Видатні особистості Киселів

«Розуміння плідності праці є одним з найкращих задоволень людини.»

                                        Г.Г.Філіпчук

Філіпчук Георгій Георгійович

Філіпчук Георгій Георгійович  народився 19 грудня 1950 року в с.Киселів Кіцманського району Чернівецької області. Трудову діяльність розпочав вчителем історії у Заставнівській СШ №2 Чернівецької області.

Освіта: Чернівецький Державний університет, історичний факультет (1968-1973), викладач історії;  аспірантура інституту педагогіки АПНУ (1988-1991); докторантура.  АПНУ (1991-1995);  кандидатська дисертація «Розвиток національних шкіл в багатонаціональних регіонах» (1991); докторська дисертація «Українська етнокультура у змісті загальної та педагогічної освіти».

08.1973-08.1977 – вчитель історії  Заставнівська СШ №2 Чернівецької області.

08.1977-01.1978 – методист історії та права, Чернівецький обласний інститут удосконалення вчителів.

01.1978-01.1984 – інспектор шкіл.

01.1984-02 1992 – заступник начальника.

02.1992-06 1994 – начальник, Чернівецьке обласне управління освітою.

12.05.1995-1996 – в. о. голови.

11.09.1996- 08.05.1998- голова Чернівецької облдержадміністрації, голова комісії ВР України з питань екологічної політики.

09.1999 – учитель історії шкіл №7,№ 9,№26 м. Чернівців, доцент, професор кафедри педагогіки Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича.

06.2003-08.2004 – керівник служби Міністра України у зв’язках з ВР України.

08.2004-06.2005 – провідний науковий співробітник  відділу філософії освіти та освітніх технологій, НДІ українознавства Міністерства освіти і науки України.

06.07.2005 – перший заступник  генерального директора.

07.2005-10.2007 – генеральний директор ДП «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості».

10.2007-12.2007 – народний депутат України.

З 18.12.2007 – Міністр Охорони навколишнього природного середовища України.

Народний депутат України 2, 3 та 6 скликань. Депутат Чернівецької обласної ради народних депутатів (1990-1994); член президії АПНУ (1997-2002);  член кореспондент АПНУ (1997);  член  ради з питань мовної політики при  Президентові України (02.1997-07.1998); довірена особа кандидата на пост Президента України В.Ющенка в ТОВ №182 ( 2004-2005).

Академік міжнародної слов’янської академії імені Я.А.Коменського (2003);  іноземний член Російської академії освіти (2004); відмінник народної освіти України (1981); відмінник  народної освіти СРСР (1983); медаль імені А.Макаренка (1988); орден св. рівноапостольського князя Володимира ІІ ст. (УПЦ КП, 12.1998);  орден «За заслуги» ст.( 12.2000);  орден «За заслуги» ІІ ст. (06.2008).

Автор 210 наукових праць з питань розвитку національної освіти, громадянського суспільства, етнокультурна та екологічної політики, зокрема монографій: «Розвиток освіти у багатонаціональних регіонах» (1996), «Українська етнокультура у змісті національної, загальної та педагогічної освіти» (1996),  «Екологія і політика»  (в 2 томах 1998, співав.),  «Громадянське суспільство: освіта, етнокультурна, етнополітика» (2002),  «Екологічна політика, національні і глобальні реалії» (в 4 т., 2002-2004. співав.),  «Словник термінів з питань екології, безпеки життя і діяльності» (2003).

Володіє німецькою мовою.

Захоплення: література, мистецтво, політика, футбол.

Одружений. Має двох синів.

 

Дідик  Олександр  Тодорович

Народився 14 липня 1950 року в с.Киселів Кіцманського району Чернівецької області. Олександр  Тодорович після закінчення навчання у Чернівецькому професійно-технічному училищі (за спеціальністю альфрейник) працював у Чернівецькому художньо-оформлювальному комбінаті.

Першим на Буковині, починаючи з 1980 року почав займатися відродженням художнього ковальства. Цієї справи навчився у свого батька, який у свою чергу навчився цього ремесла у німця-шваба. В даний час Олександр Тодорович працює зі своїм сином, який продовжує династію художників-ковалів.

У 1980 році презентував Буковину на республіканській виставці- ярмарці (м. Київ)  у галузі художнього ковальства. Учасник Всесоюзної (1988 р.) та п’ятьох  республіканських виставок (1985, 1985, 1987, 1988, 1989).

Починаючи з 2003 року, художник-коваль О.Дідик – єдиний, хто представляє Буковину на регіональних та обласних виставках «Орнаментальне ковальство» у м. Івано-Франківську (2003, 2004, 2005 р)

У 1982 році Дідику О.Т. присвоєна кваліфікація  «Народний майстер   декоративно-прикладного мистецтва  у галузі художнього ковальства».

1989 року – член Національної Спілки художників України. Ковані шедеври майстра закуплені художніми салонами м.Ленінграда, м.Києва, м.Донецька, м.Тбілісі, знаходяться у приватних колекціях Канади,  Німеччини та країн СНД. Для творчості Дідика О.Т. характерним є поєднання  традицій старого ковальського мистецтва на Буковині з пошуком нових сучасних форм і рішень. У основу естетики художніх кованих робіт автор ставить пластичні властивості металу. В даний час Дідик О.Т.  першим на Буковині почав удосконалювати ще один  напрям художнього  ковальства ковану-об’ємну скульптуру. Останній період майстра позначений розмаїттям тематики, технологій та видів кованих виробів.

За багаторічну працю у справі відродження та розвитку художнього ковальства нагороджений почесними грамотами Національної спілки художників України.

Творчість О.Т.Дідика  широко висвітлена  у обласній та національній пресі (журнал «Образотворче мистецтво» 1980р, газети «Молодий Буковинець», «Буковина» 1988, 1996, 1999, 2003 рр.) каталогах «Орнаментальне ковальство» 2003, 2004 рр. у монографії  Боньковської С.М. « Ковальство на України ХІХ – поч. ХХ ст.», Київ, Наукова думка, 1991 р.

Дідик О.Т. користується заслуженим авторитетом серед  творчої інтелігенції області.

У 2006 році О.Т.Дідику присвоєно звання «Заслужений майстер народної  творчості України».

Одружений. Має сина та доньку.

 

Дутчак Микола Васильович

Народився в сім’ї звичайної сільської родини  Василя Миколайовича та Анастасії Василівни Дутчаків 28 грудня 1957 року.

Непрості повоєнні роки привчали дітей того часу до праці із самого раннього віку. П’ятирічним хлопчаком, разом із старшими друзями , уже пас корову, носив воду, годував кролів та робив багато чого іншого по господарству. Дослідницький рух майбутнього географа формувався на околицях рідного  села. Ще до школи він мав створені власноруч карти ставків та Бульбони на яких було відмічено місця проживання всякої живності та гнізда птахів.

Найкращим подарунком для малого Миколи були книги (єдине джерело інформації того часу), які  йому привозили і батьки, і вчителі. Запоями читав про далекі країни, про захоплюючі подорожі мандрівників і, напевно, не раз уявляв себе одним із них, лежачи горілиць десь у полі і спостерігаючи, як високо у небі пропливають білі хмари – кораблі, туди, далеко за обрій, у загадкові світи.

Шлях до науки був у хлопця непростий. Перший рік після школи до університету не поступив. Юнак іде вчитися на зварювальника до Чернівецького технічного училища №2, по закінченні якого працює у Києві на ТЕЦ -5. Після чергової невдалої спроби поступити до університету, іде до лав Радянської армії. З того часу він закоханий у природу півночі – його служба проходила у Мурманській області на холодних берегах Баренцового моря. Після служби  в армії працює зварювальником на Чернівецькому заводі «Індустрія». І далі, вперто, кожного року поступає на географічний факультет.

Його мрії врешті здійснюються у 1979 році – він студент Чернівецького державного університету. За п’ять років навчання разом із такими ж спраглими до знань та пригод однокурсниками хлопець встигає пройти пішки практично весь Радянський Союз. Після першого курсу – Буковинські Карпати і Хібіни (Кольський півострів). Після другого – Кавказ, третього-Полярний Урал, а після четвертого – Чукотка – більше 400км по тундрі, далеко за полярним колом у складі туристичної групи спортивного туристичного клубу «Буковина».

По закінчення  університету в 1984 році працює інженером-геологом в Чернівецькому філіалі Львівського державного  проектного інституту водного господарства. В цьому ж році його запрошують на роботу на географічний факультет ЧДУ  на посаду стажера-викладача. У 1986 році поступає в аспірантуру. Великий практичний досвід та знання законів природи  молодий вчений висвітлює у своїх працях, у наукових виданнях та у дисертації, яку успішно залишає в інституті географії НАН України в 1994 році. Нині Микола Васильович є одним із засновників та провідних фахівців  Чернівецької ландшафтознавчої школи в географічному середовищі України. На даний час працює на посаді доцента кафедри фізичної географії та раціонального природокористування географічного факультету ЧНУ. Своїм учням він передає не тільки знання у галузі геології, геоморфології, ландшафтознавства, але й досвід людини, яка пройшла не простий, але дуже цікавий життєвий шлях. Недаремно до нього йдуть за порадою, підтримкою чи просто поспілкуватися теперішні і колишні учні.

 

Палагнюк Іван Георгійович – офіцер, підполковник державного правоохоронного  органу спеціального призначення м. Чернівці.

Освіта вища.

Народився 22 листопада 1973 року в с.Киселів Кіцманського району Чернівецької області.

Іван Георгійович у 1992р. закінчив Киселівську середню школу із золотою медаллю, а в 1997 році –  Чернівецький Державний Університет та військову кафедру, де отримав військове звання – лейтенант.

1996р. – інженер-лаборант кафедри фізичної географії Чернівецького Державного Університету.  У 1998р. Палагнюк І.Г. прийнятий на військову службу Глибоцького районного підрозділу правоохоронного органу спеціального призначення. Одночасно отримавши військове звання – старший лейтенант. З 2001 року присвоєно звання капітана.

2002рік. Сходинка вище, Івана Георгійовича переведено  на військову службу в обласне управління, де він і працює на даний час.

Звання майора отримав у 2004 році. З 2009 року Палагнюку Івану Георгійовичу присвоєно звання підполковника.

Глибока теоретична підготовка, наполеглива праця, творчий пошук, розвинуте відчуття відповідальності і далекоглядності допомогли йому вирости в майстра своєї справи. Неодноразово отримував нагороди за сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, досягнуті позитивні результати в оперативно-службовій діяльності, виявлені при цьому професіоналізм, ініціативу і наполегливість.

Іван Георгійович – молодий, енергійний, ерудований, здібний і тактовний військовослужбовець, у якого ще багато планів і задумів. Іван Георгійович Палагнюк одружений, має сина. Хоббі – спорт, музика і кулінарія.

 

Керівник групи:

Кравчук Наталія Іванівна

Творча група: Гордей Яна, Скорейко Марина