Духовність Берегомет

Над розділом працювали:

Сюрісь О.В.,вчитель української мови та літератури,
Вакарюк С.С.. вчитель української мови та літератури,
Мажар Мар’яна, учениця 8 класу

Дорога до храму

У центрі мальовничого села Берегомет Кіцманського району Чернівецької області на найвищому пагорбі 22 травня 1786 року на свято перенесення мощів Святого Миколая (а саме в цей день у селі храм) було освячено величну споруду – Миколаївську церкву. Історія цього християнського храму сягає в далеку минувшину…

Старожили села Берегомет Сторощук Іван Васильович, Храпко Зіновія Георгіївна, Храпко Василь Денисович із переказів своїх прародичів свідчать, що це не новозбудована церква, а перенесена з урочища Гутило, де були перші поселення жителів села. Внаслідок великої повені річки Прут, люди почали переселятися в Перед-село ( так тоді називали місцевість, де розташований центр теперішнього села) і в 1785 році перетягли волами і при допомозі всього населення церкву на теперішнє місце. Для нового помістя церкви дав своє поле житель села Купчанко Михайло Васильович. Все робилось на кошти місцевого населення. Всі роботи були завершені до свята села (храму) – 22 травня 1786 року. А в честь свята Миколая, церква носить ім’я – Миколаївська.

Габарити-розміри церква:

1.Ширина- 18,5 м,

а)            жіноча -6 м,

б)            чоловіча -8 м,

в)            вівтар – 4,5м.

2.Довжина- 15,5 м,

а)            жіноча -6 м,

б)            чоловіча -6 м,

в)            вівтар – 3,5м.

Церква повністю дерев’яна , покриття із дранки, з трьома невеликими куполами, покритими алюмінієвою бляхою.

Внутрішня північна сторона церкви, її стіна оздоблена малюнком на дереві («Страшний суд», але відновити повністю неможливо через те, що дерево втратило свою міцність. Підлога дерев’яна. Іконостас є давньоавстрійський, розкішно орнаментований різьблений позолотою. В церкві є ризи, хоругви (процесія), позолочені чаші, хрест.

Наявні старовинні образи, намилювані масляними фарбами на дереві:

«Святий Миколай»

«Ісус Христос»

«Матір Божа»

«Тайна вечеря».

Церкві подарували стародруковану Євангеліє жителі села Купчанко Іван Дмитрович та Тодорюк Степанія Георгіївна.

Біля церкви є дзвіниця – новозбудована на кошти жителів села. Стару дзвіницю забрали в музей міста Чернівців, передзвін якої супроводжував жителів села Берегомет усе життя, від народження до самої смерті. Під його акомпанементом у храмі проводилися богослужіння, христили, причащали, кликали до сповіді, ховали.

Нині дзвіниця є і на своєму місці, в с. Берегомет, і в Чернівецькому скансені – ми ще не встановили, котра зі споруд – оригінал, а котра – копія.

Не лише характер житла на Буковині інший, хоча в плані це все та ж «хатина на дві половини», інша тут і культова архітектура. Вона належить буковинській школі народної архітектури. Вивчаючи план буковинського трьохприватного храму, важко уловити, чим він відрізняється від храмів інших шкіл української дерев’яної архітектури. Все ті ж три квадратні зруби -великий, середній і два менших зі сходу і заходу Але, дивлячись на храм, можна відразу уловити його особливості: тут інша об’ємно-просторова композиція. Тут немає поясу на кронштейнах або піддашшя на стовпах і зруби накриті досить високою крівлею. І навіть у тому випадку, коли над середнім приміщенням зроблена лазня, завдяки тому що вона низька, силует храму здалека нагадує хатину. У інтер’єрі зрідка всі три зруби мають плоску стелю. Така церква св. Миколи в Берегометі, зведена в 1786 р. Але можливо, що її бабінец відноситься до другої половини XVII ст Бо лише на північній стіні бабінца були розписи, які по тих, що уціліли фрагментам можна віднести до XVII ст Вони представляють великий інтерес для історії українського мистецтва. Це рідкісний зразок буковинського настінного живопису, який прикрашає дерев’яні храми. Композиція, що збереглася, «Страшний суд» виконана темперою по слабо заґрунтованому зрубу. Приголомшує надзвичайну схожість стилю цього розпису з живописом центральної нефи церкви св. Юрія в Дрогобичі. Тут також на охристому світлому фоні у верхній частині чітко виділяються силуети фігур, обведені чорним контуром. Персонажі змальовані в червоному, синьому, коричневому і блідо-зеленому одязі, написаному розмашисто, широкою плоскістю. Особливо майстер любить поєднувати червоні і сині кольори. Так само упевнено і енергійно коричнево-чорною фарбою обкреслює він очі, вуста, ніс і руки дійових осіб. Фон поступово переходить від охристо-білого вгорі до яскравого оранжево-червоного в нижньому правому кутку, де змальовано пекло. Композиція  строго симетрична. У верхній частині вона майже точно успадковує канонічні схеми зображень Страшного суду. У ній же представлено багато епізодів, пов’язаних з місцевими злободенними темами, які хотіли бачити замовники, а, можливо, і виконавці. Тут і шинкар, як образ пияцтва, і розбійники, і клятвопорушники, і нечесні ремісники. Вся сцена написана з великою майстерністю і, судячи з усього, одним художником. Типаж персонажів народний, український; обличчя у них круглі, з крупними межами. Іконостас, розташований в центральному нефі церкви св. Миколи, також представляє великий інтерес. Особливо прекрасні його царські брами. їх стулки прикрашені крізним різьбленням, що складається з крупних стебел виноградної лози, які, згинаючись, утворюють виразний малюнок. У медальйонах, як завжди, змальовано «Благовіщення» і чотирьох євангелістів. На північній стіні нефи висить ікона «Св. Микола» кінця XVII ст Вражаюче красиве колірне поєднання ніжно-зелених і червоно-рожевих тонів одягу святого з срібним орнаментованим фоном і позолоченою соковитим різьбленням колонок обрамлення. Лице Миколи нагадує осіб буковинських благовидих стариків.

За радянської влади церкву було закрито в 1963 році і пізніше у ній відкрили сільський музей.

В 1989 році жителі села написали прохання про її відкриття. Ініціаторами були жителі села Берегомет Храпко Василь Денисович та Мандрик Дмитро Дмитрович.

А 22 травня 1989 року на свята перенесення мощі Святого Миколая у день свята села відбулося урочисте відкриття Миколаївської церкви, яке надовго залишилося в пам’яті всіх свідків цієї великої події. Адже наша церква є пам’ятником архітектури України і охороняється державою.

Великою подією в селі було святкування 220 річниці Миколаївської церкви, 22 травня 2006 року.

З 1995 року Миколаївська церква є українською православною церквою  Перенесення мощів Святого Миколая с.Берегомет і входить до Київського  Патріархату.

У  с.Берегомет відкрито нову церкву, яку побудовано на кошти жителів села . церква будувалася майже 10 років, але сьогодні вона стоїть велична і красива в центрі села.Нову церкву теж було освячено на храмове свято перенесення мощів Святого Миколая 22 травня. Кожної неділі церковні дзвони скликають літургію Божу до нового і старого Храму.Жителі села вдячні Богу за такий дар Господній – архітектурну пам’ятку, берегиню села – стару церкву та новозбудований новий храм.