Людина не може бачити Бога своїми тілесними очима, але віруючий християнин має можливість спілкуватися з Ним духовно через молитву.
Молитва – це розмова людини з богом, як дитини з батьком. Йому, як нашому Творцеві і Промислителеві, ми дякуємо в молитві за всі благодійства, що їх Він зсилає на нас кожного дня. Ми промовляємо його у молитві за все дане нам добро. Ми молимося йому за здоров’я і добробут своїх рідних і друзів, за громаду, за свою рідну неньку Україну. В молитві ми духовно об’єднуємося з Богом, дістаємо від нього натхнення, душевний спокій, силу для боротьби з життєвими труднощами, виразніше бачимо мету свого життя.
Христова Церква навчає нас що з молитвами можна звертатися і до Пресвятої Богородиці, святих апостолів, до святого, ім’я якого ми носимо, та до інших святих ,просячи їх молитовного заступництва перед Богом.
Заступництво й молитва до Божої Матері дали можливість і нашому українському народові просвітитись світлом Христової віри. Це все потрібно нам особливо сьогодні, коли наш народ, збудувавши свою незалежну державу, йде до утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви.
Історія свідчить, що у кожній православній країні існує незалежна Православна Церква. Тому всі, хто дбає про Українську державу, впевнені і прагнуть того, щоб в Україні була єдина Помісна Українська Православна Церква. Такий процес відбувався у всіх православних країнах. За словами Патріарха Філарета: «Помісна Українська Православна Церква є духовним гарантом незалежності Української держави».
Нинішня Свято–Миколаївська церква села Киселів побудована в 1851 році. Як свідчать архівні джерела, вона збудована стараннями місцевих поміщиків Зоттів. Ті ж джерела свідчать, що церковне життя існувало набагато раніше. Початки християнства на наших землях виявляються з часів Київської Русі, коли землі Буковини були її частиною. На території Буковини є багато залишків давньоруських поселень. Є вони і на території села Киселів. В 1957, 1985 та 1986 роках були проведені розкопки, котрі засвідчили існування давньоруського поселення на околицях нашого села. В урочищі Малєрка були виявлені і досліджені християнські поховання. В них знайдено багато уламків кераміки раннього давньоруського типу. Час цих поховань відповідав ранньому етапу впровадження християнства на східнослов’янських землях. Вони відображають життя і культуру тиверців, що заселяли в часи Київської Русі територію сучасної Буковини. А також розкривають християнський спосіб життя наших предків у період зростання могутності Київської Русі, складовою частиною якої була і Буковина.
Давні сільські перекази свідчать про те, що колись перша церква в селі Киселів була збудована в 1777 році, де зараз знаходиться старий цвинтар. Але вона згоріла від свічок, які забули загасити після вечірньої служби. Довго сумували киселівчани з цього приводу. Для того, щоб побудувати нову церкву старійшини села вирішили відправити трьох ходаків в Єрусалим по святу землю із могили Ісуса Христа. Повернулись тільки два. Звідти вони принесли не тільки святу землю, але і троє ягнят. Яких повинні були випустити і де ляжуть вони спочивати там і будувати церкву. Так і громада села зробила. І почалося спорудження. Цією справою займалися Іван та Констянтин Зотти. Завдяки їхнім коштам та старанням селян в 1851році була збудована нова церква. Відомостей про сам хід будівництва немає. Відомо тільки те, що спочатку мала будуватися з каменю, але потім прийняли рішення про будівництво її з дерева. Вона була висвячена на Миколая, відтоді і по цей час носить назву Киселівська Свято – Миколаївська церква. Яка і є окрасою нашого села.
Відомостей про церковне життя в Киселеві за часів молдавського володарювання немає. Перші писемні згадки про церкву, які вдалося знайти, відносяться вже до часів австрійського панування. Оскільки в Австро – Угорській імперії в той час панівною була католицька віра і держава всіляко її підтримувала та старалась всіма можливими засобами прищепити її усім своїм підданим, то православні киселівчани шукали захисту у чернівецького владики, всією своєю душею тягнучись до віри своїх батьків і не бажаючи її забути. Православна віра і українська мова єднали жителів села, як і всіх буковинців, з матір’ю Україною і це щиро відчували наші предки.
Час спорудження Храму Божого у Киселеві 1851 році співпадає з відомими історичними подіями на західній Україні. Вони були спричинені демократичним рухом, що поширювався через демократичну революцію в Австрійській імперії. А Буковина в той час як ми знаємо, належала до Австрійської імперії, тому ці історичні процеси відбивалися і на історії нашої церкви. Саме в цей час з нагоди сходження на престол нового цісаря Австрії Франца Йосифа I делегація від Буковини на чолі з єпископом Євгеном Гакманом склала поклін монархові. Від імені всіх буковинців владика просив імператора відокремити Буковину від Галичини і надати їй автономію. А це свідчить про те,що віра, а не мова і самосвідомість визначала національність. Саме в цей час єпископ Гакман, відчуваючи підтримку збоку українського духовенства, почав все більше приділяти уваги своїм землякам. З його волі у середині та другій половині XIX ст. на українські парафії призначалися священики українці, а це сприяло підвищенню їх авторитету на Буковині.
Киселівська Свято–Миколаївська церква вражає своєю красою. Збудована в прекрасному архітектурному стилі з дерева.
Церква хрестоподібна в плані, що є традиційним для православ’я, містить вівтарну апсиду і галерею за вівтарем, як і передбачав план. Подібної вівтарної галереї немає в навколишніх церквах. Вона є лише в Свято – Духівському кафедральному соборі в Чернівцях, котрий збудований у 1864 році. Церква в Киселеві має три входи: Західний, Південний і службовий вхід у паламарку. Вона має такі габаритні розміри: довжина – 42 метри, ширина – 22 метри, висота – 21метр.
Церква має чудовий іконостас, розписана фресками, підлога була встелена шліфованими кам’яними плитами, які в 2007 році були покриті керамічною плиткою.
Найбільше, що вражає в Миколаївській церкві – це іконостас. В центрі іконостасу на верхньому ряду, посередині, спаситель Ісус Христос і дванадцять апостолів. В нижньому ряду на правій стороні Матір Божа і Святий Миколай, з лівої сторони Ісус Христос і Святий Миколай. В центрі оздоблені сусальним золотом Царські двері. Між верхнім і нижнім рядами розташовані чудові ікони – дванадцять десятних свят.
Всі ікони та процесії які знаходяться в церкві були подаровані жителями села і людьми які виїхали.
Багато умільців села своїми вишивками прикрасили ікони, люстри, підсвічники та пристолики. Вікна виконані у стилі мозаїки з кольорового скла, коли сонце світить у церковні вікна, вона відіграє різними барвами.
Можливо, що спочатку церква, побудована із дерев’яних колод, не була зовні обшита дошками. Це було зроблено пізніше.
Чим була покрита зверху, також невідомо. Відомо лише, що десь приблизно у 1910 році її було перекрито бляхою, котра є і понині.
В горі над нею височіють три куполи з хрестами. Які в 90-х роках позолотили.
Навколишнє середовище церкви вражає своєю красою. Вона загороджена дуже гарним литим чугунним парканом, виготовленим у місті Галичі Івано-Франківської області. Ворота виковані та подаровані місцевим ковалем – головою сільської ради Дідиком Олександром Тодоровичем та його сином ковалем Дідиком Олександром Олександровичем.
А також ними були виготовлені дубові двері, для входу з західної сторони, які ще люди називають – Райськими.
Біля церкви насаджено багато зелених насаджень. Збудовано приміщення для хрещення дітей.
З правої сторони церкви розміщена велика і висока дзвіниця в якій знаходяться чотири дзвони. За сільськими переказами, дзвони нашої церкви виливалися майстрами, що заклали в них чудодійне зілля котре надавало дзвонам властивість відганяти великі грозові хмари, котрі часто пошкоджували урожай на полях. Але вони втратили свою властивість після того, як дзвонили самогубцю, родичі якого приховали це.
Біля церкви є декілька гарних кам’яних хрестів, поруч з якими освячують воду та світять Пасху.
Церква має підсилювальну установку і під час великих свят молитви чути далеко за межами церкви.
В Киселеві ще збереглося багато старих звичаїв, традицій і обрядів, які проводяться при допомозі церкви. Особливо дуже гарно проходять обряди: Вінчання, хрестини, Водохрестя, дні врожаю.
Згідно архівних даних Буковинської митрополії, на теренах Киселівської парафії трудився двадцять один священик, починаючи з 1777 року і до наших днів.
1.Григореску Теодор – 1777 рік.
2.Явтуфевич Тимофій – дата невідома.
3.Терновецький Микола – 1803 по 1845 рік.
4.Воробкевич Леон – 1845 по 1846 рік.
5.Гнідей Георгій – 1846 по 1867 рік.
6.Нікіфорович Степан – 1867 по 1868 рік.
7.Потапович Петро – 1868 по 1869 рік.
8.Каленчук Гаврило – 1869 по 1870 рік.
9.Максимович Леон – 1870 по 1883 рік.
10.Лінтукий Олександр – 1883 по 1884 рік.
11.Андрінович Іларіон – 1884 по1885 рік.
12.Бажан Іміліян – 1885 по 1913 рік.
13.Андрієвич Констянтин – 1913 рік.
14.Гливко Іван – 1913 по 1920 рік.
15.Іванович Стефан – 1920 по 1940 рік.
16.Фрунзей Іван – 1940 по 1941рік.
17.Теуту Петро – 1941 по 1942 рік.
18.Фрунзей Іван – 1942 по 1953 рік.
19.Кибало Андрій – 1953 по 1957 рік.
20.Полянко Сафроній – 1957 по 2003 рік.
21.Костенюк Орест – 2003 по 2005 рік.
22.Лужний Юрій – 2005 по даний час.
Ці священики доклали багато зусиль для достатнього духовного життя парафіян.
Найдовше на парафії села трудився отець Сафроній Полянко, який вірою і правдою служив киселівчанам сорок шість років. На його долю як священика випало найбільше випробувань. Але він не зламався і був вірним своїй справі.
Протягом останніх п’яти років на парафії села Киселів трудиться отець Юрій Лужний. Стараннями молодого священика відновлена недільна школа, яку відвідують дорослі і діти, а також створений дитячий церковний хор, який бере участь у житті церкви. Вони бувають частими гостями різних храмів та монастирів, в яких показують свої знання і вміння здобуті в недільній школі. А також отець Юрій відкрив церковну бібліотеку.
Історичні обставини, в яких проходить розвиток церкви, переконують нас у правильності нинішнього курсу розвитку Української Православної Церкви. Як завжди, вона не захопилась тимчасовими інтересами, а виявила солідарність з більшістю віруючих людей. Внаслідок того, що Українська Православна Церква не асоціює себе з жодною політичною силою країни, а закликає людей до шанування влади і виконання своїх громадянських обов’язків з моральних позицій, воно поступово завоювала авторитет у широких колах української громадськості.
Отже, на наш погляд, збереженню віри і Церкви передусім треба завдячувати духовним пастирям і простим віруючим людям. І чим сильніша віра у їх душах тим сильніша позиція церкви.
Керівник групи:
Палагнюк Георгій Іванович
ТВОРЧА ГРУПА
Ткачук Оксана, Басовський Іван