Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Традиція Різдвяних свят
Із приходом пори Різдвяних свят ми поринаємо на три тижні у чарівний світ, створений уявою й фантазіями багатьох поколінь наших предків. Це світ, наповнений народними повір’ями, небилицями та легендами про неймовірні чудеса та надприродних істот.
Буцімто, тоді розкриваються небеса, вода перемінюється у вино, а в домашніх тварин прокидається дар розмовляти людською мовою.
Водночас протягом цієї перехідної пори року до осель наверталися душі померлих й активізовувалася всіляка “нечиста” сила, а також пов’язані з нею чаклуни та відьми.
Святий вечір
Головним ритуалом Різдвяних свят в українців вважається колективна родинна вечеря на різдвяний Святвечір. Вона присвячується душам померлих родичів і предків, що, за народними віруваннями, приходять на цю “тайну вечерю”. Прихід цих особливих адресатів пожертви досягався через їхнє закликання на трапезу.
Різдвяне меню зазвичай складається з 12 страв. Обов’язково варять кутю, яку в нас називають пшеничкою; її підсолоджують медом і додають горіхи та перетертий мак. Також наші господині готують ще такі страви як галушки, боби, пироги, квасоля, печериці, сливи (чорнослив), риба, сушені овочі. Страви накладають на застелений скатертиною стіл, під яку попередньо вистеляють сіно.
Поширеним є звичай зоставляти після різдвяної вечері весь посуд із залишками страв на столі на всю ніч – із вірою, що вночі прийдуть на трапезу душі померлих предків.
Хоча наші села знаходяться біля Чернівців, наші жителя намагаються дотримуватись старожитньої традиції. Під скатертину, скраю столу, кладеться жмут сіна. Основною стравою, як і скрізь, є варена пшениця, приправлена цукром або медом, а також меленим горіхом і маком. Обов’язковими є гриби та узвар із сухофруктів. До традиційних страв також належать колочена фасоля, варений біб, вареники з капустою та з картоплею, смажена риба, оселедець. Не обходиться різдвяна вечеря, як і жодне народне свято, без голубців (або, як тут кажуть, голобців) – звісно, пісних. Ще на стіл накладають салат із бурячка з грибами, а хороші господині можуть почастувати свою родину пампушками з вишневою начинкою.
Окрім дорослих, до різдвяної магії трішки долучаються і дітлахи. Велике задоволення як найстаршому поколінню, так і наймолодшому приносить обрядова гра з імітуванням квочки, що у наших селах збереглася до сьогодні. Діти залазять під стіл, де вже настелено сіно, і “квокають”: “Квок, квок, сорок дев’ять курок, п’ятдесятий кугут”. Кажуть, що як так робити, то будуть ранні курчата.
На Різдво прийнято колядувати – обходити оселі, виконуючи величально-вітальні пісні (колядки) і речитативні формули (віншівки). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходить на подвір’я кожної хати, славить господарів, бажає їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримує певну винагороду. В основі цих обходів – магічна ідея «першого дня», згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мають здійснитися.
Колядування
Колядування звичай, що дійшов до нас ще з язичницьких часів, однак з часом він частково християнізувався. Тому колядки мають не лише релігійні, а й світські мотиви – мирної хліборобської праці, громадського і сімейного побуту та ін.
Колядки виконують колективи (співочі ватаги, гурти) різного складу: парубочі, дівочі, дитячі, старечі. Гуртуються колядники за територіальним принципом – по окремих вулицях або кутках. Обов’язково обирають серед себе старшого.
Перша згадка про вертеп в Україні датується 1533 роком, коли він став одним із засобів внутріцерковної боротьби. Його розповсюджували в Україні викладачі братських православних шкіл, семінаристи, бурсаки. Спершу популяризація вертепу підтримувалась, але з посиленням антидержавних, антиклерикальних настроїв, вертепне мистецтво почали забороняти. Вертеп зазнав гоніння, із пласта офіційної культури він повільно перейшов в пласт культури неофіційної, народної, пройшовши стадію професійної літературної обробки.
Поряд здавна існував вертеп не просто як веселе видовище або ілюстрація до біблійного сюжету, але як енциклопедія народного життя. Мабуть, в цьому загадка його буття.
В ХІХ ст. на зміну лялькарям-семінаристам і бурсакам прийшли селяни, міщани, солдати, торговий люд. Вертепні спектаклі показували не стільки в садибах, заможних селянських хатах, скільки в балаганах, на торгових площах.
А на початку ХХ ст. різноманітних вертепних хатинок в Україні було багато. Вони кочували в межах повітів або ж губерній. Таким чином вертеп можна назвати прообразом театрів ляльок.
Вода як магічний засіб слугувала основним дублером вогню і в обрядах символічного знешкодження відьом та інших персонажів демонології. Це відбувалося через потоплення у водоймі (здебільшого протічній) ритуальних об’єктів або звичайних ужиткових предметів, які символізували чи асоціювалися з чаклунством та нечистою силою. Паралельне використання або і взаємозаміна води та вогню у захисній календарній магії безпосередньо перегукується з історичною практикою проведення громадою самочинних дізнань стосовно осіб, запідозрених у відьомстві та чаклунстві, яких випробовували як вогнем і димом, так і водою.
Третім великим празником різдвяного циклу, чи Коляд, є Водохреща, чи Йордана (Богоявлення. Хрещення Ісуса Христа). Одним із найголовніших засобів народної магії, що готувалися на це свято, була йорданська помічна вода.Приготування води з магічними властивостями приурочувалося і до деяких попередніх свят осінньо-зимового періоду, як-от Введення, Андрія тощо. Чільне місце у приготуванні такої води посідало її освячення. Таку спрямованість мав ряд календарних звичаїв, які полягали у вкиненні у воду, затопленні ритуального об’єкта, який символізував чи асоціювався з відьмами та іншою нечистою силою. Яскравим зразком такого дійства є звичай купання-потоплення перебраних – учасників переберії після завершення ритуального обходу, що є обрядовою паралеллю згадуваного звичаю спалення масок. На території нашої сільської ради, такий обряд-ритуал традиційно проходить щороку на Василя, під вечір, і є своєрідною кульмінацією дводенного свята. Купіль перебраних відбувається у річці Прут. Наші жителі вірять, що завдяки цьому ритуалу учасники переберії – “діди”, “баби”, інші маски й серед них обов’язково Маланка – очищаються від усілякої нечистої сили, яка могла до них випадково пристати під час нічних обходів оселями. Перебрані на чолі з Маланкою заходять на середину плеса, де, власне, й відбувається основне дійство: вони обливають одне одного водою, тягнуть у воду тих, хто ще вагається, і бризкають на глядачів, які численним натовпом збираються на березі.