Духовність Іванківці

Над розділом працювали : вчитель англійської мови Томенко Н.А.

творча група дітей :

Загарія Ілона – учениця 8-го класу: «Наша найголовніша справа і думка – зберегти своє серце в чистоті і завжди пам’ятати про Божу любов. Потрібно кожному духом єднатися з Богом, щоб зберегти себе, як людину».

Максимюк Юрій – учень 9-го класу: «Христос дарує нам прозріння, освітлює благодатним впливом, усе для нас зроблено, – нам лише треба прийняти цей величний дар».

Гунчак Марія – учениця 9-го класу: «Моя бабуся привернула мене до Бога, з маленьких літ брала у храм, навчила мене усіх церковних тонкощів. Тому я надзвичайно зацікавилась історією церкви і взяла участь у цьому проекті».

Історія церкви

Храм Різдва Пресвятої Богородиці, що існує в Іванківцях, за архівними даними збудований в 1794 році. Про те, ці дані не відповідають дійсності. Звідки взялася ця дата, є загадкою історії. Про це свідчить лист, написаний у 1796 році, консисторії православного митрополита до поміщиків села Іванківці: “…оскільки в минулому році ви обіцяли нам, що будете будувати нову церкву в селі Іванківці, замість тої старої, що зовсім пошкоджена”.   Хіба може єпископ називати церкву старою через два роки її збудування. Це не можливо. Це ж підтверджує архітектурний стиль храму. Церква є хатнього типу з високо піднятим дахом ( не має куполів). Це свідчить, що храм побудований в період, коли Буковиною керували молдавські господарі, що були залежні від Османської імперії. Турки забороняли на православних церквах класти куполи. Багато таких церков збережено на території Болгарії, яка до другої половини ХІХ століття була під владою турків. Буковина з 1774 року перейшла під вплив Австро-Угорщини. З того часу вже не будувались церкви хатнього типу. Це свідчить про те, що дата виникнення церкви є не зовсім точна.

За переказами землю для будівництва церкви виділив місцевий пан. На той час село належало дрібним паничам – “резешам”, наслідникам Драгоша Дворецького та Юзефії Луковецькій. Спочатку будівництво храму планувалось в іншому місці, ніж є зараз. Туди було завезено дерево для будівництва. Але вночі хтось (або якимось чудом) перевіз дерево в центр села, де зараз стоїть церква. Скільки б його не забирали назад, дерево все одно на ранок було в центрі села. Тоді місцеві паничі дали згоду на будівництво храму. Пан, що володів саме цією землею, заповідав берегти і доглядати могили, що знаходились поруч.

Відомо, що 1795 – 1796 рр. храм був серйозно пошкоджений. Обставини цього зовсім невідомі. Але з 1796 року, як зазначалось, почалась справа про підготовку до будівництва нової церкви. Є непрямі свідчення, що 1801 року храм капітально відремонтували і в ньому проводились богослужіння аж до 2007 року.

Справа будівництва нової церкви все ж таки заворушилась. Збирались кошти і велась довготривала переписка з Буковинським релігійним фондом, котрий в ті часи був основним постачальником коштів для будівництва нових церков. До будівництва нової церкви долучався уродженець села Іванківці Доримедонт Никитович, що був ієромонахом монастиря Путна.

Ця справа тривала досить повільно і, нарешті, в 1911 році було остаточно узгоджено всі питання і затверджено кошторис витрат з Буковинським релігійним фондом. Однак будівництво церкви не розпочалось. З невідомих причин його перенесли на кінець 1913 року. Очевидно, Перша Світова війна не дала здійснити ці плани.

Перша церква в с.Іванківці

Наш храм пережив І Світову війну, румунську окупацію, радянську владу. Він не був закритий і в часи атеїстичної пропаганди. В 1996 році було освячено початок будівництва нової церкви. А 4 серпня 2007 року було освячено новий храм митрополитом Чернівецько – Буковинським Данилом в присутності великої кількості священиків і вірян.

Архітектура і розпис храмів

Старий храм дерев’яний, складається з трьох зрубів: вівтаря, центральної частини та притвору (західної частини). Притвор невідділений чітко від центральної частини. Перекритий храм був дранкою – дерев’яними пластинами. Зараз її замінила бляха. Церква ззовні оббита дошками і має бетонний фундамент. Старий храм має два входи. Центральний знаходиться на півдні в задній частині храму. Інший вхід – з півночі. Іконостас не зберігся, але він замінений новим. Намальований в стилі українського бароко, що відповідає будові храму. Крім того кам’яну підлогу замінено на дерев’яну, що полегшило людям перебувати в церкві, особливо у зимовий період. У храмі збереглися давні ікони: дерев’яні та виконані на полотні. Намальовані вони в різні періоди історії. За ними можна бачити розвиток іконописання, історію церкви на Буковині. Кожен період мав свій вплив на стиль ікон. У храмі збереглися давні книги, є деякі старовинні документи. Раніше храм виконував функцію реєстрацій шлюбів, хрещень та похоронів. У нашій церкві є деякі книги з такою інформацією ще XVIII –XIX століть. Крім того є багато богослужбових книг, які дають змогу краще зрозуміти розвиток богослужінь, мову, якою вони велись, а також пізнати традиції і обряди різних часів. У храмі збереглось багато богослужбових речей. Частина їх – ручної роботи. Вони також мають велику цінність, адже розповідають нам про релігійне життя села, його побут і звичаї.

Біля храму на північному сході знаходиться дзвіниця. Вона також дерев’яна, квадратна, двох’ярусна. Завершується дзвіниця куполом. На південь навпроти храму знаходиться кам’яний стіл для освячення води в храмові та інші, визначені церковним уставом, дні. Також є декілька хрестів жертводавців та колишніх власників землі. На подвір’ї є сторожка, яка збудована в 2-ій половині ХХ століття. Це місце, де охрещували дітей в холодний зимовий період. Біля церкви також є криниця.

Нова церква та дзвіниця побудовані на цьому ж подвір’ї. Нова дзвіниця значно вища від старої. Вона має три поверхи, а купол покритий бляхою.

На схід від старої церкви збудовано новий храм. Він має форму хреста, але не чітко виражену, тому здалеку ми бачимо вигляд корабля. Обидві форми є типовими для храмобудування. Храм цегляний, має три куполи (що є символом Святої Трійці). Посередині – центральний великий купол і два малі: один над вівтарем, а другий – в задній частині храму. До храму є два входи: центральний і боковий. Крім того є вихід з паламарки (біля вівтаря).

Новий храм, який будувало все село, на відміну від старого, набагато просторіший. В ньому ікони і картини намальовані на стінах. Вони написані більш досконало, слід сказати, що церква побудована в часи незалежної України, а це означає, що ікони, книги, одяг та інші церковні речі, хоча і з’єднують нас з давниною, зроблені в українських традиціях. Так ікони писані в українському стилі. Це, в першу чергу, підкреслює яскравість фарб і освітлення храму. Про це свідчать і зображення святих. Поряд з Іваном Сучавським, який є покровителем Буковинської землі( його зображення є і в нашій старій церкві і в усіх храмах Буковини) бачимо апостола Андрія Первозванного, який був на Київських горах і започаткував християнство; князя Володимира; Антонія і Феодосія Печерських; митрополита Петра Могилу, який родом з наших земель, та інших святих.

В храмі є плащаниця Божої Матері, яка виноситься на свято Успіння Пресвятої богородиці, що є давньою традицією.

На жаль, не збереглися давні фелони румунського та австрійського періоду, наявні лише фелони російського типу та ризи грецького покрою. Церковна богослужбова література писана українською мовою, хоча і є церковнослов’янські тексти. В деяких книгах зустрічаються слов’янізми, що надає особливого колориту, а також підкреслює древність цих текстів. У цих книгах ми бачимо відновлення українських традицій. Це ж ми зможемо помитіти в настольному календарі, який на відміну від попередніх, чітко виділяє українських святих, що є найближчі нашому народові. Так, святий рівноапостольний князь Володимир, апостол Андрій Первозванний і інші святі були виділені чорним шрифтом. Зараз вони надруковані червоними літерами, і це нагадує нам, що слід святкувати, любити і шанувати ці дні.

Все це показує нам, що храм, який збудований в теперішні часи, має свої архітектурні й інші особливості. Водночас він віддзеркалює епоху, в якій він будувався, а з часом він накопичуватиме нову інформацію, яка буде в ньому народжуватись як історичного, так і релігійно-духовного змісту.

Церква – це діло Боже, це діло Христа і Духа Святого. Церкву ми не створили, ми отримали її в спадщину: від Христа, від Апостолів, від Отців і Вчителів Церкви, від побожних та христолюбивих дідів і прадідів…

Велика це спадщина, великий це скарб ми унаслідували! Але подумаймо що далі?…спадщина не завжди забезпечує від банкрутства. Спадщину можна загубити, її можна легко прогуляти та й залишитись ні з чим. Спадщина – це не лише честь і слава, це й відповідальність та певний обов’язок – шанувати її.