Традиції Кальнівці

Святкування передріздвяних, Різдвяних та Великодніх свят

    Різдво Христове – це одне з найвеличніших наших свят і, мабуть, найбагатших за народними обрядами та традиціями. У різдвяних традиціях розкривається душа українського народу, прагнення правди, добра, любові, миру. З сивої давнини долинають до нас народні співи. Які створила глибока віра наших предків.

Різдво, Коляда започатковані у християнстві декілька сотень років пізніше після Народження Христа. Ведене в західній церкві в 360 році, в східній у 348 році.

На Україні передріздвяне народне святкування має власний ґрунт, власну календарну основу. Його першим оповіщенням вважаються день 8 листопада, передурочений Юрію і Дмитрію. Саме в цей час віддається худоба під опіку Юрія-Дмитрія. Мотивом цих винятково українських обрядів є культ худоби і утіха, що її сотворив Господь.

Свято Дмитрія – це є наше храмове свято. В цей день у сільській церкві відбувається святкове Богослужіння, на яке запрошують інших священиків, приходить багато гостей, яких після служби місцеві жителі запрошують на святковий обід, який влаштовують біля церкви.

Наступне свято, яке сповіщає про наближення Різдва є день Михайла (21 листопада). Православна церква встановила його в листопаді, який за східними звичаями є місяцем вогню. Староукраїнська ідея про вогонь і воду, як містичні чинники при створенні світу, починає проявлятися уже з цього свята. Зустрічається вогонь і в колядках у вигляді вогненного голуба або животворних іскор.

На чотирнадцятий день після св. Михайла, тобто 4 грудня, настає головне староукраїнське свято – починаються різні містерії з вогнем і водою. Тоді відзначають християнське «Ведення в храм Пресвятої Діви Марії». Це супроводжується освяченням води в досить специфічний спосіб. Її беруть з того місця, де сходяться три річки або потічки (три воді) і проливають через полум’я на підставлену миску. Освячена джерельця від «Введення» вважається цілющою від усяких хвороб. Обряд здійснювався і з молодою худобою. Яку вранці на Михайла вводили до хати, що мало містичне значення. Святом «Введення» закінчується перший місяць. Що належить до Різдва. Але від дня Святої Катерини (7 грудня) починається справжній «сезон» ворожіння. Дівчата зрізують у садку вишневу гілку й ставлять у воду, аби до свята Маланки вона розпустилася й принесла кожній щасливу долю. Вже поночі дівчата сходяться на спільну вечерю, виносячи борщ і кашу надвір, біля воріт, закликаючи долю на вечерю.

Число «13» — магічне. В магічній уяві воно пов’язане із пануванням нечистої сили. Проте саме 13 грудня, в день Святого Андрія, по всій Україні, а також і в нашому селі, було водночас дівоче й парубоче свято Андріївське ворожіння. Ворожіння, які проводилися в цей час вважалися найправдивішими і найнадійнішими. В ніч на Андрія магічної сили набувають всякі сили: добі і злі, чорні і білі. В основному ворожать дівчата, бо хочуть дізнатися про свою долю і свого призначеного долею.

Збираються гуртом і ведуть гадання на воді, зерні, свічці. Беруть з собою чоловічий чобіт і кидають його через ворота, хату чи через своє плече. В який бік упаде писком чобіт – в той бік дівчина і заміж вийде.

Ллють розтоплений віск на воду, загадуючи про свого нареченого чи про своє майбутнє життя. Якщо виливається вінок – призначено вийти заміж.

Ще беруть листок паперу. Тримають його так, щоб тінь відкидалась на стіну і по контурах тіні судять про своє майбутнє.

В макітру наливали води і мішали її дерев’яними ложками. А потім опускали ложки в воду. Чия ложка відійде від краю макітри, та дівчина обов’язково вийде заміж в цьому році.

З ложкою їжі йшли за ворота, примовляючи: «Призначений мені долею, приходь їсти!» Якщо хто-небудь зустрінеться на вулиці, треба запитати його ім’я. Якщо це буде чоловік, то нареченного кликатимуть так само, якщо жінка – так кликатимуть свекруху.

В кринку наливали шість ложок води і залишали на ніч. Якщо води вранці прибуло, то загадане збудеться, якщо ж стане менше, то не збудеться.

В ніч не Андрія дівчата виламували собі з віника прутик і разом з дзеркалом і гребінцем клали під подушку, говорячи: «Призначений мені долею, прийди до мене побиратися!»

Надягали на праву ногу панчоху і лягаючи спати казали: «Призначений мені долею, приходь мне роззувати», має приснитися хлопець, який стане її чоловіком.

За вечерею перед святом їли щось солоне і запивали. Коли ж лягали спати, казали: «Призначений мені долею, принеси мені води!» Вночі приходив наречений і давав напитися.

Часто дівчата клали під ліжко своєї матері пательню так, щоб вона не знала, і говорили: «Призначений мені долею, приходь до тещі млинці їсти». Якщо матері присниться, що вона годує якогось молодого млинцями, то він і є нареченим її доньки.

У такі ворожіння вірили і хлопці. Вони також збиралися гуртом і гадали на своїх наречених. Засвічену лучину швидко занурювали в воду. Якщо вона відразу гасне – значить призначена бідна наречена, а якщо вогонь перейде вище – наречена буде багата.

Або стають хлопці коло плоту, по черзі зав’язують очі і навмання ідуть до плоту, щоб вхопитися за прутики, які стирчать з нього. Якщо вхопився за довгий – наречене буде висока. За короткий – наречена буде маленька.

Наливають в окремі мисочки воду, мак і зерно. Ловлять гарну курку і підпускають її до мисок. Якщо курка спершу скуштує води — то буде п’яниця, якщо маку – буде не сповна розуму, якщо ж зерна – буде гарна господиня.

Потім хлопці збираються на вулиці і йдуть знімати та ховати хвіртки у дівчат. Наступного дня батько дівчини шукає хвіртку. А якщо не знайде,то викуповує її у хлопців за могорич.

Празник Святого Андрія – дуже веселе свято. Всі передріздвяні свята підпорядковані основній ідеї – наближенню Різдва.

До прийняття християнства Володимиром воно називалося Корчуном. Корчуном називали також святвечірнього Дідуха з соломи. Провідною ідеєю Різдва було прагнення вплинути на найвищу силу – Сонце та на одухотворену природу для досягнення доброго врожаю злаків, приплоду худоби, добробуту сім’ї.

Свято Різдва триває з 6 по 19 січня включаючи готування до Різдва, Вілію, Святу Вечерю, Коляду. Далі настає «Маланка» — Багата Вечеря, Щедрівки, «Василь» — Новий рік. Голодна Кутя і Водохрещення.

Господар до Різдва припасає житньо-пшеничний сніп – дідух, сіно для підстилки на Святу вечерю, відповідні напої, впорядковує домашнє господарство, господиня – нові ложки, миски, сорочки та верхній одяг. У хаті має бути чисто і затишно: стіни – побілені, долівка – гарно вимащена. Свіжа постіль, скатертини, рушники, свічки. Церемонія «святої вечері» починається зранку добуванням нового вогню – ним господиня розпалює в печі й на припічку, беручи для цього 12 полін, що їх сушила 12 днів останнього місяця й готує на вечір 12 ритуальних пісних страв. Вілія – переддень свята – точніше його початок.

Останній сніп, зжатий на ниві зветься Дідухом. Його зберігали у клуні. Обідньої пори перед Святою Вечерею господар разом з сином йде до неї урочисто бере Дідуха у ліву руку, а під пахву правої – в’язку запашного сіна. Потім обидва прямують до хати. Господиня, відчиняючи двері, низько кланяється Дідухові-снопу, господарю і хлопчику та запрошує до світлиці. Господар. Одразу за порогом примовляє до всіх вітальні слова: «Будьте здорові, з Святами, з Багатою Кутею!» Усі в цей час повинні стояти. Господар ставить снопа на покутті ( почесне місце за столом перед образами), в’язочку сіна кладе під Дідуха, а хлопчик свій запашний пучечок залишає під столом, ставиться черепок або мисочка з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату неповторними пахощами, а поряд леміш від плуга, сокира. Діти торкаються голими ногами цих речей – «щоб ноги були тверді, як залізо». Мати приносить до хати оберемчик сіна. Бо сіно у Святвечір набирало особливо чарівної сили, адже Мати Божа народила Спасителя на сіні, у яслах. На наступну днину, після Йордану сіно зберуть і дадуть трішечки покуштувати корові, «аби відьми не могли забрати молоко», овечкам «аби ніхто не зочив», приб’ють цвяхами до поросячого корита«щоб теж не мало зглазу», покладуть навесні під квочку «аби не було порожнього яйця». А зараз мати розрівняє сіно на поверхні стола, відтак застелить там білу скатертину, «аби чистим було життя увесь рік перед Христом». По кітках мати кладе зубчики часнику – від злих духів, гроші – щоб малася копійка при хаті, цукор – аби не сварилися, а гріс – щоб у корови було густе молоко. Скатертина накрита і мати урочисто заносить із світлин два сонячні пшеничні калачі, пхає у верхній калач свічку. У хаті завше має бути пара калачів, а свічка – щоб Бог нашу вечерю побачив. Такими магічними діями господар захищає хату від злої сили, щоб вона обминала її цілий рік. Господар і господиня з святковою вечерею (хліб, мак, мед) обходять двір, біля стайні висипають маку, щоб «відьми, його визбируючи, не підступались до худоби, а на кінець обходу зарубає поріг стайні – щоб лихий звір не переступив. Як тільки-но засіяє на небі вечірня зоря до хати знову входить батько-господар і урочисто сповіщає, що Святий Вечір уже розпочався. Але перш, ніж сісти за стіл, він повинен «нагодувати худобу і запросити гостей» (у миску накладає по кілька ложок кожної страви). Спочатку шматочком хліба частує собаку за вірне служіння, а змішану їжу зі святкового столу дає худобі, яка є в господарстві. Вважається, що в цю ніч всяка тварина людською мовою розмовляє з Богом, тому за добре поводження господар може удостоїтись похвали. Поки мама зносить на стіл 12 пісних страв (бо в Ісуса було 12 Апостолів), малеча під столом мукає, аби корова здоровою була, вчасно вположилася; квікає, щоб свиня ніколи не слабувала; блеє, щоб вівця не скинула ягня; квокче – буде своя квочка. Господар знову набирає в чисту миску по ложці святкової їжі, бере склянку води, калач, горіхи, яблука, сливи, виходить на подвір’я, а за ним замикають двері. Потім він промовляє : «Морозе, Морозе, іди до нас кутю їсти». І так повторює тричі. Запрошує також сірого вовка, чорні бурі, та злі вітри. Опісля батько повертається до хати і щільно закриває двері ( до кінця вечері вже ніхто не повинен виходити з неї).

Свята вечеря – це спільна вечеря усього роду. Навіть мертві родичі і ті, які безвісти пропали повинні разом зібратися за столом ( за давнім звичаєм розкидали їжу по кутка, щоб духи могли нею поласувати). Якщо на Святу Вечерю нагодиться сторонній чоловік, то його запрошують до столу ( на Україні вважається, що він принесе щастя в дім). У інший час виходити із-за столу не годиться, розмовляти багато також. Перед початком вживанням їжі всі встають і моляться. Перша молитва – це прохання до Господа, щоб допустив до вечері всіх душ, які для нас невідомі, бродять по лісах, мертвих. Друга – на захист худоби, подяка Богові, що допоміг дочекатись цього вечора. Першу ложку куті господар підводить до стелі – «щоб так ягнята стрибали», другу – телята , а третю – «щоб бджоли роїлися». Господиня бере в чоловіка миску з кутею, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю тому, що пшениця зіграла головну роль у спасіння Христа. Коли Мати Божа тікала від Ірода, побачила хлопця Василя, який сіяв пшеницю: «Сьогодні сієш, а завтра будеш жати», сказала юнакові. Наступного дня Ірод питає Василя: «Чи не бачив утікаючої матері із дитям?» «Бачив – відповів,– коли сіяв, а тепер ось жну». Від сіяння до жнив багато часу, значить їх не впіймати – вирішив Ірод і повернувся. Відтоді пшениця має головне право на столі. Вечеря проходить дуже повільно, урочисто і лагідно. Наприкінці, перехрестившись, першим встає батько й каже: «Вже можна вставати». Усі дякують батькові, Богові і духам за добро і за вечерю. Родина лише довечеряла, а дівка на виданні вже хапає зі столу ложки й вибігає з хати аби постукати ними і почути, звідки відгукнеться пес: «туди вона заміж вийде». Батьки обдаровують дітей і родичів, які присутні грішми, купленими речами, ласощами. Після цього знову сідають за стіл і вся родина колядує. Спочатку про Різдво Христа. Згодом починаються гадання. По всіх хатах у цей вечір горять свічки, які не можне гасити, бо це – символ життя. Не гоже в таку священну ніч спати,– адже Бог обходить усі двори, роздивляється, чи скрізь порядок. Якщо так, то в наступному році уже пошле щедрий урожай, достаток у дім. Всю ніч блукають також відьми, тому, коли людина заспить – вони можуть заселитися в її хаті. Аж під ранок, після третіх півнів може господар заснути.

По вечері все затихає і настає свята тиша. Малюки набешкетувавшись, вляглися спати, молоді – йдуть в коляду. Батько та мати при світлі свічки, схилившись над столом, тихим голосом співають: «Бог предвічний народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь і утішився». У Святвечір можуть колядувати без якогось там розмежування. Якщо прийде під хату першою дівчинка – свиня буде мати самі льошки, а корова – теличку, тай дівчинка народиться у молодих. Краще, щоб першим прийшов у господу колядувати таки хлопець.

Малі колядники на Святвечір

   На Різдво в нашому селі ходять колядувати тільки хлопці. Колядують біля кожної хати в селі, вітаючи жителів з Різдвом. Всі двори ділять на три групи: де є дівчата, де є маленькі дівчатка, де немає дівчат. В кожній групі дворів колядують певну коляду. Колядки хлопці розучують, збираючись вечорами в передріздвяний піст.

Щедрий Вечір – Маланка – це вірування наших далеких пращурів, що у ніч напередодні Нового року (а за церковним календарем Новий рік відзначається 14 січня) Щедрий Бог сходить з неба на мирську оселю, на селянську ниву, господарство. Увесь день перед тим господар порається біля худоби, стежить, аби скрізь був порядок, бо тоді і в Новому році буде йому добре вестися. Господиня ж пополудні починає ладнатися до Щедрої Вечері: готує різноманітні скоромні смачні страви.

А тільки-но починає смеркати, як вся родина, святково одягнувшись сідає вечеряти. Трапеза проходить урочисто. На столі калачі, горить свічка. Знадвору долинають голоси щедрувальників.

Ще в день 13 січня іде напружена підготовка до майбутнього дійства. А коли смеркне в село вирушає народний карнавал «Маланка». Чому «Маланка»? Та тому, що в церковному календарі на 13 число припадає Маланка. А ще тому, що центральною фігурою цього цікавого карнавалу є Маланка (хлопець перевдягнений на дівчину). Маланку супроводжують два козаки або парубок Василь. Інші персонажі – це розмаїття ряжених. Кого тут тільки немає – діди, баби, вояки, цигани, ведмеді та інші. Вони дзвонять дзвіночками, тріскають довгими нагаями. Такий чудернацький маскарад пояснюють тим, що нібито в ніч під Новий рік, або, як кажуть, в Маланчин вечір на землю з небуття приходять душі померлих, які можуть наробити немало лиха, бо серед них є не лише добрі, але і злі. Щоб запобігти лихому, ряжені намагаються їх відстрашити трісканням батогів, дзеленькотінням дзвіночків, дивовижним виглядом своїх масок і убранства.

Дитяча Маланка

«Генікологічна служба села Кальнівці» ( Маланка 2008р.)

Кальнівські цигани( Маланка 2009р.)

«Третій Рейх»( Маланка 2010р.)

    Щороку Кальнівська Маланка бере участь у Брусницькому конкурсі сільських Маланок, де приймають участь представники всіх сіл Брусницької сільської ради, та займає почесне перше місце.

У далеких наших предків Новий рік розпочинався не в січні, а в березні. Тому в багатьох колядках, маланчиних піснях і щедрівках зміст пов’язаний з весняними польовими роботами – оранкою і сівбою. Не випадково, що на Новий рік у нас зберігся цікавий звичай посівання. Вранці на Василія, на Новий рік малюки, набравши в кишені або в торбини зерна, ходять від хати до хати посівати. Такі малі гості в цей день є особливо бажаними. Вважають, що коли першим в цей день до хати ввійде хлопець, то в хаті щастя вітатиме цілий рік. Господарі обдаровують посівальників і вони біжать далі, щоб нести людям настрій великого свята. Як то гарно, коли святкування розпочинають діти і закінчують вони – народу радість і надія.

Одне з найповажніших серед традиційних свят – свято Водохреща (Йордана), що припадає на 19 січня і супроводжується цікавими звичаями та обрядами. Йому передує «Голодна кутя» (другий Святий Вечір). Увесь цей день віруючі нічого не їдять – постять. Вечеряти сідають з народженням зорі. На вечері обов’язково повинна бути кутя та узвар.

Пізніше, перед Йорданом виносять з хати «Дідуха» і на городі або в саду палять його. Цей обряд символізує спалення зими і зазивання весни. Коли солома згорить, дівчата підбирають попіл і несуть його на город, де мають бути грядки, різна городнина – «щоб огірки родили». Після вечері усі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху шматочок хліба – «щоб хліб родився». Кутю, що залишилась, дають клювати курям – «щоб добре плодилися». Господиня засвічує лампу перед Йорданом завидка – «щоб кури неслися».

За кілька днів до Йордана парубки прорубували на річці чи озері ополонку, випилювали з льоду великий хрест. Хрест і споруджений престол з льоду прикрашали вінком – аркою з ялинкових гілок.

На Йордана після богослужіння весь люд йшов процесією до цього священного місця, несучи попереду церковний хрест, а хор співав. Кожен мав з собою уквітчаний посуд – глечики. Пляшки. Заквітчані сухим васильком – «щоб Бог милував від злої напасті» (потім зберігають протягом року за образами, на випадок тяжкої хвороби). Опісля всі повертаються до своїх осель. По дорозі, йдучи додому, всі люди кричать: «Роди, Боже, жито, пшеницю! Кир-релейса!» В народі кажуть. Що прогнати злобного Ірода.

Поки жінка готує стіл для святкового обіду, батько бере пучок сухого васильку, мочить його у Святій воді і кропить усіх присутніх у хаті, промовляючи: «Дай, Боже, і на той рік діждатись!». Потім освячує решта кімнат в будинку, хлів. Згодом усі сідають за стіл, п’ють свячену воду і обідають.

Раніше наші односельці вірили в різні повір’я та прикмети, пов’язані з Йорданом. Так, якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня треба сіяти яру пшеницю – тоді вона вродить красно. Якщо на Йордана день ясний, сонячний, то і хліб цього року буде чистим без бур’янів.

Попіл після Йордана не можна зберігати біля хати, бо буде пожежа. Увечері на Йордана його потрібно винести на лід.

Водохреща – останнє свято зимового періоду, приурочене Чистителю і Святителю Давнини – Воді, вигнанню Зими та вшануванню і прискоренню приходу Весни.

Великодні свята також в пошані наших односельчан. Щороку на свято Пасхи біля церкви людно, всі з повними кошиками та різнобарвними писанками приходять на освячення.

Через тиждень на Провідну неділю проходить богослужіння за померших, а також освячуються могили на місцевому кладовищі.

Весілля

    Шлюб – це дозволена і регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їх права і обов’язки по відношенню один до одного і до дітей. Віз здійснюється через обряд вінчання або громадську реєстрацію.

В Україні людину вважали за самостійну тільки після одруження: неодружений мужчина, якого б віку він не був, вважався парубком. Одружена людина завжди користувалася більшим авторитетом у громаді, ніж старий парубок чи дівчина.

З давніх давен на Буковині існує цікавий обряд весілля. В нашому селі весілля розпочиналося з четверга, коли мама з татом починали плести вінок. Колись вінок плели з барвінку, а на даний час з мірти, обмотуючи його червоним муляром, потім клали вінок у тарілку з солодкою водою на таке місце, щоб менше бачили люди. Все це робилось в четвер до схід сонця.

У суботу після обіду хлопці (дружби) ішли по ялицю з якої плели весільну браму. А ввечері, коли закінчили плести браму, молода разом з дружбами, дружками, свашками, батьком і маткою сідали за стіл і чекали молодого, який мав принести молодій весільне взуття, а вона йому давала вишиту сорочку, яку вишивала сама. В цей час доплітали вінок. Коли доплели вінок, мама з татом відкуповували у свашок вінок і дякували що сплели для їхньої дитини вінок і платили їм гроші.

У неділю розпочиналося справжнє свято. Молоду одягали в біле плаття, фату (вилян), клонили вінок і йшли до церкви вінчатися. Повернувшись сідали за святкові столи, співали жартівливі пісні. Вставши з-за столу надворі грали музики, а всі танцювали. Ввечері по молоду приходив молодий і забирав її до себе. Але хлопці (дружби) не пускали їх, вони перегороджували дорогу аби молодий давав викуп.

   Молодиці нашого села в святковому одязі йдуть на весілля

Національний одяг молодих пар 1962р.

Весілля в селі, жінки в народному вбранні, 1968р.

 

Сучасне весілля в нашому селі

Вінчання

  

 Перший день весілля

Весільні дружки

  Другий день весілля