Home / Кіцманський район / Валява / Історія Валява

Історія Валява

Творча група:

керівник – Пилипець Єлизавета МиколаївнаЗакінчила Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича, вчитель історії Валявського ЗНЗ І-ІІ ступенів.

Займається дослідницькою та пошуковою роботою. Веде літопис історичних подій села. Є екскурсоводом краєзнавчого музею с.Валява.

 Ватаманюк Ольга – учениця 9 класу. Екскурсовод музею історії села Валява, учасниця районних олімпіад з історії та права. Цікавиться історією свого роду, села, України. Мріє про вищу юридичну освіту, різнобічно розвинена, має безліч різноманітних захоплень, веде активний творчий спосіб життя.

 

Гамаль Василь – учень 9 класу.

Екскурсовод музею історії села Валява. Учасник районних олімпіад, слухач курсів історії при Буковинському фінансово-економічному університеті, опановує новітні комп’ютерні технології, мер школи, призер багатьох спортивних змагань.

 

Трохи обіч від центральної автотраси, в 6 км. на схід від Кіцманя лежить одне з наймальовничих сіл району Валява.

Село Валява Кіцманського району Чернівецької області знаходиться на південному заході Кіцманського району на відстані 6 км від районного центру м. Кіцмань та на відстані 28 км від обласного центру м. Чернівці. Протяжність населеного пункту з північного сходу га південний захід складає 4,5 км, з сходу на захід – 2,9 км.

Село є адміністративно-територіальним центром Валявської сільської ради, чисельність населення складає 1598 чол, кількість дворів – 600, площа населеного пункту – 511 га, площа сільськогосподарських угідь – 2239 га. найближча залізнична станція – за 5 км. Зовнішні межі Валявської сільської ради проходять по суміжних межах рад: Заставнівської міської, Малокучурівської, Васловівської, Шубранецької сільських рад Заставнівського району, Мамаївської, Лашківської, Суховерхівської сільських рад, Кіцманської міської ради Кіцманського району.

Рельєф села хвилясто-горбиста височина. Найвищою точкою є гора Могила, висота якої 325 м. над рівнем моря.

Колись через село Валява протікала річка Валявка, але з часом вона пішла під землю, а на тому місці, починаючи від урочища Лиликівка аж до Витилівських ставів вздовж тягнуться ставки села, яких налічується 12. Ставки мають велике господарське значення, в них розводять рибу.

Ґрунти села Валява є чорноземи-опідзолені, ясно сірі, чорноземи на щільних глинах, середньо-змиті, легкоглинисті. Це родючі грунти, які дають змогу вирощувати зернові культури (зокрема озиму та яру пшеницю, ячмінь, кукурудзу).

Після реформування колгоспу «Жовтень», створено ТОВ «Валявське», яке очолює В.К.Івасюк. Товариство спеціалізується на вирощуванні зернових культур (зокрема озимої та ярої пшениці, кукурудзи, ячменю) вирощуванні цукрових буряків.

Другий напрям спеціалізації – це м’ясо-молочний. ТОВ «Валявське» має потужну тваринницьку ферму, щодня здає до 6 тонн молока.

Перша письмова згадка про село датується 1413 роком у грамоті молдавського господаря, однак археологічні розкопки засвідчують, що люди тут в урочищі Гердєв селилися ще 3 тис. років до н.е.. Багато експонатів тієї та ще ранішої пори зберігаються в місцевому музеї історії села Валява – одному з найкращих на Буковині. Побутують легенди про поселення Сигет і гору Микулиху (назва походить, ймовірно, від прізвища сотника одного з галицько-волинських князів Микули, якому воно належало). Містечко після завзятого опору його захисників було поруйноване ордою татаро-монгольського воєначальника Бурундая. Степовики взагалі залишили чорний слід у пам’яті тутешніх мешканців. Особливо жорстоко вони пограбували Валяву в 1667 році, взяли в полон кілька сот бранців.

Ще є версії, що назва села походить від молдавського слова „валя”, що означає „долина”, або іншого слова „вай лев” – слова страху і горя або місцевого „вайльо”. Також існує версія про походження села від назви річечки Валявки, яка протікала по долинах нашого села.

Тут багато топонімічних прикметностей, чиї назви заохочують допитливих краєзнавців до пошуку їх пракоренів. Наприклад, кути Гропа, Шкабора, урочища Фільварок, Ковбури, той же Гердєв. А гора Могила (325 м. над рівнем моря) є однією з вищих на рівній частині району.

Наступними пам’ятними подіями в житті нашого села були: спорудження в 1778 році церкви – однієї з найдавніших із нині діючих на території Кіцманщини; заворушення селян під час революції 1848 р., в результаті якої в Австро-Угорщині скасували панщину, на честь цієї події на окраїні Валяви поставили пам’ятний хрест, що зберігся й досі; відомий на всю округу страйк тутешніх наймитів 15 серпня 1907 р., який власті могли придушити тільки за допомогою військових жандармів; криваві бої під час першої світової війни між російськими і австро-угорськими полками 1915 р. в урочищі Ставки, після чого цей масив стали називати «Полем пам’яті».

Село має багаті культурні традиції. Саме його уродженцю і своєму товаришу по військовій службі Юрчишину присвятив поему «Дезертир» Юрій Федькович. Тут довгий час був директором школи і похований письменник Василь Кішкан, тут плідно трудився заслужений працівник культури України Валерій Кошман. Уродженкою Валяви є кандидат медичних наук Марія Прокопець. За межами села відомі імена вишивальниць Марії Пилипець, Тамари Колісник, ткаль Марії Ватаманюк, Євгенії Драганюк, різьбяра по дереву Дмитра Кушнірюка.

 Сучасний розвиток села.

 У нашому селі розташоване одне з потужних аграрних підприємств району – ТОВ «Валявське». Воно зуміло вистояти в нелегкі 90-ті роки і зараз ефективно працює. Очолює це товариство Василь Корнійович Івасюк.

Але перед тим, як розповісти про сьогоднішній розвиток товариства «Валявське» трохи історії:

Радянський період.

28 червня 1940 року Червона Армія визволила Буковину від влади окупантів Червоних бійців вийшло зустрічати все село. Відбувся багатолюдний мітинг. На мітингу виступили Павло Козьмак, Микола Скрипничук, Михайло Собко, Василь Колісник. Було створено спільну раду, головою обрано Василя Колісника, секретарем Миколу Шабатовського. До сільвиконкому ввійшли: Микола Скрипничук, Павло Козьмак, Дмитро Колісник, Марія Мохновид. За короткий строк відбулися корінні соціальні, економічні та культурні зміни. Від радянської влади селяни Валяви одержали понад тисячу гектарів орної землі та пасовиськ. Почали працювати клуб, бібліотека. А 16 вересня 1940 року гостинно відкрила двері семирічна школа. Всі діти шкільного віку були залучені до навчання. Першим директором школи був Микола Тимофійович Скрипак.

Щастя вільної праці наших односельчан затьмарила війна. 386 жителів нашого села билися на фронтах Другої світової війни, 123 із них полягли на полях битв. Їм в селі споруджено пам’ятник, де на граніті викарбувані їхні імена. Пам’ятник було побудовано у 1985 році.

В перші дні війни радянським військам прийшлося відступати. Настали чорні дні окупації на Буковині. Але 27 березня 1944 року воїни 64ої танкової бригади полковника Бойко І.Н. ввійшли в наше село переслідуючи ворога в напрямку Чернівців. Ще йшла війна, але жителі села взялися за відбудову зруйнованого господарства.

На початку 1947 року в нашому селі був створений колгосп «Перемога», головою якого було обрано Козьмака Павла Юрійовича.

На кінець 1948 року у селі було створено ще один колгосп «Червоний промінь», головою якого було обрано молодого комсомольця Михайла Гаврилюка. А в 1950 році два колгоспи об’єднались і було створено одне велике господарство „Перемога”, головою було обрано Павла Козьмака.

З 1964 року правління колгоспу очолив досвідчений організатор колгоспного виробництва Дмитро Васильович Рожко. В 1963 році господарство було перейменовано на колгосп „Жовтень”. Під такою назвою він проіснував до 1994 року. Це було одне з найпотужніших господарств Кіцманщини. Його називали колгоспом – мільйонером. Колгосп „Жовтень” мав 2320 га с/г угідь, в тому числі1745 га орної землі. ВРХ – 2900 голів, з них: корів – 630, биків – 800; свиней – 2600 голів, птиці – 1200.                                                                                                                 Механізовані процеси виробництва:

прибирання гною;

напування тварин;

доїння корів;

роздача кормів.

Тракторний стан:

тракторів – 38

комбайнів – 12

грузових автомобілів – 29

легкових автомобілів – 2

жаток – 6

В колгоспі побудовано культурно – оздоровчий комплекс. В колгоспі є пилорама, механізований млин, електростанція, одна з кращих пасік. На Міжнародній виставці в 1972 році Валявський мед за смаковими якостями був нагороджений золотою медаллю. В 1970 році була збудована восьмирічна школа, яка функціонує і сьогодні. Село повністю перебудувалося, було проведено газ, заасфальтовано центральні дороги, збудовано Будинок ідеологічної роботи (музей на 5 кімнат, кабінет ідеологічної роботи, філіал Кіцманської музичної школи, сільська бібліотека). А також збудовано Будинок культури на 450 місць, торговий центр, будинок побуту, магазин господарських товарів, продмаг.

Окрасою села став збудований Будинок тваринника ( з магазином, лазнею і сауною, червоним куточком, кімнатою психологічного розвантаження, профілакторієм), а також будинок механізатора, тваринницьке містечко.

В селі працює ФАП, лазня.

24 серпня 1991 року – Україна проголошена незалежною демократичною суверенною державою. Почалися переміни в історії нашого села:

У 1993 році колгосп „Жовтень” очолив Борсук Василь Миколайович.

У 1994 році колгосп „Жовтень” було перейменовано у агрофірму „Мрія”.

У 1997 році агрофірму „Мрія” очолив наш односельчанин Івасюк Василь Корнійович.

У 1997 році у квітні місяці головою виконкому став Кошман Дмитро  Михайлович.

В селі розпочався процес паювання землі, зародились нові форми господарювання – фермерські господарства.

В селі зареєстровані такі фермери як:

1. Видинівський Юрій Ярославович

2. Видинівська Євгенія Іванівна

3. Гуменюк Домка Степанівна

4. Вінзяк Іван Парафтейович.

У 2000 році у лютому місяці відповідно до Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” було створено підприємство з обмеженою відповідальністю „Валявське”. Обрано лідера підприємства Івасюка Василя Корнійовича і 16 засновників, які являються юридичними особами, які реєструються у нотаріуса.   ТОВ ”Валявське” створено 3 березня 2000 року. Станом на 1 січня 2007 року у ньому налічується 192 працівники

Керівники структур:

Івасюк В.К. – директор ТОВ „Валявське” – працює керівником господарства з 31 січня 1997 року (агрофірма „Мрія”);

Новіцький А.Й. – головний агроном;

Боднарук Д.О. – завідуючий молочно-тваринницькою фермою;

Бальон В.В. – завідуючий фермою по відгодівлі та дорощуванню молодняка ВРХ та свиноферми;

Бізюк В.І. – бригадир тракторно-рільничої бригади;

Палій М.М. – завідуючий ремонтною майстернею та нафтогосподарством;

Пасечко Я.І. – директор цегельного заводу;

Палій М.М. – головний економіст;

Кондратюк П.Д. – головний зоотехнік;

Гамаль С.П. – головний бухгалтер;

Кирстя В.В. – головний ветеринарний лікар;

Колісник В.П. – головний інженер

Засновники ТОВ „Валявське” :

Івасюк В.К., Новіцький А.Й., Палій М.М., Бугай В.В., Колісник В.П.,   Кушнірюк Д.В., Боднарюк Д.О., Самотюк В.І.

В господарстві налічується:

– всього ВРХ – 2160 голів в т.ч. корів – 579 голів

– від однієї корови за 2006 рік надоєно 4600л молока

– валовий надій молока – 2337 тон

– всього свиней – 306 голів

Товариство орендує землю у жителів с. Валява, м. Кіцмань, с. Малого Кучурова та Васловівці Заставнівського району, а саме:

533 га 75 а – у Заставнівському районі

1068 га 28 а – Валява та Кіцмань.

Цегельний завод вступив в дію у квітні 1993 року. Його потужність – 3 млн. 200 тис. штук цегли у рік. Організатором будівництва цегельного заводу був фундатор колгоспного виробництва, голова колгоспу „Жовтень” Рожко Дмитро Васильович. Перший директор заводу Бугай В.В., зараз – Пасечко Я.І. За 2006 рік вироблено 2 млн. 456 тис. цегли. Кількість робочих місць – 39.

У 2005 році відкрито бар „Едем”.

У 2006 році придбано комбайн „Холмер” для збирання солодких коренеплодів.

У 2011 році у ТОВ «Валявське» поки що корів доять старим способом, але через кілька днів тут введуть в експлуатацію сучасний доїльний зал.

 Значні для села історичні події.

 У 1969 році відбувся ІІІ Всесоюзний з’їзд колгоспників. Делегатом цього з’їзду була ланкова колгоспу „Жовтень” Олена Миколаївна Кантемір.

23 липня 1999 року в культурному житті нашого села відбулася важлива подія: фольклорна група нашого Будинку культури в складі (Косован О.П. – керівник групи, Пилипець С.В., Ісар С.Д., Никифорюк Г.П., Головатої Т.Є., Білокрилої В.В., Ісар Л.В., Білокрилої Н.Я., Обертинської М.Д., Кіцул М.В.,  Білокрилої Д.В., Рокочої М.Д., Косован Н.Є., Рокочої Є.Д., Величко О.М., Незвиської М.М., Хабайло О.Г., Миронюк В.В., Підгорної Я.В., Кошман Н.В., Ватаманюк М.Д., ) виступала у Києві в палаці Україна.

2 серпня 1999року Указом Президента механізатору агрофірми „Мрія” Павлюку Василю Васильовичу присвоєно звання „Заслужений працівник сільського господарства України”

18 грудня 2002року напередодні Святого Миколая Чудотворця до нас в школу завітав гість з Канади Бернард із штату Саскичивань. Йому 29 років. Приїздив він до нашого села в пошуках своєї давньої рідні по бабусиній лінії. Його далеким родичем був житель нашого села Чорней Іван. Він знайшов свою родину (Веренько Галина Миколаївна і вся її рідня). Він відвідав наш музей історії села Валява. Побував на цвинтарі, на могилах своїх далеких родичів. Цікавий факт: ми запитали , яку зарплату отримує учитель у Канаді. Відповідь: 55 тис. доларів в рік.

28 серпня 2004 року освячено капличку біля сільської ради (меценат Ігор Степанович Кибич).

14 вересня 2004 року біля Будинку культури відбувся мітинг присвячений відкриттю пам’ятної меморіальної дошки Кошману Валерію Павловичу (меценат Ігор Степанович Кибич).

8 листопада 2004 року біля контори колишнього колгоспу „Жовтень” відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки колишньому голові колгоспу Рожку Дмитру Васильовичу.

22 листопада 2004 року в країні почалася Помаранчева революція. Учасником цієї революції був Савицький Віталій Любомирович, житель нашого села, студент ЧНУ, який отримав посвідчення „Учасник Помаранчевої революції”

4 березня 2005 року Віталій Савицький став переможцем обласного конкурсу, присвяченого Дню народження Володимира Івасюка (автор слів і музики сам виконавець).

14 січня 2007 року у нашій церкві після закінчення Богослужіння відбулася знаменна подія: директору ТОВ „Валявське” Івасюку Василю Корнилійовичу вручено орден Святого Миколая. Цю високу нагороду йому було вручено за великий благодійний внесок у фонд церкви.

Село Валява має свій герб.

Герб с.Валява

Герб виконаний на білому фоні, який символізує історію села.

Цифри 1413 – означають рік першої згадки про село Валява. На цю дату вказує своїм нижнім кінцем вістряк щита, який має зелений колір, що підкреслює основне заняття людей за роки існування села – землеробство і тваринництво.

У нижній частині герба у вигляді бджолиної сім’ї (соти) стилізовано золоту медаль, якою в 1962 р. на міжнародній виставці м.Ерфурті було відзначено валявський мед.

Центр композиції герба являє собою стилізований купол збудованої в с.Валява у 1778 р. Це найстаріша будова села і єдиний його пам’ятник архітектури. Це святе місце, де найбільш часто і масово збираються односельці очиститись, помолитись. Місце, де засвідчуються перед Богом основні життєві події валявських людей (христини, вінчання, поховання).

Архітектурний фрагмент церкви вклеєно в композицію герба ще й тому, що це не лише духовний храм села, а й храм мистецтва. Вигляд і стан Божого храму с.Валява красномовно говорить про високий духовний і життєвий потенціал своїх прихожан. Тут захоплюють роботи місцевих рукодільниць, ткачих, вишивальниць, різб’ярів по дереву, чеканців, скульпторів, а найголовніше художників-іконописців.

Не випадково хрест на куполі церкви вінчає вершину композиції. Перечислені атрибути герба обробляють пшеничні колоски, які символізують древність хліборобства, а обвита жовто-блакитна стрічка навколо колосків символізує, що село поцвітає в незалежній Україні.

Букові гілки супроводжують всі герби населених пунктів Буковини. Є їх присутність і на гербі с.Валява – мальовничого села зеленої Буковини. Вся композиція герба обрамлена хвилястими лініями: темно-синя – засвідчує горбисту місцевість села; синя – велика кількість потічків та ставків, цілющих водойм, які оточують село.

Село Валява має свої пісні:

Валявський вальс

Валявський вальс

Слова Семенка І.

Музика Новіцького М.

Умивається сонце раннє,

Його промені роси п’ють,

Прокидаються валявчани –

Їх чекає буденний труд

 

На ставочку пливе лебідка

А за нею ряд лебедят,

Наша Валява наче квітка,

Мов весняний зелений сад.

 

Не захмарюйся, небо, синє,

Влий дощу, як буде тепло.

Боже, щастя дай Україні

І на наше вділи село.

Пісня про Валяву.

Пісня про Валяву

Слова В. Кішкана

Музика В. Михайлюка

Квіти, наче стрічки,

Вкрили берег річки,

А поля хлібами

В синю даль пливуть…

Ген на виднокрузі,

Мов калину в лузі,

Валяву я бачу –

Квітку весняну.

ПРИСПІВ:

Да-на, да, да-на, да,

Да-на, да, да-на, да,

Гей! Да-на, да-на, да.

Валяву я бачу –

Квітку весняну.

Там у кожній хаті

Люди пребагаті,

І щаслива доля

Сонцем розквіта…

Там мене Марічка,

Дівчина – смерічка,

Щиро покохала,

Серце віддала.

ПРИСПІВ:

Кажу я вам, люди,

Що весілля буде,

І цимбали дружно,

Хором задзвенять…

Людям всім на диво

Заживем щасливо

І розквітне щастям

Наша первопуть…

ПРИСПІВ:

 

Село Валява – гарне, мальовниче. Розкинулось воно на невисоких пагорбах, та розложистих долинах. На території села є багато криничок, які допомагають людям тамувати спрагу в літні спекотні дні, коли вони пораються на своїх городах. Про одну із таких криничок ходить легенда.

Легенда про валявську криничку

Була весна. Селяни поралися на городах. Сапали картоплю, кукурудзу. Земельні наділи мали хто де, одні на Могилі, інші під Забережем, а ще інші у Гропі чи Солонці. А город однієї сім’ї був розташований неподалік урочища Гердєв. Одного весняного дня, після кількагодинного порання на городі, повертаючись додому, сім’я вирішила перепочити під вербою, де неподалік була криничка. Напившись води, відпочивши трохи, вирушили далі додому. Аж раптом мала Марійка, яка теж була разом з дорослими, запитує:

– Мамо, а звідки тут взялася криничка?

– Не знаю, доню. Скільки йду сапати город, стільки і стаю біля цієї кринички напитись води, а про неї нічого не знаю.

І тут обізвався батько:

– А я знаю, про цю криничку: чому вона тут з’явилась. Ще мій покійний тато, а твій дід Марійко, розповів, що колись в нашому селі стався такий випадок. Брат покохав сестру. І не просто покохав, а вирішили вони побратися. Що батьки їх вмовляли не робити цього, що сусіди їх осуджували – нічого не допомагало. Настала неділя. В селі справляли весілля. І як годиться пішли наречені вінчатися до церкви. Зайшли до церкви наречені, батьки, найближчі родичі, а деякі односельці залишились біля воріт церкви, вони прийшли подивитись на вінчання молодят. Раптом небо стало чорним – чорним, звіявся сильний вітер, зняв пилюку таку, що нічого не було видно. Так тривало недовго. Як раптово почалась буря, так вона раптово і стихла. Небо прояснилось. І ті хто стояли біля воріт церкви побачили, що немає ні церкви, ні людей, які знаходились там, а лише невеличка криничка з якої повільно витікає вода. Тоді люди зрозуміли. Так Бог розгнівався і покарав неслухняних наречених, а разом з тим їх родичів. Довго-довго гомоніли люди про цей випадок. Це було застереження всім молодим людям, що вінчання між рідними людьми це великий гріх. З тих пір родичі переповідали цей випадок своїм дітям і так застерігали їх.