Історія Малятинці

Малятинці
До школи збираємось вранці,
Нікого не видно ніде.
Село наше рідне Малятинці
Вже вдосвіта в праці гуде.
Стоять в зачарованій тиші
На схилах зелені сади,
Лиш юна дівчинонька вийшла
Набрати з криниці води.
Працюють і мама, і тато,
Бо люблять Вітчизну без меж.
У них ми вчимось працювати
І школі завдячуєм теж.
Малятинці в сонячнім сяйві
Наш щедрий улюблений край,
Лани бурякові без краю,
І хліба рясний урожай.
Олена Стрийська,
вчителька української мови

Малятинці — звичайне буковинське село. Зі ставком посередині, плакучими вербами, духмяними липами та білими акаціями, вічнозеленими смереками. Розкинулося воно в неглибокій долині, серед чудової природи, що відбивається у дзеркалі срібних плес. Його поля покраяні мереживом невеликих річок, до того ж майже кожне з них має свою криничку.

На схилах горбів добре збереглася рослинність мішаних лісів та одинокі дерева, котрі нагадують, що в давнину тут були непрохідні хащі та луги, а родючі землі з’явилися, коли їх викорчували працьовиті руки пращурів теперішніх малятинчан.

Проведені в Малятинцях розкопки свідчать про те, що територія села освоювалася людьми протягом багатьох віків. Так, на північному схилі урочища Нищукове добре збереглися залишки трипільських поселень (III тисячоліття до н. е.). В урочищі Грінчина відкрито поселення бронзової доби (II тисячоліття до н .е.), в інших місцях виявлено знахідки, що належать до ранньозалізного віку (І тисячоліття до н. е.), черняхівської культури (II — VI століття н. е.), давньоруського періоду (XII — XIII століття н. е.
Можна висловити припущення, що наше село засноване ще в часи Київської Русі. Воно, як і інші, спочатку було вільним, опісля стало належати боярину Маляті (Малєті), від імені якого, як стверджує професор Юрій Карпенко, і пішла його назва.
Малятинці, за легендою, були названі від слова мала і зменшувальної форми Тиня – Антоніна, імені дочки колишнього власника, яка була дуже гарна, але мала.
Малятинці є значним населеним пунктом і лежить біля малих ставків, де бере початок струмок Млинівка, притока Совиці. У Малятинцях знайдено надзвичайно гарну срібну прикрасу часів залізного віку.
Перша писемна згадка про наше село є дарча грамота господаря Молдавії воєводи Стефана, сина Богдана Сліпого, внука Стефана Великого. Написана вона староукраїнською мовою. Її копія разом з румунським перекладом видрукувана 1933 року в Чернівцях у першому томі «Буковинських документів» румунським істориком Теодором Баланом. Оригінал цього документа разом з іншими грамотами постійно зберігався в домашньому архіві поміщика Степана Багніцького, який проживав в селі Малятинці, але подальша його доля невідома.
За іншою версією назва «Малятинці» походить від словосполучення «малій Тинці». Зокрема, у легенді, що побутує й досі, розповідається, ніби боярин, який тоді володів нашим селом, подарував його своїй новонародженій доньці — «малій Тинці». Ці слова з часом злилися й почали вимовлятися як Малітінці, Мальтенці, Малтінці, Малятинці. А ще, за іншим переказом, назва села пов’язана з тим, що в селі городили невисокі тини — «малі тини», або «малі тинці». Про Валя Удулуй — Мокра Долина (ніби ще й так, як дехто говорить, звалося село) ніде не згадано, то чийсь вимисел. Тому від чого б не походила назва «Малятинці», саме вона, а не якась інша, була й залишається єдиною. В усякому разі, починаючи з 7 січня 1520 року і до наших днів у жодному документі другої назви не зафіксовано.

Малятинці – село, яке розташоване в Кіцманському районі, Чернівецької області. Відстань до обласного центру 35 км. Населення – 1203 мешканців.
Малятинці – одне з кращих сіл нашого району. З кожним роком воно розростається, упорядковується, кращає. Як гриби після дощу ростуть добротні будинки.

Тут є Будинок культури, бібліотека, школа, пошта, фельдшерський пункт, ряд крамниць, церква. Село газифіковане, головна вулиця асфальтована. Тут живуть працьовиті люди, які люблять рідне село, його історію і все роблять для того, щоб воно стало ще кращим.

Проведені в Малятинцях розкопки свідчать про те, що територія села освоювалася людьми протягом багатьох віків. Так, на північному схилі урочища Нищукове добре збереглися залишки трипільських поселень (III тисячоліття до н. е.). В урочищі Грінчина відкрито поселення бронзової доби (II тисячоліття до н .е.), в інших місцях виявлено знахідки, що належать до ранньозалізного віку (І тисячоліття до н. е.), черняхівської культури (II — VI століття н. е.), давньоруського періоду (XII — XIII століття н. е.

Можна висловити припущення, що наше село засноване ще в часи Київської Русі. Воно, як і інші, спочатку було вільним, опісля стало належати боярину Маляті (Малєті), від імені якого, як стверджує професор Юрій Карпенко, і пішла його назва.
Малятинці, за легендою, були названі від слова мала і зменшувальної форми Тиня – Антоніна, імені дочки колишнього власника, яка була дуже гарна, але мала.

За іншою версією назва «Малятинці» походить від словосполучення «малій Тинці». Зокрема, у легенді, що побутує й досі, розповідається, ніби боярин, який тоді володів нашим селом, подарував його своїй новонародженій доньці — «малій Тинці». Ці слова з часом злилися й почали вимовлятися як Малітінці, Мальтенці, Малтінці, Малятинці. А ще, за іншим переказом, назва села пов’язана з тим, що в селі городили невисокі тини — «малі тини», або «малі тинці». Про Валя Удулуй — Мокра Долина (ніби ще й так, як дехто говорить, звалося село) ніде не згадано, то чийсь вимисел. Тому від чого б не походила назва «Малятинці», саме вона, а не якась інша, була й залишається єдиною. В усякому разі, починаючи з 7 січня 1520 року і до наших днів у жодному документі другої назви не зафіксовано.