Духовність Шипинці

Буковина невеликий, але відомий край не лише в Україні, й далеко за її межами. Він  дав світові  цілий ряд літературних і мистецьких талантів. Це батьківщина оперних співаків Ореста Руснака і Дмитра  Гнатюка, естрадних артистів Софії Ротару і Назарія Яремчука, композиторів Степана Сабадаша і Володимира Івасюка, кіноактора Івана Миколайчука, письменниці Ірини  Вільде.

Чимало буковинських письменників через різні життєві обставини змушені були жити й працювати далеко рідного  краю й України. Про них ми мало знаємо. За радянської влади письменників, які жили за кордоном, навіть не можна було згадувати. Їх замовчували, не друкували вважали «ворогами»нашого народу , переслідували і, якщо  вдавалося виявити такого літератора у так званих країнах соціалістичното табору, його негайно арештували й безпідставно репресували.Саме до таких письменників належать брати Масикевичі: Орест –  поет, прозаїк, перекладач, і Омелян – поет і перекладач поезії з багатьох мов.

Шипинці…Коли будь-хто почує назву цього населеного пункту, то мимоволі зринають у його пам’яті героїчні сторінки з нашого минулого. У 14 столітті це звичайне сьогоднішнє село було центром автономної територіальної одиниці під назвою “Шипинська земля”, яка займала територію теперішньої Північної Буковини. Це село поетів і музикантів. Тут живуть творці багатьох прекрасних народних пісень, легенд, переказів. Це одне з найстаріших сіл у районі. Перша писемна згадка про нього стосується 1433 року, тобто воно молодше від Кіцманя – найстарішого населеного пункту в районі, лише на двадцять років.

Шипинці постійно перебувають у полі зору археологів та істориків. Ще 1937 року доктор археології, він же відомий поет Олег Кандиба, який писав поезії під псевдонімом Ольжич, видав німецькою мовою монографію “Мистецтво і знаряддя неолітичного села Щипинців”, а в 1997 році наш земляк Омелян Масикевич опублікував велику працю “Шипинська земля”.

Олег Кандиба

Історичні події, що мали тут місце, відтворено і в художній літературі. На цю тему Михайло Івасюк написав роман “Турнір королівських блазнів” (1994).

Із синівською любов’ю оспівали у своїх творах Шипинці поети- земляки Орест Масикевич, Василь Місевич, Сільва Заєць, компо­зитор Василь Мошук, композитор-аматор Орест Івасюк.

Шипинчани дуже люблять своє село. З кожним роком воно розбудовується, упорядковується, кращає. Приємно пройтися зеленими вулицями, милуватися ошатними новобудовами й чудовими квітами, які прикрашають майже кожен двір.

На престижному бухарестському цвин­тарі ,,Стреулешть-2″ серед статечних меморіальних обелісків загубилася в різнотрав’ї скромна надмогильна плита із сірого граніту, на якій викарбований ледь помітний напис; „Український пись­менник Орест Масикевич. 1911-  1980″. Хто ж він, цей безнадійно за6утий на батьківщині майстер слова? Які вітри за­несли його на чужу чужину? Чому свій ос­танній земний прихисток знайшов да­леко від рідного краю,далеко від Шипинської землі ?

“В нашім селі на горбочку стоїть церка у віночку…” – слова цієї старовинної співанки у селі Шипинці знають усі. Бо в ній йдеться саме про шипинську давню церкву – храм Різдва Пресвятої Богородиці.

Церква наразі є пам’яткою архітектури, має охоронний номер 1759, а її метрові кам’яні стіни знають багато таємниць.

З убогих відомостей про храм дізнаємося, що його історія сягає часів Австро-Угорщини. Будівництво храму відбувалося з ініціативи та за фінансової підтримки місцевого поміщика Дмитра де Костіна і закінчилося у 1812 році.

На церковному подвір’ї похована родина де Костін – там височіють гранітні пам’ятники та побілені хрести.

    Всього на подвір’ї є 8 хрестів та гробівців, а також декілька могильних плит. Написи на могилах зроблені латиною і Ви обов’язково зауважте слово “кавалер”, яке наймовірніше, вказує на дворянське походження покійних. Проте є на подвір’ї й безіменна могила. Старші люди кажуть, що саме там похований перший настоятель шипинської церкви. Відомості про церкву оповідають документи минулого століття ,які наразі досліджуються у Чернівецькому архіві.

Іконостас у храмі старовинний – на це вказує стиль іконописання й те, що образи на ньому дещо почорніли від часу. На іконах подекуди пробивається жовтогарячий колір – це не що інше, як позолота.  Найбільше вражає ,що у храмі святі лики намальовані на внутрішньому боці дверних скринь іконостасу.

У церкві наразі не дерев’яний, а мурований престол. В захристі, як здавна заведено на Буковині, зосереджуються найцінніші і найстаріші ікони.  А найдавніші дзвони забрали з горища церкви на Першу Світову війну – вилили з них зброю. Відтак шипинчани зібрали кошти з усього села і купили нові дзвони. Проте цими масивними дзвонами через відсутність дзвіниці дзвонили у самому храмі, внаслідок чого на стіні церкви утворилась тріщина. Тож громадою було вирішено негайно збудувати дзвіницю – що резонанс від звуку остаточно не зруйнував стародавні стіни. Дзвіницю шипинської церкви звели у 2003 р.

Проте було багато інших негараздів. В 50 роках минулого століття в буковинських селах закривали церкви. Приміщення пристосовували для зберігання міндобрив чи сільгоспінвентарю. Василь Місевич, відомий шипинський письменник ,відобразив це у поезії  ” Коли плачуть боги”

Нараз в селі замовкли дзвони.

Як в сорок п’ятім зойк вдови.

Останні скинули з вона

Ікони,ряси,хоругв

Стояв Івасик біля брами.

Душа тремтіла, ледь жива.

Ще вчора з татком був у храмі.

Той хрест, ту книгу цілував.

Сільська церква хоч і знаходиться у великому селі, проте не є великою за розмірами. Вона складається з трьох частин: основної середини-квадратної форми та 2 виступами округлої форми.

Завдяки парафіянам нашої церкви вона має сучасний і охайний вигляд.

Але повернемось у минуле століття ,а саме у 1927 році. Із сільської церкви лунає чудодійний голос церковного хору,а керує цим хором молодий 16 – літній юнак – Орест Ісидорович Масикевич. Хто цей талановитий юнак, з якої родини , хто його батьки?…

Літературна спадщина  Ореста Масикевича далі не вивчена, чекає  свого дослідника. Хоч перша ластівка вже прилетіла. За вивчення творчості поета взялися М. Лазарук, О Романець, Р. Дуб та інші. До дослідження життя і творчості Ореста Масикевича підключилися вчителі та учні Шипинського ЗНЗ. Адже поет тривалий час жив та творив у Шипинцях.

Із сказаного можна зробити висновки: Орест Масикевич -талановитий український поет, який через різні обставини жив за межами  буковинської землі, у Румунії. Він виступав у різних жанрах: писав поезії. оповідання, перекладав з румунської мови і румунську мову українських авторів. Був безпідставно репресований. Перебував у концтаборах десять довгих років, тут підірвав своє здоров’я, але залишився українським патріот. Багато поезій присвятив Україні, Буковині. Багато поезій пройняті тугою за рідним краєм,зокрема вірші «Буковині», «Два клени», «Осінній спогад». Ось журлива, інтимна поезія «Осінній спогад»

Тут все нагадує мені загублені стежки.

Як я прийшов сюди, німотний спокій

Мов звір голодний – причаївсь на березі ріки,

кунявши на просторості широкій.

Докучливий туман волікся по моїх слідах,

обкутував мене у сірі шат и;

я став навшпиньках і почав ламати чорний дах:

хотів хоча б одну зорю зірвати

хоча б одну-що жила на краю снів…

Була ж тоді теж осінь вереснева. Вогнів зигзаги розкололи небеса, я скнів,

І засихали ранені дерева.

Я вслухувався в шум води на березі ріки;

звідкіль з’явилися крикливі птиці;

стежки згубилися, я став вертатись навпрошки,

а зорі падали на дно криниці.

Час осені злякався – і біжить кудись, біжить…

Від осені осталась тінь на скронях.

Дивуюся: збагнути я не можу ні на мить,

куди мчить осінь на буланих конях.

Тепер у нас знайшлося місце і для творів Ореста Масикевича.

Його твори друкують, досліджують його літературний шлях.Надіюсь, що і нам, шипинчанам, вдасться поповнити невідомими  фактами біографію поета.