Духовність Діброва

Над проектом працювали:

Скулиш Л.І.

Сливчук А.В.

Гавдун Андрій 

Церква в селі Діброва побудована в 1927 році, на кошти невеликої громади. Землю для будівництва подарував Козмуляк Костянтин, який повернувся із заробітків з Канади. Це дерев’яна будівля покрита бляхою. Богослужіння проводилися старослов’янською та українською мовами.

В 1956 році було прийнято рішення про закриття церкви. Владою були післані два грузовики для вивезення церковного майна. Жінки села працювали на полі, недалеко від села, коли повідомил, що забирають ікони і ламають іконостас. Кинувши працювати всі гуртом побігли рятувати церкву. Люди всі плакали, просили, не давати виносити і ламати. Пообіцяли залишити церкву комуністи поїхали нічого не забравши. Але опівночі вони повернулися разом із загоном міліції. Перекрили кожну вулицю, не дозволяючи нікому підійти до церкви. Вигрузивши все майно церкви вони вивезли його і по цей час невідомо куди. В церкві зробили архів.

Тільки в 1988 році церква відновила свою роботу. Жителі села Діброва на свої кошти зробили ремонт приміщення, купили нові образи, іконостас, жінки вишили рушники, щоб покрити образи.

Правити богослужіння направлений в село Лукащук Тодор, який працював святенником будучи дуже хворим і майже сліпим.

З 1991 року і по цей час веде богослужіння Флорескул Михайло Михайлович, староста церкви ,Сопко Теофіл, секретар – Лакуста Роман, касир – Шморгун Василь, паламар – Ілащук Михайло.

В 1990 році побудували приміщення де проводяться обіди в храмовий день на Різдво Пресвятої Богородиці – 21 вересня.

У цей день люди з ближніх сіл з’їхаються на богослужіння до храму, адже 21 вересня за церковним календарем відзначають Різдво Пресвятої Богородиці. Це двонадесяте свято, що відкриває річний цикл. Його відзначають ще з ІV ст.

За переказом, Богородиця наслідувала високе походження, як з боку батька, так і з боку матері. Батько Діви Марії, Іоаким, походив з царського роду, від коліна Іудового, від дому Давидового, до нащадків якого відносилося біблійне пророцтво про народження Месії. Її мати, Анна, походила з високого священицького роду і вела родовід від коліна Левиного, від дому Ааронового. Народження Богородиці було першим чудом у ланцюзі подій, пов’язаних з історією спасіння світу.

Довгий час Іоаким та Анна були бездітними, а це вважалося у іудеїв великим нещастям, що послане Богом за гріхи.

Бездітних зневажали і навіть обмежували у багатьох громадських справах. Молячись Богові та благаючи його дати дитину, Іоаким хотів принести у храмі жертву, але первосвященик її не прийняв. Тоді він пішов у пустелю і дав обітницю постувати до тих пір, поки Господь не почує його молитви.

Дізнавшись про образу чоловіка первосвящеником, Анна плакала та молилась. І ось несподівано з’явився ангел і сказав, що у неї народиться донька, і назвати її необхідно Марія, через неї світові буде спасіння. Таке ж пророцтво ангела було дане й Іоакиму. І все передбачене Богом здійснилось.

Люди вважають, що у вшануванні діви Марії-Богородиці наявні сліди вшанування стародавніми народами Богині землі. Церква теж пов’язує свято Різдва Богородиці з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята служителі культу з особливим натхненням розповідають віруючим, що Божа матір є помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства.

У народному побуті свято має назву Друга Пречиста. В цей день до молодих, вже зiгравших весiлля, йде в гостi рiдня. Їм треба звiтувати про своє подружнє життя. Потім молоді йдуть в гості: як правило, до батькiв молодої разом з свекром i свекрухою для встановлення та пiдтримки добрих вiдносин мiж невiсткою та батьками чоловiка і мiж родинами сватiв.

Свято Другої Пречистої традиційно вважається жіночим днем, коли жінку належить вшановувати як продовжувачку роду.

Саме з Другою Пречистою безпосередньо пов’язана давня обрядодія, яку виконували у дохристиянські часи у день вшанування божеств Роду-Рожаниць. Їм молилися бездітні жінки, щоб вони допомогли завагітніти і народити дитину. У християнські часи у церкві з цієї нагоди стали проводи спеціальне богослужіння, після якого жінки запрошували до своїх осель бідних людей на обід, “щоб молилися Богородиці за їхніх дітей”.

Також вважалося, що молитва вагітної жінки саме цього дня за щасливу долю майбутньої дитини має особливо велику силу.

У цю пору колись збирали врожай цибулі. Існувало повір’я, якщо спечеш хоча б одну цибулину до того, як буде уся зібрана з городу, то вся цибуля почорніє.

Як і в день весняного рівнодення, у день Другої Пречистої оновляли вогонь в хатах – старий гасили, а новий запалювали.

Також це свято вважалася останнім днем заготівлі чарівного зілля. Адже зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини (чоловіка до жінки) і навпаки. Тим-то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте, дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, бо “на них вужі сушаться”. Для пасічників це був останній термін підготовки (утеплення) вуликів на зиму, а власники овець удруге завершували їх стрижку.

Другу Пречисту ще називають “осениною”, адже, за народним календарем, цього дня настає осінь. Під цю пору зазвичай холоднішає, дні стають похмурими. Тому й кажуть: «Прийшла Перша Пречиста – одягла природа намисто, прийшла Друга Пречиста – взяла комара нечиста, прийшла Третя Пречиста – стала діброва безлиста». Або ж «Прийшла Пречиста – на дереві чисто, а прийде Покрова – на дереві голо».

До Другої Пречистої варто вже було повністю викопати картоплю (“Пречиста – картопля чиста”) і засіяти землю житом, бо “Перша Пречиста жито засіває, а друга – дощем поливає”.

Усе це колись робили жителі села, а на даний час у цей день усі жителі ідуть до храму, щоб помолитися, а потім просто святкують за святковим столом із своїми родичами.