Традиції Ошихліби

Т Р А Д И Ц І Ї    С Е Л А   О Ш И Х Л І Б И

   Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Духовну культуру й побут українського суспільства неможливо уявити без традицій, звичаїв та різноманітних обрядів.
Але традиції – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремим людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постачання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана з традиціями народу.

В усіх народів світу існує повір’я, що той хто забув звичаї та традиції своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристанища, бо він загублений для свого народу.

У нашого, українського народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками.

В Ошихлібах існує багато традицій та обрядів, які  збереглися тільки в нашому селі.

Сімейна обрядовість

   Сімейне життя ошихлібчани традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім’ї, народження дитини, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім’ї. Основні елементи сімейної обрядовості — родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім’ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини,  проводи в армію, срібне та золоте весілля.

Весілля. Весіллям здавна відзначали появу нової сім’ї. Його справляли у вільний від польових робіт час. Одним з елементів весільного обряду було викрадення нареченої. Весільний обряд супроводжувався звичаєм викупу нареченої. Шлюбний обряд складався із сватання, заручин і весілля. Зміст сватання полягав в укладенні попередньої угоди між представниками молодого — старостами й батьками молодої. Після сватання, відбувалося заручення за участю родичів наречених, яке проходило урочисто. Центральною подією шлюбного обряду є весілля, що супроводжувалося викупом молодої. Згодом на зміну йому прийшло покривання голови хусткою. Ці обряди в нашому селі збереглися по сьогоднішній день.

Перед весіллям, у четвер, молодим з барвінку шиють весільні вінки. Молоді ідуть рвати барвінку зазвичай окремо: молодий з світилкою і дружбами, молода з дружками. Вінки починають шити матусі наречених, а закінчують вінчальні матки. Під час всього обряду виконуються давні пісні. В Ошихлібах  нещодавно була створена група жінок, які виконують ці пісні.

В день весілля наречені розписуються в сільському будинку культури та вінчаються в церкві.

Завершується весілля покриванням молодої та розгулюванням фати. Фату розгулюють дружки і світилка.

Родини. На родини ідуть тільки жінки та діти, без попередження, до хрестин. Вони несуть одяг для новонародженої дитини та цукерки, а також гроші, які кладуть немовляті в пазуху, щоб дитина була багата.

Хрестини. З утвердженням християнства запроваджується церковний обряд хрещення дитини, оскільки вважалося, що лише після церковного таїнства хрещення вона прилучається до людського суспільства.

Жителі нашого села підтримують традицію хрещення. Хрещеними батьками, зазвичай, обирають близьких родичів, приятелів, сусідів. Обов’язковим атрибутом хрещених батьків є крижма. Її роблять  з квітів і васильчику, а в центр кладуть свічку. Хрестять дитину в церкві.

Похорон. Похорон також супроводжується певними обрядами, які є відгомоном давнього культу предків. У плачах-голосіннях розповідалося про тяжку втрату батьків, дітей, прославлялися їхні добрі серця, трудящі руки. Пам’ять покійника вшановували на поминках, де близькі ділились своїми спогадами.

Обряд поховання є найбільш християнізованим. Обов’язковим є поминання душ покійних через 9, 40 днів, а також через рік, дотримання якого стало морально-етичною нормою.

Календарні свята та обряди. Календар свят в нашому селі визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляють хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічають день святого, ім’ям якого був названий місцевий храм, Святого Миколая та царя Костянтина.

З и м о в і   с в я т а

Традиційна новорічна обрядовість — це ціла низка зимових свят.

   Андрея — молодіжне свято. Відзначають 13 грудня. Це свято відповідає церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання на передодні цього дня наповнені веселощами й розвагами і називаються великими вечорницями. На Андрея дівчата нашого села ворожать в різні способи. Ці ворожіння мають відповісти на такі основні питання: чи дівчина в цьому році вийде заміж; хто буде її чоловіком; чи буде шлюб щасливим.
У цю ніч, негласно дозволяються деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджуються і навіть підлягають покаранням. У ролі “порушників порядку” звичайно виступають парубки. Набір типових андріївських жартів не вирізняється особливою вибагливістю: парубки знімають з воріт хвіртки і ховають в такі місця де їх важко знайти. Хвіртки знімають тільки з тих дворів де живе не заміжня дівчина.

Святого Миколая — давнє землеробське календарне свято. У народних віруваннях св. Миколай виступає помічником і заступником хлібороба.
Відомі два Миколаї: весняний і зимовий. Весняного Миколая жителі нашого села святкують 22 травня, цього дня в нашому селі храм.19 грудня – святкують зимового Миколая. Серед українського населення  з XIX ст. набула поширення католицька традиція обдарування від імені св. Миколая. Очолювана парубком, перевдягненим у святого, група молоді обходила двори, роздаючи подарунки дітям, а неслухняним залишала палицю як пересторогу на майбутнє.
Звичай обдарування на Миколая почасти зберігається і в наші дні. В ніч з18 грудня на 19 грудня батьки своїм слухняним дітям під подушки кладуть подарунки, а не слухняним палицю.

Новий рік — одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят.
У давніх слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 р. Петро І увів у Росії січневе літочислення, проте на Україні під впливом Литви й Польщі, які захопили в XIV—XV ст. більшу частину її території, традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами. В нашому селі підтримується традиція святкування Нового року 1 січня. На передодні свята жителі села прикрашають свої оселі новорічними ялинками.

Святвечір, перша коляда — вечір 6 січня напередодні Різдва. 24 грудня за старим стилем нічого не їли до вечора, поки не з’являлася перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал.
До Святої вечері готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Ошихлібчани стараються підтримувати стародавні традиції Святвечора і не сідають за столи до поки не зійде перша зоря. Перед тим як сісти за святковий стіл голова сім’ї відносить бідним сусідам поману за померлі душі рідних. Сівши за стіл запалюють свічку,яку розташовують на трьох калачах, всі члени родини промовляють молитву «Отче наш…». Вживання їжі починається з куті. Після вечері малі діти йдуть колядувати. Трохи пізніше колядувати йдуть старші хлопці до дівчат.
Василія , Маланка, старий Новий рік, друга коляда — традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов’язаний св. Меланії, день якої за церковним  календарем припадав на 31 грудня за ст. ст. Ще у недалекому минулому обряд “Маланка” був поширений на значній території України. На даний час за церковним календарем святкування «Маланки», Преподобної Меланії Римлянки припадає на 13 січня, 14 січня жителі нашого села святкують Святого Василія Великого. В ніч з 13 на 14 січня діти та старші хлопці перевдягаються так, щоб їх не впізнали та ходять маланкувати. Завдяки сільському голові Т.О. Канюку, директору Ошихлібського ЗНЗ І-ІІІ ст. М.І. Сороцькій та вчителям даного закладу 14 січня 2010 року була відновлена традиція маланкування в нашому селі. Вони організували конкурс на кращу колядку.

Сіяння  — давньослов’янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю.
В Ошихлібах сіяти діти ходять дуже рано 14 січня. Під час сіяння кидають пшеницю і говорять такі слова: «Сію, сію, посіваю. З Новим роком Вас вітаю. Жита, пшениці, всякої пашниці. Льону по коліна, сорочки білої, щоб Вас голівка до віку не боліла.»

Водохреща, Йордан, третя коляда — народний варіант християнського свята Богоявлення. Відзначалося 6 січня за старим стилем, а за новим 20 січня. Хрещення увібрало в себе багато язичницьких і християнських обрядів, центральне місце серед яких займали обряди, пов’язані з водою. На передодні Водохреща жителі нашого села ідуть на сільський ставок, щоб там вирізати з льоду  хрест і невеличкий стіл. Потім хрест і стіл встановлюють біля церкви, де відбувається освячення води. Після служіння в церкві та освячення води люди ідуть на сільський став, де відбувається занурення в ополонку. З кожним роком збільшується кількість бажаючих купатися в освяченій та за народним віруванням цілющій Йорданській воді. Тиждень після Йордану забороняється прати одяг тому, що вся вода свячена.

В е с н я н і   с в я т а

   Благовіщеня — важлива віха землеробського календаря українців. До цього свята лелеки звичайно прилітають з вирію та починали вити гнізда. Існує повір’я, що на Благовіщеня відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними уявленнями, лише після Благовіщеня можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж “турбувати” землю вважається великим гріхом. Святкують Благовіщеня 7 квітня.
 Великдень (Паска) — найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця.

   Жителі села Ошихліби дуже активно і відповідально готуються до цього свята.  Тиждень перед Паскою називається страсним, підчас цього тижня люди тримають строгий піст. Чистого четверга жінки випікають паски, а в п’ятницю малюють писанки. В суботу до заходу сонця голова сім’ї складає кошик. В кошик кладуть: паску, писанки, ковбасу, сир, сало, часник, цибулю, хрін, сіль.  Пізніше люди ідуть до церкви на службу, яка правиться цілу ніч, з собою вони беруть кошики. До світання кошики освячуються. Потім всі ідуть додому споживати свячену їжу. Також після служби в нашому селі існує традиція давати поману за померлих –це  паски і писанки.

Юрія — стародавнє свято землеробського календаря, що відзначається 6 травня. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин.
Цього дня зранку виганяли худобу в поле на Юрову росу, яка, за повір’ями, має чудодійну силу. А також в нашому селі існує традиція на передодні цього свята класти біля воріт та дверей шматки землі з травою в які забивають гілки зеленої верби.

Л і т н і   с в я т а

   Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. В основі її лежали культ рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.
Напередодні зеленої неділі, у субот, ошихлібчани обов’язково прикрашають подвір’я та господарські будівлі зеленими гілками верби, липи, горіха, дуба тощо. Гілки кладуть на двері та вікна.
Івана Купала — давньослов’янське свято літнього сонцестояння. Відзначається 7 липня у період підготовки до збору врожаю. На Купальську ніч кожного року в нашому селі проводиться свято на сільському ставку. Хлопці обов’язково  розпалюють багаття. А дівчата співають пісні та плетуть віночки, які пізніше кидають в ставок. В який бік  попливе вінок туди і вийде заміж дівчина. Також жителі нашого села в цю ніч збирають різні трави бо вірять, що трави, зібрані на Купала мають особливо цілющі властивості.

   Маковея — спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв. Святкування проводиться 14 серпня. Цього дня у церкві разом із хлібним колоссям люди святять садові квіти і головки маку. Вдома печуть пироги і коржі з маком.
Спаса — свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього. Святкують 19 серпня. За традицією ошихлібчани  святять яблука, груші та інші фрукти, мед. Після церковної відправи пригощають одне одного фруктами, особливо дітей і старців.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О с і н н і   с в я т а
Покрова — християнське свято Покрова святої Богородиці. Серед українців, які століттями постійно страждали від чужоземних набігів, це свято набуло особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св. Покрови.

Кожного року, 14 жовтня, жителі нашого села після служіння в церкві збираються біля пам’ятного Хреста де здіснюється панахида за померші душі  т людей, які віддали життя за свободу нашої держави.