13 грудня – Ворожіння, гадання та збитки на Андрія

Над розділом працювали: вчитель української мови та літератури – М.М.Вигера та учениця 9 класу – Гунчак Марія

День святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва.

В Іванківцях це свято вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись про свою долю.

Колись, за традиціями, в нашому селі  дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили….

Вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що в Іванківцях була певна хата для вечорниць і навіть вулиця мала „свою” хату для вечорниць.  Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити – була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрук­ти. Хлопці приносили і цукерки. Господиня ще за дня варила ком­пот із сушених фруктів і картоплю та вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися і тоді розпочиналося дійство. Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку. Хлопці і з дівчатами встигали порозважатися, і їм збитки зробити для годиться. У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець „пустує”.

Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снували вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлили опудала (середину гарбуза вичищають, „очі” й „рот” прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють). Знімають ворота, залишаючи неподалік, щоб бать­ки швидко вранці знайшли, адже дівчата пізно повертаються додому і пізно прокидаються. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли, – і це було найсмішніше. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч.

Дане дійство (роблення збитків) має місце і в наш час. На жаль, крізь призму часу ці традиції видозмінилися, спотворилися. Інколи під прикриттям збитків на Андрія маскується справжній вандалізм.

 

                                             Ворожіння на Андрія

Іншою традицією, що збереглася в селі Іванківцях, є ворожіння на Андрія. Дівчата, які бажають підняти завісу майбутнього та дізнатися відповідь на найважливіше запитання – як, коли і за кого вони вийдуть заміж – за народним повір’ям, можуть це дізнатися через ворожіння саме в ніч напередодні дня святого Андрія Первозванного.

Одними із найпоширеніших способів ворожіння є : 

1. Беруть перстень, тканину, ляльку й квітку паперову – і кожну річ під окрему тарілочку кладуть. Найперше старшій дівчині долю вгадують. Та дівчина, якій вгадують долю, не має бачити, як дівчата будуть підкладати під тарілки вищезгадані речі. Як тільки їх розклали, то запрошують дівчину „тарілку” вибирати, щоб свою долю вгадати. Кожна дівчина вибирає  лише одну тарілку. Момент вибору дуже хвилюючим, адже що вибере на свято Андрія, це її й чекає.

Якщо під тарілкою буде перстень – скоро заміж вийде; якщо – квіточка, то ще дівуватиме; якщо тканина , то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

2. Дівчина знімає свій чобіт та кидає його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.

3. На аркушах паперу ім’я хлопців пишуть, потім перемішують їх, у шапку кладуть і собі „хлопця вибирають”.

4. Виходять дівчата одна за одною на подвір’я і примовляють:

О Святий, добрий Андрію,
       Я лишень на Тебе маю надію!
       Дуже хочу знати,
       Звідки нареченого маю виглядати?

Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

5. Також вірять дівчата , що можна на дзеркалі свою долю впізнати, що дзеркало долю віщує, але не кожна дівчина ворожить, бо треба бути відважною, не боятися.

У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків свічки засві­тити й такі слова говорити:

      Я тебе, дзеркало, питаю,
      З ким я свою долю злучити маю?
      З’єднати з Іванком прошу,
      Бо його в серденьку ношу.

Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти:

Святий Андрію, допоможи,
    Судженого мого покажи!
    Ворожу на свій вінок,
    Прошу захисту від зірок! 

     Дай, Боже, шлюбу дочекати,
     Мене з Іванком звінчати.

Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незна­йомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повто­рювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, – бо це означало, що її доля ще десь блукає.

6. Коли вже дівчата лягають спати, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставлять миску з водою, а зверху – дощечку (ніби кладку через річку) і так просять:

      О дай же, Боже, молодій мені,
      Щоб приснився мій суджений вві сні.
      І Тебе, Святий Андрію,
      Я прошу, як умію:
      Святий Андрію, допоможи,
      Мене сьогодні не залиши!
      Ой ти, місточок, та не хилися,
      А ти, Іванку, мені приснися.
      Перейди річку – биструю воду,
      Й веди до шлюбу мене, молоду.

Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.