Традиції Шишківці

Вівчарук Іван Іванович – керівник

Літун Ліна Михайлівна – учениця 5 класу

   Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що вироблялися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені   в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу.

Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному , а і в історичному минулому.

Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова , виробилися протягом усього довгого життя і розвитку народу.

Коли ми почнемо приглядатися, то побачимо, що звичаї нашого народу на диво між собою близькі. Хто знає, чине є саме ця близькість звичаїв тим цементуючим матеріалом, що перемагає своєю міццю всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу.

Спільність мови та звичаїв завжди була тими вузлами, які зв’язували наш народ, коли він був штучно поділений державними кордонами.

Багатство витоків і досягнень минулого яскраво стверджують багатогранність і невичерпність народної душі.

Серед українського селянства аж до цього часу збереглися традиції змішаного язичницько –християнського походження. Чарівним часом вважалися Різдвяні свята. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно.

Дуже багато ворожили дівчата, бажаючи передбачити свою долю.

Кожна хотіла мати гару долю, тому намагалася дотримуватися посту, ходити до церкви на богослужіння, виконувати Божі заповіді і шанувати старших. вийти заміж за коханого та ще вчасно – найзаповітніша мрія кожної дівчини. Крім зазначених норм, дівчата ставили свічки Богородиці, Миколаю Чудотворцю, Катерині, постились поспіль сім вівторків і п’ятниць , щоб у такий спосіб „завоювати” собі долю. Але цікавість брала верх, і дівчата гадали на дні дівочої долі: Катерини, Андрія, Щедрий вечір, Василя, Івана Купала. Вірили, що освячена на Вербну неділю брунька може приворожити юнака до неї.

Про цікавий світ дівочих ворожінь розповідала мені прабабуся Домка, бабуся Марія. Ворожили дівчата у нашому селі В основному на календарні релігійні свята: на Катерини, в ніч проти Андрія, на Святий вечір, на Йордан та в інші свята.

Метою дівочих ворожінь було бажання дізнатися про свою майбутню долю, про свого судженого, про спільне життя.

Але мене здивувало те, що в нашому селі ніколи молодь не святкувала і не святкує Івана Купала. Єдине чим відзначали це свято, то це тим, що дівчата, які хотіли мати гарну долю, напередодні Іван Купали, вирушали пішки до Хрещатика, в монастир. Обов’язково пішки, а не їхати! Потрібно було попасти на вечірню і нічну службу, яку відправляли монахи, і просити в Бога гарної долі для себе, а потім отримати благословення від самого Владики. Додому також годилося повертатися пішки, а це досить далеко від нашого села.

В народі існує безліч легенд про те, як ощедрює Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива насамперед до тих дівчат, котрі підтримують фізичну і духовну чистоту. На Покрову в тих родинах, де були дівчата на виданні нерідко вдавалися до ворожіння. Мама з досвітку відкривала настіж двері в хоромах, а дівчина – ворота, аби свати заходили. Зазвичай на Покрову ходили до церкви молитися при цьому зверталися до Покрови і приказували такі слова: „ Покровонько, Покровонько, накрий мені головоньку хоть фустков, хоч онучов, най си дівков не мучу”.

Ворожили дівчата у моєму селі і на свято Катерини (7 грудня). Звечора дівчина на виданні клала під свою подушку листочки різних дерев ( з назвою чоловічого роду і яблуні). Вранці, коли прокидалася просила меншого братика дістати листочок з-під подушки. Поганою ознакою вважалося, якщо брат витягав листочок яблуні. Це означало, що ще рік буде дівувати. Ввечері напередодні Катерини Клали під подушку кавальчик хліба, щоб приснився суджений, йшли вечором у садок, зажмурювали очі і йшли ломати зубами три гілочки вишні. Ці гілочки клали у воду в хаті і чекали до Різдва. Якщо розцвіте до Різдва, то доля дівоча цвіте і вона цього року вийде заміж.

Йшли дівчата в цей вечір і слухати попід вікна чужих хат. По змісту розмов прогнозували свою долю. Могли вибігати на вулицю і запитувати в першого стрічного його ім’я. По цьому ворожили, яке ім’я буде у судженого і чи воно таке як у хлопця, який припав до душі дівчини.

Але з-поміж усіх свят найколоритнішим і найбагатшим на ворожіння є свято Андрія, а точніше вечір перед святом. Молодь збиралася на вечорниці і придумувала найрізноманітніші розваги.

Вважалося, що книгу життя, яка зберігається на небі, може прочитати Андрій і дещо розповісти мовою символів. Кожна дівчина намагалася запам’ятати і пригадати вранці сон цієї ночі.

Вечором, у когось із дівчат дівчата робили зніску, готували різноманітні страви і замащували піч. Після цього дівчата розпочинали свої ворожіння.

Дівчата поспішали до фоси, набирали в роти води і поспішали до хати. Хлопці за цим спостерігали і старалися розсмішити дівчат, поскуботати аби вони не донесли воду до хати. Коли ж дівчата, подолавши всі перешкоди добиралися до хати, то виливали воду з ротів у миску, клала коло води дзеркало з одного боку, а свічку – з другого і дивилися чи не побачать свого хлопця , або того за котрого судилося вийти заміж. Дуже часто при цьому жартували одна над одною. Зав’язували очі хусткою одній з-поміж них, як правили наймолодшій, і наказували сидіти тихо і ні на що не звертати увагу. За цей час діставали з-під печі сажі і малювали їй вуса та бороду, потім розв’язували хустку і пропонували подивитися в дзеркало на свого судженого. Потім усі дружно реготали.

Був ще один вид ворожіння. Брали дві миски. Перевертали їх догори дном, клали під одну хустку, а під другу – цятки. Дівчата по черзі зав’язували очі , підходили до стола і вибирали миску, а потім дивилися, що під нею знаходиться : якщо хустка, то скоро вийде заміж, якщо цятки, то ще подівує.

Також ліпили пиріжки (вареники) і вкладали в них записки з іменами хлопців, потім варили. Коли вареники починали кипіти, кожна старалася якнайшвидше вхопити пиріжок і подивитися яке ім’я написане, так буде зватися її суджений.

Пекли дівчата також і пампушки. Спечені пампушки клали на долівку, в хату впускали голодного собаку і дивилися, чию пампушку пес вхопить першу. Та й перша вийде заміж.

Ще був такий вид ворожіння. Дівчата скидали по черевику і вимірювали ним довжину від образів до порога. Черевик котрої попаде писком (носком) на поріг, та вийде заміж цього року.

Також кидали черевиком через хату і бігли дивитися в котрий бік упаде черевик писком. Це означало, що в той бік вийде заміж.

Цікавими були ворожіння дівчат біля плотів. Дівчата рахували колики із зав’язаними очима до дев’яти, при цьому приказуючи: ні перший, ні другий аж до дев’ятого. Потім виламували і дивилися на нього. Якщо на колику збереглася кора, це означало , що жених буде заможний і життя буде з ним заможним, якщо без кори, то будуть бідувати, якщо малий, то чоловік буде малий на зріст, а великий, то високий. Такі ворожіння приводили до того, що плоти, після витягування коликів падали. Тому ґазди часто ставали з іншого боку і могли навіть вдарити по руках, коли дівчата ламали їхні колики.

Ворожили у моєму селі і на тваринах, тобто тлумачили їх поведінку. А саме: йшли ввечері до крамника і починали кликати їх кликати: цьонь-цьонь… Якщо свині рьохкали, то це означало, що дівчина віддашси цього року, тобто, вийде заміж, а якщо мовчали, то ще буде дівувати.

В Шишківцях ще був звичай ходити попід вікна і слухати про що розмовляють господарі в хаті. Добрі ґазди, зачувши , що хтось є під хатою, промовляли: та йди собі вже віддашси, віддашси. Це означало, що дівчина швидко вийде заміж. Але були й такі, що не любили на дівчат, то казали: сиди тихо. Це був поганий знак. Під вікном дівчата ще запитували: де ваші ключі? А господар відповідав: у житі, абисти до нарік усі були завиті. Дівчата були раді такій відповіді, бо це був добрий знак. Якщо господар не обзивався, то дівчатам було дуже сумно.

В андріївський вечір хлопцям дозволялося навіть бешкетувати. Цього у нашому селі хлопці дотримуються і зараз. Часто їхні дії є навіть хуліганськими. А колись був випадок, що хлопці навіть через стіну провертіли дірку в піч, пара вийшла. Коли дівчата розмастили піч виявилося, що всі страви сирі. Чому було так? Та тому, що дівчата не завжди пригощали хлопців своїми стравами на вечорницях.

На Святий вечір, після вечері дівчата збирали зі столу ложки, виходили надвір , ставали на вугол хати і калатали ложками. Потім прислухалися, де загавкають собаки, з того кутка і буде наречений.

На другий Святий вечір дівчата виходили на вулицю і уважно стежили за тим, яка тварина їй трапиться. Якщо зустрінеться пес, то чоловік буде дуже злим. А якщо кіт то буде тихим і сумирним. Витягували із стріх соломину і дивилися: якщо вона з колоском та ще й із зерном, то подружнє життя буде щасливим, і навпаки. Перед тим як лягати спати, дівчата клали під подушку гребінець і шептали: суджений, ряджений, розчеши мені голову. Хто дівчині присниться, той буде її чоловіком.

Ворожили і на насінні конопель. Позаду хати дівчина розсівала на Святвечір насіння конопель, потім разом із снігом набирала насіння, а зайшовши до хати рахувала кількість зерен. Дуже добре було якщо кількість насінин була парною. Це віщувало гарну долю дівчині.

А також був звичай насипати три купки зерна біля воріт. А вранці дивилися на зерно. Якщо купки зерна ніхто не чіпав, то це означало, що родинне життя дівчини чи хлопця буде щасливим.

Ворожили дівчата й на Йордан. Котра дівчина хотіла скоро вийти заміж намагалася першою набрати води після освячення її священиком і першою вийти з воріт церкви. У церкві ворожать дівчата і до цих пір. У Великодню ніч дівчата намагаються прийти до церкви швидко і поки ще не прийшли люди до церкви завити хусткою хрест, що знаходиться на подвір’ї церкви. Вранці, коли світять паску, хрест завжди стоїть „завитий” кількома хустками. В цей же вечір дівчата, а також їх мами стараються першими зайти до церкви і запалити свічку. Для цього проносять з дому і свічки і сірники. Навіть був прикрий випадок, коли під церкву привезли батьки хлопця каліку, щоб він перший „увійшов” до церкви, та мама однієї із дівчат, котра хотіла віддати свою дівчину, побігла перед цим нещасним хлопцем.

Якщо хлопець залишав дівчину, а вона його кохала, то вона ні перед чим не зупинялася. Переборюючи страх йшла вночі біля церкви і дзвонила в церковний дзвін. Вважалося, якщо о дванадцятій годині залізти на дзвіницю біля церкви, вдарити у дзвін, то хлопець повернеться до дівчини.

До ворожіння вдавалися за будь-яких оказій. Коли хрестили дівчинку, то обов’язково стежили, щоб вона була чистенькою. Мама зразу після хрещення розповивали дівчинку і дивилися чи чиста вона. Якщо чиста, то вважали, що вона буде порядною і не зганьбить себе. Так само загадували з хлопчиками. Це була ознака добропорядної людини, яка не зганьбить своєї честі.

Перед весіллям матка молодої чи молодого у четвер брала спеціально спечений калач із отвором всередині і йшла рвати барвінок на вінок. Це годилося робити до обіду. Барвінок на вінок зривали через отвір у калачі, збирали у спеціальну хустину, а потім рахували кількість зрізаних гілочок барвінку. Дуже добре було якщо виходило парне число. Це засвідчувало добре , довге й щасливе життя. Цей звичай зберігся у моєму селі до цього часу.

Про те , яким буде життя у нареченого чи нареченої передбачали і тоді, коли матка шила вінок. Нитку відмірюють довгу, бо міряють від образа до порога. Нею дуже складно шити вінок, бо вона путається. Треба старатися, щоб не в’язалися вузлики, бо вузлики свідчили про непросте заплутане в майбутньому життя. І боронь Боже, щоб нитку різати. Це неприпустимо. Це означає, що життя скоро обірветься.

Про більш складні обряди і дійства з більшою магічною силою опитані мною старожили не знають. Вони кажуть, що на цьому знаються досвідчені ворожки, а їх у нашому селі не має.

З небезпечних ворожінь у нас було. лишень ворожіння на мертвій воді. Воду, якою мили покійника підливають тому, кому хочуть зробити зле.

Є такі, що використовують мертву землю, підсипаючи її комусь на подвір’я.

Від народження людини і до закінчення її земного життя людину супроводжували різноманітні звичаї, обряди, повір’я. Наші предки старалися по рослинах, по явищах природи передбачувати свою долю та долю близьких їм людей. Протягом усього життя людини церква і релігія були поруч. Церковний православний календар узгоджувався із землеробським.

Людина вірила, що все, що вона зробить, буде оцінено, тому задумувалася над тим, як це сприйме Бог і оточення – громада. Зараз думка іншого мало хвилює сусіда, тому така хаотичність і дала на сьогодні такі невтішні результати. Я вважаю, що потрібно вивчати і відновлювати традиції і вірування нашого народу. Це буде сприяти духовному відродженню українського народу, поверне із забуття його кращі традиції.

9.Під час плясання хлопці загравали з дівчатами, жартували, бешкетували.

Маланки бешкетували, підходили до людей і просили „гріцурика”. Люди, щоб відчепитися від Маланки мали відкупитися даючи копійки.

10.Погрожували тільки Маланки, і то жартівливо.

Ряджені Маланки старалися, щоб їх маски були найкращими, змінювали голос, щоб їх не розпізнавали.

11.Маланки у нас не купаються.

12.Колядників чи Маланок винагороджували грошима, солодощами, частували вечерею.

13.Хлопці після коляди збиралися разом на трапезу, яку вони, зазвичай проводили у Калфи або в корчмі.

Майже всі ці обряди збереглися і проводяться у нашому селі і до сьогодні, окрім традиційних танців, які проводилися вдень. Тепер танці проводяться вечором, в будинку культури. Плясання, нажаль , також віджило.