Освіта Брусенки

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ У БРУСЕНКАХ.

   Кут, хутір, село – як тільки не називали в різний час місцевість, де ми зараз живемо. Зображення першого приміщення школи не збереглося. Початкові школи у Вивозі (Брусенках) діяли ще за часів Румунії. Назва школи змінювалася. Спочатку Вивозянська початкова, пізніше Брусенецька, згодом Брусенківська. Але існують дані , що перша школа була чотирьохрічною. Там викладали румунські вчителі. Діти навчалися в чотирьох класних кімнатах. Учні навчалися релігії, читання, руської мови, рахунків і науки про геометричні форми, історії, писання, рисунків, співу, гімнастики, німецької мови. Враховувався також зовнішній вигляд зошитів, за який виставлялася оцінка навіть у шкільний табель. Також учні оцінювалися за поведінку та увагу.

В листопаді 1918 року Буковину окупувала Румунія.Та зміна влади не поліпшила тяжкого становищалюдей. Як і раніше, кращі землі і ліси належали панам, а селяни користувалися невеликими клаптиками. Вивозяни вимушені були платити високі податки. Населення зазнавало й тяжкого національного гніту. Українську школу окупанти перетворили в румунську. Всіх жителів села заставляли говорити лише румунською мовою. Окупанти пильно стежили за кожним кроком мешканців села. Для цього вони постійно тримали в селі жандармський пост. Румунська окупація тривала до червня 1940 року.

Румунська влада закрила українські школи. Навчання в школі було переведено на румунську мову. В школі працювало тільки 3 вчителів. Один з яких був директором, а двоє інших навчали краснопису, математики і граматики. Розмовляти на рідній мові учні не мали права, навіть поза уроками. Тільки один раз на тиждень учні відвідували урок з рідної мови.

Вже небагато односельчан пам’ятають роки навчання в румунській школі. Цікаво, що колишні учні не запам’ятали вчителів на ім’я і по-батькові, а лише на прізвище, бо тоді було прийнято говорити «пан вчитель» і звертатися «пане вчителю». До вчителів ставилися з великою повагою і острахом, бо в школі нормою були тілесні покарання. Всі вчителі були румунами. В 5,6,7 класах – всі діти ходили до одного класу і вчили одне і те саме. В молодших класах вчили математику, письмо, читання. Пізніше – географію, давню історію та історію держави, релігію. Навчалися на румунській мові. Було дуже важко щось зрозуміти. Тому, зазвичай, закінчивши 7-ий клас, діти знали лишень румунську мову. По-українськи навіть не могли розписатися, не те, щоб читати. Хоча українську мову вивчали в І і ІІ класах раз на тиждень. В румунській школі панувала сувора дисципліна. Діти мусіли сидіти тихо, уважно слухати, інакше були биті указкою або різкою. Учні не були вільні навіть у неділю. Вони класами збиралися біля школи і йшли разом з вчителем до церкви. Всі мали бути обов’язково. Відправа в церкві теж відбувалася на румунській мові. Церква і школа за румунської влади були дуже пов’язані. Румунська держава дуже дбала аби піддані знали державну мову. В школі навіть на перерві треба було розмовляти румунською. А як зустрінеш вчителя на вулиці, то вітатися треба було теж тільки румунською, інакше будеш покараний. Діти вчителів не любили, але мусіли слухатись, бо вчитель бив по руках не тільки за провини, але й за те, що учень не міг правильно писати чи читати. Колишні учні румунської школи вважають, що дуже правильним було те, що дітей вчили релігії, водили до церкви. В церкві вчили як себе поводити,де ставати коли хреститися чи бити поклони. Перед початком уроків кожен день всі учні вставали і казали   «Отче наш». Писали в школі ручками з пером. Чорнило носили з дому. На партах були місця для чорнильниці і ручки. Ходили до школи в домотканому одязі, їсти носили з дому. До 1940 року у Вивозі (Брусенках) за Румунії працював учитель Штрудз. Разом з ним працював вчитель Панделя та його дружина, румун Габа з дружиною Валерією(всі румуни за національністю). Українська мова була заборонена, всюди висіли таблички «Говорити тільки румунською мовою».

28 червня 1940 року румунський уряд прийняв пропозицію Радянського уряду про передачу Північної Буковини до складу СРСР. Того дня частини Червоної Армії вступили в Чернівці. 2 серпня 1940 року Північна Буковини ввійшла до складу СРСР. У вересні 1940 року в селі відкрито початкову школу з українською мовою навчання. Кожен раз, як приходила нова влада, то вертала дітей назад до того класу, де залишила. Тому діти ходили по декілька років до одного класу. Румунська влада тоді краще піклувалася про учнів:всі діти були забезпечені підручниками, зошитами, були навіть прописи. А за радянської влади, в перші роки, діти писали на газеті поміж друкованих рядків, бо держава була бідна.

Початкова школа діяла у хаті Кирила Калинчука. Вчителювали завідуюча Дияконович Аделія Пилипівна та Дияконович Микола Васильович. Ця школа діяла один рік. З1940 по 1941 рік діяла ще одна школа у хаті Тодора Лукаїнського. Вчителював там Сироїжко Панас Юрійович. З 1941 року працювали румуни Габа Валерія з чоловіком, який був офіцером румунської армії у званні капітана. Під час Сталінградської битви він загинув і його дружина зганяла свій гнів на учнях, при цьому обзивала їх «большевікі». Навчалося дуже мало дітей. Дияконовичі не працювали, бо тимчасово виїхали. 1945 рік. Цей рік повоєнний у державі. На нашій території це ще й після окупаційний період. Майже суцільна неграмотність корінного населення, незахищеність, рабська покірність – ось основні риси буковинських селян. У цей період було направлено на роботу в школи випускників педагогічних закладів із східних областей України: Київської, Полтавської, Черкаської, Луганської та інших областей. Проводжали 19-21-річних дівчат їхні батьки, ніби на фронт: був плач, тривога, адже перед ними була зовсім невідома земля, люди, яких називали «западеннями», «бандерами», а край наш – «Западенщиною».

Було запроваджено обов’язкове початкове навчання хлопчиків і дівчаток. Важко працювалося вчителям. Приміщення школи були малі, не було зошитів, книг. Букварі переписували від руки і роздавали учням.

Шкіл, у яких навчалися діти за часів румунського панування, було у нинішніх Брусенках дві, обидві початкові. Завідуючою школи в самому кінці села у Вивозі у хаті Тодора Лукаїнського стала молода дівчина з Київщини Чикало Катерина Іванівна.

Навчалися учні різних років народження: від 1933 по 1939. Вчилися у дві зміни. Навчання велося у дві зміни, було 4 класи по 24-25 учнів. Цій школі було передано приміщення у господаря Пітка.

Поступово кількість дітей збільшувалась, школа стала розширюватись і відкрили семирічну школу. Класи розташовувались у покинутих або репресованих поляками та євреями хатах. Першим директором був Лиходєдов і директорував до 1953 року, там же працювала Дяконюк М.К.

З 1950 року почали відкривати 5, 6,7 класи. У 1953 році новим директором призначено Газінського Йосипа Валерійовича, який пропрацював до 1955 року.

Котик І.І. працював до 1958 року і потім його перевели директором у село Карапчів. Йому на зміну призначили Мукоїда Івана Васильовича. Ще до призначення Мукоїда школі було передано ще одне приміщення для школи хату Маковія, де збудували приміщення на два класи (біля старого клубу).

Всі вчителі були приїжджими, тому мало хто затримувався у селі надовго. Крім прямих обов’язків – навчати дітей – вчителі ще виконували громадську роботу: спочатку допомагали організовувати колгосп, потім займалися агітаційною роботою в ланках, читали лекції на різні політичні теми. Часто у школі виникали вакансії, тому залучали до навчання учнів випускників 10-х класів сусідніх шкіл, які потім заочно здобували освіту і продовжували працювати у школі. У школі викладалися основні предмети, але велика увага приділялася трудовому навчанню. Діти разом з учителями ходили в колгосп допомагати збирати урожай. Одиницям з випускників тих років вдалося здобути вищу освіту.

У 1961 році школу перейменували у «Брусенківську восьмирічну школу» і відкрили восьмий клас. У педагогічний колектив влилися нові вчителі: Недзельська (Коваль) Л.І., Боднарюк Д.В., Боднаренки І.Я. та А.А., Лютик А.Д., Лукинюк К.В., СтринаткоМ.Я., Калинчук М.Г., Максимюк В.І., піонервожаті Косован Н.Д., Боднарюк С.М., Венграновський В.А., Харитон К.І.

У 1964 році Мукоїда І.В. перевели інструктором у Сторожинецький райком партії, а директором призначили Недзельську Л.І., яка пропрацювала один рік.

На зміну Недзельскій Л.І. призначили Шумка І.М. З 1969 року  почалося будівництво нової школи,  навчання у  якій розпочалося  1 вересня 1971 року.   Колектив поповнився     новими педагогами : Боднарюк В.А.,  Федоряк М.Я.,  Лютик В.О., Сідор М.М.   Школу перейменували на «Брусенецьку   загальноосвітню трудову політехнічну школу»

На заслужений відпочинок пішли Дяконович А.П., Дяконюк М.К., Зосько М.Н., Швець Н.Г., Гуцуляк Д.Я. Їм на зміну прийшли Кий( Данко) І.М., Фрацовір М.І., Фрацовір Н.І. З 1973 по 1983 директором працював директором Боднарюк Д.В.

 

На зміну йому прийшла Недзельська Л.І. до 1988 року. У цей рік директором призначили Собка Миколу Михайловича, який очолює дану школу і зараз.

У колектив влилися Вишиван (Лакуста) Т.М., Цурик Ю.Є., Цурик (Лютик) М.І., Миронюк(Руснак) Е.Д., Руснак (Ткачук) Н.Т., Лютик (Яцько) Т.В., Ніщук (Горняк) Н.Я., Цурик Т.Ю.

Інша школа залишилась початковою.   У березні 1944 року Габа Валерія виїхала з румунами під час відступу фашистів. У село повернулися Дияконовичі після вступу Радянської армії і продовжили працювати у хаті Кирила Калинчука і в хаті єврея Кейші. Так починалася радянська школа у Вивозі (Брусенках). Завідуючою працювала Дияконович Аделія Пилипівна, а вчителькою Гуцуляк Домна Якимівна. Пізніше приїхала Ткачова О.Г. У 1948 році школу із хати Калинчука перевели до Параски Харини, бо у хаті Калинчука відкрили контору колгоспу.

У 1955 році школу перевели від Харини у приміщення трупарні біля церкви. З 1962 року початкову школу приєднали до восьмирічної школи. У 1963 році приміщення трупарні розібрали і побудували біля Кейшової хати.

У 1969 році розпочалось будівництво нової двоповерхової школи. Будівельникам допомагали батьки, вчителі, учні. 1 вересня 1971 року відбулось урочисте відкриття нового приміщення школи, яка стала восьмирічною.

 

В школі діє комбінована майстерня, просторий спортивний зал, бібліотека, їдальня, комп’ютерний клас, спортивний майданчик. Школу забезпечено технічними засобами навчання, спортивним інвентарем, роздатковим матеріалом, підручниками, музичними інструментами.

Протягом 70-80 років учні школи в урочний час допомагали колгоспу. Вони збирали сіно, врожай буряків,кукурудзи, здійснювали шефство на тваринницькій фермі, прикрашаючи тваринні приміщення хвоєю, різними виробами. За це колгосп організовував учням поїздки по історичних місцях Радянського Союзу: Брест, Яремча, Кам’янець-Подільськ,Київ, Москва,.

Вчителів використовували для ведення в селі агітації і пропаганди. Всю інтелігенцію, а також робітників, колгоспників заставляли відвідувати політичні гуртки, проводити політичні заняття.

 

В середині 80-х років припинилась плинність вчительських кадрів. Вакантні учительські місця зайняли колишні випускники школи.

Випускники школи працюють бухгалтерами, механіками, інженерами, будівельниками, лікарями, спеціалістами сільського господарства, займають керівні посади в селі і районі.

З 1 вересня 2000 року в нашій країні розпочалось реформування освіти. Реформа передбачала такі нововведення: перехід учнів на шестирічне навчання, запровадження 12-бальної системи оцінювання знань, умінь і навичок учнів, тематичної атестації, державної підсумкової тематичної атестації, перехід на семестрову форму навчання.

З 1 вересня 2001 року у відповідності з нормами світового співтовариства школа перейшла на 12-річну загальну освіту. 12-річна школа є економічно доцільною і ефективною формою зайнятості молоді 17-18-річного віку, яка в умовах конкуренції на ринку праці не завжди може знайти роботу.Введено нові навчальні програми, розроблено нові підручники.

Вже кілька роки поспіль школа займає гідні місця серед освітніх закладів району по підготовці до нового навчального року.

Шкільну їдальню здано в оренду підприємцям, які зуміли швидко налагодити роботу їдальні, закупити нове обладнання, завезти в достатній кількості продуктів для гарячого харчування учнів. Підприємці відновила роботу шкільного буфету, де учні мають можливість придбати соки, воду, печиво, цукерки.

За час свого існування школа виховала багато яскравих талантів. Вона не одному поколінню допомогла обрати правильний шлях. За це її люблять і шанують.

У зв’язку за важким економічним становищем і незначною кількістю коштів, виділених на ремонт школи, вирішено збирати вторинну сировину. Учні школи зібрали і здали металобрухт, гроші за який пішли на проведення ремонту шкільних приміщень. Посильну допомогу у вирішенні освітянських проблем надають батьки, підприємці, сільський голова Гуля І.Д.