Традиції Мамаївці

Над розділом «Традиції» працювала творча група вчителів та учнів:
Мамаївських ЗНЗ І – ІІІ ст.№2:
Пелепецька Світлана Денисівна – заступник директора з виховної роботи Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2
Бординюк Оксана Ярославівна – вчитель історії Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2
Скрипник Тамара Іванівна – вчитель української мови та літератури Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2

Грушка Наталія Нектаріївна вчитель музичного мистецтва Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2

Пенюк Ярослава Корніївна вчитель початкових класів Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2

Гордійко Мирослава Миколаївна вчитель початкових класів Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2

Паліс Сніжана Олександрівна вчитель української мови і літератури Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2
Гробова Ольга учениця 9 класу Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2

Прокопець Христина 11 класу Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2
Панімарчук Оксана учениця 11 класу Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2
Лутчак Ірина учениця 11 класу Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2
Руснак Яна учениця 11 класу Мамаївського ЗНЗ І – ІІІ ст. №2

 

Буковинське весілля

Буковинське весілля
Підготовка до весілля відбувається ще зазделегідь. Готуються всі: батьки молодих, дружки, світилки, вінчальні батьки.
Особливим днем є четвер, адже саме в цей час молода (молодий) рвуть барвінок для пошиття вінка. При цьому відбувається ціле дійство: тато і мама окроплюють барвінок, який має рвати молода (молодий), свяченою водою і посипають свяченим цукром (аби життя молодих було солодким).
Після цього молода (молодий) бере колач для барвінку, хреститься на всі 4 сторони світу і через отвір в колачі рве барвінок у тарілку, яку тримає старша дружка.

Дівчата і жінки співають:
Коли нарвали листя барвінкового, молода (молодий) дякує всім присутнім, особливо своїм рідним, які виростили, викохали і до вінка довели. Молода рве колач і роздає по шматочку гостям.
Далі починається обряд пошиття вінка. Першою починає шити мати. Вона бере довгу червону нитку, нову голку і нанизує листки барвінку на червону стрічку потрібного розміру ; продовжує дошивати вінок вінчальна мати ( матка, як у нас її називають).
Поки кипить робота, дружки співають різних пісень.
Пошивши віночок, приступають до його викуповування. А викупляють вінок тато з мамою нареченої (нареченого) у свашок.

Під час цього їм співають по черзі:
Батьки молодих дякують за вінок і платять викуп. На цьому обряд рвання та шиття барвінку на вінок нареченим закінчується.
Всі з нетерпінням чекають недільного ранку, щоб клонити вінок, взяти шлюб і весело відгуляти весілля. Цього дня зранку молода (молодий), вінчальні батьки, старші дружка і дружба заводяться за стіл для того, щоб поклонити вінок, який шили у четвер для молодих. Стіл, убраний вишитою скатертиною, на якій стоять весільні колачі, а на колачах – прикрашена пара голубів і на них «злотний віночок».

Виконуються обрядові пісні, а тато й мама клонять вінок.
Після цього вся родина віншує молоду (молодого), а свашки співають кожному члену родини:

Прикріпивши віночок молодій під вельон, а молодому – на груди, старший дружба всіх виводить із-за столу. Свашки співають:
На подвір’ї молода з дружками стають в коло, а тато і мама обсівають їх житом, і кроплять свяченою водою

Продовжують співати свашки:
Та й дай, Боже,
В добрий час,
Як у людей –
Так і в нас,
У щасливу годину

Розвеселім родину ( тричі).
На городі роман-зілля розквітає,
Вже й ся наша молоденька виряджає (2 р)
Та й до строю, моя мамко, до строю,
Буде тобі жалібненько за мною, за мною.

додаток №1
Іванку, Іванку
З того боку ярку, з того боку ярку
Пішла би м до тебе, пішла би м до тебе
Взяла вода кладку

Кладочка тоненька,вода студененька,
А я молоденька
Годна ся зломити,годна ся зломити
Жаль ми ся втопити

Іванку, вечірком прийди до ня тайком
Прийди до ня тайком.
Дам я тобі знати,коли вийдуть з хати
І батько, і мати

На плоті солома
Не йди – старі дома,не йди – старі дома.
А як буде сіно, а як буде сіно,
Можеш зайти сміло

На ярку,на ярку
Взяла вода кладку,взяла вода кладку
На крилах кохання прилети, Іванку

додаток №2
Горіла сосна,палала,
Горіла сосна,палала,
Під нев дівчина стояла,
Під нев дівчина стояла.

Під нев дівчина стояла,
Під нев дівчина стояла,
Русяву косу чесала,
Русяву косу чесала.

Ой коси, коси ви мої,
Ой коси, коси ви мої,
Довго служили ви мені,
Довго служили ви мені.

Більше служить не будете,
Більше служить не будете,
Під білий вельон підете,
Під білий вельон підете.

Під білий вельон, під вінок,
Під білий вельон підете,
Більш не підеш ти у танок,
Більш не підеш ти у танок.

Під білий вельон, під хустку,
Під білий вельон, під хустку,
Більше не підеш ти за дружку,
Більше не підеш ти за дружку.

Під білий вельон з кінцями,
Під білий вельон з кінцями,
Більше не підеш ти з хлопцями,
Більше не підеш ти з хлопцями.

Ой на городі качата,
Ой на городі качата,
Будьте здорові, дівчата,
Будьте здорові, дівчата.

А попід стріху горобці,
А попід стріху горобці,
Будьте здорові ви, хлопці,
Будьте здорові ви, хлопці.

додаток №3
В саду гуляла, квіти збирала
Кого любила –причарувала

Причарувала серце і душу
Тепер з тобою ходити мушу

Ходити мушу, любити буду
Скажу по правді сватать не буду

Ой ти дівчино,гарна та пишна
Чом ти до мене вчора не вийшла

Я виходила,тебе не було
Я простояла та й ся вернула

Я більш не вийду,з тобов не стану
Вишлю сестричку такую ж саму

А я з сестрою всю ніч простою
Не та розмова, що із тобою

Не та розмова,не тії слова
Не білолиця, не чорнобрива

додаток №4
виконують обрядові пісні
Не жали, барвін, барвінком віє,
Не калинка й ся ломи,
Молоденька ся клони,
Отцеви й матіночці-
Найстаршій родиночці, найстаршій родиночці .
(Ці слова виконуються тричі. Тричі молода (молодий) кланяється під вінок).

додаток №5

Ой у вишневому саду,
Там соловейко щебетав,
Додому я просилася
А ти мене все не пускав(2рази)

Ой милий мій, а я твоя
Зійшла вже ранняя зоря,
Проснеться матінка моя
Буде питать, де була я

А ти їй дай такий отвіт
Яка чудова майська ніч.
Весна іде красу несе,
А тій красі радіє все.

Доню моя, не в тому річ
Де ти гуляла цілу ніч.
Чому розплетена коса,
А на очах блищить сльоза?

-Коса розплетена тому,
Її подружка розплела
А на очах блищить сльоза,
Кого любила-вже нема.

-Мамко моя,ти вже стара,
А я весела й молода,
Я жити хочу, я люблю
Мамко, не лай дочку свою.

додаток №6
Порізала пальчик
Порізала пальчик, тай болить
Зелений листочок не гоїть
Зелений листочок не гоїть,не гоїть
Поцілуй ня милий – загоїть

Ой що ж то за хлопець, як зветься
А що він до мене сміється
Я б його любила душею, душею
Лиш би він назвав ня своєю

Ой що ж то за хлопець, як ружа
Я би його взяла за мужа
Я б йому роботи не дала,не дала
Лиш би для красоньки тримала

Ти прийшов до мене в суботу,
Як я мала пильну роботу
А я задивилась на тебе, на тебе
А ти всміхнувся до мене .

додаток №7
Сухая верба, сухая верба,
А на ній листя зелене.
Ой де ж ти їдеш,де від’їжжаєш
Милий коханий від мене.

Якби я мала крила орлині,
Я би навчилась літати,
Я б полетіла на Україну
Свого милого шукати.

Лечу я рочок, лечу я другий,
Свого милого не бачу,
Ой сяду-сяду в вишневім саду,
Сяду й гірко заплачу.

Виходить з хати старенька мати
Свого синочка питає:
«Ой що за пташка, що за пташина,
В нашому саду співає?»

«Ой то не пташка, то не пташина,
В нашому саду співає,
Ой то дівчина зарученая
Свого милого шукає.

додаток №8
свашки співають
Не жали, барвін, барвінком віє,
Стань, неньку, перед мене,
Пий горівки до мене,
З повною порційкою,
З доброю волечкою (2 рази)

Не жали, барвін, барвінком віє,
Стань, мамко, перед мене,
Пий горівки до мене,
З повною порційкою,
З доброю волечкою (2 рази)

Не жали, барвін, барвінком віє,
Стань, бабко, перед мене,
Пий горівки до мене,
З повною порційкою,
З доброю волечкою (2 рази)
Не жали, барвін, барвінком віє,
Стань, діду, перед мене,
Пий горівки до мене,
З повною порційкою,
З доброю волечкою (2 рази)

Не жали, барвін, барвінком віє,
Стань, сестро, перед мене,
Пий горівки до мене,
З повною порційкою,
З доброю волечкою (2 рази)

Не жали, барвін, барвінком віє,
Стань, брате, перед мене,
Пий горівки до мене,
З повною порційкою,
З доброю волечкою (2 рази)

Та й дай, Боже,
В добрий час,
Як у людей –
Так і в нас,
У щасливу годину

Розвеселім родину ( тричі).
На городі роман-зілля розквітає,
Вже й ся наша молоденька виряджає (2 р)
Та й до строю, моя мамко, до строю,
Буде тобі жалібненько за мною, за мною.

Ой де ся задів, ой де ся подів
Молоденької ненько (мамка) (2 р.).
Що не приступи, що не викупи
У свашечок віночок, у свашечок віночок.
Бо свашки шили, свашки злотили,
Ще й горівки не пили (2 р.).

 

Різдвяний цикл

В океані рідного народу
Відкривай духовні острови
В. Симоненко

Зміст
1. Вступ…………………………………1
2. Основна частина:
І. Святий вечір у Мамаївцях………….3
ІІ. Виникнення і розвиток вертепу….6
3. Висновки……………………………10
4. Список використаної літератури….11
5. Додатки……………………………..12

Вступ
Українці – одна з найдавніших націй у світі, яка має багаті народні традиції, звичаї, обряди. Відомий українознавець Олекса Воропай у своїй книзі « Звичаї нашого народу» писав: «Звичаї нашого народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а й історичному минулому».
Нині, як і багато століть тому, народні традиції та звичаї є одним із головних чинників відродження українського народу, його національної свідомості та людської гідності, адже в цих життєдайних джерелах – душа народу. Кожен з нас є спадкоємцем великої скарбниці народної культури, продовжувачем її традицій та звичаїв.
Гарно провести святкові дні наші пращури завжди вміли, нудьгувати не доводилось. Усі свята в українських оселях були яскраві та колоритні, відбувалися жваво й весело, із гарячою завзятістю та якоюсь особливою, тільки слов’янам притаманною душевністю. З покоління у покоління передавалися традиційні обряди, без яких і Великдень не Великдень, і Миколая не Миколая, і Різдво не Різдво.
Мамаївці – це одне з найстаріших сіл , що існує на Буковині. Воно носить ім’я славного козака Мамая. Саме тут виявлено сліди перших людських цивілізацій. Від давніх часів і донині жителі цього мальовничого куточка Буковини дотримуються звичаїв та обрядів, які колись започаткували наші далекі предки. Особливими, емоційно насиченими є свята , пов’язані з календарною обрядовістю. З – поміж безлічі календарних свят виділяється різдвяний цикл.
А розпочиналася святкова зимова пора 6 січня, у незвичайний вечір, який буває тільки один раз на рік. Цей вечір мав багато таємниць, а одна з них – народження Ісуса Христа. Виконуючи ті чи інші обряди, селяни ближче до вечора дивилися на небо: чи не з’явилася там перша зірка. З першою зіркою починалася коляда, ходіння з вертепом.
Ми у своїй роботі спробуємо дослідити виникнення та розвиток вертепу на території Мамаївців, відродити традиції та звичаї , що передаються з роду в рід, з покоління в покоління, бо пам’ятаємо, що без коріння сохне все живе, що без традицій нема народу. А той, хто забуває своїх батьків та їхні надбання, карається людьми і Богом. Він блукає по світу, як блудний син. І ніде не може знайти собі притулку, бо є загубленим для всього народу. Пам’ятаючи це, будемо намагатися зберегти безцінний дар, накопичений протягом багатьох віків, щоб передати його нашим нащадкам. Бо це – наша душа, наш скарб…

Святий вечір в Мамаївцях

На Різдвяні свята всі си радуймо,
Старі і молоді заколядуймо.
Так мамаївчани колядували на Різдво. Та перед цим був Свят – вечір – урочиста вечеря. Вся сім’я заздалегідь готувалася до цього свята: мама білила в хаті, змащувала долівку, прибирала . Старші діти їй допомагали. А малеча з цікавістю виглядала з – за комина на печі, бо ще не все розуміла. Далі пекли великий хліб, пироги, варили кутю, 12 страв – Святу вечерю.
Ближче до вечора батько вносив до хати сіно і сокиру,які ставив під стіл, аби господарство велося, а мати клала під скатертину на столі часник, гроші, зерно. Діти запитували: « А навіщо це все?» Тоді мама терпляче пояснювала , що часник оберігає членів родини від злої сили. Зерно кладуть, щоб був добрий урожай, щоб не голодували. Гроші, щоб жили заможно, не бідували, не позичали у сусідів. Сіно, бо Матір Божа у стаєнці на сіні породила нашого Спасителя.
Перед тим, як сідати до столу, господиня готувала помани – вечері за померлих родичів. Вечері розносили всі члени родини. Здебільшого провідували старих, немічних, бідних людей, які самі не могли зготувати вечерю. У велику миску обов’язково клали кутю (пшеничку), шматок риби, ложку бобу і квасолі, голубці (галушки), узвар(вар) із сухих фруктів (сливи,
яблука, груші). Вечерю обвивали хустиною, не забували й свічку, яку запалювали тоді, коли давали поману і говорили кого треба пом’янути. Всі старалися впоратися до того, як на небі з’явиться перша зірка.
Стіл застеляли святковою скатертиною. На скатерть обов’язково клали два цілі калачі, котрі мали бути на столі всі свята. Мати пояснювала, що два калачі для того, щоб батько і ненька у здоров’ї змогли дочекати нарік. Також запалювали свічку, яка горіла всю вечерю, аби Бог спостерігав за всіма. Обов’язково всі мали помитися , вбратися у святошний ( святковий) одяг. Господиня пов’язувалася хусткою і заходилася поратися біля печі. У цій багатій, хоч і пісній вечері, вона представляла найголовніші плоди поля, городу, саду. У той час, коли господиня готувала вечерю, господар порався біля худоби. Бо все живе і неживе, що є в господарстві, повинно зустріти Свят – вечір на своєму місці. Ніщо в цей день не може бути позичене , забуте. Всі члени родини мають бути вдома. Не дозволялося сваритися, годилося миритися з ворогами, щоб у році прийдешньому скрізь панувала злагода.
Коли на небі з’являлася перша зірка, то господар брав у миску кожної страви і йшов годувати худобу, яка є у господарстві. Поширеним було повір’я, що худоба у цей вечір розмовляє між собою: може поскаржитися Богові на свого господаря.
В цей час господиня набирала страви і подавала на святковий стіл. Душі померлих родичів, за народним повір’ям, теж приходять в цей вечір до хати, щоб повечеряти. Тому ложок ставили більше, ніж учасників вечері. Доброю прикметою на Святий вечір вважалося, коли в хату заходила чужа людина чоловічої статі. Не годилося під час вечері говорити за столом, вставати з – за столу чи пити багато води. Старі люди кажуть, якщо пити багато води на Свят – вечір, то у жнива буде часто «пересихати в горлі».
Нікого не залишав байдужим момент, коли вносили у хату сніп жита – символ урожаю. Інколи його називали дідухом. Переступивши поріг і скинувши шапку, перехрестившись, чоловік звертався до сім’ї з такими словами: «Вінчую вас з щістям, здоровям, з Святим Різдвом, з Ісусом Христом. Як істи дочекали до сигодни, так і би обпровадили від нарік до сто літ, а від сто літ, то як Бог поможе». Повіншувавши, ґазда підносив дідуха високо над столом і ставив його на покутті під образами. Дідух стояв у хаті всі різдвяні та новорічні свята, а ялинку почали прикрашати тільки з початком царювання Петра І.
Перед вечерею родина молилася, дякувала Богові за те, що дочекалися Святого вечора. Всі складали побожно руки, ставали на коліна і говорили
«Отченаш». Просили здоров’я для всіх людей , благополуччя. Далі найстарший член сім’ї обкурював тричі хату ладаном , набравши куті у ложку, підкидав її до стелі. Чим більше куті (пшенички) залишиться на стелі, тим кращий буде урожай. Після цього родина починала вечеряти. Усі були зголоднілі, бо перед Святим вечором, до першої зірки, взагалі нічого не їли. Треба було дотримуватись певних правил. Спочатку їли пшеничку, а потім і решту страв, які були на столі. А на столі, за звичаєм, було дванадцять пісних страв. Дванадцять тому, що в Ісуса було 12 апостолів, а пісних тому, бо піст ще не закінчився. На святковому столі смачно пахли наїдки. Це і гриби, і квасоля, і біб, і капуста, і вареники (пироги), і борщ чи бурякова юшка, і картопля, і вар із сушениць, , і галушки, і риба, і пампушки, і обов’язково – кутя, посипана горіхами, маком, родзинками. Про мак цього дня не говорилося, бо вважалося, що розмови про нього приносять у хату воші. Завершувалася святкова трапеза узваром. Опісля вечері страв зі столу не збирали і посуд не мили, а залишали там для померлих, бо вважалося , що душі теж приходять вечеряти.
Першими з – за столу вставали діти і залазили під стіл на сіно, починаючи квокати: « Кво – кво, сто курок, бе – бе, двадцять кабанів, іго –го, іго – го, п’ять коней, ме – ме, десятеро овець…». Старші обдаровували діток гостинцями: горіхами, цукерками, яблуками. У наш час дають і гроші. Далі вставали з – за столу дорослі, дякували Господу за вечерю. Колядувати в Старих Мамаївцях можна було і після вечері – 6 січня, а в Нових Мамаївцях – 7 січня.

Виникнення і розвиток вертепу
На Різдво селом ширилася весела коляда, яка сповіщала усіх про народження Сина Божого. Ймовірно, що Колядою наші далекі пращури називали язичницького бога зимових свят. Але це тільки припущення. У Старих Мамаївцях колядувати ішли одразу після вечері. Зазвичай маленькі хлопчики збиралися невеликими групами і ходили від хати до хати, щоб привітати людей з народженням Ісуса. Старі люди розповідають, що колядувати йшли тільки до добрих людей. Інколи діти з Нових Мамаївців також йшли колядувати на другий бік села. Хто ж такі колядники? Це хлопці або дівчата, які віншували господарів зі святом, співаючи пісень, які називають колядками.
7 січня, на Різдво, ходили колядувати у Нових Мамаївцях. Вранці сім’я вирушала до церкви, щоб послухати молитву, поколядувати, порадіти , що дочекали такого великого свята. Пообіді малеча йшла колядувати. Ходили, як правило, групами по 3 – 5 дітей. Під вечір ішли колядувати з вертепом, який своєю формою нагадував маленьку стаєньку, де народився Ісусик. Що ж таке вертеп? Вертепом (від староєврейського слова, що означає «печера», в якій народився Ісус Христос) називалася двоповерхова скринька, на другому поверсі якої відбувалася дія на релігійну тему – про народження Христа, про царя Ірода, про матір, яка проклинає царя за вбивство її дитини., а на першому поверсі – інтермедії з життя і побуту нашого народу.
Мабуть, не всі знають, що вертеп – це різновид театру, відомий майже у всіх народів світу. В Україні вертеп зародився ще у 17 столітті, а нині переживає соє друге народження.
В основу релігійного дійства вертепної драми було покладено євангельське оповідання про народження Ісуса Христа Марією у печері, де була худоба. У небі над цією місцевістю з’явилася зірка. Саме сюди поспішають волхви, щоб поклонитися новонародженому дитяті. Почувши про народження Христа, Ірод , іудейський цар, дуже засмутився, бо побачив у лиці Христа свого ворога. Він забажав знищити його. Волхви, яких зустрів Ірод, обіцяли, повертаючись назад, розповісти про новонародженого. Ангел порадив волхвам повертатися іншим шляхом, щоб не зустріти Ірода, бо він має злий намір – знищити Христа. Йосипу ж порадив втікати до Єгипту. Ірод дуже розлютився, та наказав своїм воїнам винищити всіх немовлят в його царстві.
У біблійному оповіданні нема деяких епізодів , які є у вертепній драмі. У вертепі багато розповідається про життя пастухів, про те, як вони зустріли радісну звістку про народження Спасителя.
Ватаги колядників ходили від хати до хати із зіркою чи вертепом. Зірка символізувала ту саму «вефлиємську зорю», що оповістила про народження Ісуса Христа. Старші люди розповідають, що виготовляли її з решета, яке обліплювали тканиною. Бо заготовки прикладали роги , яких було від 5 до 12. Обклеювали кольоровим папером, прикрашали різнокольоровими стрічками, подекуди й дзвіночками. У середину клали невеличку іконку із зображенням Христа і свічка. Часто зірку робили рухомою, коли вона могла крутитися навколо своєї осі.
Дуже поширеними були обходи з вертепом у 19 столітті в Мамаївцях. Це був невеликий пересувний ляльковий театр, найчастіше у вигляді церкви або хати. Виготовляли його чоловіки з дерев’яних дошок або міцного картону. Дерев’яна хатка була довжиною 30-40 сантиметрів, без передньої стінки. Оздоблювали стаєнку фольгою, дощиком. В хатинці зроблені ясла, в яких лежить маленький Ісусик, а біля нього на колінах стоять Марія та Йосип. Позаду маленькі ангелики. Трохи осторонь стоять ягнятко, ослятко, віл. Іноді фігурки навіть рухалися. Освічувався вертеп свічкою чи малим ліхтариком. Коляда з вертепом тішила господарів, бо це було магічне дійство.
Селом із колядою ходили ще Іроди – це специфічним фольклорний колектив костюмованих виконавців. Чомусь саме це дійство у селі нині не культивується. Останні юрби Іродів колядували у кінці 70- початку 80 років. Хоча чоловіки, які брали участь у цих виставах, згадують ті часи із жалем. Бо є, кажуть, що згадати. Дійовими особами різдвяного вертепу були пастухи, Ірод, царі, ангели, воїни, чорт. Кожен колектив мав ведучого, котрий керував виставою. На жаль, у нас час уже ніхто не «переодягається на Іродів» і такої театралізованої вистави нема.
Через кожну хату проходила не одна ватага колядувальників – дитячих, парубочих, дівочих. Зазвичай господарі пускали всіх, хто приходив, і не скупилися на подарунки. І щось підозріле і погане було в тому, якщо чиюсь хату вперто обминали.
Перш ніж заколядувати, то просили дозволу у господарів. Бувало й таке, що ґазди відмовлялися від колядок. Та це були поодинокі випадки.
Найбільш популярною і найбільш поширеною серед дітей 7 – 12 років у Мамаївцях є коляда «Нова радість стала» (дивитися додаток №1). Закінчення цієї величальної пісні може бути й сатиричним:
Виносіть коляду,
Бо вам хату рознесу.
Діти старшого віку колядували « Добрий вечір тобі , пане господарю! »
( дивитися додаток № 2) . Великою популярністю користувалися колядки «Бог предвічний народився», « У Вифлеємі – нині новина», « Небо і земля нині торжествують» (дивитися додаток № 3).

Іроди в селі

А зовсім маленькі дітки, яких водили батьки, виспівували:
Я маленький хлопчик,
Сів собі на стовпчик,
На сопілочку граю –
Христа прославляю.
А ви, люди, чуйте,
Коляду рихтуйте.
Яблучка й горішки
На мої потішки.
Чи колядували:
Коляда, коляда,
Я у мамки одна.
По коліна кожушок
Дайте, дядьку, п’ятачок.
Однак ходили по хатах не тільки діти. У різдвяних обрядах активну роль грали парубки, яким, з одного боку, не годилося вже бавитися з дітлахами, а з другого, так кортіло щось викинути, повеселитися і гостинців зібрати. Дорослі колядницькі ватаги були здебільшого у розпорядженні хлопців. Вони обирали головного (калфу) та ще міхоношу, який збирав і носив гроші та гостинці). Парубки спершу поспішали колядувати до хати, де була дівчина. Родини, де були дівчата, старалися все чисто прибрати, наготувати їжі вдосталь, щоб було чим частувати гостей.
Йшли колядувати і дорослі цілими сім’ями. Здоровили один одного з Різдвом Христовим, пригощалися. На Різдво дозволялося готувати вже скоромні страви. Це і ковбаса, і холодець, і голубці з м’ясом, і смажена курятина. Ходили селом колядувати, і тепер ходять, і учасники церковного хору. Заколядовані гроші віддавали на потреби церкви.
У кожному селі Різдво має свої особливості. Але постійним залишається одне: колядники здоровлять з народження Христа, зичать злагоди, добра і щастя господарям.

Висновки
Усі християнські свята українці сприймали під власним кутом зору й додавали до них певну кількість старих обрядів, без яких не могли вже існувати, оскільки всмоктали їх з молоком матері. Поступово християнські свята міцно переплелися з язичницькими обрядами: тому пісні – колядки стали візиткою різдвяних свят.
Як оригінальне явище української духовної культури різдвяний вертеп цікавив багатьох дослідників. Ґрунтовні праці залишив М. Петров, П. Житецький, І. Франко, М. Возняк, Є. Марковський, І. Волошин, Й. Федас. Ще у 1861 році видатний етнограф і теоретик М. Маркевич , земляк, приятель Т. Г. Шевченка , надрукував найповніший текст вертепної драми і супроводив його власними коментарями.
У написанні роботи нам допомагали жителі села Мамаївців, які поділилися спогадами про часи своєї молодості, коли вертепна драма широко побутувала у селі, коли колядки можна було чути не на одній вулиці, а ними дзвеніло все село на Різдво. Це К.Д. Леник, А.Г. Димед, Р.В. Войчук.
У вертепі сфокусувались мистецтво художнього слова актора, оригінальні сценічні прийоми лялькового народного театру, словесна народна творчість, музика та образотворче мистецтво, в яких яскраво відбилась талановитість українського народу.

Список використаної літератури

1. Українські традиції і звичаї: Для дітей середнього шкільного віку/Авт.-упорядники В.М.Скляренко, А.С.Шуклінова, В.В.Сядро. – Харків: Фоліо, 2006. – 318 с.
2. Українське народознавство: Навчальний посібник /За ред.. С.П.Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с.
3. Скарбниця Буковинської духовності:Навчально – інформаційне видання /Упр. –Т.А. Мінченко. – Чернівці,2005 . – 184 с.
4. Мамаївці – село, в якому ми живемо: Науково – популярне видання /Упр. – В.О. Петрюк, Д.З. Петрюк. – Чернівці: Прут, 2008. – 164 с.
5. Обряди і звичаї Мамаївців: Науково – популярне видання /Упр. – В.О. Петрюк. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 98 с.

Додаток № 1
Нова радість стала

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна
Світлом засіяла. 2 р.
Де Христос родився,
З діви воплотився,
Як чоловік пеленами
Убого вповився. 2 р.
Пастушки з ягнятком
Перед тим дитятком
На колінця припадають
Бога прославляють. 2 р.
Боже ти наш , царю,
Небесний владарю,
Даруй літа щасливії
Цему господарю. 2 р.
Цему господарю
І його ґаздині,
Щоби вони дочекали
Нарік цеї днини. 2 р.
Нарік цеї днини
І цеї години,
Щоби вони щастя мали
З кожної дитини. 2 р.

Додаток № 2
Добрий вечір тобі, пане господарю !

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килимами, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
Ой перший же празник, то Різдво Христове, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А другий же празник – святого Василя, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А третій же празник – святе Водохреща, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що перший празник, пошле тобі втіху, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що другий празник, пошле тобі щастя, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.
А що третій празник , пошле тобі долю, радуйся!
Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився.

Додаток № 3
У Вифлеємі – нині новина
У Вифлеємі – нині новина:
Пречиста Діва сина родила.
В яслах повитий поміж бидляти,
Спочив на сіні Бог необ’ятий.

Вже херувими славу співають,
Ангельські хори Христа вітають.
Пастор убогий несе, що може,
Щоб обдарувати дитятко Боже.

А ясна зоря світу голосить,
Що Месія щастя, радість приносить.
До Вифлеєму спішать всі нині,
Бога вітати в бідній дитині.

За світлом зірки десь аж зі Сходу
Йдуть три владики княжого роду.
Золото – дари, кадило, смирну
Із серцем чистим несуть в офіру.

Ісусе милий, ми не багаті,
Золота в дар не можем дати.
Но дар цінніший несем від мира,
Це – віра серця і любов щира.

Глянь оком щирим, Божий ти сину,
На нашу землю, нашу родину,
Пошли їй з неба дар превеликий,
Щоб тя славила во віки вічні.
Бог предвічний

Бог предвічний народився:
Прийшов днесь із небес,
Щоб спати люд свій увес
І утішився.
У Вифлеємі народився
Месія Христос наш,
І Бог наш для усіх нас
Нам народився.
Сповістив це Ангел Божий:
На полі пастирям,
На сході звіздарям
І земним усім царям.
Діва Сина як родила,
Звізда зна, де Христа
Невістка Пречиста
Положила.
Три царі несуть дари
До міста Вифлеєма,
Де діва Пречиста
Сина повила.
Звізда їм си об’явила
В дорозі.
О Бозі при волі
Їм возвістила.
Славу Богу заспіваймо,
Честь Сину Божому
І Богу нашому
Поклін віддаймо.

Небо і земля
Небо і земля, небо і земля нині торжествують,
Ангели людям, ангели людям весело празнують.
Христос родився, Бога воплотився.
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін оддають, пастирі грають,
Чудо, чудо повідають.
Во Вифлеємі, во Вифлеємі весела новина:
Чистая Діва, чистая Діва породила сина.
Христос родився, Бога воплотився.
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін оддають, пастирі грають,
Чудо, чудо повідають.
Слово Отчеє, слово Отчеє взяло на ся тіло,
В темностях земних, в темностях земних сонце засвітило.
Христос родився, Бога воплотився.
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін оддають, пастирі грають,
Чудо, чудо повідають.
Ангели служать. Ангели служать своєму Богу
І у вертепі, і у вертепі творять його долю
Христос родився, Бога воплотився.
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін оддають, пастирі грають,
Чудо, чудо повідають.
Три царі, три царі до нас приходять,
Смирну і ливан, смирну і ливан, і злото приносять.
Христос родився, Бога воплотився.
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін оддають, пастирі грають,
Чудо, чудо повідають.
Царю і Богу, царю і Богу то усе дарують.
Пастирі людям, пастирі людям дивну вість розказують.
Христос родився, Бога воплотився.
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін оддають, пастирі грають,
Чудо, чудо повідають.
І ми рож денному, і ми рож денному Богу поклін даймо,
«Славу во віки, славу во віки йому заспіваймо».
Христос родився, Бога воплотився.
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін оддають, пастирі грають,
Чудо, чудо повідають.

 

Предмети ткацтва

 

Найпочеснішим і найкращим місцем в оселі є покуть. За народною традицією , покуть обов’язково мусить бути обличчям до сонця. Це означає, що застільне вікно, біля якого розміщувався традиційний кут, робилося на схід. Тут садовили найпочеснішого гостя, сиділи наречені , стояв різдвяний сніп жита (дідух) , ставили ікони Ісуса Христа, Божої Матері , прикрашені вишиваними рушниками. Під іконою звисав каганець (лампадка), котрий запалювали у великі свята, щоб в оселю «ангели прилітали». Це місце з давніх-давен вважалося святом. Із покуттю пов’язане все життя людини – від народження до смерті. У години розпачу й тривожних передчуттів, люди не обминали нагоди помолитися до покуття.

Святковий одяг 30 – тих років

 

Найцікавішими експонатами кімнати – музею «Мамаївська садиба» є приладдя для ткацтва: веретено, кожівка, потак, пряжка, мотовило, моташка і найголовніше – це кросна (ткацький верстат).
Традиційний процес ткання можна розбити на кілька складових:

 

1. Підготовка вовни .
Для цього потрібно :
Ночви – довгаста посудина з розширеними доверху стінками , що
використовується для прання або вимочування вовни.
Дерьгівка – високий дерев’яний стояк із зубцями, на якому
розчісують вовну.
Гребені , гребінки – дерев’яний пристрій із зубцями, на які
насаджують пряжу (вовну) при ручному прядінні.

 

2. Прядіння ниток .
Для цього потрібно :
Кожівка- дерев’яна полиця, до якої прикріпляють
в’язку вовни(розчесаної, пухкої).
Веретено – стародавнє ручне знаряддя для прядіння у вигляді
тонкої полички з видовженими кінцями і
потовщеними посередині.
Прядка – домашній верстат, призначений для ручного прядіння.
Мотовило- дерев’яна палиця з одного кінця з перетинкою, а з другого з
роздвоєнням, яка служила для перемотування клубків на
пряжки.

Після того, як пряжу змотано на клубки, за допомогою мотовила перемотують її на пряжки для зручності подальшого її фарбування (щоб однаково пофарбувалося) і заодно видно, скільки пряжі різних кольорів вона містить. Пряжки складались із пасем. В одну пасму входило 30 ниток пряжі. Довжина однієї нитки – чотири метри .

 

3. Фарбування ниток .
Для цього потрібно :
Самотока – дерев’яний пристрій для перемотування фарбованої
пряжі у клубки.
Фарбування ниток відбувалось переважно за допомогою природних (рослинних чи мінеральних) барвників:
– оранжевий – вар з цибулиння;
– зелений- вар з сушеної кропиви;
– червоний- вар з липи;
– бордовий- вар з шипшини.
Нитки – вовняні (з овочевої шерсті) та волокняні (з льону та конопель).
Після фарбування пряжку клали на самотоку і змотували на клубки для зручності у використанні під час ткацтва. З клубків нитки перемотувалися на цівки за допомогою верхньої частини потака.
Цівки – дерев’яні трубочки ( з верби) або паперові (пап’є-маше), на які
намотувалися нитки.
Потак – дерев’яний ящик, в якому зберігалися цівки, човники, зверху якого
приладнано пристрій для намотування пряжі (ниток) на цівки.

 

4. Ткання на ткацькому верстаті (кроснах) .

 

Кросна (верстат ткацький) – старовинне дерев’яне устаткування
для ткання ручним способом полотна,килимів.
Кросна в хату господині ставили в Пилипівський та Великодній піст. До їхнього складу входило:
Нити – нитки, які розділяють нитки основи по одній нитці.
Основа – це довгі нитки, які намотувалися на заднє воротило і прикріплювалися на переднє.
Воротило (заднє і переднє) – це частина верстата,де на задньому була намотана основа, а на передньому прикріплювалися основа і намотувався тканий виріб.
Поножі – дерев’яні латочки у вигляді лиж, які шнурівками прив’язанідо нит, якими знирюють через нити нитки основи.
Бердо – частина ткацького верстата, яка розділяє нитки основи по 2.
Попускач – прилад для попускання заднього воротила і підтягування переднього.
Ткання було в одну і чотири ниті.
Полотно ткали в дві ниті, ткали човником, у який закладали цівку з намотаною білою ниткою.
Коверец (килим) – ткацький виріб з візерунками (орнамент рослини, птахи) для оздоблення стін.
Налавники – тканий вузький виріб для для застелювання лавок, ослонів.
Вереня – тканий виріб, зшитий з вузьких частин для застелювання постелі (ліжка) накривання під час сну.
Ряденце – простирадло або покривало з цупкого домотканого полотна.
Рушник – довгастий шматок тканої тканини для витирання обличчя, тіла, посуду, а також вишитий для оздоблення житла в буковинській хаті.
Скатертина – виріб із домотканої тканини, яким застеляли стіл.
Горботка – жіночий одяг (типу спідниці) тканий виріб з візерунками (з золотою або срібною ниткою).
Боярок – пояс вузький тканий виріб, для заперізування жіночої горбочки.
Окрайка – широкий пояс, для заперізування чоловіків.
Торбина – тканий виріб у вигляді жіночої сумки на довгому поясі.