Освіта Борівці

Буняк Катерина – учениця 9 класу, займається в танцювальному гуртку, захоплюється музикою, любить співати. Є учасником та призером багатьох районних конкурсів. Бере активну участь у загальношкільних заходах. Активний учасник громадського життя села. Мулик Марія – учениця 11 класу, захоплюється танцями, займається у волейбольному гуртку, бере активну участь у шкільному та громадському житті.

 

О школо рідна! Ти – світило в небі,

Серед складних космічних поєднань.

Ми тягнемося всім єством до тебе,

До зібрання скарбів твоїх і знань.

 

Важливою складовою суспільно-політичного та культурно-ду­ховного життя села є освіта та церква. В 1851 році в Борівцях було збудовано й освячено Свято-Покровську церкву, яка діє і нині.

1 липня 1858 року на кошти громадян села було збудовано шко­лу, але навчання в ній почалось лише 1 вересня 1861 року (за ру­мунськими даними).

Першим учителем був Барташевський. Тоді була однокласна шко­ла, яка являла собою звичайну українську селянську хату. Тут вчи­лись до 1892 року і киселівські діти. З 1868 року вводяться в шкільну програму садівництво і землеробство, руханка (фізкультура). З 1889 року починає проводити у школі уроки релігії священик. Не всі діти шкільного віку відвідували школу. Так, у 1883 році з 180 дітей шкіль­ного віку (100 хлопчиків і 80 дівчаток) до школи ходили тільки 80 (60 хлопців і 20 дівчат), у 1893 році з 200 — тільки 90. У 1893 році видано розпорядження крайової ради про накладання штрафів на батьків, які не посилали дітей у школу. На наступний рік запроваджується у школі український правопис. У 1898 році школа стає двокласною. З 1902 року в програму запроваджується церковний спів.

У 1903 році на кошти громадян була збудована нова школа, в якій діти навчаються і зараз. У школі були три класні кімнати, учи­тельська і кімната, в якій вчилися прясти на куделі та ткати на вер­статі полотно. В цей час школа була шестикласною. У підвалі роз­міщувалась майстерня, а в іншій кімнаті жив директор Циганюк.

У 1906 — 1907 навчальному році в школі було 4 основні класи. В селі нараховувалося 284 дитини шкільного віку, з них охоплено навчанням 243. Атестовано учнів у листопаді тільки 162. В школі працювали 4 вчителі, мовою викладання була українська.

Під час Першої світової війни учні збирали лікарські трави, ме­талолом для потреб австрійської армії. Але військові дії, які проходи­ли безпосередньо на території села, епідемії, нестача дров у холодну пору року призвели до закриття школи. Територія школи використо­вувалась для збору зброї, приміщення — для військових потреб.

Після війни навчання в школі відновилося. Багато учнів за рік закінчували по два класи, здаючи так звані екзамени. Директором залишався Циганюк з Іванківців. У школі працювала вчителька Харамович, яка невдовзі виїхала до Росії.

З 1919 року починається румунізація школи, говорити рідною українською мовою дозволялося лише 1 годину. Навчання було без­платним .

З 1924 року директором став Пауш. Дружина директора Домна Онуфріївна, вчителі Руцька, Крийцана, Лікперда ставилися з любо­в’ю і шаною до дітей. 4-класна освіта була обов’язковою. В 1934 році вчителями в школі працювали також Почітару і Штерман (історія та математика), які разом із жителем села Скорейком Дмитром Ми­колайовичем проводили серед населення комуни Борівці комуніс­тичну агітацію; про це повідомляє претура Шипинецької волості.

В 1936 році в школі навчаються 280 учнів. У 1937 році працю­ють 6 учителів і навчаються 163 учні. З них відвідує школу 75 — 80 відсотків. За ті останні три роки закінчили школу 86 учнів. Згідно зі статистичними даними в селі нараховувалося 10 безграмотних тільки 2 людини мали вищу освіту.

У 1939 році Пауш із дітьми виїхав до Румунії, потім до нього виїхала дружина.

Зі встановленням радянської влади на Буковині відбулися зміни і в системі освіти. Звичайно, щоб завоювати в населення хоч якусь прихильність, нова влада розгорнула кампанію по ліквідації неписьменності і малописьменності. Влада відкривала українські школи, клуби, хати-читальні. В селі почала працювати школа. Директором призначе­но Мельничука Івана Никифоровича.

Під час війни школа продовжувала працювати. Директором був Лупул. У 1941 — 1942 навчальному році в школі працювало 7 вчи­телів і навчалося 176 хлопців і 154 дівчинки. Пізніше при школі був відкритий військовий госпіталь (табір штрафників).

В 1943 році директором школи стає Вієру, його дружина навча­ла дітей історії. Директор, як згадують у селі, дуже любив давати «25 румунських буків» по руках учнів, у такий спосіб караючи їх за найменшу провину.

В післявоєнний період, восени 1944 року, школа знову відкрила перед учнями двері. Діти були різного віку, навчались в 1 — 4 кла­сах.

Директором призначили Лупашка Василя Сидоровича, який пробув на цій посаді два роки. Його змінила Пилипчук Поліна Ільківна, а згодом — Бондаренко Галина Гнатівна.

У 1948 — 1949 роках директором школи працює Демчук Марія Яківна. Вчителями працювали Волощук М. О., Остапенко В. К., Пилипчук П. І., Білоус В. І.

Було організовано навчання середніх класів. У школі вже на­вчалося 450 учнів. Відвідування складало 93%. Діти тягнулися до знань, ловили кожне слово своїх наставників, відкривали нові сто­рінки історії України.

«Жити просто — не можна. Жити треба з запалом»,— такий девіз життя був у директора школи Білецького Олексія Олександро­вича, який очолював колектив у 1950 — 1951 роках. Він організу­вав середню школу. В цей час не було де розмістити чотири класи дітей. Сільська рада на початку серпня 1950 року приймає рішен­ня:

Про передачу покинутого будинку громадянки Одинак Марії Георгіївни, конфіскований за невиконання хлібної поставки дер­жаві за 1947 рік,— відпустити на шкільне приміщення.

Передати школі церковний дім, де живе Фрунзей І. І., до 15 серпня 1950 року, але передати йому гідний для проживання буди­нок Кравчука.

З 1951 по 1956 рік директорами школи призначались Білоус Володимир Володимирович, Рибак, Невмержицький Петро Ми­хайлович, Цьопига Тихон Андрійович, Костенко Василь Михай­лович. Завучами були Куса Марія Василівна, Дуб Роман Йосипо­вич.

В 1952 році в школі навчалося 412 учнів, при ній було організо­вано вечірню школу сільської молоді, в якій навчалося 39 учнів, директором був Єрошенко М. В.

Першою місцевою за походженням вчителькою була Настя Ва­силівна Скорейко-Филипчук.

З 1956 по 1963 рік школу очолював Олексієнко Іван Маркович. Учнів було багато, працювати в дві зміни було важко. Постало питання про добудову школи. В 1960 році з’явилося ще п’ять клас­них кімнат.

З 1958 року школа стає восьмирічною у зв’язку з тим, що в Кисе­леві відкрилася середня школа. Борівецька школа працювала в ос­новному приміщенні і трьох пристосованих.

З 1963 по 1965 ріки директором Борівецької восьмирічки був Томашевський Георгій Петрович. З 1966 року школу очолював Балагутрак Ярослав Миколайович. В той час у восьмирічній школі навча­лося понад 350 учнів, навчали їх 24 вчителі, 9 з яких були місцеви­ми.

В 1969 році планувалось будівництво школи на 640 місць на те­риторії, де проживали жителі села Бальон О. І., Шевкиник Д. Д., Волянський І. В., Буняк Г. М. Але будівництво школи залишилось тільки на словах.

У 1971 — 1973 роках директором працювала Антоняк Олексан­дра Іванівна. В цей час у восьмирічній школі навчалося понад 450 дітей.

У 1973 році педколектив очолив Рафалович Борис Григорович. За час його директорства в 1979 році добудовано ще три класні кімнати, а в 1987 році — спортивний зал і їдальню. З 1989 року школа стала середньою.

У 2001 році в селі після тривалої перерви відновив свою роботу дошкільний дитячий заклад «Ромашка».

У 2001 році у школі навчається понад  230 учнів і трудиться близько тридцяти педагогів.

Вони вміло прищеплюють своїм вихованцям любов до навчання,

наполегливість у праці, уміння переборювати труднощі. Стараються, щоб
діти любили край своїх батьків, свою державу, шанували історичну
минувшину свого народу.

Педколектив школи велику увагу приділяє розвиткові дитячих талантів. У

цій справі значну роль відіграють учнівські товариства та предметні гуртки. Кожен учень бере активну участь у одному-двох улюблених гуртках, а окремі школярі  і в трьох.

Найкраще, найзмістовніше працюють гуртки: вокальний (керівник С.Колодій), авіа гурток (Б.Рафалович), волейбольний (І.Руснак).

Та славу школі принесло учнівське наукове товариство “Пошук” (керівник Борис Рафалович), яке складається з таких секцій, як технічне конструювання, картинг, мотокрос, авіамоделізм, клуб крилатих. Тут були задіяні десятки

учнів. Досить сказати, що руками учнів і вчителя було створено: модель.
машини, яка рухалася за допомогою вітру з роторним парусом; аеросани
для катання учнів по снігу за допомогою двигуна з пропелером;
аеромобіль для їзди школярів по дорозі за допомогою двигунів з
пропелером і саморобний колісний трактор; тренажер для наземної
підготовки планеристів; копія “бойової” машини піхоти, якою управляє один
учень; одномісний джип з управлінням автомобіля; вітрова електростанція
потужністю 150 вт і деякі інші винаходи.

На базі школи проводився обласний семінар з учнівської технічної творчості. Борівські учні—переможці багатьох змагань з картингу, мотокросу, авіомоделізму. Виступали учні в Чернівцях, Києві, Харкові, інших місцях. І всюди — успіх. Серед переможців Юрій Савчук, Валентин Андрієць (мотокрос), Микола Скірський, Володимир Ткачук (авіамоделізм). Учениця Іванія Федоряк стала чемпіонкою України з планерного спорту.

У школі вже кілька років успішно працює товариство юних екологів, яке займається екологічним вихованням, природоохоронною, просвітницькою і дослідницькою роботою. Незмінно керує товариством учителька географії Валентина Дрогомирецька.

Учні Борівської школи беруть активну участь у різних конкурсах, оглядах, виставках тощо. І не без успіху. Два роки тому учень 11 класу Степан Фарус отримав премію за дослідження “Юрій Липа – талановитий український письменник-патріот”. Цей митець довгі роки був незаслужено забутим. Юний дослідник став переможцем регіонального конкурсу з літератури (м. Львів).

Кожного року Борівську школу закінчує понад 20 учнів одинадцятого класу. За роки, коли школа була середньою, близько 50 випускників здобули вищу освіту. З них стали вчителями 30 чоловік, лікарями, економістами, агрономами, інженерами—20. Майже 15 випускників, отримавши вищу освіту, вернулися до рідної школи і успішно працюють учителями різних предметів.

Борівська школа за час свого 150-річного існування виховала багато яскравих педагогічних, наукових, методичних талантів, які працювали й працюють в різних куточках України та за її межами. Вона не одному поколінню допомагала обрати правильний шлях. За це її люблять і шанують.

Наша школа була ініціатором багатьох цікавих і корисних справ в районі й області.

Громадська організація «Борівчанка»

У  жовтні 2008 року було створено Борівецьку сільську громадську організацію «Борівчанка», метою діяльності якої визначено роботи по заміні вікон у школі на металопластикові. Проект громади по покращенню умов навчання учнів Борівецького ЗНЗ І-ІІІ ст., шляхом впровадження енергозберігаючих технологій, в рамках Проекту «Місцевий розвиток орієнтований на громаду». Згідно з вимогами ПРООН було написано Мікропроектну  пропозицію та направлено в Київський філіал для розгляду. Реалізація проекту проходила через тендер. Переможцем тендеру стало «ВКФ  Золотий колосок». Всього замінили 69 вікон загальною площею 166,29 м.кв. загальна вартість робіт згідно кошторису  становила 164211 грн. Від проекту ПРООН надійшла сума еквівалентна 10 тисячам доларів, на той час це становило 77 тис.грн., районна рада для реалізації проекту виділила кошти в сумі 70 тис.грн., громада зібрала 7 тис. грн.

Проект було реалізовано згідно розробленого плану до 1 вересня 2009 року на  суму 132 тис.307 грн.

На зекономлені гроші (30 тис.грн.) влітку 2010 року було замінено двері семи класних кімнат та троє вхідних дверей школи.