Історія Лашківка

Виникла ідея написати історію школи нашого села ще в 1990 році. Архівних документів не було. Джерело – це старожили, люди, які мають певну інформацію. Розроблена була анкета. Залучено багато людей, які довгий час жили і зацікавлені в допомозі майбутньому поколінню. Анкети заповнювалися різними людьми, опра­цьовувалися, співставлялися і прийнято спільне рішення. 

Лашківка відома з початку 18-го століття. Вперше згадується назва в 1746 році.  У 18-19 століттях розрізнялося два поселення Стара Лашківка і Лашківка або Нова Лашківка. Про походження назви села є різні думки, але жодна з них не переконлива. Дехто виводить назву від імені Ласт. Інші – від прізвища Ластівка  /останнє мала назву поміщицька родина на Буковині/. /Кіцманщина, Краєзнавчий нарис, 1991 року,  Р.Й.Дуб/

Є й інша версія. Близько 400 років тому, за переказами старожи­лів, мандруючи з сім’єю в пошуках хорошого місця для поселення, старий Ляшко спинився на лівому березі річки Совиця, де назавжди оселився.

Так виник хутір Ляшківка, а згодом – Лашківка. Через деякий час сюди примандрував Грубер Степан з великою сім’єю   та  оселився на правому бере­зі річки. Свій хутір він назвав також Лашківка. На відміну від цього хутір Ляшка назвали Старою Лашківкою. Згодом його назвали Витилівкою. Поселенці займалися хліборобством та випасом худоби в лісах. Все необхід­не для життя вони виготовляли самі, особливо одяг та знаряддя праці. Напад турків на Буковину перервав мирне життя поселенців. Більша полови­на хутора була спалена, пограбована, частина людей вивезено в полон.

Георгій Кашорті в “Описі Буковина”/І899 рік/ пов’язує виник­нення Лашківки з 1503 роком. Е. Григоровіца також свідчить, що село впер­ше згадується у грамоті господаря Стефана Ш. за 1503 рік. Імовірність даної версії підтверджується і археологічними розкопками, які зроблено в  І949 році.

У складі Молдавського князівства, Лашківка тривалий час була під турецьким гнітом. В 1769 року село потрапило під владу Росії, а в 1774 році його окупувала Австрія. Лашківка стала володінням Радівецького епіс­копа Дософтея Хереску і боярина Йордака. З 1786 року Лашківка – власність релігійного фонду.                             

В 1874 році у селі відкрито першу школу. Громада побудувала звичайну сільську хату біля церкви, в якій і розташувалася школа. В хаті-школі було дві кімна­ти й маленькі сіни.  Коли вже стало три класи, то навчання проводилось в найманих хатах. Винаймали хату в Сорохан Параски, Шлемко Давида, Зеленко Івана. Дітей навчалося дуже мало, а тому більшість мешканців були неписьменними. У школі вчилися лише рахувати,писати і читати. Навчалися на руській мові /так тоді називали українську мову/.

В 1887 році вийшла у Відні книга, вона називалася: “Перша руська читанка для шкіл народних в Буковині”. Її автори Л.Кирилович, Н.Шкурган, Б.Попович. Ця книга була розрахована на 1 і 2 класи. Вона складалася з чотирьох частин: «повесті й стіхи морального змісту», «історія натуральна» /природа/, «географія», «історія всесвітня». Всього 188 сто­рінок. Написано книжку цікаво, вона легко читається.

Громада села мріяла побудувати нове приміщення школи, але уряд нехтував цим бажанням. Громадою було зібрано гроші, закуплено пару арів землі, завезено гравій, вапно, цеглу. Будівництво школи розпочато в 1910 році й через два роки, тобто в 1912 році, закінчено. До збудованої школи перейшли діти 4 класів – 1, 2, 3, 4. Ста­ра школа була розібрана.

Першою вчителькою в новій школі була Андрійчук, а першим директором – Івасюк, що проживав на місці, де зараз господарство Маковійчука Івана Денисовича /за млином/. Кажуть що він був дуже працьовито людиною. Мав господарство: поле, віз, коні, ху­добу. Сам зробив саман /цеглу з глини і соломи/ на хату, сам збудував собі будинок. Та хата і зараз є, але Маковійчук І.Д. її добудував.

Мирні дні перервала війна в 1914 році. В селі проходив фронт. Дуже часто мінялася влада. Школа була закрита. У 1919-1920 роках школа не працювала теж, бо в селі дуже люди хворіли тифом. В приміщенні школи розмістилася лікарня /лазарет/. В 1921 році школа відновила свою роботу. В честь перемоги над тифом, було посаджено ясен, який і зараз красується. Садив його Гордійко Манолій Васильович, мій прадідусь, та інші учні. Був час, що хотіли його зрубати, це десь в 60 роках, але люди села не дозво­лили.

Навчання в школі здійснювалося на українській мові, хоча нас нази­вали тоді русинами. Всі державні документи велися на німецькій мові. Як предмет в школі читали німецьку мову. Вона була основною. Хто з дітей її знав добре, то тому був відкритий шлях дальше до науки.

В 1925 році став директором  Лашківської школи Найда Дмитро. Працював він директором школи достатньо довго. Підтвердженням свідчить свідоцтво про закінчення семи класів за № 17, видане на ім’я Марусяк Євгенії в І929 році, яке підписане директором Найдою. Цей документ зберігається в рідних Пані Євгенії. В 1922-1928 роках працювали такі вчителі: Григорович /родом з Кліводина/, Гилка /родом з Витилівки/. Знайшлася і фотографія І929 року, де зображені учні, що кінчали сім класів. В цей час навчалося по 90-100 учнів. Це діти тих господарів, які були більш заможні. Діти незаможних селян ходили в найми. Пасли худобу, були погоничами волів
 та коней. Здібні діти відбиралися і рекомендували їх посилати в гімназію.

На місці теперішнього приміщення школи та дитячої установи був цвинтар. Церква маленька була, нижча старого приміщення школи 15-20 метрів. На місці вівтаря до 1947 року стояв камінний хрест. Його перенесено на новий цвинтар. Стару церкву було розібрано. Нова церква збудована в 1832 році. Посвячена була в 1838 році. Святив церкву панотець Богдан Василій. Іконостас відновлено в 1861 році.

Багато селян втікали від злиднів, шукаючи щастя за океаном, в Канаді, США, Аргентині і т. д. До 1913 року з Лашківки виїхало за кордон 61 чол.

Великих страждань зазнали жителі в роки Першої світової війни. Протягом 3 років село було ареною воєнних дій. Селяни Лашківки писали начальникові Кіцманського повіту наприкінці 1916 року, що «з радістю послали б дітей в школу, але не мають у що їх одягти, тому що діти босі і голі, і нема де купити для них одежі, книг і зошитів, також ніде дістати». Душили трудовий люд і численними податками – земельним, за користування дорогами тощо.

За панування Румунських бояр у селі не було жодного лікувального закладу, сама тільки акушерка, яка обслуговувала людей і брала велику плату.

В Лашківці більшість населення становили українці. 1937 року Румунські окупанти здійснювали політику національного гноблення, штучно насаджували румунську мову.

Розмовляти в ті часи українською було заборонено. Хто порушував – того карали. Селян згуртовувала на боротьбу проти окупантів комуністична організація, яка виникла 1936 року. До її складу входили С.Г.Запарнюк, І.В.Мельничук В.Г.Зеленько, В.П.Побурянний, В.Г.Олійник, І.Ю.Маковійчук.

Комуніст-підпільник Д.М.Руснак був ініціатором створення комсомольського осередку в Лашківці. Комсомольці теж активно виступали проти антинародного режиму, вони допомагали комуністам розповсюджували революційну літературу, листівки, газету «Скинтейя», організовувати і проводити мітинги.

28 червня 1940 року трудящі Лашківки зустрічали армію-визволительку. Червоних бійців на мітингу вітали палкими промовами Е.Т.Карп’юк, В.І.Крикливець, Т.С.Кушнірик та інші. Було створено сільську раду. Першими заходами Радянської влади була конфіскація і розподіл поміщицької землі серед селян.

З вересня 1940 року почала працювати школа, організовано курси по ліквідації неписьменності, налагоджено медичне обслуговування, в магазин завезли багато різних товарів.

Щастя вільної праці затьмарила Друга світова війна. Чимало юнаків пішли на фронт добровольцями до лав Червоної армії, серед них І.М.Малайко, Г.М.Савчукевич,  В.М.Сорохан, Т.Маковійчук, Ю.Т.Боднарюк, С.К.Твердохліб, В.П.Пенюк.

На початку липня 1941 року село захопили німецько – румунські загарбники,  33 місяці тривала фашистська неволя.

Окупанти грабували селян, забирали коней, вози, збрую, продовольство, одяг. Незважаючи на терор, населення вело боротьбу проти загарбників. Люди допомагали партизанам. 28 березня 1944 року Лашківку визволено Червоною армією від фашистських загарбників, 70 уродженців села загинули на війні, а 85 повернулися з бойовими нагородами.

Наладжувалося культурне життя села, відновила роботу школа. 7 березня 1947 року Лашківці створено колгосп «8 березня», в який об’єдналося 36 господарств. Першим головою артілі обрали активіста В.Г.Зеленька.

В 1948 році Лашківка стала селом суцільної колективізації. Колгоспи Лашківки та Вителівки в серпні 1950 року об’єднано. Головою артілі брали І.Г.Парафіла, в ній був 651, двір, закріплено 1934 га угідь, в тому числі 512 га орної землі. Вже в перший рік господарство домоглося помітних виробничих успіхів, було зібрано в середньому з 1га 382 ц цукрових буряків, 140 ц овочів, зросла технічна озброєність артілі, було механізовано основні роботи не тільки в рільництві, але й тваринництві.

1960 року правління артілі очолив досвідчений організатор, заслужений зоотехнік республіки І.П.Скрипка. Відтоді господарство, яке в 1965 році названо ім’ям В.І.Крикливця безперервно зростало.

Орденами та медалями було нагороджено багатьох членів артілі. Ланкова М.М.Михайлюк удостоєна двох орденів Трудового Червоного Прапора і трьох медалей. В.С.Загарію нагороджено двома орденами Трудового Червоного Прапора і кількома медалями, ланкову М.І.Крикливець вшановано трьома орденами Трудового Червоного Прапора. Її ланка 1947, 1949 і 1950 рр. виростила по 510-520 цукрових буряків з 1га. Всього орденами і медалями нагороджено понад 150 трудівників.

В 1970 роках було побудовано на 16 тис. голів свиней тваринницький комплекс, докорінно змінився і зовнішній вигляд села: вулиці було розширено, побудовано новий будинок культури на 500 місць і нові типові дитячі ясла. В 1972 році було збудовано нову середню школу, зараз тут навчається 209 дітей, працюють 25 вчителів, тут є фізичний, хіміко-біологічний кабінети, комп’ютерний клас.

В 1980 році було розпочато газифікацію села, в оселі лашківчан з’явилося голубе паливо, було побудовано новий адміністративний будинок, в якому розташовано ТОВ ім. Крикливця, сільська рада, відділення зв’язку, АТС на 500 абонентів, ощадний банк, перукарня.

В 1990 році для покращення медичного обслуговування населення було побудовано новий ФАП, тут проводяться лікувально профілактичні заходи, функціонує кабінет терапевтичний, стоматологічний, матері та дитини.

В 1991 році Україна здобула незалежність, почали відбуватися зміни і в житті селян, колгосп ім. Крикливця було реорганізовано в ТОВ ім. Крикливця. Колгоспники отримали земельні частки – паї, і багато з них стало приватними власниками землі, такі як М.В.Маковійчук, К.І.Маковійчук, поряд з приватною власністю на землю в селі відновлюється й інша інфраструктура села, побудовано за останнім рівнем технології автозаправну станцію, відкриваються крамниці по обслуговуванню селян.

В 2003 році село Лашківка святкувало своє 500 річчя, разом з цим біля 200 наших односельчан святкували цю дату за кордоном.