відродження», де посіли 2 місце.

Юні українознавці постійно в пошуку, вони досліджують  звичаї і обряди, примножені не одним поколінням малятинчан, роблять свій вагомий внесок  для збереження народних перлин. Щороку учні школи були призерами краєзнавчого форуму «До оберегів відродження».Зокрема, посіли призові місця такі роботи: «Обряд маланкування» (Баєтул Ірина, ІІм.), «Пошиття вінка» (Танасійчук Тетяна, ІІм.), «Клака у Малятинцях»(Танасійчук Тетяна, ІІм.), «Обрядовість зимового циклу» (Маруняк Валентина, ІІм.), «Покрова – свято осіннього циклу» (Танасійчук Маріна, ІІм.).