Видатні особистості Кальнівці

Пацалюк Михайло Прокопович народився 14.02.1931 року в селі Заруденці Вінницької області, Вінницького району в сім’ї колгоспників:батько-бригадир, мати працювала на полі, в ланці. Сім’я велика: шестеро дітей. Навчався в Заруденській семирічній школі. З 1944 року по 1948 рік вчився у вечірній школі і працював їздовим, так як батько був на війні. Закінчивши Тульчинський с/г технікум працював в с.Ганщина Вінницького району ветфельдшером: завідуючим участка. З 1951 по 1955 роки в рядах Радянської Армії. Повернувшись з армії вступає до Хотинського ветеринарного технікуму, який закінчує 1959 року. З 1959 по 1964 роки працює фельдшером в колгоспі ім..Франка в с. Лашківка Кіцманського району. В 1962 році вступає і заочно навчається в Львівському зооветеринарному інституті, паралельно працює інспектором- організатором виробництва в м.Кіцмань.

У 1968 році закінчивши Львівський ветеринарний інститут, Пацалюк Михайло Прокопович був обраний головою колгоспу “Дружба”. Поселився в будинку, села Кальнівці, де і зараз проживає його дружина , дочка та внуки. За сумлінну працю нагороджений: Орденом Леніна, Орденом “Трудового червоного прапора”, Орденом “Знак пошани”, медаллю «За трудову доблесть», медаллю “Ветеран праці”, присвоєно звання заслужений працівник сільського господарства Української ССР. За період перебування на посаді голови колгоспу, колгосп набув найбільшого розквіту (на рахунку колгоспу 11 млн. руб). Головою колгоспу пропрацював до 1994 року. Вийшовши на пенсію, працював директором Нижньостанівецького психоневрологічного інтернату по липень 2003 року.

Бойко Дмитро Ілліч народився 22 жовтня 1936 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області. В 1964 році закінчив Харківський медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа». З 1964 року по 1965 рік працював лікарем ординатором в Халтуринській участковій ліварні Карлівського району Полтавської області. З 1965 року по 1966 рік – викладач хірургії Вашковецького медичного училища. З 1966 року по 1967 рік працював завідуючим амбулаторією села Брусниця Кіцманського району Чернівецької області. З 1967 року по даний час працює головним лікарем ОКУ «Обласна лікарня відновного лікування і він є засновником цієї лікарні. У 1980 році присвоєна вища кваліфікаційна категорія по організації та управлінню охороною здоров’я. В 1981 році присвоєно почесне звання Заслуженого лікаря України. Неодноразово обирався делегатом з’їздів та науково-практичних конференцій лікарів України. Перший на Буковині впровадив лікування хворих методом підводного витягування хребта. Постійно підвищує свою ділову кваліфікацію.За час роботи проявив себе як висококваліфікований, досвідчений спеціаліст. Відповідальний, ініціативний, старанний та працьовитий. Вимогливий до себе та колег по роботі. Проводить організаційну та санітарно-освітню роботу серед хворих та працівників колективу. Користується авторитетом та повагою, як в колективі, так і серед пацієнтів. Неодноразово нагороджувався грамотами Головного управління охорони здоров’я.

Грушковський Іван Миколайович народився 8 березня 1925 року в селі Кальнівці Кіцманського району в багатодітній сім’ї хліборобів Олени і Миколи Грушковських. В родині було шестеро дітей: Марія, Георгій, Дмитро, Домна, Іван і Михайло. Мати була доброю і богомільною людиною, не пропускала жодної неділі чи релігійних свят, щоб не бути в церкві. Батько був майстром на всі руки, але дуже суворий і не терпів провин. Життя в багатодітній родині було важким, діти змалку пізнавали, як вирощується хліб, яка важка праця батьків. Але не дивлячись на труднощі, Іван намагався вникати у світ невідомого, у політичні події, які вирували у світі. У сім років батько відвів малого сина до Кальнівської школи і записав у перший клас, яку у 1939 році закінчив з грамотою. Після закінчення школи місцевий граф Конте делла Скала запропонував Іванові разом із його сином продовжувати навчання у чернівецькій гімназії ім. А. Пумнула. Граф пообіцяв, що буде повністю утримувати хлопця, за те, щоб той допомагав у навчанні його синові. Але ці наміри не здійснилися, так як у 1941 році розпочалася війна. У квітні 1944 року почалася мобілізація молодих хлопців в армію. І Іван разом з іншими хлопцями був відправлений на Схід у Нижній Новгород, де проходив школу молодого бійця. Воював в Угорщині, пройшовши важкі шляхи війни, важко захворів і у червні 1945року звільнили із служби. Прийшовши додому, записався у сьомий клас Брусницької школи, закінчив його з відмінними результатами по всіх предметах. 1947 – 1951р. — навчається у Чернівецькомуу педучилищі. 1951 – 1958р. – вчиться на історичному факультеті Чернівецького держуніверситету. 1951р. — направили на роботу в Сторожинецький район в румунське село Іжівці, де працював завучем 5 років. З 1956 року працює директором Красноїльської восьмирічної школи.v В 1961 році переїхав у Вашківський район. Один рік працював в Коритнянській школі, один рік директором Зеленівської школи. З 1963 року працював в Банилівській середній школі до виходу на пенсію. Як публіцист, Іван Миколайович почав друкувати свої статті в районній, а згодом і в обласній газетах. Одна з перших його статей «Буковина в ХХІ столітті» була надрукована в «Радянській Верховині» 21 лютого 1967 року. Особливо багато статей було надруковано після проголошення незалежності України, бо вже не було цензури. Як наслідок видав збірку публіцистичних статей 2006р. під назвою «Віхи історії рідної землі». Іван Миколайович довгі роки був редактором колгоспної газети колгоспу ім. Ю. Федьковича «Колгоспне життя». В 1987 році присвоєно звання «Відмінник народної освіти».В 1996 році став лауреатом премії ім. Юрія Федьковича.

Івашин Юрій Олексійович народився 03 січня 1949 року в селі Кальнівці Вашківського району (тепер Кіцманський) у сім’ї сільських вчителів. Мама, Любов Антонівна, уродженка Чернігівської області, після закінчення педінституту, в 1944 році приїхала вчителювати в Чернівецьку область за направленням. Працювала вчителем початкових класів 48 років. Батько, Олексій Федорович, учасник Великої Вітчизняної війни, народився в Калузькій області Росії і теж після закінчення війни був направлений на Буковину, працював спочатку воєнкомом Ващківського району, а пізніше військовим керівником Барбівської школи, директором, вчителем Кальнівської початкової школи. В сім’ї виросли 3-є синів і батьки виховали в них працелюбність, чесність, доброту, любов до рідного краю. Після закінчення 8 класів Юрій навчався в Чернівецькому педагогічному училищі, де брав активну участь в житті навчального закладу, серйозно займався спортом. Згодом в Чернівецькому держуніверситеті здобув професію історика, викладача історії та суспільствознавства, закінчив також ВПШ при ЦК Компартії України, після чого здобув право викладати філософію та політекономію. Трудовий шлях, тривалістю на сьогоднішній день в 43 роки, розпочав в Путильському районі вчителем початкових класів, в Кіцманському районі працював вчителем початкових класів, викладав історію і географію, був організатором позакласної і позашкільної роботи, заступником директора з навчально-виховної роботи в Драчинецькій середній школі, трудився лектором з міжнародних питань райкому Компартії України, протягом 5 років працював завідувачем відділу освіти Кіцманського райвиконкому, завідувачем відділом пропаганди та агітації райкому партії. Після закінчення навчання в ВПШ був обраний в Сторожинецькому районі заступником голови райвиконкому. У 1988 році вперше на Україні шляхом виборів на конкурсній основі був обраний директором Чернівецького обласного інституту вдосконалення вчителів. Вперше в історії інституту в 1990 році було створено редакційно-видавничий відділ, який розпочав видання щомісячного науково-практичного посібника «Педагогічні джерела», де друкувалися найважливіші методичні матеріали на допомогу вчителю, вихователю, керівнику навчального закладу. Наприкінці 80-х років спільно з науковцями Чернівецького держуніверситету в інституті удосконалення вчителів розпочинають свою роботу постійно-діючі курси з комп’ютерної грамотності для всіх категорій педагогів. Міністерством освіти СРСР в 1991 році на базі інституту було проведено Всесоюзний науково-практичний семінар з комп’ютеризації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах. Саме інститут, його наукові кафедри, методисти, вчителі-новатори забезпечували значну частину роботи із відродження на Буковині, в м.Чернівці перших навчальних закладів нового типу – гімназій, ліцеїв, колегіуму. З 1992 року працює на посаді директора спецшколи-інтернату №2, де протягом 5-и років піклується проблемами навчання і виховання дітей з фізичними вадами. В 1998 році був призначений директором ЗОШ №27 м.Чернівців. За його ініціативи було утворено школу-комплекс № 27 з поглибленим вивченням окремих предметів. З початку 1998-1999 навчального року і в подальшому в школі-комплексі поступово запроваджувалося поглиблене вивчення математики, фізики, історії, української мови і літератури, зарубіжної літератури, фізичної культури, в навчальному плані окремих класів з’явилися цікаві для учнів спецкурси, інтегровані курси і предмети, до викладання яких залучалися кращі педагоги, науковці Чернівецького національного університету, Чернівецького торговельно-економічного інституту. Юрій Олексійович, як практикуючий педагог, Відмінник освіти СРСР, України, лауреат не однієї освітянської премії, вчитель-методист, вчитель вищої категорії, викладаючи свої улюблені предмети – історію та політологію, теж був у пошуці. Вдячні учні, їх батьки, колеги по роботі згадують його цікаві, захоплюючі уроки, гарячі дискусії, неординарні семінари, неповторні навчальні екскурсії, використання комп’ютерних технологій на уроках історії, пошуково-дослідницьку роботу учнів з історії свого краю, тощо Зараз, тимчасово покинувши педагогічну роботу, Івашин Ю.О. знову в пошуці, знову в прагненні творити, експериментувати. Сьогодні він працює у Міжнародному фонді «Відродження», втілюючи проекти з гуманітарних питань на території Буковини.…Словом, знову пошук, знову новизна і спокій йому лише сниться…

Андрей (Лукащук) Катерина Іванівна, народилася 15 серпня 1954 року в с. Кальнівці. Була єдиною дитиною в сімї. Батько Іван і мати Марія, та бабуся Олена завжди дбали про єдину дочку та онуку. У 1961 році вступила до 1 класу Кальнівської початкової школи. Запам’яталося маленькій дівчинці як в зимові довгі вечори бабуся сиділа біля лампи і вишивала або в’язала кружева. Вишиваючи вона завжди співала старовинні пісні, з того часу Катерина любить вишивати і співати. Скільки себе пам’ятає — завжди з вишивкою в руках. В 1971 році закінчила Брусницьку середню школу. Після закінчення вступила в Заставнівське профтехучилище по профілю агроном-садовод, яке закінчила на відмінно, але по професії не працювала тому, що вийшла заміж і доглядала за дітьми.Де б не була, завжди вишивала. Вишивала рушники, скатертини, салфетки, картини, диванні подушечки, чоловічі сорочки, жіночі кофтини. І так вишиває до цього часу. Тільки вільна хвилина бере до рук голку та створює вишивку.

Лукаш (Харина) Олена Леонтіївна народилася 10.07.1943р. в с. Кальнівці Кіцманського району, Чернівецької області в багатодітній сім’ї. Дітей було четверо. Олена- третя дитина в сім’ї Юстини Василівни і Леонтія Михайловича Харинів. В 1950 році вступила до першого класу Кальнівської початкової школи. Закінчивши початкову школу в селі і здобувши чотирьохрічну освіту більше не навчалася, а пішла працювати в польову бригаду. Де пропрацювала 46 років (з 1956 по 2002р.) З дитинства Олену приваблювала вишивка. А навчила її вишивати мамина сестра Козмуляк Анна Василівна, яка виїхала до Канади. Її доробки знаходяться в музеї Гараса в м.Вашківці Вижницького району, Чернівецької області та музеї м.Чернівці.З малих літ Олена вишиває чоловічі та жіночі сорочки. Вишивала нитками «муліне», а на даний час бісером.

Калинчук Зіновія Андріївна народилася 13 грудня 1941 року в селі Брусниця Кіцманського району в сім’ї Гриндей Андрія та Фрозіни. В сім’ї було четверо дітей: Марія, Параска, Василь та Зіновія. В 1948 році пішла в перший клас Брусницької школи. Після закінчення школи працювала в колгоспі «Дружба». Спочатку в ланці, потім в сувенірному цеху колгоспу. В 1961 році вийшла заміж за Калинчука Михайла, жителя села Кальнівці. Переїздить жити до чоловіка, а також переходить працювати в Кальнівський сокоцех по виготовленню вина. Згодом працює в водоцеху по виготовленню мінеральної води. За сумлінну працю Зіновія Андріївна нагороджена медалями «Ветеран праці». Декілька років її портрет знаходився на дошці пошани серед кращих працівників колгоспу. Зіновія з дитячих літ полюбила вишивати. А вишивала ще малою, коли пасла ягнята. І з того часу вишивка постійно в її руках. Хоча працювала на важких колгоспних роботах, та як тільки була вільна хвилина у руках Зіновії з’являлася вишивка. Тому паралельно працювала на Чернівецькій фабриці імені Юрія Федьковича. Де вишивала блузки, сорочки, серветки, рушники, оздоблювала вишивкою постільну білизну. Зараз Зіновія Андріївна вже на пенсії. З’явилося більше часу для улюбленої справи. І навіть у такий поважний вік вишивка, як і в молоді роки завжди у неї в руках.