Освіта Лужани

ОСВІТА

Якщо з вулиці Центральної, яка ділить Лужани на дві частини, звернути навпроти залізничної станції на південний захід, то за кільканадцять хвилин перед вами відкриється затишний, мальовничий куточок. З усіх боків його оточують столітні крислаті каштани – свідки багатьох історичних подій. Звідси рукою подати до Пруту. Тут же красується триповерхова добротна споруда. Це середня школа – одна з найстаріших у нашому краї. Вона відкрита восени 1859 року. На той час уже працювали на Кіцманщині дев’ять шкіл. Ровесницею Лужанської є Оршівська щкола. Йшли роки. Саме життя вимагало освічених людей. Значною подією в Лужанській школі було призначення на посаду надучителя (директора школи) письменника Івана Бажанського. Тут він трудився лише протягом 1886-1887 н.р., але багато зробив для піднесення престижу вчителя, школи. Виступав перед батьками учнів з педагогічними порадами про поліпшення сімейного виховання дітей. Він автор сумних спогадів про те, у якому занедбаному стані він побачив Лужанську школу після закінчення Чернівецької вчительської семінарії.
За час стоп’ятидесятилітнього існування Лужанська школа пройшла довгий і складний шлях свого розвитку.
Протягом перших кількох років вона була однокласною. Уроки проводились у найманій звичайній хаті. Згодом на кошти населення було споруджено школу на дві класні кімнати з квартирою для вчителя.. З розвитком промисловості в селі зросла кількість населення, більше стало дітей шкільного віку. Невелике шкільне приміщення не вміщало всіх учнів. Виникла потреба у новій, просторішій школі. З цього приводу навесні 1901 року почалося листування Кіцманської повітової шкільної ради з Чернівецькою крайовою радою, яке тривало аж 5 років. Йшлося про придбання земельної ділянки для будівництва школи, збір коштів для цієї мети. Нарешті було вирішено споруджувати школу на сільській толоці, де відбувалися ярмарки. Це викликало гнівне обурення у частини жителів. Протести селян закінчилися арештами 32 чоловік. Ранньою весною 1904 року почалося інтенсивне будівництво, а серпні 1906 року школа була готова. Це приміщення частково використовується й до тепер (тут навчаються чотири початкові класи). Тоді ж школа стає шестикласною, а згодом семикласною.
З 1903 до 1906 року тут працювала вчителькою Костянтина Малицька (Віра Лебедова) – письменниця, активна громадська діячка. Вона боролася за те, щоб у всіх сферах шкільного життя вживалася українська мова. Директор школи Базил Орза, як пізніше згадувала вчителька, «вимагав у школах Німеччини, а коли  я почала вести діловодство в українській мові і на конференції постійно говорила по-українськи, зчинив бунт».
У 1910 році в Лужанах працювали вчителями:  Микола Орелецький, Яків Ріпель, Марія Вальтерка, Іван та Марія Бережани, Гершильдвольт. Очолював педколектив Базил Орза. Вчителі призначалися на педагогічну роботу на конкурсній основі. Навчання велося українською мовою. Від 1896 року в обов’язковому порядку вивчалася німецька мова, починаючи з початкових класів. З 1912 року в усіх початкових класах уведено однозмінне навчання. Багато років невідвідування учнями школи каралося накладанням досить великих штрафів (50 корон). Цікава деталь: для того, щоб педагог міг одружитися, він повинен мати дозвіл на це із повітової шкільної ради. Йшлося про те, що учителі обирали собі рівних за освітою чи соціальним станом, що, звичайно, порушувало демократичні принципи.
Під час першої світової війни Лужанська, як і інші школи повіту, працювала з перебоями, залежно від воєнної ситуації. Після розпаду Австро–Угорської імперії в 1918 році Буковину захопила Румунія. З того часу почалося переслідування української культури, поступово було румунізовано всі українські школи. Про те, як відбувалося навчання в школі під час румунської окупації, можна дізнатися із спогадів колишнього учня Григорія Березки.

Широко відкрила свої двері Лужанська школа після возз’єднання нашого краю з основними українськими землями в 1940 році. Школярі почали вчитися рідною мовою. Навчанням були охоплені майже всі діти шкільного віку. На той час школу очолював Дмитро Простаков і Зиновія Линьова (заступник директора).
Улітку 1941 року королівська Румунія вдруге окупувала наш край. Навчання знову проводилося румунською мовою. Правда, цього разу в кожному класі на тиждень було по два уроки української мови. Керував школою Йордатій, дітей навчали Костантин, Мигасюк, Філіп, Паслау, Маргасей, Деревецька.
Відновила свою роботу наша школа ще під час війни – у вересні 1944 року. Було сім класів. Діти навчалися у старій школі, що біля теперішнього стадіону, а 1946 року частина класі розміщувалася у будинках місцевого поміщика Андрія Ботушана та в домі священника. Тоді ж школа одержала статус середньої. У 1948 році відбувся перший випуск десятикласників. Навчання закінчило 22 школярі з них 14 лужанських, 8 з навколишніх сіл. Отже, лужанцям треба було чекати 89 довгих років з часу відкриття у них школи, поки вони змогли здобувати середню освіту вдома, в рідному селі.

Протягом 1944-1950 років працювало 15 учителів. Серед них високою кваліфікацією й сумлінною працею відзначалися: Зинаїда Линьова, Марія Мандрик, Віктор Савчук, Олеся Мандрик і Євдокія Шафарова (україністки), Ірина Паляничко (русистка), Олексій Мандрик (нім. мова), Борис Орелецький, Марія Матюхіна, Галина Веприцька (математика), Надія Котик (історик), Анатолій  Веприцький (хімік).

У 1959 році школу було переведено до просторого адміністративного будинку колишнього цукрового заводу, де знаходиться й досі.

У 50-70 роках школа поповнилася свіжими силами – вчителями з вищою освітою, які докладали багато зусиль для того, щоб їх вихованці міцно оволоділи знаннями, вміли самостійно працювати.. Багато внесли оригінального й ефективного в методику викладання своїх предметів, зокрема такі педагоги, як україністи Ольга Бахіна, Василь Поліщук, Марія Максим`юк, русисти – Евгенія Панкевич і Валентина Голубкова, біолог Лідія Биковець, фізики Григорій Орлецький та Ольга Березко, математик Евгенія Мошук, учителі фізкультури Володимир Патутін та Іларій Кирилюк, іноземної мови Йосип Копей, музики Сільвія Уберманович та багато інших.

Значну роль у поліпшенні навчально – виховного процесу в школі відіграють її керівники. Майже півтора десятка років директором школи був Опанас Граб, за фахом історик. Школа за його директування стала однією з кращих у районі. Тривалий час очолював школу Василь Поліщук, український словесник. Вимагав від підлеглих творчого ставлення до праці. Лише два роки працював директором Григорій Орлецький, але за цей невеликий проміжок часу налагодив належну роботу з батьками, зробив їх союзниками школи. Григорій Березка прийшов до керівництва школою після двадцяти років праці в обласному Інституті освіти, тобто мав великий досвід роботи з учителями області, який намагався впровадити в практику лужанських педагогів. Виховував колектив власним прикладом: запрошував колег на свої уроки, сам проводив відкриті заняття. При керівництві Марії Василівни Грекул один з директорів шкіл, який побувавши у нашій школі на семінарі керівників шкіл, після відвідання уроків у різних учителів сказав : «Тут, що не вчитель, то яскрава педагогічна особистість із своїм стилем у праці, добре продуманим підходом до розуму й серця кожного учня».

Нині закладом керує Сидоренко Наталія Іванівна, математик за фахом,  енергійна, яка сумлінно працює, несе велику відповідальність за доручену справу, застосовує індивідуальний підхід як до учнів так і до колег.

У 2007 році відновлено будівництво нової школи, яке було розпочато ще в 1994 році. 1 вересня 2012 року лужанські школярі розпочали навчальний рік у новій школі.