Історія Брусенки

Географічний опис

                     Село Брусенки знаходиться на південному заході Кіцманського району. Воно розташоване по обидва береги річки Брусниці і притоки Вишнева. Річка Брусниця права притока річки Прут. Поселення знаходиться за 5 км на південь від с. Нижні Станівці, де знаходиться і сільська Рада. До районного центру 38 км, до обласного – 49 км, до залізничної станції м. Вашківці – 19 км.

Село межує на півночі з Нижніми Станівцями, на сході – з Верхніми Станівцями, на півдні – з Старою Жадовою Сторожинецького району і на заході – з селом Коритне Вижницького району.

Село простягнулося вздовж річки Брусниці на 8 км. Населення – 1110 чоловік. У селі є: неповна середня школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, три магазини, лісопильний цех. Через село проходить шосейна дорога, що з’єднує село з районним, обласним, а також з містом Вашківці, Сторожинець і смт.Берегомет. З обласним центром має маршрутне сполучення.

Село має давню історію, про що свідчать пам’ятки матеріальної культури, яких багато знайдено на його території. На урочищах Вишнева, Симеоново, Городище(Турецька криниця) зібрано чималу кількість знарядь праці трипільської культури ІІІ тис. до н.е., це, зокрема, сокири, мотики, різці, скребачки, що зберігаються в краєзнавчому музеї с. Нижні Станівці.

Рельєф села – горбистий. Належить до Прут-Сіретського межиріччя Прикарпаття. Підземні води часто знаходяться близько до поверхні навіть на горбах. Загальний нахил території – з півночі на південь, куди тече річка Брусниця. Корисних копалин на території села не виявлено. Люди використовують як будівельний матеріал гравій, глину і пісок.

 

Через горбистий рельєф і наявність численних дрібних струмочків, що впадають у р. Брусницю, грунти даної території часто піддаються дії ерозії. Особливо розливається Брусниця влітку, коли йдуть раптові дощі. Вони заливають людські городи, а з полів можуть зносити верхній шар грунту.

Клімат помірно-континентальний з ранніми весняними та ранніми осінніми приморозками.

В рівнинній частині грунти переважають опідзолені чорноземи та сірі лісові. У більш підвищених місцях, де росте мішаний ліс – дерново-підзолисті.

Грунтово-кміматичні умови в цілому сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, льону, розведення садів і виноградників. Урочища Чорлої, Левицьке, Гончарівка, Венгри, Будинське зайняті мішаними лісами. Там переважно росте бук, граб, ялина, смерека, дуб. У лісі ростуть різноманітні кущі, плоди яких використовують як лікарські, а саме: калина, глід,шипшина, чорноплідна горобина, малина, ожина. Ліс багатий на різноманітні види грибів.

Фауна теж різноманітна. З диких тварин водяться олені, дикі кабани, козулі, куниці, зайці, лисиці, білки. Багато птахів. Багато рослин ( проліски, підсніжники, калюжниця) занесені до Червоної книги.

Діти місцевого навчального закладу надають певну допомогу лісникам у заготівлі насіння дуба і бука, збирають ягоди чорноплідної горобини та інші лікарські рослини. Обгороджують мурашники, весною розвішують шпаківні, а зимою – годівниці для птахів, доглядають за молодими саджанцями в розсадниках. Піклуються про чистоту берегів річки.

       Історичний опис

     Брусенки – село, яке входить до Нижньостанівецької сільської Ради. Розташоване на берегах річки Брусниця. Поселення знаходиться на відстані 5 км від села Нижні Станівці. Простягається вздовж Брусниці на 8 км. Через село проходить шосейна дорога, що зв’язує його з районним, обласним центром, а також з м. Вашківці, м. Сторожинець та з смт. Берегомет. З обласним центром має маршрутне сполучення.

    Брусенки (Вивіз) має давню історію, про що свідчать пам’ятки матеріальної культури, яких багато знайдено на його території. Історичне минуле села тісно пов’язане з минулим с. Нижні Станівці. Перша письмова згадка про село відноситься до 1596 року.

   Восени 1774 року на зміну молдавсько – турецькому поневоленню прийшло на Буковину і в село австрійське гноблення, в результаті чого становище селян ще більше погіршилось. Якщо молдавський господар Г.Гідка своїм законом зобов’язував підлеглих селян відробляти щорічно 12 днів панщини і сплачувати десяту частину врожаю, а також щороку давати панові одну курку, клубок пряжі і один день працювати на ремонтних роботах, то австрійський уряд надавав поміщикам необмежену владу. Панщина була збільшена до 70 – 100 днів на рік, значно збільшені були також розміри податків. Селянин був змушений сплачувати 2 золотих і ЗО крон подвірного податку, по 5 крон за вівцю, по 12 крон за свиню, по 1 золотому на різдвяний подарунок поміщикові. В наступні десятиліття становище селян ще більше погіршувалось, поміщики посилюють експлуатацію, чинять різного роду утиски, захоплюють селянську землю. Про це свідчать цілий ряд скарг селян на поміщиків.

       З 1918 року с. Брусенки знаходиться під окупацєю боярської Румунії В умовах румунської окупації економічне становище селянства стало ще гіршим. Земля, як і раніше, знаходиться в руках великих землевласників. Найбільшими багатіями були поміщики Матус, що володів 45 га землі, Габер – 40 га, а селяни мали від 0,5 до 1 га землі , з якої не могли прогодувати свої сім’ї, часто судились за межі.

     Частина селян шукали заробітку на лісопильному заводі Шапіро, інші наймалися на роботу на спиртзаводі у Нижніх Станівцях. Багато селян не витримували гніту, покидали сім’ї, шукали заробітку в Канаді.

      Румунські окупанти посилюють в селі національне гноблення, утиски національної культури, проводять румунізацію населення.

     Про громадянську рівноправність не було й мови. Під час виборів селян примушують голосувати за урядових кандидатів, а за відмову голосувати піддавали репресіям, штрафували.

      На території села не було школи. Тільки заможні селяни могли посилати своїх дітей в с. Н. Станівці, де була школа з румунською мовою навчання. За весь період окупації ніхто з жителів села не закінчив навіть середньоъ школи.

          У 20 – З0 роках чимало жителів села Брусенки,через гніт румунської окупації, приймали участь у підпільній революційній боротьбі, осередок якої діяв у Нижніх Станівцях. Члени цього осередку поширювали революційну літературу, розповідали про події в Радянській молодій державі. Іноді члени осередку збирались у жителя с. Брусенки Ткачука Тодора, де читали твори В.І. Леніна, К. Маркса. В роботі цього осередку приймав активну участь місцевий житель Семен Гуцуляк. Він зробив дуже багато для розвитку революційного руху в селах Брусенки і Н.Станівці, але в умовах постійного переслідування і арештів у 1925 році змушений був виїхати на тераторію Радянської України.

     У червні 1940 року у селі було встановлено Радянську владу. Земельна комісія, до складу якої входили і жителі села, провела розподіл між селянами поміщицької землі.

    В с.Брусенки була відкрита початкова школа, і діти одержали можливість навчатися рідною мовою. Із молоді в селі було створено комсомольську організацію.

    Мирну працю було перервано віроломним нападом фашистських загарбників. Більшість чоловіків пішли на фронт. Навічно в пам’яті односельчан збережуться імена Якова Федоряка, Семена Попельницького, Степана Осипчука та багатьох інших, які загинули на бойових дорогах війни.

29 березня 1944 року с. Брусенки було звільнено частинами Радянської Армії. Почалася відбудова народного господарства.

В лютому 1948 року в с. Брусенки було створено колгосп ім. Жданова. Організатором колгоспу був Герасим Гнат Федорович, активними членами колгосу були Флорескул Роман Миколайович, Костащук Олена Григорівна, вчителі місцевої школи.

18 вересня 1950 року колгосп ім. Жданова було об’єднано з іншими господарствами в колгосп ім. Сталіна. А в 1961 році переіменований на колгосп       «Україна»

В 1944 році було створено дві школи . Вивозянська і Брусенецька початкові школи. Першими учителями в них були Дияконович Аделія Пилипівна, Гуцуляк Домна Якимівна, Зосько Марія Нестерівна та Лисенко Параска Микитівна. Школи були організовані у будинках громадян Харини Параски, Калинчука Кирила, Козака Івана.

У 1956 році Брусенецьку початкову школу було реорганізовано у семирічну школу.

У 1971 році було збудовано на кошти держави типове приміщення Брусенецької восьмирічної школи з центральним водяним опаленням. Зараз у ній навчається 142 учні.

З 1967 року жителі користуються електроенергією.

У селі збудовано два продовольчі магазини., асфальтовану дорогу, будуються добротні житлові будинки. Зріс також культурний рівень жителів с. Брусенки. Чимало жителів одержали вищу освіту і є класними спеціалістами. Це зокрема Ходан Іван Михайлович, Зосько Анатолій Петрович, Мельничук Галина Миколаївна, Федоряк Віктор Михайлович, Лакуста Михайло Корнійович, Лакуста Степан Корнійович, Шумко Михайло Іванович  і  Шумко Богдан Іванович та багато інших.

ПОХОДЖЕННЯ ІСТОРИЧНИХ НАЗВ ГЕОГРАФІЧНИХ ОБ’ЄКТІВ СЕЛА БРУСЕНКИ

 Керівник проекту: Цурик Ю.Є.

Над проектом працювали: вчитель Лютик Т.В.,

Учні: Харина Богдан, Лакуста Максим, Ерстенюк Мар’яна, Гаврилюк Ірина, Малайко Майя, Герман Тетяна.

 1. Масив «Левицьке». 

Історична назва походить від прізвища його власника Левицького. Колись він купив ділянку лісу, зробив вирубку, ліс продав, пні викорчував, поле впорядкував і згодом перепродав.

 

2. Поле Корпакова.

Якийсь пан, прізвище якого вже й забули , жив у часи панування Австрійської влади, проводячи торгові оборудки, збанкрутував. Коли прийшла румунська влада пан Корпак сплатив борги попереднього власника і тим самим став власником тієї землі, яка і дістала таку назву.

 

3. «Буденське».

А). Поле, яке з трьох сторін оточене лісом. На ньому вирощували кукурудзу, картоплю, пшеницю, ячмінь. Але частими гостями тут бували дикі кабани. Щоб їх відлякувати тут прив’язували собак і ставили їм будки від негоди.

Б). За іншою версією тут ставили вежі з будами, з яких проводили відстріл кабанів, що сюди забрели.

 

4. «Багна».

Поле завжди було заболочене, заросле очеретом та комишами. Через нього простягалися яри, зарослі вербами та тополями. Розрізняють Ліву та Праву Багну. Після проведення меліоративних робіт поля стали придатними для обробітку. Найбільш родючою є Права Багна.

 

5. Поле «Грузьке».

Поле, територія якого обмежена двома ярами, назву свою отримала через те, що земля через близькість грунтових вод, постійно була заболочена. А хто хотів перейти його, часто загрузали у болоті.

 

6. Поле «Симеонове».

Назва рівнинного поля свою назву отримала від імені його власника Симеона, який жив ще за часів Австро-Угорщини.

 7. «Габарівка».

Назва цього поля подібна до Симеонового. Власником був єврей Габер, що збереглося у назві поля.

 

8. «Венгри».

Цей кут села та поле ,що до нього прилягає, названі в честь його жителя Руснака. Він за часів Австро-Угорщини проходив службу в Угорщин іі дуже багато розповідав своїм односельцям про Угорщину та угорців (венгрів). Розповідав так багато, що сусіди його інакше на називали, як «венгр». В пам’ять про нього і збереглася ця назва.

 

9. «Вишнева».

Територія, про яку йдеться, була засаджена великою кількістю дерев вишень.

 

10. «Попова сесія».

Колись сільська громада виділила поле церкві, а церковна двадцятка давала її у користування священнику, який правив у церкві села.

 

11. «Нове село».

Назва, яка найпізніше з’явилася у топоніміці села. Збереглася від утворення нового кута, що заселився людьми.

 

12. «Рижкове».

На окраїні села ріс молодий ліс, у якому було постійно багато грибів рижиків.

 

13. «Папоротна».

Колись це поле було заболочене і тут проростали кущі дикої папороті.

 

 

14. «Цинтина».

Походження назви невідоме.

15. « Даріїв кут».

У сорокових роках минулого століття тут жив Козак Дарій з сім’єю. По його смерті залишилася його дружина з дітьми, яка була заарештована співробітниками НКВСі виселена на спец поселення у Сибір. У назві цього кута збереглася пам’ять про цих людей.

 

 16. «Турецька криниця».

За турецького панування на цій горі стояв турецький загін, який для себе викопав криницю біля джерела. Джерело існує і до тепер.

 

17. «Гончарівка».

Кут названий на честь місцевого жителя на прізвище Гончар,який мав у володінні значну частину земель кута.