Видатні особистості Чортория

Іван Миколайчук – найбільша гордість Чорториї

“О, як натхненно вміє він не грати!
як мимоволі творить він красу…”.
(Ліна Костенко)

Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року в селі Чортория, навчався у місцевій початковій, а пізніше – у Брусницькій школах. Середню освіту здобував у Вашківцях. У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961-му – театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. У сім’ї було десятеро дітей. Іван був особливий. Він любив слухати голоси вітру в полі по дорозі до школи, стежити ранками, коли розкриваються пелюстки на квітах, годинами сидіти на своїй яблуні і мріяти, грати на сопілці, виступати у драматичному гуртку, співати і танцювати. Усе життя він повторюватиме, що все найістотніше і найкраще узяв від світу до п’ятнадцяти років, і лише пам’ять дитинства працювала у ньому опісля. Тоді ж, у юності, він безпомилково визначив свою долю.

… Коли двадцятирічним юнаком Іван зустрів свою кохану – Марію і сказав рідним, що хоче одружитися, його відмовляли: «Зачекай, ти ж такий молодий, ось закінчиш навчання, отримаєш роботу…». Іван відповів: «Ось того я хочу вже женитися, бо коли у мене будуть гроші й робота, тоді вже я не буду знати котра за мене піде: чи вона захоче грошей, чи слави, чи мене? А Марія хоче мене такого, як я є, – у татовій шинелі, у татових штанах».

…А потім – був Київ, життя бідне, але якесь радісне, насичене любов’ю і дружбою і багате акторське життя.

Іван Миколайчук говорив: «Я скоріше маю вмерти, бо живу своїм життям і життям в кіно».

3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало. Поховали його на Байковому цвинтарі. У день похорону злива стояла, немов стіна. Небо посилало сльози, а на землі всі, хто знав його, також плакали, усвідомлюючи непоправну втрату.
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи.         Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі: “Тіні забутих предків” (1964), “Сон”(1964), “Гадюка“(1965), “Комісари“, “Бур’ян“, “Анничка“(1968), “Камінний хрест“(1968), “Білий птах з чорною ознакою“, “Захар Беркут“(1971), “Тривожний місяць вересень“(1976), “Пропала грамота“(1972), “Вавілон XX“(1979).

… Він був особливий, народний, справжній, найкращий. Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно.

Кажуть, того року, коли він помер, на стави його рідного села Чортория прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими…

    На дні озера б’ють теплі, підземні джерела. Вода в ньому навіть при найлютіших морозах не замерзає.   Пояснити це явище можна простіше. У Чорториї є каскад ставів, збудованих одночасно із дамбою на гірській річці Черемош для запобігання затопленню села. Природно, що саме його уподобали лебеді для зимівлі. З огляду на це, «Лебедине озеро» одержало статус орнітологічного заповідника місцевого значення. Взимку він є місцем паломництва не лише буковинців, а й мешканців сусідніх областей. Люди приїздять сюди спеціально, аби побачити на власні очі незвичайну картину: сотні граційних птахів на не скутому кригою плесі.

     У селі знаходиться невеликий, але дуже затишний меморіальний музей його імені. Це рідна домівка видатного актора і режисера, який розташований на самій околиці Чорторії. Хатина складається всього з двох кімнат і невеликої комірки. Хоча, говорять, свого часу вона вважалася заможною. У цьому «маєтку» Миколайчуки виховали 10 дітей.

У будинку все залишилося таким же, як було за життя Івана Миколайчука, єдино дах не критий соломою. Будинок прикрашений за старовинною буковинською традицією – довкола вікон дерев’яної хати – широкі смуги глини, які фарбують в ясно-блакитний колір. У дворі садиби є бюст актора в образі гордого гуцула. Доглядачка музею – старша сестра Івана Миколайчука – Фрозина. Вона дбайливо зберігає особисті речі актора, родинні реліквії, пам’ять про знаменні події в його житті. Світлиця увішана фотографіями Миколайчука.

У будинку в Миколайчука бували такі видатні люди як  Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко. Тут гостювали знамениті люди з 13 країн світу. Дуже цікаво прочитати книгу відгуків і цікавих цитат, яка зберігається в музеї.

Грандіозне свято відбулося в Чорториї 15 червня 2011 року, коли не тільки Чортория, а й вся Буковина і далекі та близькі гості приїжджали на Гостину до Івана, на славний ювілей. Від Чернівців до Чорториї всіх радо зустрічали українською піснею, запальним танцем, щедрою буковинською кухнею . Такого дійства Чортория ще не бачила…

Майстриня художнього слова

       Олімпія Василівна Лютик – 1957 р.н. , народилася в селі Верхні Станівці, з 1981 р. проживає в с. Чортория. Полюбила село за чудову природу, за привітність, великозваного Івана Миколайчука, на якого всі рівняються, за чудернацькі озера, лебеді, за те, що тут діти, онуки, коріння. Весь свій вільний час присвячує поезії, а почала писати з 10 річного віку. Олімпія Василівна друкувалася в газетах «Погляд», «Вечорниці», «Буковина», «Жінка», «Радянське життя». Багато віршів присвячено Богу, Україні, славним Назарію Яремчуку, Івану Миколайчуку, є багато дитячих доробок.

Наведу кілька рядків:

За тобою, наш земляче,

Буковина рідна плаче,

 Свої сльози гіркі лиє

 Мамка з Чорториї.

 Плачуть хвилі Черемоша,

 Де рідня твоя хороша,

 У батьківськім ріднім краї

 Тебе виглядають… 

 

Запам’ятай…

Ой, заграйте музиченьки українські ноти,

Щоб спокою не мали козацькі чоботи.

Щоби весело кружляли у родиннім танці

 Дівчаточка наші милі у вишитій цурканці.

 Не вдавайтеся до того, те, що в моду преться,

 Пам’ятайте, наша земля. Україна зветься.

 А у кожного народу, Боже, стільки слави,

 Як то файно, як то мудро , що немає прави.

 І ми можем славить люди.нашу мову,

 Солов’їну, рідну, батьківську розмову.

    Олімпії Василівні хочеться творити завжди, адже її душа переповнена поезією, любов’ю до природи, села, до рідних, навколишнього світу . Ми гордимося нашою славною поетесою. Творчих Вам злетів, шановна Олімпія Василівна!

 

Майстрині художньої вишивки

        Здавна наш край славився своїми талановитими майстрами. Ці люди не вважають себе художниками, вони просто живуть і працюють, а речі які вони створюють – це справжні твори мистецтва.

      Савюк Іларка Євгенівна – знавець своєї справи, справжня майстриня художньої вишивки бісером. Народилася в с. Неполоківці в 1944 році, але більше 40 років проживає в Чорториї. З раннього дитинства полюбила вишивку. Ще маленькою дівчинкою, коли пасла корову, дорослі жінки нарекли в ній великий талант вишивальниці. В її роботах , а це жіночі та чоловічі сорочки вишиті бісером, ниткати, кептарики випромінюється любов до українського, рідного… Кожна річ придумана, не така, як у інших, своя, неповторна. Цінність же народного мистецтва і вишивки – у його нетрадиційності, у розмаїтті червоних троянд, маків. Прагне Іларка Євгенівна передати своє уміння людям. Вона щедра не тільки в передачі знань іншим, багато своїх робіт подарувала рідним , друзям із інших держав. В цій жінці закладена неймовірна енергія. Разом із дочкою Волошинюк Галиною Миколаївною брали участь у виставках «Петрівського ярмарку» у Чернівцях, виставці, присвяченій 70 річчю з дня народження Івана Миколайчука та ін. за це їм велика шана і любов від усіх, хто милувався цією красою.

  Іванюк Орися Миколаївна – 1943 р.н., жителька с. Чортория. Любов до вишивання перейняла з раннього дитинства від своєї матері, а мама не тільки вишивала, а й шила, була кращою кравчинею на селі. В родині Іванюків вишивкою захоплюється невістка – Марія Василівна, сестра Орисі Миколаївни- Зіна Миколаївна. В колекції робіт побачили скатертини, рушники, сорочки чоловічі та жіночі, а особливу увагу приділяють ікони. Туту можна побачити Івана Хрестителя, Андрія Первозванного, Святого Миколая, Пречисту Богородицю, Княгиня Ольга тощо. Для створення таких ікон потрібно використати більше 30 кольорів ниток. Тканину майстрині використовують домоткану. Найбільшою окрасою є чоловічі і жіночі сорочки виконані в техніці рахована гладь, цирька, хардангер. Майстрині активні учасники виставок не тільки в рідному селі, а й обласному художньому салоні, за що були нагороджені дипломом «Золоті руки».

Роботи майстринь

     Николайчук Лідія Іванівна – 1943 р.н., народжена і проживає в Чорториї, доля заставила вишивати, але все робила із любов’ю. Цю любов пронесла через усе життя. Тому і роботи всі роботи її : рушники, подушки, простині, кофти, чоловічі сорочки, скатертини, плаття випромінюють тепло почуттів. Роботи виконані хрестиком, гирькою, бісером. Часто ходила на виставки прикладного мистецтва, художньої вишивки в Чернівцях, брала участь. Любов до цього мистецтва передала дочкам Савюк Іванні, Винничук Любові, внучці Марійці.

Продан Орися Михайлівна – 1947 р.н., жителька с. Чортория, народилася в селянській сім’ї. У важкі післявоєнні роки відчула потяг до мистецтва, вечорами вишивала сорочки, рушники, серветки, подушки. Ось уже 55 років майстриня дарує світу таку красу, виставляє свої роботи на святах села. Техніка вишивки – гладь, хрестик, бісер, цирка. Свій дар до вишивання передає онучці – Аліні.

Костащук Ніна Дмитрівна – 1957 р.н., жителька с. Чортория. Перевагу надає вишиванню гладдю. В її колекції багато робіт, що нагадують «квітуче поле дивовижних квітів». Майстриня продовжує працювати не один десяток років.

Білозерова Марія Дмитрівна – 1947 р.н. , жителька с. Чортория, любить вишивати ще із дівочих років. В колекції є подушки, рушники, серветки. Використовує техніку: хрестик, рубане.

Сав’юк Одарка Григорівна – 1946 р.н., жителька с. Чортория. Мистецтвом вишивки займається з дитинства. Найулюбленіші вироби – рушники, серветки, сорочки. Техніка вишивки – хрестик, гладь.