Духовність Витилівка

Церква у Витилівці давня — їй понад сто років. Ще за Австрії сільська громада звернулася до тодішньої влади й невдовзі отримали не тільки дозвіл на спорудження православного храму, а й частину коштів. Решту коштів збирала сама громада. Найбільші суми жертвували заможні односельці Захарій Крикливець, Захарій Данилюк, онук якого, Назарій Данилюк, через 50 років потому став сотником Української Повстанської Армії, й загинув десь на румунській границі та навіть могили його ніхто не може знайти. Допомагав своїм селянам і сільський пан. Він був католицької віри і для задоволення духовних потреб  своєї сім’ї та челяді  збудував невеличкий костьол. Проте шанував віру односельців і вніс найбільшу пожертву на святу справу.
Новозбудований храм освятили в день Святого Духа і став він називатись Свято-Духівським. Служив громаді і за Австрії, і за Румунії, і навіть деякий час за радянської влади. Однак невдовзі був закритий місцевими атеїстами та  партфункціонерами й перетворений у склад. Зберігали у ньому сіль і згодом дерев’яні стіни вже, було, почали руйнуватися, а хрести з високих бань чи то самі попадали, чи хтось їх потручав…
Але не дав Господь знищити Божий дім. Настала пора — відродився він,  знову заспівали над селом церковні дзвони, а храм наповнився молитвами та Божественними піснеспівами.

Та коли Україна стала самостійною державою, багато людей побажали, щоб слово Боже в їхній церкві промовлялося не російською, не малозрозумілою церковнослов’янською мовою, а рідною, українською. Проте інші парафіяни не захотіли відходити, як вони стверджували «від традицій». Щоб з’ясувати волю більшості, в селі провели опитування. Понад 400 односельців висловилися за перехід парафіяльної громади до Української Православної Церкви Київського патріархату. Але кілька десятків, а разом з ними і священик, залишилися у підпорядкуванні Московського патріархату. Вони тепер збудували нову гарну церкву і моляться собі окремо.
Ось так і діють у невеликому селі дві парафіяльні громади й ніхто нікому не заважає. А односельці вибирають собі, до якої церкви кому ходити — до української чи до московської. Не в одній витилівській родині сталося так, що один член сім’ї відвідує церкву Київського патріархату, а другий – Московського. Проте це не заважає їм мати теплі родинні стосунки, бо то — особиста справа кожного.
Кожен з нас робить такі вчинки, які вважає за потрібне, а суддя усім нам — Господь Бог. Мудрі наші буковинці дійшли б згоди та розуміння набагато легше, якби деякі політики, неукраїнського духу чиновники та заінтересовані священики не баламутили людей, не робили між ними колотнечу для своєї амбітної вигоди та особистої користі.

Отож 4 червня 2012 року обидві громади, кожна у своїй церкві, святкували День зішестя Святого Духа. Зі Святого письма знаємо, як відбувалася ця подія близько двох тисяч років тому. Після того як воскреслий Ісус вознісся на небеса, на п’ятдесятий день по Великодні Його учні-апостоли разом з Божою Матір’ю зібралися на Сіонській горі в Єрусалимі і стали чекати зішестя Духа Святого, як обіцяв Христос. І нараз зчинився великий шум, ніби буря раптова зірвалася. Над кожним із апостолів з’явився язик полум’я й вони почали промовляти різними мовами — тими, які дав кожному з них Дух Святий. А люди, що прийшли до Єрусалима з усіх-усюд, дивувалися, що їхня рідна мова звучить з уст апостолів.

Цього року у День Святого Духа до Витилівської Свято-Духівської церкви, що в Київському патріархаті, завітав митрополит Чернівецький і Буковинський Данило. Літнє повітря тремтіло від церковних дзвонів. Ступивши на килимову доріжку, його високопреосвященство прийняв з рук молодих парафіян хліб-сіль та побажав:
— Нехай Господь Бог допоможе вам, аби всі стали справжніми будівниками батьківщини на лоні України.

Та не тільки з нагоди Дня Святого духа завітав до Витилівської Свято-Духівської церкви владика Данило. Напередодні Зелених свят парафіяни придбали кілька нових, розкішних, позолочених аналоїв і запросили владику освятити їх. Як відомо, аналой — це спеціальний столик з похилим верхом, на який кладуть ікони, церковні книги та предмети поклоніння. Владика Данило окропив їх та всіх людей свяченою водою, провів відправу за мир у світі, за Президента, державу, її уряд і військо, за місто, село і країну та всіх, хто з вірою живуть у них.
А після богослужіння на церковному подвір’ї парафіяни влаштували благодійний обід для гостей, бо у Витилівці того дня був храм. Своїх гостей частувала й громада  Московського патріархату. Вони не заважали одні одним, не протиставляли свої інтереси. Бо всіх нас колись таки має нарозумити Господь Бог, наш найвищий суддя і єдиний Повелитель.