Культура Глиниця

Хто не знає свого минулого,

той не вартий свого майбутнього.

   Музика …Пісня … З давніх–давен наші предки прагнули передати у звуках свій настрій , переживання , радість , смуток. Музика виникла ще в сиву давнину і вже тоді стала джерелом естетичної насолоди. Вона надихала людей на сміливі вчинки наснажувала відчуттям краси і благородства . Унікальний і самобутній Буковинський край має свою багату і невичерпну скарбницю музичної творчості, животворні витоки якої сягають сивої давнини. Музичні твори, які виникли на землях Буковини ще в давньослов’янські часи, відбивали звичаї і вірування людей, їх прагнення до кращої долі. В музиці відображався характер народу, проявлялися людські мрії, надії, сподівання. В мальовничому куточку, де протікає карпатська річка Прут, на правому березі, поміж невисоких пагорбів , розташувалося село Глиниця із своїми родючими землями, широкими вулицями, гарними хатами, працьовитими, доброзичливими, гостинними та талановитими людьми. Глиниця , як і кожне село , має свою історію, пишається нею . Воно здавна славиться талановитими славетними митцями . Кого не зачаровувала чарівна мелодія скрипки славетного Алеко , хто не захоплювався грою цимбалістів , оркестром народних інструментів . Впродовж двох століть лине слава про глиницьких музикантів . Під час гастролей у Чернівцях , їхньою грою захоплювався Ференц Ліст. Юрій Федькович не раз ішов до них , щоб забутися , відкривши зболене серце і душу. Про їхню гру писав Сидір Воробкевич, які надихнули його до написання пісні «Заграй ми цигане старий” яку і сьогодні співають на Буковині. Щоб почути гру глиницьких музик , Ольга Кобилянська не раз приїздила до Глиниці. Письменниця „ згодила ” їх , аби вони зіграли на весіллі її героїв , і вони досі грають на сторінках вічної „ Землі . ” Газета „Буковина” за 13 грудня 1903 року писала про приїзд до Чернівців Миколи Лисенка основоположника української класичної музики про вшанування його буковинцями і проте, з яким захопленням слухав видатний композитор гру глиницьких музик. Про глиницьких музикантів знали по всій Буковині . Коли хотіли похвалити чиєсь весілля – досить було сказати що там грали музиканти , „ аж із самої Глиниці”. І це була найвища оцінка . В народі про найталановитіших ходили легенди. В моєму буковинському краї скрипка з давніх – давен була літописцем душі карпатських русинів .
„ Ой у нашого музики пальці золотії ,
Він пальцями посуває струни шовковії,
Музика нам добре грає , не треба співати
Єго ненька породила на скрипочку грати .”
Жила колись у Глиниці дівчина красива і неприступна . Ніхто не смів навіть торкнутися тонкого дівочого стану . Та вона любила . Кого ? Ніхто не бачив його , тільки народила вона сина і назвала його Алеко. Удень і вночі стелилася мати добрими чарами біля колиски , пристрасно шепотіла заклинання , благаючи у темних дияволів щасливої долі для свого Алеко. Вони ж несамовиті танцювали довкола неї , виграючи на скрипках та цимбалах , та матері здавалося , що не всі чари вона знає , що найбільшого щастя ще не зуміла прихилити синові . Був тоді а Карпатах мудрий ворожбит Таратута . 

 

 І побігла , полетіла мати , впала йому в ноги , простягаючи дороге намисто і сережки . Просила , щоб син Алеко мав честь між людьми . Та ворожбит нічого не взяв , бо честь за гроші не купиш . Сказав лише , аби скинула з голови писану хустку. Розстеливши її перед собою і довго над нею чарував, а потім повернув хустку , сказавши щоб здорова йшла не журилася . З того дня славний музика Алеко Цурцурман ніколи не розлучався з материнською хусткою . Перед грою він втирав нею обличчя і тільки потім брав до рук скрипку . 

   Цю легенду було записано із уст старого Глиницького музиканта Олександра Олександровича Кирилюка, виконавця ролі народного музики у фільмі Івана Миколайчика «Така пізня, така тепла осінь». Після смерті Алеко капелою став керувати Ілля Кирилюк. За його керування найкращим цимбалістом на той час був Сандик Блисько від Бога обдарований музикант та Микола Блищук – цимбаліст, працював в „Буковинському ансамблі”, фронтовик двічі кавалер ордена „Червоної зірки” Серед музикантів дуже цікавою була постать скрипаля Додка Керстинюка . Він ніби сам був створений з музики Не маючи ніякої освіти він керувався вродженою високою культурою відчуття краси . Він грав на скрипці , і вона пломеніла в його руках. В 1936 році до Чернівців приїжджає всесвітньо відомий румунський віртуоз скрипаль і композитор Джорж Енеску. Він приїхав з концертом , який мав відбутися в театрі „Національ , де нині кінотеатр ім . Ольги Кобилянської ”. Наші музиканти і мріяти не могли про те , щоб потрапити на той концерт , між Чернівецьку аристократію . Та Джорж Енеску сам прийшов до них . Почувши , що в літньому ресторані грає народний самородок Додко Керстинюк із своїми хлопцям, після свого концерту він пішов туди повечеряти. Музиканти стоячи зустріли його . Така зустріч глибоко вразила Джоржа Енеску . В 1960 роках в оркестрах з’явились такі інструменти як труба, акордеон і склад оркестру складав: 2 скрипки ( 1 та друга ), цимбали, акордеон , труба , тромбон та контрабас. Таким оркестром народних інструментів керували скрипалі Костянтин Урсуляк, який працював в Чернівецькій філармонії, та Микола Богданюк (уродженець села Шипинці).      Скрипаль – віртуоз , який мав своєрідний звук виконання на інструменті. Грою глиницьких музикантів захоплювався також артист , кінорежисер, наш земляк Іван Миколайчук . Лише тут, у найближчому до Чорториї селі, Іван Миколайчук міг проводити дні і ночі, слухаючи у їх виконанні в’язанки пісень українських, румунських, молдавських, російських, єврейських, буковинських коломийок, добираючи музичний супровід до своїх кінострічок. Ці музики грали в сільському клубі і в чайній, в столичних палацах культури і на міжнародних етнофестивалях. Точніше, легендарної бувальщини про те, як їхні батьки і діди, що не знали нотної грамоти, неперевершено озвучували два фільми Миколайчука на студії Довженка — «Білий птах з чорною ознакою», «Така довга, така тепла осінь». ”. Керівником оркестру на той час був Микола Богданюк, в оркестрі грали такі музиканти: музикант – віртуоз цимбаліст Сандик Блисько, трумбоніст Додко Антоняк, Євген Богданюк який володів багатьма інструментами ,скрипачі Олександр Кирилюк , Євген Блисько… Музиканти Глиниці володіли віртуозністю виконання, багатою гармонією, яка передавалась з покоління в покоління. В 1991 році оркестр народних інструментів здобув звання народного. Зараз оркестр народних інструментів неодноразово виступав і виступає не тільки на районній та обласній сценах , а й на республіканській:
– 2001 рік – Національний оперний театр ім. Т.Шевченка м.Київа , 60-річчя з дня народження Івана Миколайчука;
– 2005 рік – виступ оркестру народних інструментів в м.Києві на ВДНХ;
– 2006 рік – театр ім. І.Франка м.Києва, 65-ти річчя вшанування пам’яті І.Миколайчука;
– 2007 рік – доводилось грати Президентові України В.Ющенкові;
– 2009 рік – палац Україна м.Києва, творчий звіт Чернівецької області.
      Наше село міг би минути хіба що глухий. Стіни сільського клубу розхитують мелодії оркестру народних інструментів, кому в спадок дістався дар від Бога В репертуарі оркестру звучить народна, буковинська, українська музика, румунська, угорська , в’язанки на теми козацьких та українських народних пісень . Керівником оркестру народних інструментів є заслужений працівник культури України Юрій Юрійович Блещук , якому ще за життя виклали зірку слави в обласній Алеї знаменитостей.

  

Народний ансамбль цимбалістів

   Музичні традиції села продовжуються і вміло передаються синам і внукам. Тож творіть, дерзайте, захоплюйтесь і дбайте про те, що ви залишите для нащадків.      Мелодія цимбалів зачаровує всіх , хто слухає її , адже цимбали це старовинний інструмент і щоб грати на них потрібен неабиякий талант і вміння. Таким талантом був обдарований найкращий цимбаліст нашого села Блисько Олександр.. 

 В 1964 році на республіканському огляді в Києві ансамбль цимбалістів здобув звання народного і золоту медаль . Далеко полинула слава про створений ансамбль . Їх запрошували на всі свята які відбувалися не лише в нас на Буковині , а й за її межами. За час існування ансамблю є нагороди: дві золоті, одна срібна та одна бронзова медалі , грамоти, дипломи районного, обласного та республіканського рівня. У 1968 році на Всесоюзній студії «Мелодії» було записано на платівку у виконанні ансамблю цимбалістів твору «Буковинські коломийки». Вони завжди з піднесеним настроєм виходили на сцену. Деякі з них музичної грамоти не знали, але грали на слух дуже прекрасно . Про таких музикантів говорили , що їм цей дар дано від Бога .

  

Чоловіча хорова капела

   В селі дуже любили співати. Невеличка група чоловіків сходилася, щоб поспівати тихими зимовими вечорами зібравшись в клубі Одного разу їхній спів почув Василь Юрійович Гаврилюк.      Він зацікавився манерою виконання пісень , широким діапазоном голосів, і запропонував створити самодіяльний хор . На той час в хор входило 30 чоловік .      Після важких , трудових буднів , стомлені працею , вони з радістю йшли на репетиції, які давали їм нові сили та задоволення . Багато зусиль і праці було докладено , щоб самодіяльному колективу було присвоєно звання народного . Ця подія відбулася в 1968 році . Глиницькі співаки скромні, прості трудівники, які любов до пісні, до мистецтва поєднують з самовідданою працею. І полинула слава разом з їхніми піснями по всій Буковині. .З своїми виступами вони побували і в інших областях , а саме на Тернопільщині ,Івано-Франківщині , а в 1979 році на Кубані Паралельно з хоровою капелою діяла ритуальна група співаків , які співали в церковному хорі . Ця група і сьогодні дуже відома в нашому районі.

   Духова музика

   Духова музика в селі також була дуже популярною. Таким духовим оркестром 35 років керував обдарований трубач Антоняк Григорій Миколайович.  Їх запрошували грати храм в своєму та сусідських селах. Також духову музику можна було почути на різних святах, які проводилися в селі та за його межами. Склад оркестру складав 10 – 12 чоловік, а саме Антоняк Григорій, Антоняк Василь, Антоняк Степан, Жуфяк Іван, Єричук Іван, Піць Дмитро, Павлюк Петро, Павлюк Василь, Павлюк Олександр, Наумик Іван та інші.

---

 

 

 Розділ “Культура” підготували:

Богданюк Є.І. (Педагог-організатор)

Урсуляк Аліна(8 клас)

Жуф’як Христина (7 клас)

Мойсієвич Юлія (9 клас)

---