Історія Лужани

Історія селища

   Лужани мають своє старовинне походження. Першою згадкою про селище Лужани вважається 7 жовтня 1453 року. В цей день боярин Федір Вітольд придбав Лужани у Костя Вранича – сина Драгомира Вранича, боярина воєводи Олександра Доброго – за 400 турецьких золотих, про що свідчить господарська грамота. В цей час село входило до складу Молдови, в якій перебувало до 1774 року. У письмових джерелах можна помітити процес румунізації назви села -Лужені (1662 рік), Лужени (1687 рік), Лужен (карта 1774 року).

Назва села походить від слова луг. Тут і досі є луги вздовж Пруту. До речі, Лугом зветься і південна частина Шипинців, що розташована біля річки Прут, а також східна частина Лужан.

У результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини в 1774 році село ввійшло до складу Австрійської імперії. Протягом 1786-1849 рр. село було у складі Галичини, окремого коронного краю Австрійської імперії (з 1867 р. – Австро-Угорська імперія). І до 1918 року село перебувало у складі Австро-Угорської імперії.

У період румунської окупації Буковини (1918—1940 рр.) були скасовані всі автономні права Буковини, її перетворено на звичайну провінцію Румунії, у складі якої перебували і Лужани. У 1918—1928 рр. і 1937—1940 рр. тут існував надзвичайний стан. Румунізація краю досягла апогею. Було заборонено вживання української мови, закрито навчальні та культурно-просвітницькі заклади. Українські назви населених пунктів та прізвища змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква.

Про дату заснування населеного пункту вчені ведуть суперечки і в наші дні. Знахідки знарядь праці кам’яного віку вказують на існування поблизу    селища Лужани та на території церкви давнього поселення черняхівської культури.

Селище розташоване на лівому березі річки Прут. Через Лужани проходить залізниця, автомагістраль Чернівці —  Івано-Франківськ .

Лужани – селище міського типу з 1968 року, розташоване в Кіцманському районі, Чернівецької області. Відстань до обласного центру 16 км. Населення – 4870 мешканців. Село межує на півдні з селом Бурдей, на півночі – з Вителівкою, на заході – з Шипинцями, а на сході – з Мамаївцями.

 

ІСТОРІЯ ЗАЛІЗНИЦІ

     У період австро-угорського панування, через територію селища Лужани у 1866 році була збудована перша найдовша   залізниця на заході України. Вона з’єднала Чернівці і Львів. Довжина залізниці між містами була 250 кілометрів. В експлуатацію залізницю було введено 1 вересня 1866 року. Між Львовом та Чернівцями станція, або стація, як колись говорили, Лужани була єдиною.Того ж дня сотні людей зібралися на залізничній станції в Лужанах, щоб вперше подивитись на поїзд. Він направлявся зі Львова до Чернівців. На станції зробив досить тривалу зупинку, щоб люди, які зібралися тут, могли оглянути тодішнє диво техніки – паровоз.

У 1895 році прокладено залізницю від Лужан до Терно­поля. Залізнодорожна станція мала дуже привабливий вигляд. З сторони перону були насаджені клумби квітів, огороджені мета­левими трубами.

У зв’язку з тим, що квитки на поїзд були дуже дорогі люди мало їхали поїздом. Приміські поїзди складались з двох вагонів, в одному з яких був вмонтований дизельний двигун. Він називався “Курса” (римонка).

Добра   згадка   залишилась   від   зустрічі   в грудні 1903 року українського   композитора М.В.Лисенка з жителями села. Коли він їхав з Львова до Чернівців, на   залізничній   станції його зустрічали селяни, учні шкіл. Миколу Віталійовича від усіх привітала школярка Садовчук, яка побажала йому ще багато років чарувати своїми піснями великий український народ.

В 1914 році, ті що працювали в бригаді по ремонту залізниці, разом з членами сім’і були вивезені в Чехію, де дуже бідували. Діти 4-х років збирали на сміттях лушпину картоплі, моркви, інші відходи, щоб вижити (зі спогадів Галіцького Івана). Були вивезені сім’ї Галіцьких і Ковалюків.

У 1940 році з Лужан до Чернівців була прокладена паралельна колія. На станції нараховувалось 9 ліній. В роки Другоії світової війни залізнична станція неодноразово обстрілювалась німецькими літаками і іі праве крило було зруйноване авіабомбою.

У період 1944-1954 років станція входила до складу Кишинівської залізниці. Начальниками станції працювали І.Петров і Різонов.

З 1950 по 1957 рік начальником станції працював Паламарюк Микола Миколайович. Черговими   працюва­ли: Богайчук Георгій, Сивка Григорій, Березка Михайло, Мошук Григорій, Місевич Василь, Домбровський Микола, Заєць Денис. З 1954 року станція входить до складу Львівської залізниці.  З 1987- 1994р. начальником станції працював Федорчук Іван Григорович.

За останні десятиріччя в усіх галузях залізниці втілені досягнення транспортної науки і техніки.

 

РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ

Цукрова фабрика

      Під кінець 19-го століття в Лужани приїхав інженер Пацик з чеської фірми. Облюбував місцевість на березі Прута і домовився з австрійськими властями про будівництво цукрової фабрики.

Спочатку були побудовані житлові і адміністративні будинки,стайні для коней. Після цього будувалась цукроварня. Протягом 1898-1900 рр. цукрова фабрика була побудована.

З людьми укладались контракти про завіз буряків з нашого села та сусідніх сіл Дубівці, Мамаївці, Лашківка, Берегомет, Валява, Суховерхів.   Буряки, паливо всю продукцію підприємства перевозили кіньми та волами.

Лише у 1906 році фірма придбала паровоз і проклала колію від станції до заводу. Всередині фабрика була механізована. Центральна динамома- шина(виробляла струм,який подавався на центрифуги,фільтри, клери і на освітлення приміщень на території фабрики). Навіть Фабрицька вулиця(вулиця до фабрики) була освітлена. Жінки, що проживали на цій вулиці вечорами виходили на подвір’я і вишивали сорочки.

Фабрика була зруйнована в 1918 році – Австрією, а вдруге в 1941 році при відступі – радянським командуванням.

Після звільнення Лужан від німецьких загарбників обладнання із зруйнованої фабрики забрали в цукрові заводи Хрещатика і Чернівців. Пізніше, радянська влада вирішила побудувати новий цукровий завод. З Німеччини було завезене нове обладнання, яке простояло з 1951 по 1953 рік. У зв’язку з тим, що близько були цукрові заводи в Чернівцях і Хрещатику , завод у Лужанах не був відновлений.Обладнання перевезли вКельменецький   район.

 

Завод залізобетонних виробів і конструкцій

    На території розваленого цукрового заводу розмістився столярний цех. Спочатку запрацювали дві лісопильні рами і запущено в роботу лісотарний цех. Тут виготовляли заготовки на бочки і тарні ящики. На той час на підприємстві працювало біля 250 чоловік. Заготовляли ліс своїми силами в Карпатах,більшу частину сплавляли по р.Прут, а частину перевозили автомашинами. Виготовлену тару ,в основному, відправляли вагонами в Росію, оскільки підприємство було підпорядковане Московському тресту.

В 1957 році цей лісотарний завод об’єднано з Неполоковецьким ДОКом. Обсяг роботи збільшився, почали більше пилити лісу, а найвищого сорту дошки відправлялись за кордон.

З 1957 до 1960р. вже розпочались роботи по будівництву залізобетонного заводу. У 1960р. вже поряд з лісопильним цехом виготовляли бетонну суміш,арматурні каркаси і залізобетонні вироби. Гравій брали безпосередньо з річки Прут, який спочатку використовували у природному вигляді,а пізніше через пропускали через подрібнювач. Працювали в невеликих дерев’яних цехах, де переважала ручна праця. З 1966 по 1970рр. на території цього заводу розгорнулись роботи по його реконструкції. Були побудовані дві естакади ,арматурний, формувальний і столярний цехи, змонтоване нове обладнання, мостові і баштові крани, установлено новий напівавтоматичний бетонозмішувач. На той час завод виготовляв за новою технологією найрізноманітніші залізобетонні і столярні вироби для будівництва промислових об’єктів м.Чернівці та області. Деяка частина виробів відправлялась за межі області. Залізобетон з лужанського ЗБВіК використовувався на Машзаводі, на заводах «Кварц» , «Гравітон» , «Легмаш», взуттєвій, панчішній, кондитерській та інших фабриках і заводах.   У зв’язку із старінням обладнання заводу, кількість виготовленої продукції щорічно почала зменшуватись,появився дефіцит продукції.

Довший час директором заводу працював Струк Василь Михайлович. В 1973р. завод було об’єднано з Чернівецьким ЗБВіКом. Начальниками Лужанського відділення працювали: Гначук В.І., Мінков М.М., Речістер В.А., Косован В.В, Сірман М.В., Пашняк В.З., а з 1991р. – Катрюк Є.Д.

В 1985р. почалась реконструкція заводу. Побудовані новий арматурний, формувальний, бетонозмішувальний і столярний цехи разом з усіма допоміжними спорудами. Після розвалу СРСР роботи по закінченню цього будівництва і введення його в експлуатацію припинились.

 

Спеціалізована пересувна механізована колона

   На території колишнього цукрового заводу в 1969р. було розгорнуто будівництво бази УВТК (управління виробничо-технічного комплектування). В 1971р.адміністрація облміжколгоспбуду вирішила розташувати тут СПМК(спеціалізовану пересувну механізовану колону).В старих приміщеннях бувшої цукроварні розміщується склад, створюються і обладнуються майстерні. Це майстерні по виготовленню сантехнічних виробів, електрощитів по перемотці моторів, тобто було створено власне виробництво. Адміністрація орендувала на той час приміщення із трьох кімнат в адміністративному будинку залізобетонного заводу.

В 1972р. починається розбудова бази СПМК. Були побудовані приміщення для матеріального складу, автогаражі на 5 машин. Будівництво цих споруд було завершено в 1978р. Адміністрація СПМК переходить до адмінбудинку бази УВТК. В обов’язки СПМК входить тільки на виконання будівельно-монтажних робіт на будівельних об’єктах.

На рахунку СПМК сотні об’єктів соцкультпобуту Чернівецької області,

об’єкти для сільського господарства. З кожним роком потужність заводу зростала. Найбільших успіхів колектив домігся під керівництвом директора Рожко Миколи Васильовича(1979-1985рр.).

У 1986 р. Облагробуд проводить реорганізацію і об’єднує завод з Новоселицьким МПМК-311 для укріплення потужностей ПМК, начальником призначається Карвацький Володимир Ілліч.

Лужанський експериментальний спиртзавод

     На тому місці, де зараз експериментальний завод, знаходилась корчма. Біля корчми розміщувалось приміщення для заїзду підвід з ночівлею(там вміщувалось до 20 возів).На східній стороні від корчми був ярмарок. Тут торгували худобою, свинями і іншими товарами. Ярмарок був досить великий. Сюди приїжджали підводи з Івано-Франківська, Молдавії та з різних районів нашої області.

Після першої світової війни корчма була зруйнована. Ділянка, де знаходилась корчма і ярмарок, була закуплена власником Яковом і Йосифом Перцем. В цій місцевості у 1910р.була побудована гуральня. Пізніше устаткували пивоварний цех та цех виробництва вугільної кислоти, яку використовували на інших підприємствах харчової промисловості.     Високоякісне пиво в більшості відправлялось за кордон,що створювало конкуренцію для чернівецького пивзаводу. Керівництво цього заводу заплатило лужанцям 16млн.леїв, щоб тільки лужанський завод не створював конкуренції.

В 1940р. потужність основного спиртового виробництва сягала 50 дека- літрів спирту на добу. Основною сировиною залишалась картопля. Пізнше почали використовувати зерно.

Впровадження із року в рік нової техніки і передової технології сприяє підвищенню потужності підприємства, а в період загальної реконструкції і спиртової промисловості країни у 1952р. потужність заводу по виробництву спирту досягає 750 декалітрів на добу, у 1956р.-1000.

 

Розвиток медицини в Лужанах

 В селі при Австро-Угорщині медичної установи не було. Породіль приймали не в родильному будинку, а дома в обізнаної в цій справі сільської жінки без медичної кваліфікації. Таку жінку в селі називали «моша». Їх в селі було декілька: Ковалюк, Заєць Марія і інші.

Жителі села лікувались в основному народним способом, бо треба було мати великі гроші, щоб платити лікареві в місті.

Першим лікарем села Лужани був єврей Гушнікер. З 1922 по 1940 роки лікарем працював Морец, прийом проводив у своєму будинку, який знаходився зліва від універмагу. Морец був дуже знаючим лікарем. Люди ще й тепер згадують його добрим словом. Під час окупації Буковини Румунією в роки другої світової війни лікарем працював Орелецький Корній, який закінчив Чернівецький Університет і в 1944 році виїхав до Румунії.

У 1944 році в приміщенні біля колишньої старої аптеки був відкритий ФАП ( фельдшерсько-акушерський пункт), де працював фельдшером інвалід другої світової війни.

З 1946 року фельдшером працював Коваленко Фатус Абдурахманівна. У 1948 році відкрито лікарню на 10 ліжок із стаціонаром по вулиці Заводській. З 1949 року головним лікарем лікарні працювала Тищук Лідія Олексіївна. У 1952 році проведено розширення стаціонару до 25 ліжок в приміщенні біля старої аптеки. У 1956 році лікарня була переведена в приміщення , де проживав дідич – пан Бутушан. Зроблена добудова до колишнього приміщення, що дало можливість значно розширити стаціонар.

З 1963 по 1971 рік головним лікарем лікарні працював Тищук Корній Юрійович. У 1967 році лікарня розширилась до 75 ліжок, де знаходились терапевтичні, дитячі, хірургічні і родильні ліжка. З 1971 року головний лікар – Малий Григорій Тимофійович. За час роботи проведено добудову приміщення і відкрито поліклініку. У 1975 році стаціонар лікарні розширено до 85 ліжок, де знаходились районні травматологічне, отоларінгомічне відділення. У 1990 році поліклініку переведено в колишнє приміщення протитуберкульозного диспансеру . З 1994 року пройшло скорочення ліжок стаціонару до 50 , з них 20 терапевтичних, 10 герентологічних , 10 нейрологічних, 10 дитячих ліжок. У лікарні на даний час 15 лікарів, 36 середніх медичних працівників ,37 чоловік обслуговуючого персоналу.

Добру справу собі заслужив колектив художньої самодіяльності при Лужанській лікарні. Творча біографія танцювального колективу виникла на черговому районному конкурсі у Кіцмані, коли він показав 5 танців. З цих танців зупинились на одному «Решеті» , який в невдовзі повезли в столицю України в 1967р. Учасники: В.Грекул, І.Кепко.,С.Котик, Л.Акулова, А.Рибак, О.Можар, М.Пілат, М.Швед , Н.Давиденко, К.Козловська, О.Катрюк

З ним у доробку аматорів з’явилась «Буковинська полька», ліричний хоровод «Веснянка» , нарешті , самобутній , барвистий « Танець луганських наречених». Дві останні свої роботи колектив показав на обласному й республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва в 1970 р. «Танець лужанських наречених» брав участь у кінозйомках «Білий птах з чорною ознакою».

Театральні аматори лужанської дільничної лікарні підготували виставку «Кінець Хівриної кумедії» В.Щоголіва. На обласному огляді сільських драматургів , який проходив у травні 1972р., зайняли третє місце. (Учасники Г.Чифурко, В.Павлюк, В.Дехтярьова, Л.Мажар і ін.).