Історія Киселів

Киселів –  село, яке розташоване у Північно-західній частині Пруто-Дністовського межиріччя на відстані 45км від міста Чернівці за 23км від районного центру. До найближчої залізничної станції Стефанешти – 5км.

На території села виявлено археологічні пам’ятки різних епох. В урочищі Малярка розкопано поховання доби бронзи (ІІ тис. до н.е.) та ранньослов’янське поселення черняхівської культури (ІІ-VІ ст. н.е.), а в центрі села – могильник   ІІ ст. н.е. Рештки давньоруського поселення знайдено в урочищі Ізвір, яке датується ХІІ-ХІІІ ст.

Початкова письмова згадка про село належить до І пол. ХVІІ ст. Назва Киселів значиться на карті, складеній відомим французьким інженером Гійомом де Бопланом. Вона згадується також в акті від 4 березня 1652 року, де йдеться про розподіл майна померлого логофета Гаврилаша Матеяша,за яким Киселів став власністю його дочки Олександри.

У ХVІІІ ст. село не раз переходило від одного феодала до іншого, та становище кріпаків залишалося тяжким. Усі попередні феодальні закони і т.зв. золота грамота молдавського господаря Григорія Гіки від 1766 року вимагала від селян коритися поміщикам, відбувати повинності, сплачувати податки.

Ще більш посилились експлуатація і гноблення після включення Буковини до складу Австрії в 1774 році. Рятуючись від злиднів і голоду, селяни тікали з села. Тільки в 1815 році звідси до Молдавії подалися 14 родин.

В 40-х  роках ХІХ ст. село поділили між собою два поміщики – Іван та Костянтин Зотта, які запровадили для людей великі податки.

На поч. ХХ ст. поміщицьке землеволодіння ще більше розширилось. Безземелля і малоземелля, безробіття спричинили масову еміграцію: 1899 року виїхало 24 чол., 1900 – 43. Всього напередодні Першої світової війни емігрували до Канади, Бразилії і США понад 400 селян.

На поч. ХХ ст. в Киселеві мешкало 2515 чол. Крім землеробства і скотарства, тут розвивалися промисли і ремесла. 1910 р. тут було 19 ремісників і 30 торговців.

Першу трикласну школу в Киселеві було відкрито у 1897 році. В ній працювало 3 учителі. Дітей шкільного віку було 382, тоді як навчанням було охоплено лише 284.

В 1913 році в Киселеві учителював український поет Володимир Олександрович Кобилянський. Того ж року він переїхав до Києва. У своїх кращих творах В.О.Кобилянський відобразив життя і побут буковинців.

Під час Першої світової війни Киселів був ареною запеклих боїв двох ворожих армій. Його декілька разів брали то російські, то австрійські війська. Це завдало селу великої шкоди.

Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 р. Північну Буковину загарбала Румунія. Окупанти вчиняли жорстоку розправу над сільськими активістами, грабували населення, знущалися з нього.

Малоземелля і безземелля приводило навіть до трагедій. Ще й тепер пам’ятають в Киселеві, як в1935 році Георгій Бабюк разом з дружиною і братом Іваном вбили її сина (від першого чоловіка) – Миколу Федорчука, щоб поділити між собою землю, яка мати стати його власністю. Багато горя принесла земля іншим біднякам села.

Незадовільним було й медичне обслуговування. За надану медичну допомогу вимагали платити великі гроші. А їх не мав бідний селянин. Люди часто хворіли на дизентерію, скарлатину, дифтерію, вітряну віспу, а також туберкульоз.

Окупанти у 20-30 роки посилили політику примусової румунізації українського населення, заборонили розмовляти українською мовою. Отже, і семирічна школа була недоступною для дітей селян. В ній у 1937 році з 680 дітей шкільного віку навчалося лише 60%. За період з 1935 по 1937 роки школу закінчило лише 62 дітей.

Киселівські селяни рішуче виступали проти окупантів, вели боротьбу за соціальне і національне визволення. У листопаді 1928 р. вони поставили перед старостою вимогу, щоб він добився перед вищими властями дозволу викладати в школі українською мовою, а румунську мову залишити як окремий предмет. Але румунська влада не тільки не дозволила викладання українською мовою, а й викладати її як окремий предмет.

Не було в селі й бібліотеки. Читальню «Руської бесіди», що існувала з 1900р., в 1930р. було закрито румунами. Селяни декілька разів зверталися до уряду за дозволом, щоб відкрили українську народну читальню. В 1933 році такий дозвіл, нарешті, було одержано. До читальні записалося близько 50 чоловік, кожен з них зробив внесок у розмірі 25 лей. Бібліотекарем обрали Л.І.Чайковського. Однак у день відкриття читальні прийшло розпорядження заборонити.

В 1932 році у Киселеві організовано драматичний гурток, який під керівництвом А.Карбишевського поставив кілька п’єс Т.Г.Шевченка, М.П.Старицького, І.К.Тобілевича. Найбільш активними учасниками гуртка були Г.С.Шпак, М.Г.Довголіс, Л.І.Чайковський,М.І.Клецько, Г.Д.Андрієць та інші. Першу виставу «Назар Стодоля» Т.Г.Шевченка киселівські аматори поставили влітку 1932 року. З п’єсами вони виступали також в сусідніх селах: Шишківцях, Борівцях, Бабиному та інших. Але згодом за розпорядженням влади діяльність гуртка було заборонено.

28 червня 1940 року на територію Північної Буковини (а разом з нею і Киселева) прийшла Червона Армія, яка змінила тут румунів. З прапорами, з хлібом і сіллю зустрічали киселівчани воїнів Червоної Армії. Було зразу ж таки створено новий орган влади – сільську раду, яку очолив С.В.Солонар.

Радянська влада асигнувала значні кошти на ліквідацію неписемності і малописемності, безплатне навчання в школі, в якій у 1941 році навчалося 425 учнів. При клубі організовано хоровий і драматичний гуртки.

Але в липні 1941 року село спіткало нове лихо – фашисти. Вони встановили жорсткий режим терору. Було розстріляно голову сільської ради, секретаря. В ніч з 29 на 30 червня біля Киселева окупанти вбили ще 46 чол. 114 юнаків фашисти насильно вивезли на роботу до Румунії та Німеччини. Було закрито українську школу.

23  березня 1944 року село було звільнено від німецько-фашистських військ. Знову прийшла радянська влада. 464 уродженці села поповнили лави Червоної Армії. Багато з них за бойові заслуги удостоєно урядових нагород. Так, орденом Червоного Прапора нагороджено М.А.Мурзака, орденом Слави 3-го ступеня – Г.Д.Андрійця. 164 жителі Киселева не повернулися додому.

Відбудовувати розорене війною господарство було нелегко. У 1947 році в селі було створено колективне господарство. Організаторами першої на селі сільськогосподарської артілі «Радянська Буковина» були І.М.Филипчук, обраний головою правління, В.П.Ковальчук, О.М.Задорожна, Г.В.П’ятківський, Г.Т.Савка та інші. У вересні 1948 року в Киселеві створено другий колгосп – ім. Чапаєва. За господарством на вічне користування було закріплено 1851га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 1625га орної землі.

В 1950 році артілі «Радянська Буковина» та ім. Чапаєва об’єднано, його головою обрано Н.А.Грабчака, ветлікаря за фахом.

У 1949 році створена партійна організація. Першими її членами були В.М.Дребіт, В.Д.Федоряк, Г.Д.Федоряк.

Колгосп спеціалізувався на сільськогосподаській продукції, тваринництві і, частково, рибальстві. У 50-60х роках господарство збільшується, збільшуються і його прибутки. Так, у 1956 році вони становили 330 тис. крб., в 1967 -1млн.154 тис.крб. Економічне зростання сприяло розвитку будівництва. В селі споруджено цегельний завод (нині діючий), універмаг, комбінат побутового обслуговування, лазню, їдальню, Будинок культури, пральню, молочну кухню для дітей, вальцьовий млин.  1947 році в селі було відкрито лікарню на 25 ліжок.

В 1944 році почала працювати неповна середня школа. Навчання проводилось у 4 кімнатах, на 407 учнів було 8 учителів. В 1958 році збудовано середню школу.

У 1986 році стався вибух на ЧАЕС і село визнано таким, що постраждало внаслідок цієї аварії і надано йому 3 категорію.

В 1991  році відбулось проголошення незалежності України. Почалась нова сторінка історії села Киселева.

Нині головою сільської ради є О.Т.Дідик. Голова сільської ради багато зробив по благоустрою села. В урочищі «Гайдейка» було реконструйовано турецьку криницю з левом, біля озер розташовані лавочки, окультурено територію, зроблено все для того, щоб «Гайдейку» почали відвідувати туристи.

Природа – це навколишнє середовище, яке оточує людину. Вона має багато форм вираження і значень. Природа має безпосередній вплив на нас, на наше життя. Ми  черпаємо у ній сили, наснагу, ідеї для нашої творчості, для наших занять, набираємося здоров’я.

Взаємовідносини «людина і природа» повинні бути гармонійними, бо тільки таке поєднання забезпечить якісний розвиток людського суспільства.

Скажеш «Киселів», і одразу за цією ж назвою напрошується інша – Гайдейка. Вона знаходиться недалеко від  Борівців, на межі з Киселевом.

Такої перлини природи як ця, годі й шукати. Понад півтора століття тому поміщики Йоган і Констянтин Зотти вибрали це урочище для своєї «відпочинкової» резиденції і перетворили  його на райський куточок.

Проте грозовій двох світових воїн відчутно поруйнували Гайдейку, і лише порівняно недавно клопотами краян  вона набула статусу природного заповідника. Тут відновлено пам’ятну стелу  з лев’ячою  головою, обладнано капличку. Очищено чималий ставок, на берегах якого споруджено сходи, шість бесідок. Фруктових дерев нема, крім диких яблунь. З інших дерев переважають  дуби,  липи, ясени та акації. Часто в траві лазять  вужі, і це надає паркові екзотичності. Де-не-де в кущах видно уламки кам’яних пам’ятників, що колись прикрашали панський сад.

Це урочище неодноразово стрясав рев потужних мотоциклових двигунів. Адже тут обладнана  одна з найскладніших і найцікавіших у нашій державі мототраса, на якій проводились чемпіонат України з цього виду спорту, міжнародні змагання, спостерігати за захоплюючим перебігом яких сходилися і з’їжджалися тисячі глядачів з багатьох  куточків нашої і сусідніх областей. Місцева влада планує облаштувати відпочинкову зону з пансіонатом.

Легенда про село Киселів.

     Про мальовниче село Киселів, яке знаходиться в північній частині Буковини, складено немало легенд. Одна з них розповідає про те, чому Киселів називають лелечим краєм, рідною стороною білих лелек.

За історію існування село зазнало багато чого: і голод, і холод, і напади ворогів. Але  особливо вражаючою є та сторінка, яка повідомляє про трагічну загибель єврейських сімей в часи Великої Вітчизняної війни.

Дружно жили і працювали разом киселів чани і євреї. Любили ходити в гості один до одного, допомагати, давати щирі поради. І, здавалося, так мало би бути завжди. Але війна внесла свої корективи у тихе, розмірене життя людей.

Одного разу вороги зібрали всіх євреїв від малого до старого і вивели за село. Саме там знаходився невеличкий ставок, який називали в народі Бульбоною. Це був гарний і мальовничий куточок природи, де можна було відпочити, поспілкуватися, посперечатися.

Спочатку євреї не зрозуміли, для чого їх привели у цю місцину, хоча доброго не чекали. А коли вороги роздали їм лопати і наказали копати рів, то всі зрозуміли: смерть не за горами.

Нещасні почали благати пощади, обіцяли віддати все своє майно. Їх крики і ридання лунали над квітучими полями, заглушаючи спів птахів. Матері притуляли до грудей малолітніх діточок, благали, щоб хоч їх залишили живими. Поступово ридання перейшли в прокльони. Але ніщо не могло розтопити черстві, жорстокі серця ворогів. Вони вишикували єврейські сім’ї над ровом в одну шеренгу – і автоматна черга розірвала світ. В яму попадали і живі, і мертві. Всіх закидали землею. Але ще довго ворушилася земля і чувся стогін похованих живцем.

З того часу і говорять у народі, що душі загиблих перетворилися на білих лелек, яких так багато у Киселеві.

 

Керівники групи:

Бугай Галина Степанівна, Семенюк Тетяна Миколаївна

ТВОРЧА ГРУПА

Ткачук Богдана, Палагнюк Василь, Музур Аліна, Клецько Світлана