Культура Шипинці

Шипинці…Коли будь-хто почує назву цього населеного пункту, то мимоволі зринають у його пам’яті героїчні сторінки з нашого минулого. У 14 столітті це звичайне сьогоднішнє село було центром автономної територіальної одиниці під назвою “Шипинська земля”, яка займала територію теперішньої Північної Буковини. Це село поетів і музикантів. Тут живуть творці багатьох прекрасних народних пісень, легенд, переказів. Це одне з найстаріших сіл у районі. Перша писемна згадка про нього стосується 1433 року, тобто воно молодше від Кіцманя -найстарішого населеного пункту в районі, лише на двадцять років.

Шипинці постійно перебувають у полі зору археологів та істориків. Ще 1937 року доктор археології, він же відомий поет Олег Кандиба, який писав поезії під псевдонімом Ольжич, видав німецькою мовою монографію “Мистецтво і знаряддя неолітичного села Шипинців”, а в 1997 році наш земляк Омелян Масикевич опублікував велику працю “Шипинська земля”.

Селище Шипинці знане серед фахівців як одне з найяскравіших поселень культури мальованої кераміки в Україні. На жаль, надзви­чайно багаті матеріали, що зберігаються у Відділенні праісторії При­родничого музею у Відні (Naturhistorisches Museum), у Державному музеї ранньої історії в Берліні (Museum für Vor- und Frühgeschichte), у Краєзнавчому музеї в Чернів­цях та в Музеї Наукового Товариства ім. Т.Шевченка у Львові, і досі опрацьовані й опубліковані лише частково.

Шипинськими знахідками займалися Горнес, Кайндль, Й. Сомбаті, Г.Чайлд, О. Менгін та Козловський. Але, попри те, дуже дається взнаки відсутність загальної уяви та суцільної обробки цих виключно цікавих матеріалів.

Одним з найбагатших на історичні знахідки місць в Шипинцях є поля “Баличенка”. Ця територія розташована на одному з відлогих пагорбів, простягнутому з Заходу на Схід. На півдні поширюється рівнина на північному березі Пруту. На півночі відходить тепер Баличенка у напрямку очеретового болота і глибокорозміщених полів. Тут також протікає струмок Совиця.

Усі знахідки, включаючи малозначущі східногерманські фрагменти кайзерівського часу, належать до неоліту. Землянки містили цілі посудини, їх фрагменти, товсті уламки стін, роги оленів, кам’яні розтирачі й кістки диких та домашніх тварин.

Частину знахідок, що зберігаються в Природничому музеї у Відні, описав Гордон Чайлд у журналі Королівського Антропологічного Інституту (Journal of the Royal Anthropological Institute 53, London 1923, S. 263-288. Taf. 14-18). Вчений вирізняє в матеріалах Шипинців три типи кераміки: мальована, немальована та гребінцева.

Тип поселення та розміщення кераміки в Шипинцях ілюструють повідомлення Кайндля : „Вже розкопки 1893 року показали, що маємо справу з пізньонеолітичним поселенням, житла якого були сплетені з очерету і обмазані глиною. Вони були знищені пожежею: уламки стін, на яких ясно визначаються відбитки паль, що утворювали стіни, були обпалені до цегляного кольору. У 1893 році були знайдені залишки одного, а наступного року – другого житла”.

Та обставина, що селище було знищене вогнем, пояснює також, чому в музеях так багато посудин вдалося відновити.

Чайлд включив Шипинці (разом з Петренами, Кукутені та Більче) до “центральної групи” серед виділених ним трьох груп східноєв­ропейської мальованої кераміки.

Як вище було показано, селище Шипинці має яскраві, багаті інформацією матеріали, які завдяки разноманітним аналогіям надають можливість визначити місце цього селища не тільки в межах української культурної групи, а й вцілому, в межах неоліту стрічкової кера­міки.

Шипинці належать, без сумніву, до культури української мальо­ваної кераміки, хоча воно і має деякі особливі локальні риси.

Що стосується орнаментації, то необхідно згадати використання бузкового тла. Іншою ознакою є підкреслення орнаменту за допомогою легких стрічок. Важливою є, окрім того, чи­сельність специфічних шипинецьких декоративних мотивів.

Більша частина шипинецької кераміки, а саме посуд, розписаний, зазвичай, чорною і білою фарбами на червоному або брунатному тлі, належить до більчецької фази. Загальна відповідність, а також численні формальні та орнаментальні аналогії надійно свідчать про це.

Історичні події, що мали місце в Шипинцях, відтворено і в художній літературі. На цю тему Михайло Івасюк написав роман “Турнір королівських блазнів” (1994р.). Із синівською любов’ю оспівали у своїх творах Шипинці поети-земляки Орест Масикевич, Василь Місевич, Сільва Заєць, компо­зитор Василь Мошук, композитор-аматор Орест Івасюк.

Шипинчани дуже люблять своє село. З кожним роком воно розбудовується, упорядковується, кращає. Приємно пройтися зеленими вулицями, милуватися ошатними новобудовами й чудовими квітами, які прикрашають майже кожен двір.

У 2007 році високопреосвященніший владика Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський, освятив місце під будівництво у нашому районі чоловічого монастиря на честь свято­го Великомученика і ціли­теля Пантелеймона. Ця свя­тиня постане на шипинській землі в урочищі Кадіб. Тут б’є дзвінке про­зоре джерело, над яким сотні літ стоїть старовин­ний кам’яний хрест. Сюди звідусіль приходять люди, щоб зачерпнути з джерела води, яка має цілющу силу. Дивна обставина: в часи радянського атеїзму кому­ністична влада зносила хрести, встановлені колись на полях нашими предка­ми, але хреста над шипинським джерелом ніхто не зачіпав.

Ідея побудови монастиря виникла у єпархії Буко­винської митрополії Київського патріархату. Було ви­рішено, що це має бути на Кіцманщині, бо тут, у по­рівнянні з іншими района­ми Буковини, найбільше парафій УПЦ КП. Цю ідею гаряче підтримали молоді енергійні священики Кіцманського благочиння.

Майбутній монастир уже має свого опікуна. Це — монах Марко Марковський. Він тут буде жити і постійно відправля­ти Богослужіння. Для цьо­го вже споруджується де­рев’яна церква та цегляний будинок, у якому буде і помешкання для монаха. Будівництво проводиться за рахунок жертводавців —православних віруючих з  Шипинців,   Лужан, Ошихлібів, Кіцманя, Мамаївців  та  інших  сіл Кіцманщини. Допомагають добрі люди й з інших районів Буковини. Зокре­ма, дерево для будівницт­ва церкви надходить з Вижниці.

Поки що в урочищі Кадіб кожної неділі о сімнадцятій годині читаються Акафисти за Божу поміч у спорудженні мо­настиря, посвячується вода, яку люди набирають собі для оздоровлення та духовного очищення.

Мальовниче і багато в чому легендарне урочище Чурилівка знаходиться в кількастах мет­рах на північ від Шипинців. Люди нарекли його святим місцем і на закріплення цієї репутації спорудили тут три каплички, поставили пам’ят­ний хрест. Сюди часто навідуються кра­яни аби помолитися. Вважаєть­ся, що вода з тутешнього дже­рела є цілющою від багатьох недуг і найкращою за своїми смаковими якостями в усій окрузі. Вода тут слабо мінералізована.

Власне, чому Чурилівка? Очевидно, тому, що колись вода із згаданого джерела ви­тікала слабко, тобто, на ту­тешньому діалекті, чурила. Як розповідає місцевий житель Віктор Захарчук, є дані, що, зважаючи на вказані вище обставини, в часи Австро-Угорщини звідси було прокла­дено підземний водогін аж до чернівецького передмістя Стара Жучка. Пізніше, вже в радянську пору, військові, що розташовувалися в сусідніх Лужанах, розриваючи для якихось своїх цілей грунт, на­трапили на труби цієї спору­ди. І там, де вони були по­шкоджені, спостерігався вихід води на поверхню і відповідне буйне проростання різнотра­в’я. Коли йшла перша світова війна, в урочищі, за деякими даними, відбувалися запеклі бої між російськими і австро-угорськими полками, після яких неподалік зосталися військові поховання.

В дні релігійних свят чи у вихідні сюди приходить і при­їжджає чимало шипинчан, мешканців довколишніх сіл.

Природа села надзвичайно мальовнича, що сприяє розвитку рекреації. Біля приміщення будинку культури знаходиться парк, заснований в кінці 19 ст. Цей старовинний парк належав колись графу Мірону Костіну. Тут росте близько 20 видів дерев, вік багатьох з них сягає 150 років. У видовому складі переважають: дуб звичайний, граб, липа широколиста, клен звичайний. Найбільше — лип, серед яких є і рідкісна французька.