Освіта Кліводин

За основу проекту взято брошуру “Оточена шаною і любов’ю”, яка була видана в 2000 році вчителькою школи Баланецькою Полтавією Іванівною та кіцманським краєзнавцем Дубом Ростиславом Йосиповичем.

ШЛЯХОМ ДО ЗНАНЬ

Протягом тривалого часу мешканці Кліводина не мали можливості здобувати освіту. Школи в буковинському краї почали відкриватися тільки після приєднання його до Австрії в 1774 році. До того часу в Північній Буковині існували лише невеличкі приватні школи при монастирях, так звані дяківни, бо вчили грамоти дітей дяки.

Два таких монастирі існували на території Кіцманщини – у Мамаївцях і Ревному. У цих школах при монастирях навчалася невелика група дітей з навколишніх сіл. Зрозуміло ж, що кліводинських дітей у дяківнах не було, бо наше село віддалене від Мамаївців.

Перша початкова школа в Північній Буковині відкрита в 1780 році в Кіцмані. Протягом сімдесяти років вона була єдиною в повіті. Школу спочатку відвідувало десятеро учнів. Серед сільських шкіл найстарішою школою на Кіцманщині є Зеленівська початкова школа, яку відкрили 1852 року. Пізніше школи були засновані у Дубівцях, Ставчанах, Шипинцях і Валяві.

У вересні 1858 року у Кліводині відбулося велике свято, на яке зібралося багато жителів села. В цей день було відкрито початкову школу. Це була шоста школа в Кіцманському повіті. Отже, два роки тому нашій школі минуло 140 літ.

Усі інші школи Кіцманщини були засновані набагато пізніше. Навіть у таких великих селех, як Неполоківці й Киселів, діти одержали можливість учитися відповідно в 1884 і 1887 роках, тобто через 26 і 39 років. Таким чином, наша школа була відкрита одною з перших у повіті. В сусідніх Давидівцях школу заснували аж у 1873 році, тобто на п’ятнадцять років пізніше, ніж у нас.

Цей факт красномовно свідчить про те, що жителі нашого села, мабуть, розуміли роль освіти в житті людей. Вони завчасно потурбувалися про одержання дозволу на відкриття школи, підшукали відповідне приміщення для занять, а зголом зібрали потрібні кошти для будівництва школи.

Отже, перша початкова школа у Кліводині не мала власного приміщення. Заняття тут проводилися в одній кімнаті, яку наймали у селянина. Багато дітей шкільного віку залишалися поза школою.

Десь у сімдесятих роках у селі спорудили дерев’яний будинок на дві просторі кімнати. В одній проводилися уроки, в другій мешкав учитель. До 1884 року школа залишалася однокласною, тобто діти вчилися лише один рік. Згодом школа стає трикласною, а в 1904 році – чотирикласною. У той час у повіті було три шестикласні школи (Кіцмань, Шипинці, Валява), сім п’ятикласних (Кіцмань, Лужани, Ставчани та ін..) та вісім чотирикласних (Старі Мамаївці, Оршівці, Ошихліби та ін.). цікаво, що в повіті тоді було дві двокласні школи: в сусідніх Давидівцях і Хлівищі.

Йшли роки. Поступово зростала кількість населення. Старе приміщення школи не вміщало всіх дітей, які повинні були вчитися. Виникла потреба в новому, просторому шкільному приміщенні. У 1901 році почалося будівництво і через два роки нова школа запрацювала. Вона була споруджена в тодішньому центрі села. Через кілька десятиріч центр села перемістився на східну околицю, там тепер Будинок культури, контора колгоспу, дитсадок, кафе, крамниці і т.д.

Цікаво, що в нашому селі була побудована перша в повіті двоповерхова школа.

Напередодні першої світової війни тут вже було сім класів. Навчання проводилося українською мовою, учні вивчали німецьку мову, починаючи із початкових класів. Діти ходили до школи із шестирічного віку.

У той час навчалося близько 240 учнів. Школа працювала у дві зміни.

Настав 1918 рік. Румуни окупували наш край. Зразу ж почалася румунізація в галузі освіти. Нова влада закривала українські школи. Спочатку українські школи перестали існувати в Іванківцях, П’ядиківцях, Кіцмані, Лужанах, а в 1927 році у Кіцманському повіті вже не було жодної української школи. Кліводинська школа була в першій десятці цього ганебного списку. Старожили села пам’ятають, що в місцевій школі тоді працювали вчителями: Марія Дубінка, Стас Табакар, Олександреску, Ельвіра Латиш, Леонора Онищук та інші. Директорами були Григорович, Гаврилюк та інші.

Румунські власті ввели 10 – бальну систему оцінювання знань. Екзамени були лише у 7 класі. Їх складали діти у Кіцманській школі. Найкращим учням у кінці навчального року вручали нагороду: книжку, щось з одягу, медаль з портретом румунського короля Мігая. Коли учні йшли до школи то повинні були оперізуватися стрічкою, яка мала три кольори: синій, жовтий і червоний (прапор Румунії), на кожному кроці у шкільному житті проводилася румунізація.

Жителі села протестували проти закриття української школи. Писали скарги до відповідних урядових інстанцій, але це не допомогло.

З цього погляду цікавий лист – протест, що був опублікований у чернівецькій газеті «Каменярі» 10 липня 1921 року: «Та вже найбільший рекорд у румунізації наших шкіл зробив собі інспектор Кіцманщини Реус, хоч, як ми знаємо, Кіцманський повіт – це чисто, наскрізь український, в якому румуна і на лік не знайдеш».

По – українськи не тільки не дозволялося розмовляти в школі, але й поза нею: у читальні, у крамниці, на вулиці учням заборонялося вітатися з учителями рідною мовою. Якщо хтось допустив таку необачність, то його карали, били різками по руках. Про такі випадки з гіркотою згадують старожили села: Степанія Деркач, Марія Скрипник, Дмитро Півторан, Марія Баланецька та інші.

Учителі – румуни принижували гідність місцевого населення, зневажливо ставилися до української культури, мови, народних звичаїв. Тому учні без особливої охоти відвідували школу, де уроки проводилися чужою для них мовою. Були, правда, в школі під час румунської окупації й учителі – патріоти, українці, які завоювали великий авторитет у жителів села. Вони потай учили дітей рідної мови, проводили значну культурологічну роботу серед молоді.

У 20 – 30 роках у Кліводині працювала семирічна школа. Кілька най здібніших учнів училися у Кіцманському румунському ліцеї – інтернаті імені Дмитра Кантеміра, серед них Євген Михайлюк. До 1918 року у цьому приміщенні була розміщена українсько – німецька гімназія, про яку позитивно відгукувався в одній із своїх праць Михайло Грушевський.

27 червня румунські окупанти змушені були залишити Кліводин. Румунські вчителі теж виїхали. Наступного дня в село прийшла радянська влада. Першого вересня запрацювала школа. Навчанням було охоплено всіх дітей шкільного віку. У школі запанувала рідна мова, якої тут не було чути майже двадцять років. Відчувалася гостра нестача місцевих учителів, тому до село приїхали учителі із східних областей України. Директором школи була призначена Пиріг.

Учням добре запам’яталися новоприбулі вчителі, зокрема вчителька початкових класів Марія Левданська.

Як згадують тодішні учні, вони з великим інтересом відвідували уроки вчителів Марії Савченко і Ніні Короленко.

Завоював у дітей щиру симпатію Анатолій Приходько, який викладав історію.

Не буде помилкою, якщо ми скажемо, що у початкових класах закладаються основи знань в учнів. У старших класах ці знання розширюються, збагачуються і закріплюються. Дітям, які вчаться у початкових класах, природно, приділяється особлива увага як з боку вчителів, так і дирекції школи. Ми вже не говоримо про батьків, бо це само собою зрозуміло.

 

Чимало вчителів молодших класів ще в післявоєнний час, зокрема в 50 – 70 роках, зарекомендували себе високоефективною сумлінною працею. Це стосується Марії Півторан, Ольги Савчук, Галини Дерев’янко, Катерини Скрипник, Орисі Бучко, Орисі Скутельник, Ольги Верстюк, Полтавії Баланецької, Катерини Андрусенко, Ніни Короленко.

Вони жили життям школи, класу, постійно турбувалися не тільки про те, щоб діти глибоку засвоїли програмовий матеріал, а й були працьовитими, ввічливими, допитливими, любили й шанували рідну мову.

Учителі молодших класів, які прийшли на зміну своїм старшим колегам, уміло продовжують і розвивають багаті педагогічні традиції своїх попередників. Учать школярів раціонально працювати, користуватися інформацією з різних джерел. Це Іванна Гаврилюк – випускниця Івано – Франківського педінституту, Марія Півторан та Валерія Ножихіна, які свого часу закінчили Чернівецький університет.

Усі вони успішно трудяться у нашій школі вже по кільканадцять років, мають досить великий практичний досвід роботи.

На особливу увагу заслуговує праця вчительки Катерини Скрипник, яка віддала школі, дітям початкових класів три десятки років свого життя. Її учні успішно вчаться у старших класах, відзначаються доброю вихованістю, працелюбністю, скромністю. Вона – відмінник народної освіти, має звання старшого вчителя.

У нашій школі здавна працювали досвічені, талановиті українські словесники, які вміло виховували в дітей любов до рідної мови. Доносили до дитячих сердець красу і велич українського слова. Маємо на увазі таких учителів, як вчителів, як Вікторія Дячук та інших.

Та, мабуть, найбільше колишнім учням запам’яталися змістовні уроки дуже вимогливої вчительки Ніли Іллюк, яка не жаліла ні своїх сил, ні часу, щоб зробити всіх учнів грамотними у широкому розумінні цього слова, які володіли б високою культурою мовлення.

Українську мову й літературу викладали Василь Унгурян (директор), Полтавія Баланецька (завуч), Марія Олексюк і Лариса Баланецька. Усі вони як слід забезпечують вивчення цих предметів у школі.

Зокрема, з глибоким знанням справи працює Василь Унгурян, уміло передаючи школярам любов до рідного слова.

Окремо хочеться докладніше сказати про тридцятирічний досвід роботи Полтавії Баланецької, яка має звання старшого вчителя. Це одна із кращих словесниць у районі. По духу вона літератор, живе літературою, стежить за нею, захоплюється нею. Мова вчительки наближається до мови художнього твору. Розповідаючи про літературних героїв, Полтавія Іванівна, ніби весь час жила серед них, ніби вони були її найближчими друзями, найріднішими людьми або її особистими ворогами.

Як учителька і завуч, Полтавія Баланецька твердо переконана в тому, що для педагога гарна, точна, виразна мова – це його праця, обов’язковий елемент його професії. І повсякденно дотримується цього принципу, і вимагає виконувати його й іншим.

Свого часу у школі вивчалася мова теперішнього нашого північного сусіда. Російську мову викладали Дарія Дячук, Генріх Рибалкін, Марія Олексюк, Йосип Палятинський.

Серед русисток виділялася Ольга Верстюк, яка добре володіла фахом, добивалася міцних знань в учнів.

Не можемо не зазначити, що, як не прикро, на вивчення російської мови виділялося більше часу ніж на студіювання рідної та й в учителів – русистів сільських шкіл зарплата була на 15 відсотків вища ніж в інших предметників. Вивчення російської мови було під особливим контролем. З ініціативи Кіцманського райкому партії школам штучно було нав’язано проводити так звані «дни русского языка» кожного тижня. Тоді всі педагоги й учні повинні були між собою спілкуватися тільки по – російськи. Тих, хто любив українську мову, дбав про її культуру, власті нерідко називали «буржуазними націоналістами», а хто відмовлявся від рідної мови, принижував її – «інтернаціоналістами».

Майже тридцять років у школі викладає французьку мову Тодор Олексюк, який має звання старшого вчителя. Він користується чималим авторитетом у колег, учнів та їх батьків.

Успіхів можна добитися, справедливо каже Тодор Васильович, тільки систематичною, наполегливою щоденною працею. І це в нього ввійшло у звичку. Раніше французьку мову в школі викладали Ніна Півторан, Феодосія Киф’як, Володимир Іванов.

Велика увага у школі приділяється вивченню природничо – математичних наук. Понад двадцять років учить дітей математики відмінник народної освіти Анатолій Татарин. Раніше працював завучем у цій же школі. Чудово знає свій предмет і методику його викладання. Він має рацію, коли заявляє, що головне під час вивчення математики – це уміння зацікавити дітей цим предметом, бо цікаве навчання, на його думку, – це невичерпний резерв у боротьбі за високу успішність і дисципліну учнів.

Із учителів – математиків, які працювали раніше, учням запам’яталися Параска Татарин, Іванна Кантемір, Лідія Мількевич, Тодор Якубовський, Орест Грекул.

Анатолій Романович – основний математик у школі. Крім нього, цей предмет викладає Іван Якубівський, за фахом фізик.

Кліводинські учні виявляють значний інтерес до вивчення фізики. Його уміло прищеплює дітям Іван Якубівський, який уже три десятки років трудиться у школі, 15 працював її директором. Наполегливий у роботі, безкомпромісний, скромний, має звання старшого вчителя. У школі добре обладнаний кабінет фізики. Раніше фізиками у школі були: Євген Диба і Володимир Іллюк.

Кліводинська НСШ знаходиться у сільській місцевості, тому тут велика увага приділяється вивченню біології, роботі на навчально – дослідній ділянці, обладнанню навчального кабінету. Свого часу вчили школярів біології такі досвідчені вчителі, як Надія Дідинець та Наталія Верстюк. Тепер біологію, як і хімію, уже двадцять років незмінно викладає Іван Романюк і працює успішно, творчо.

Учні знають і люблять ці предмети, вміють застосовувати теоретичні знання на практиці.

Такі предмети, як історія та географія, вивчаються у нашій школі на краєзнавчій основі. Учні цікавляться історією свого села і району, збирають матеріали для майбутнього шкільного краєзнавчого музею. Раніше ці предмети викладали: Євген Бадханов, Ігор Бозуленко, Роман Клайник, Євген Петрюк, Григорій Палагнюк, Ігор Верстюк, Галина Савчук, Орися Аронович, а також Лупул.у наш час історію викладає Орися Козьма. Працює всього шість років. Вчителька відзначається творчим ставленням до праці. Під час уроків зосереджує увагу школярів на головному, суттєвому.

Зарубіжну літературу в школі викладає відмінник народної освіти Марія Олексюк. Більше двадцяти років невтомно, старанно трудиться Марія Василівна в рідній школі, має звання старшого вчителя. Вчителька надає дуже великого значення ролі книжки в житті людини, а особливо дитини. Результатом творчого пошуку Марії Олексюк є вміло організована робота з книжкою в процесі навчання і виховання школярів.

Декілька вчителів ще раніше зробили великий внесок у естетичне виховання дітей. Серед них – Роман Татарин, Анатолій Татарин, Дмитро Баланецький.

У школі ціниться спортивно – фізкультурна робота, яку свого часу проводили Юрій Вакарчук, Тодор Олексюк, Тодор Якубовський, Іван Романюк.

Спортсмени часто завойовували призові місця на районних змаганнях. Тепер вчителем фізкультури, як і музики, є Іван Гаманюк, який добре знає ці предмети, закінчив Чернівецький університет.

Кажуть, що не талановитих дітей у школі нема, бо кожна людина має якісь природні задатки до тої чи іншої справи. І це справді так. Головне – знайти до кожного школяра відповідний «ключик», розвинути його здібності, нахили, інтереси.

Сьогодні Кліводинський ЗНЗ І – ІІ ступенів – це сучасна школа, яка бере на озброєння найновітніші технології і впроваджує їх у життя. Зараз в школі працює 15 педагогів. Директор – Олексюк Юлія Вікторівна, заступник директора – Гаврилюк Іванна Іванівна, педагог – організатор – Пентилюк Олеся Дмитрівна. Створено п’ять навчальних кабінетів, кабінет інформатики, чотири класні кімнати, спортивна кімната, технічна майстерня, відремонтовано і оновлено бібліотечне приміщення, працює їдальня. Зовсім недавно було проведено капітальний ремонт даху і фасаду.

27 травня 2011 року в Кліводинському ЗНЗ встановлено пам’ятну дошку Денису Онищуку – українському письменнику Румунії, який три роки (1908 – 1911) навчався в школі. Заклад входить до трійки призерів по результатах ІІ етапу Всеукраїнських предметних олімпіад. Всі зусилля педагогічного колективу і технічного персоналу спрямовані на навчання і виховання здорових, моральних і активних громадян України.