Видатні особистості Малятинці

Чимало вихідців з Малятинців працюють у Кіцмані, Чернівцях, Полтаві, інших містах і селах України, Росії. Вони є гордістю нашого села.
Як тут не згадати людей, які з діда-прадіда живуть в рідному селі, навчають, виховують дітей, лікують односельців, керують установами, своєю наполегливою працею множать славу с. Малятинці.
Серед них: Чижевський В.С., Кушнірик І. Г., Чабан О.І., Танасійчук М.В., Стрийська В.І., Шумко В.І., Швець М.В., Семенюк М.О., Семенюк Н.В., Нацюк В.Л., Кушнірик Ю.І., Стрийська О. В., Власійчук М.І., Тимофійчук С.І., Гонтюк А.М.,Ткачик Г.С., Шумко К.Д., Нацюк І.С., Швець А.І., Гнатчук О.А., Радомська М.В„ Микитюк О.В., Штефюк О.В,, Семенюк І.І., Нацюк Л.І., Гладій Г.М., Швець В.А., Танасійчук М.І., Драпата М.В., Ткачик М.В., Вальчук М.В., Тухлінович М.В., Гриф Г.М., Машкур О.М., Танасійчук А.М., Мачушак Г.В., Марчук М. М., Нацюк М.І.
Не можна оминути увагою перших керівників нашої школи, що залишили помітний слід у житті нашого села, а деякі з них ще продовжують працювати на благо рідного краю.

Михайло Колотилюк (1874–1953).
Народився в Малятинцях. Закінчив початкову школу в селі, потім вступив до Чернівецької 6-річної учительської семінарії. Після її закінчення в 1894 р. одержав право навчати дітей українською та німецькою мовами. Працював учителем, управителем школи від 1894 по 1920 рік, крім 1914–1917 рр., коли брав участь у Першій світовій війні. Був поранений, учителював (1917р.), потім вступив добровольцем до Української галицької армії (УГА). У 1920р. за політичну діяльність румунська окупаційна влада засудила його на 10 років позбавлення волі. Відсидівши 8 років у в’язниці, повертається в Малятинці і протягом 1928–1929 навчального року вчителює. Але за антирумунські виступи влада в 1929 році звільняє його з роботи без права навчати дітей, призначивши невелику пенсію, якої потім позбавляє до кінця життя. Від 1929 до 1947 року Михайло Колотилюк працює в своєму господарстві. Крім роботи в полі, столярує, пасічникує. У вільний час, особливо в неділю і в свята, проводить бесіди, виховує молодь в українському патріотичному дусі. З його ініціативи парубки і дівчата в 30-ті роки організовують аматорський драматичний гурток, яким він і керує. Після кількох років досить активної діяльності румунські власті забороняють гуртківцям показувати вистави. Є відомості, що М. Колотилюк написав історію села, складав вірші, оповідання, однак, на жаль, ніщо з його творів не збереглося, пропало, було знищено під час арештів. На схилі життя, коли М. Колотилюк залишився сам, бо зять Константин Голицик, дочка Марія, внуки Іван і Степан виїхали до Румунії, на нього чекало ще одне важке випробування – радянський суд. За невиконання надто високої хлібопоставки його судили в Ставчанському клубі як злісного саботажника і куркуля. До Сибіру не вивезли, а через кілька тижнів ув’язнення відпустили доживати віку в селі. До своєї хати він уже не повернувся – вона разом з іншими господарськими будівлями була конфіскована. Доживав віку цей мужній український патріот у сім’ї свого молодшого брата Івана. Там і помер. Проте пам’ять про нього житиме серед односельців.

Марія (Буюкль) Гошовська (1878–1967).
Народилася у Малятинцях. Закінчила Чернівецьку 6-річну учительську семінарію з правом навчати дітей німецькою, українською і румунською мовами. У Малятинцях почала вчителювати восени 1895р. Під час війни в 1914–1916 роках була сестрою-жалібницею у військових шпиталях. Познайомившись з гімназіальним учителем Іваном Гошовським, вийшла за нього заміж, і вони переїхали до Малятинців. Вона продовжувала навчати дітей у селі, він викладав біологію у Кіцманській гімназії. Пані Гошовська працювала в нашій школі аж до виходу на пенсію в 1933 році. У 1939 році подружжя Гошовських виїхало до Румунії в м. Солка. Там вони померли й поховані.

Константин Голицик (1896–1982).
Народився 17 травня 1896р. в Іванківцях. Закінчив Чернівецьку учительську семінарію в 1919 році, удосконалював знання з румунської мови в Яссах, Бирладі. З 1920 по 1922 рік працював у Малятинцях, пізніше до грудня 1924 року – в Оршівцях, Ошихлібах і Ставчанах. Від грудня 1924 по березень 1944 року вчителював у Малятинцях. У 1941–1944 рр. був директором Малятинецької школи. Виїхавши до Румунії, там спочатку працював учителем, потім директором у с. Данила Сучавського повіту в школі з викладовою українською мовою. Вийшов на пенсію в 1962 році. Помер у 1982р. і похоронений у Солці. За період роботи у Малятинцях п. Голицик брав активну участь у громадському житті села. Він був одним з організаторів торгового кооперативу, керував церковним хором, допомагав драмгуртківцям розучувати хорові пісні, сольні партії дійових осіб. У 30-40 рр. розповідав людям про голодомор, сталінський терор в Україні, переконував юнаків не втікати до комуністичного “раю”. Пан Голицик залишив по собі добру пам’ять у селі.

Іван Григорович Кушнірик

Кушнірик Іван Григорович народився 8 березня 1924 року в селі Малятинці Кіцманського району в незаможній селянській сім’ї. Дитинство провів у цьому ж селі. У 1931 році пішов до першого класу Малятинецької семирічної школи. Учився непогано і в травні 1936 року закінчив п’ятий клас з медаллю. За порадою вчителів батьки віддали його навчатися до Кіцманського ліцею імені Дімітрія Кантеміра. У ньому він закінчив І-ІІ класи. Але у 1938 році у зв’язку з закриттям ліцею значну частину учнів, серед них і І.Г.Кушнірика, було переведено до Чернівецького православного ліцею імені митрополита Сильвестра. Тут він закінчив ІІІ і ІV класи. Успішно склавши у червні 1940 року екзамени до V класу, він поїхав у Малятинці на канікули. та продовжити далі навчання в даному ліцеї йому не довелося, бо 28 червня 1940 року Північна Буковина ввійшла до складу Радянського Союзу. З вересня 1940 року по червень 1941 року І. Кушнірик навчався у 8-му класі Кіцманської СШ. Восени 1941 року, коли на Буковину знову повернулися румуни, І.Кушнірика не прийняли до 5 класу жодного з чернівецьких ліцеїв, тому що він був українцем, і він мусив навчатися на заочному відділі ліцею імені Арона Пумнула. Впродовж жовтня 1941-березня 1944 року він успішно закінчив V, VІ, VІІ класи даного навчального закладу. У кінці березня-на початку квітня 1944 року знову встановлюється радянська влада, і його 1 травня призначають учителем у Малятинці. Відтоді і до 8 вересня 1984 року, коли вийшов на пенсію, він працював у школах різних районів Чернівецької області.
За порадою буковинського письменника Михайла Івасюка І. Кушнірик вирішив зайнятися художнім перекладом з румунської мови на українську.
Звернувся з пропозицією до Київського видавництва “Радянський письменник” (тепер “Український письменник”).
Звідти йому надіслали на рецензію переклад роману З. Станку “Босий”, який зробили Й. Фельдштейн і Є. Нарубіна.
Прочитавши рецензію, запропонували відредагувати переклад. Редагуванням “Босого” (1956 рік) у видавництві були задоволені, тому попросили підшукати кілька творів для перекладу і надіслати на них анотації. Найбільше їм сподобалася повість Октава Панку-Яш “Велика битва біля Малого ставу” і вони порекомендували перекласти її для Дитячого видавництва України. Починаючи з 1958 року, І. Кушнірик з румунської мови на українську переклав ряд творів
За здійснені переклади І. Кушнірика у 1965 році прийняли до Національної Спілки письменників України.
За особистий вклад у розвиток української літератури та міжлітературних зв’язків і участь у громадсько-політичному житті села, району, області у 1999 році він став лауреатом премії імені поета Віктора Зубара; у 2003 році він отримав премію газет “Буковина” і “Голос краю” та диплом лауреата премії імені Івана Бажанського.