Освіта Малятинці

До школи збираємось вранці,
Нікого не видно ніде.
Школо – зоре моя промениста,
Сяєш ти нам крізь роки.
Ти – мов молитва врочиста,
До тебе ведуть всі стежки.
Ю.Кушнірик,
вчитель німецької мови

Школа, шкільні роки відіграють у житті людини велику і незабутню роль. Навіть через десятиліття ми з вдячністю згадуємо улюблених вчителів, посміхаємося, коли в пам’яті зринають шкільні пустощі, перед нашими очима постають обличчя однокласників, що стали для нас ближчими, ніж рідні брати чи сестри; хоч і рідко ми ступаємо на шкільний поріг, та магічні звуки дзвоника повертають нас у минуле. Хоч кожен з нас колись відвідував школу, та ми уявляємо її собі по-різному. Для одних школа – це нова, велика і гомінка будівля на велелюдній вулиці міста, для інших – маленька і тиха оселя, в якій вчилися ще діди і прадіди теперішніх учнів; а от я згадуючи про свою школу, малюю в своїй уяві таку картину… Серед столітніх велетнів-каштанів, що радують око щовесни своїми свічкоподібними квітками, та дуплистих медоносних лип, які п’янять дух влітку ніжним ароматом цвіту, красується двоповерхова школа. Це Малятинецький загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ ступенів. З задоволенням тут навчається місцева дітвора. Радістю та гордістю повняться серця старожилів, що їхні внуки і правнуки мають змогу навчатися в такому приміщенні. А ще у пам’яті зринають далекі часи їхнього дитинства та навчання. Отож зробимо невеличкий екскурс у минуле.

Розвиток освіти.

Зародження освіти у селі.
Про школу в Малятинцях у документах молдавського і перших десятиліть австрійського панування немає ніяких згадок. Тільки, як пише пані Ольга Олексюк у статті, опублікованій у газеті “Вільне життя” від 13 грудня 1997 року, аж у 20-30-х роках ХІХ століття зафіксовано, що повітовий уряд надає громаді вчителя, який навчатиме дітей шкільного віку. Саме він (його звали, як згадують, Архип, прізвище невідоме) й засновує однокласну школу в найманому будинку.
Після Архипа керівництво школою перебрав Степан Купінський разом з дружиною Зоєю. Він збудував перший шкільний будинок з житлом для управителя школи.
Тоді до школи ходило небагато дітей. Це були, переважно, хлопчики. Вчитель учив їх читати, писати, рахувати, а священник – Закону Божого. Викладовою мовою була українська, водночас вивчалася німецька. Дівчаток ще вчили шити, в’язати та вишивати. З 1851р. учні вже навчалися у власному шкільному будинку, який називався “Trevialsсhule”. До нової школи ходили діти з Малятинців і Южинця.

Впродовж 50-60 рр. ХІХ ст. керівники школи змінюються дуже часто.
У 1856 році управителем було призначено О. Торушанка.
Після нього школою керує І. Мартинюк, а з 1860 – Іполит Омельський, а ще згодом – Григор Кантемир з Кіцманя.
На початку 70-х рр. ХІХ ст. в Австрії настають позитивні зміни в розвитку освіти. Школа відділена від церкви і підпорядкована крайовій шкільній раді та міністерству культів і освіти, введена обов’язковість навчання.

У 1886р. школа в Малятинцях стає двокласною, а її управителем призначається Ісидор Чернецький з дружиною Ольгою Тумінською.
У 1893 р. школою керує Влад Омелич, а з 1894 по 1914 рік –з перервами уродженець Малятинців Михайло Колотилюк.

У 1900 році відбувається реформа: двокласну школу перетворено у трикласну, а через рік директор Микола Савицький починає будівництво нового будинку, який закінчує влітку 1904 року.
У цьому типовому приміщенні, що складалося з трьох просторих класних кімнат, невеличкої канцелярії і директорського помешкання, починаючи з вересня 1904 до серпня 1986 року, провчилося багато поколінь малятинецьких учнів.

Приміщення старої школи (Зараз тут розміщується сільська рада)

У 1905р. школа стає чотирикласною і нею керує Іван Григорійчук.
На зміну йому до управління школою знову приходить Михайло Колотилюк і працює її директором до початку Першої світової війни, коли його мобілізують як офіцера австрійської армії і посилають на фронт, де він перебуває до 1917 року.
Під час війни 1914-1918 рр., коли в селі перебували і австрійські, і угорські, і російські солдати, навчання відбувалося з перервами.

Тоді в школі працювали Микола Бояновський, Марія Гошовська, учитель Цопа.
У листопаді 1918 року Буковину, в т.ч. і Малятинці, загарбала королівська Румунія. Щоб буковинські українці – ці “румуни, які забули рідну мову”, – якнайшвидше оволоділи румунською мовою, окупаційні власті від самого початку насильно проводили румунізацію освіти.
Уже в 1920 р. позакривано більшість українських шкіл, а станом на 1927р. у краї не лишилося жодної української школи. Для швидшого запровадження в школах румунської викладової мови вчителів-українців виганяли з роботи, примусово спроваджували на пенсію, молодших переміщували в румунські села, а замість них присилали вчителів-румунів.
У той час у Малятинцях директором було призначено Миколу Гилку, потім Дмитра Найду, а згодом – Івана Лупуленка.
Навчання проводилося румунською мовою. У школі працювали Марія Гошовська, Константин Голицик, Георгій Кравчук, Тріфон Романовський. Вони знали як румунську, так і українську мови. З румунських учителів були Думітру Паун та інші. Румунські педагоги зневажали українських дітей, карали, били прутами, ременями за найменшу провину, обзивали їх “большевиками”.
Учні також мусили працювати на городах вчителів-румунів.

До 1926р. школа мала шість класів, через рік їх стало сім. У початкових класах працювало четверо вчителів. Переважно це були вчительки, лиш у 5-7 класах – один або два вчителі-чоловіки.
Після Івана Лупуленка від 1936 по 1940 рік школою керував румун Іон Лішман. Разом з ним дітей учили його дружина, її сестра та ін.
28 червня 1940 року на Буковину прийшла радянська влада. Школа стала українською. В ній було шість класів. На директора прислали з України Володимира Онищенка. Разом з ним дітей учили його дружина, Константин Голицик і Степан Крикливець.
Під час другої румунської окупації (1941-1944рр.) директорм був К.Голицик. Крім нього, у школі учителювала дружина Іона Лішмана, її сестра.
Після приходу в кінці березня 1944 року радянських військ на Буковину навчання почалося 3 травня, директором було призначено Степана Крикливця вчителя німецької мови, який у свій час закінчив Кіцманську гімназію, учителями – Івана Андрійчука, Івана Кушнірика, Івана Нацюка. У школі працювало сім класів.
З 1 вересня в школі учителювали Степан Крикливець, Надія Бідак, Марія Вояк, Катерина Гуцуляк, Іван Копитько, Любов Сич та приїжджі з України Євгенія Маркіна, Ольга Шевцова, Євгенія Жмака.
Після Степана Крикливця у 1952р. директором став вчитель історії Павло Камський, а з 1960р. вчитель фізики Василь Мачушак, який 1964р. залишає посаду директора в Малятинцях і стає директором школи в Ставчанах, де з його ініціативи і при активній участі збудовано нове, типове приміщення середньої школи.
З 1964 по 1975 рр. школою керував вчитель історії Микола Федін, після нього з 1975 по 1979 рік – Орися Семенюк, вчитель історії.
У 1979 директором було призначено Василя Карп’юка, вчителя математики.
З 1983р. директором працює Василь Чижевський, за фахом біолог.

У 1986р. там, де колись стояв поміщицький будинок, була зведена нова двоповерхова школа, розрахована на 320 учнівських місць. У школі великі просторі і світлі класи, спортивний зал, їдальня на 100 посадочних місць, бібліотека, медпункт, гардероби, майстерня. Навчання ведеться за кабінетною системою. Для цього є добре обладнані навчальні класи-кабінети: фізичний, хіміко-біологічний, математичний, географічний, української мови та літератури, зарубіжної літератури.

Є в школі історико-етнографічний музей, який було створено згідно наказу директора №42 від 15 лютого 1996 року. Згодом школа отримала свідоцтво №25-08 про відомчу реєстрацію музею при закладі освіти системи Міністерства освіти України та уніфікований паспорт музею.
У фондах музею налічується 292 одиниці збереження, з них основний фонд становить 201 одиницю. Керує роботою музею рада, до складу якої входять учителі та учні, а також місцеві краєзнавці. У музеї є велика колекція домотканих скатертин, рушників (отиравників), рушників, якими пов’язували голову заміжні жінки у с. Малятинці. Зібрано літній чоловічий і жіночий одяг, головні убори кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Також в музеї є старовинні меблі. Малятинецькі господині подарували у фонд музею чимало керамічного посуду – це глечики, кварти для води, молока, горшки для приготування їжі, полив’яні миски та дерев’яні ложки. Крім ложок в музеї є чимало виробів із дерева: дійниці, коновки, гарчики, маслобойки, корита, пранники, скрині, а також різні пристрої для прядіння і ткацтва. В музеї є експозиція про розвиток освіти нашого села.
До 80-річчя з дня народження письменника-перекладача Кушнірика І.Г. в музеї оформлено стенди про творчість нашого односельця.
Випускник школи, член спілки художників України Дмитро Власійчук подарував для музею свою картину “Ю. Федькович” та колекцію витинанок.
До 60-річчя визволення України рада музею оформила експозицію про односельців, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни. Вони зібрали фотографії загиблих воїнів-односельчан, розмістили їх в музеї на вишитих рушниках.
Шкільний музей є культурно-освітнім осередком, який допомагає нам пам’ятати і шанувати минуле, побачити сучасну історію і залишити пам’ять про сьогодення.
Нині в школі навчаються 130 дітей, працюють 18 учителів. З 1944 року школу закінчило понад 1000 учнів. З них вищу освіту одержали зверх 135 осіб, середню спеціальну 373 чоловік. Вчителями стали 35 випускників, медпрацівниками – 38, спеціалістами сільського господарства – 57.
Зараз у вищих навчальних закладах навчається 23, у середніх спеціальних – 40 випускників.
Після 1944 року в усіх класах навчання проводиться українською мовою. Школа спершу була семирічною, потім восьмирічною, а згодом і зараз – дев’ятикласною.
Середню освіту наші школярі одержували і одержують у Ставчанському ЗНЗ І-ІІІ ступенів, різних технікумах і училищах області та Чернівців, вищу – у Чернівецькому національному університеті, Буковинському державному медичному інституті, вузах Кам’янця–Подільського, Ужгорода, Львова, Києва та інших міст України.
Протягом багатьох років при денній школі працювала вечірня, пізніше – консультативний пункт Кіцманської заочної середньої школи.
За весь період роботи цих закладів чимало мешканців нашого села отримало атестати про середню освіту.
Школа гордиться своїми випускниками. Це – вчителі, лікарі, медпрацівники, агрономи, інженери, будівельники, художники, музиканти, військові, зоотехніки, ветфельдшери, бухгалтери, економісти, трактористи, комбайнери, працівники культури та інші спеціалісти.
Майже всі, хто працював у конторі ВАсТ „Нове життя”, сільраді, школі, навчалися в нашій школі.
Багато випускників поповнили педагогічний колектив Малятинського загальноосвітнього навчального закладу І-ІІІ ступенів, в якому налічується 18 учителів. Серед них старших учителів – 2, спеціалістів вищої категорії – 7, спеціалістів – 6, нагороджених значком “Відмінник освіти України” – 3, лауреатів премії імені С.Шпойнаровського – 1.
Уже багато років керує нашою школою Чижевський Василь Степанович.
Тут він пройшов становлення педагога, керівника школи, громадського діяча. практично самотужки став першокласним штангістом, багаторазовим чемпіоном району та області по ДСП “Колос”, виступав навіть на республіканських змаганнях важкоатлетів.
Закінчив Кременецький педагогічний інститут, що на Тернопіллі (факультет біології і фізичного виховання).
Після закінчення вузу кілька років учителював у школі, а потім був переведений на відповідальну партійну та господарську роботу.
Як він з нею справлявся, переконливо засвідчує нагородження двома медалями.
А в уже далекому 1983р. його призначили директором Малятинської восьмирічної школи. В спадок отримав геть розбалансований колектив і незаздрісні здобутки.
Тоді і поставив собі за мету – завести нове приміщення школи.
Нелегка його була ноша. Вибір проекту, майже щоденні планерки з будівельниками.
Тут щось потрібно переробити, там не вистачає будівельних матеріалів.
А далі невідкладне матеріально-технічне забезпечення навчально-виховного процесу.
Але була мета. І невдовзі в Малятинцях постала двоповерхова школа-красуня з просторими світлими класами, по сучасному обладнаним спортзалорм, їдальнею, навчальними майстернями.
Щирість, доброзичливість, легкий гумор – такі провідні риси характеру директора. Вони ж і створюють навколо нього атмосферу людської привабливості та багато в чому визначають дух школи. Йому вдалося міцно зцементувати педагогічний колектив та учнівський, заручитися підтримкою батьків.
Василь Степанович Чижевський – відмінник освіти України, лауреат двох урядових медалей та освітянських премій імені Сергія Шпойнаровського (районної) та Омеляна Поповича (обласної).
Важливо наголосити, що в цьому закладі велика увага приділяється пропаганді здорового способу життя, стосовно чого розроблений і втілюється в життя комплексний і п’ятирічний план.
Регулярним стало проведення внутрішкільної спартакіади та днів здоров’я, що вже дає позитивні результати.
За підсумками державної атестації рішенням Чернівецької регіональної експертної ради Малятинецький ЗНЗ І-ІІ ступенів атестовано з відзнакою.