Історія Іванківці

Над розділом працювали :
вчитель історії – М.П. Поштар

Творча група дітей:
Щорчук Діана – учениця 8-го класу. Учасниця районних та обласних конкурсів – знавців української мови імені Петра Яцика, Мовно-літературного конкурсу імені Т.Шевченка.Цікавиться історією рідного краю
Кізема Любомир – учень 8-го класу. В майбутньому мріє стати істориком, полюбляє читати книги на історичну тематику. Вивчення історії рідного краю допомагає краще пізнати односельців і самого себе

Село! І серце одпочине.
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село,
Зеленим гаєм поросло …
Сам Бог витає над селом !
Т. Шевченко

Кожна людина повинна знати своє минуле, історію своєї держави і малої батьківщини, де народилася і виросла, адже є такий вислів : «Той, хто не знає минулого, не вартий майбутнього».
Людині визначено Богом місце її народження, країна, місто чи село. Де б вона не опинилася її батьківщина, рідний край буде завжди з нею. А святе відчуття Батьківщини і рідної землі починається саме зі свого села чи міста, своєї домівки.

Прапор села Іванківці

Вивчення історії рідного села повинно стати першими кроками до вивчення історії України. Попри певні труднощі сьогодення, село Іванківці продовжує жити й розвиватись, зберігаючи пам’ять про своє минуле, свої звичаї,традиції.
На основі археологічних матеріалів наше поселення можна віднести до ранньозалізного віку трипільської культури. Виникнення села відносять до ХІІ – ХІІІ ст., коли ця територія входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше Буковинський край попадає під вплив сильних на той час молдавських воєвод. Старовинні літописи говорять, що назва села пішла від імені Іоана (Івана), якому за вірну службу була подарована дана територія.
Але перша офіційна згадка про село Іванківці зустрічається в документах 1452 року, де воєвода Молдавії Олександре Воде дає згоду на те, що Мане, син Глобнікула, продає свої землі на границі села Іванкоуц, Погорилоуц та Гатчінци деякому логофету Міхаілу.
І цим самим, як говорять в народі, завели метрику і документально почали відлік нашому селу.
4 травня 1473 р. своєю грамотою молдавський воєвода Штефан Воде дає дозвіл на купівлю від боярина Кирсте маєтку в с.Іванкоуц Драгошу Дворецькому, краю Черноуц.
12 березня 1640 р. Василь Лупу – молдавський господар – дає підтвердження, що Косте з Луковец належить куплена ним 1/4 частина від Драгоша і 1/8 частина від Трояна, Теодора, Кренчула, Ончула і Сіміона маєтків с.Іванкоуц, краю Черноуц.
Існує акт від березня 1652 року про розподіл майна померлого логофета (чиновника) Гаврила Матчіша.
В 1732 році Іванківці діляться на 8 частинок .
У 1774 р. внаслідок перерозподілу Європи, Буковина потрапляє під вплив Австро-Угорщини.
1782 рік – місцеві резеші (паничі) доводять на основі документів і договорів перед австро-угорською комісією, що с. Іванківці було селом резешів (паничів), наслідників Драгоша Дворецького, який купив маєток в боярина Кирсте. В 1783р. були знайдені документи, де зазначається, що деяка частина маєтків у Іванківцях була у власності Юзефи Луковецької.
З приходом нової влади були складені детальні характеристики про село і жителів. Написано, що жителі с. Іванківці – це люди високого і середнього зросту. Чоловіки носили кожухи, киптарі та сорочки, зроблені з коноплі; жінки носили довгі спідниці. Шлюби укладалися між людьми з невеликою різницею в роках. Алкоголізм не розповсюджений, немає інфекційних захворювань. До села прикріплений один лікар, котрий приїжджає 1 раз на місяць, а як потрібно, то його викликають.
В основному харчуються люди задовільно.
Будинки і сараї маленькі, покриті в основному соломою і дранкою.
Поля всі обробляються. Жителі є хорошими господарями.
Багато коней, в основному гуцульської та англо-арабської породи, корови – симентальської, вівці – цурканської породи.
В селі святкують всі церковні свята.
Так відзивалась про нас тодішня влада. В 1890 р. з’являється документ, який свідчить, що розмір общинних земель с.Іванківці складає 2025 га.
Десь з 1891 року багато жителів села почали виїжджати на заробітки в Бразилію, Америку та Канаду.
В 1900 р. в Іванківцях було 463 будинки. А по аналізу перепису 1910р. населення нашого села складало 2027 чол., із них:
українців- 1835,
румунів – 8;
поляків-32;
євреїв- 152,
Найчастіше на той час зустрічаються такі прізвища та імена газдів, як: Лопуленко, Товтул, Лукашко, Цинта, Мнезда, Албута, Мінтич, Януш, Холоднюк, Костецький, Ервін, Цопа, Продай, Василович, Готинчан, а також євреїв: Файбиш Шимшин, Янкіль, Йойко, Гінда, Маріхана, Борул, Міхілем, Гешко, Мошко, Берец, Береш, Бенцин, Іцик, Абрамко.
Великий голод 1933 року Буковину не зачепив, оскільки наш край був окупований Румунією. Зате голод 1946-47рр. старші люди пам’ятають дуже добре.
Були ще чорні сторінки в історії села. Це репресії в післявоєнний період. Серед репресованих такі жителі села: Циганюк Тріфон, Циганюк Володимир, Циганюк Філон, Голдик Андрій, Савчук Терентій, Ткачук Володимир, Федорюк Семен, Ткачук Микола, Савчук Семен та інші.

Над розділом працювали :
вчителі початкових класів Олексюк У.М., Андрійчук Л.І., Лилик Ю.В.

Творча група дітей :
Мельник Карина – учениця 6-го класу. Переможниця районних конкурсів читців творів Т.Шевченка «Повернена святиня», «Буковинська зіронька». Записує різні перекази та легенди свого села.
Мельничук Павлина – учениця 6-го класу. Захоплюється історією. Її цікавлять різні події не лише сьогодення, а й минулого нашого краю, зокрема легенди і перекази рідного села

Легенда про походженя сіл Іванківці та Гаврилівці

     Жили собі два брати – Іван і Гавриїл, і були вони дуже бідні. Одного разу вирішили піти у світи шукати собі кращої долі. Довго блукали і потрапили в дуже мальовниче місце. Воно їм сподобалося. Брати вирішили, що поселяться саме тут . Так і зробили.
    Один брат поселився недалеко біля маленької річечки, а другий – трохи далі. Старший брат збудував собі невеличку хатину, а потім і церкву. Так само зробив і менший брат.
    Люди, які теж ходили шукати собі кращої долі, поселилися в цих мальовничих місцях. Зібравшись всі разом, вирішили, що на честь старшого брата це місце назвуть Іванківці. А місце, де поселився менший брат- Гаврилівці.
   З того часу так і називають ці мальовничі села – Іванківці і Гаврилівці.

Легенда про криницю в центрі села Іванківці

 Було це дуже давно. Десь більше двохсот років тому ішов чоловік до міста. І захотілося йому пити, але води ніде не видно було. Сів він на перехресті доріг і задрімав. Приснився йому ангел та й запитав чоловіка: «Хочеш, добрий чоловіче, щоб тебе запам’ятали люди?»
– Хочу, – відповів той.
– Тоді викопай на цьому місці, де ти спиш, криницю. Подорожні будуть йти до міста і питимуть води з неї, згадуватимуть тебе добрим словом.
     Чоловік так і зробив. А звали того чоловіка Хаймер Сінар. Пройшли роки. І відтоді цю криницю називають Хаймеровською.

  Від старожилів села можна почути багато легенд та переказів. В селі на кладовищі є могила, в якій похоронені Максимюк Ганна та Трепета Василь. Цей переказ можна назвати «Вірність»

            «ВІРНІСТЬ»
   Ганна та Василь покохали одне одного і зустрічалися певний час. Ганна раптово захворіла і Василь був вірний їй до останньої хвилини. У рідного брата було весілля. Василь на весіллі був зовсім мало. Він пішов до своєї дівчини, зробив у стодолі гойдалку і зовсім хвору її виніс на гойдалку, щоб погойдати її, щоб вона хоч трішки забула, що важко хвора. Невдовзі Ганна померла. Дуже засумувавши за нею, він до двох тижнів помер: підняв важку деревину і підірвався. Василя поховано біля Ганни. І зараз на кладовищі можна побачити їхню могилу.

«Гаврилівські клинці,
Спекли дідька в ринці.
Штири воли запрягали,
Дідька з ринки витягали.»  

   Жителів нашого села називають «клинцями», тому що навкруги села поля, розташовані клинами, звідси й пішла назва. Вулиці і кути також мають свої назви. Ось, наприклад, одна із вулиць називається Рибниця. А зветься вона так тому, що там є підземні води і завжди на вулиці мокро. Ще ця вулиця веде до маленької сільської річки Совиці. На цій вулиці живуть здебільшого рибалки. Далі вулиця, яка називається Жоліб. З двох сторін – високі горби, а вона знаходиться в долині, ніби в жолобі.
   Колись було, і тепер ще є в селі поле під назвою Злодійка. Там дуже крали, і звідти люди переселилися . В центрі села є міст, який зветься Брідок. Назву таку він отримав тому, що в давнину моста не було, і потічок, який там протікає переходили в брід.
   Від моста веде вулиця Лісова. Так її називають тому, що вона веде в бік лісу. Є вулиця під назвою Селище. Назва її пішла від того, що тут виникли перші поселення людей. Це не було схоже на село, тому що було мало хатин, тому і назвали Селище.
   Верби – це вуличка, яка веде в ярок, в якому ростуть тільки верби.