Освіта Стрілецький Кут

Село Стрілецький Кут – центр сільської Ради, до складу якої ще входять села Ревно та Бурдей. Розташоване село на правому березі річки Прут, за 23 кілометри від районного та 8 кілометрів від обласного центрів. Згідно переказів та легенд засноване село вихідцями з села Мамаївці. Та все ж перша письмова згадка відноситься до 1667 року. Перші відомості про шкільництво в наших селах відносяться до середини ХІХ століття, коли в нашому краї управляла австрійська адміністрація, представники якої чинили постійні перешкоди на шляху до освіти в парафіяльній школі. Жителі сіл Стрілецький Кут та Ревно почали звертатися до місцевої влади за дозволом про відкриття в цих селах народних шкіл. Постійні звернення до влади дали результат. На кошти селян, жителів вищезгаданих сіл були збудовані школи, які почали функціонувати 15 жовтня 1884 року. В селі Стрілецький Кут була відкрита 4-х класна народна школа. Навчання велося українською мовою. На честь могутності австрійської влади імператора Франца Йосифа, біля входу в школу було посаджено два дуби. Якщо молодші жителі села мали можливість відвідувати народну школу, то представники середнього та старшого покоління були неписьменними.

Так, в листі до газети «Руська правда» за 22 лютого 1902 року жителі села писали: «Ще перед трьома роками стояли села Стрілецький Кут та Ревно оповиті густим туманом, руский мужик ворогам народної просвіти бив поклони. Ніхто не знав тоді з наших мужиків, хто він, чи вольний чоловік. Бо не знали ми і те, чи є людиною, та не судилося нам згубитися в цій темряві. І ось серед нашого села задзвонив дзвін якимось голосом надійним, ратушним. Задзвонив дзвін коло школи, того сонця, котре обігріває голого і конаючого селянина, скликаючи до лічення його тяжкої недуги – темноти.»

У цей дзвін задзвонив блаженні ший пан отець протоієрей Єротей Федорович (1840-1907 рр.), який працював священиком у церкві святого Миколая села Стрілецький Кут наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. За ініціативою о. Єротея Федоровича була організована в 1893 році хата-читальня від знаного на той час на Буковині товариства «Руська бесіда». Засноване у 1869 році, це товариство служило осередком громадського і літературного життя в краї.

Спочатку читальню відвідували 52 чоловік, але із них тільки 24 були письменні. Її відвідували в неділю та релігійні свята. При читальні існувала бібліотека. В ній в 1902 році нараховувалось 102 книжки. Більшість з цих книг були подаровані отцем Федоровичем. До читальні надходили газети «Буковина», «Руська Рада», «Гайдамаки». Особливий успіх серед жителів мали книжки товариства «Просвіта», видання «Руської бесіди», товариства імені Качковського, яке книжки видавало українською мовою в Галичині. Так, в газеті «Руська Рада» за 22 березня 1902 року повідомлялося, що члени читальні організували хор, яким, на пропозицію отця Федоровича, керував вчитель села Ревно Михайло Дашкевич. Хор виконував як церковні та і світські пісні перед жителями села та за його межами.

На прохання отця Федоровича село відвідували українські письменники. Так, у 1901 році тут побували письменниці Ольга Кобилянська та Леся Українка, які проживали в будинку Єротея Федоровича, зустрічалися з учнями школи та членами читальні та спільно з ними провели прогулянку в ліс. Про ці відвідини письменницями села описав у своїх спогадах Іларій Карбулицький, який працював вчителем народної школи Стрілецького Кута і був у добрих стосунках із сім’єю отця Федоровича.

В газеті «Руська рада» в грудні 1902 року повідомлялось про те, що в селі перебував відомий письменник, громадський діяч і просвітитель краю Осип Маковей, який виступив перед учнями школи та жителями села зі словом про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка, а після його виступу, хор під керівництвом вчителя села Ревно Михайла Шашкевича виконав пісні на слова великого Кобзаря.

   Таким чином, завдяки ініціативі отця Єротея Федоровича та при підтримці місцевої інтелігенції, особливо вчителів Іларія Карбулицького, Михайла Шашкевича та Михайла Кракалії жителі сіл почали брати активну участь в національно-культурному відродженні села. Сам отець Федорович вперше на Буковині переклав на українську мову два підручники для вивчення релігії на уроках у релігійній школі.

Не стояли осторонь започаткованої батьком справи його діти. Так, його син Іларій, який навчався на природничому факультеті часто виступав із цікавими повідомленнями перед жителями сіл та учнями народної школи. Дочка Степанія брала активну участь у громадській та просвітницькій роботі. Завдяки ініціативі вчителів у 1904 році в селі Стрілецький Кут була збудована школа, в якій учні навчалися до 1984 року. Кошти на будівництво були виділені місцевим урядом, церковною громадою та особисто отцем Федоровичем.

З перших днів панування Румунського королівського розпочалося насадження румунської мови на Буковині. Починаючи з 1918 року українське населення зазнавало ще більшого національного переслідування з боку румунських властей. На підставі закону про освіту в 1927 році була завершена румунізація всіх видів шкіл, тому освіта за часів панування боярської Румунії була на низькому рівні. У селі функціонувала семирічна школа, навчання в якій велося румунською мовою. Вчителі з презирством ставились до селянських дітей, часто вдавались до фізичного покарання. У навчанні панували догматичні методи, зазубрювання текстів. Почалось гоніння на вчителів-українців. Тих вчителів, які не знали румунської мови направляли на курси. Але як не важко було працювати українським вчителям під постійним наглядом, до того часу поки педагоги працювали в українських школах та громадах , румунізація населення не мала ефекту. Вчителі-українці в селі продовжували пропагувати українське слово.

      В 1940 році, після приєднання Північної Буковини до УРСР було відкрито українські школи. Вже у вересні 1940 року в селі було відкрито українську школу, першим директором було призначено Рубан І.І., а вчителями були призначені місцеві жителі, які в період румунської окупації краю закінчили гімназії. Крім денної форми навчання жителі села здобували освіту й у вечірній школі

В результаті розширення масштабів ІІ світової війни Буковина знову опинилась під владою Румунії. З перших днів окупації румунські власті знову почали втілювати в життя політику «румунізації» в галузі освіти. Весною 1944 року наш край було визволено від німецько-румунських окупантів. 15 квітня 1944 року в селі було знову відкрито українську школу, першим директором в післявоєнний період було призначено Шумку Василя Мироновича, який працював на цій посаді майже 1 місяць. В середині травня 1944 року органами НКВС було наказано арештувати Шумку В.М., але йому вдалося уникнути арешту і він незабаром очолює Буковинську Українську самооборонну армію (БУСа). Псевдонім – сотник «Луговий».

    Директором призначено було Жданенко Софію Миколаївну, а вчителями Боднара Марка Пилиповича та Коца Володимира Микитовича, перед якими стояло завдання ліквідації неписьменності та малописьменності в селах. Наказом №164 від 15 серпня 1948 року було призначено вчителем біології НСШ села Стрілецький Кут вихідця цього ж села Боднарюка Василя Костянтиновича, а в 1949 році було призначено Боднарюка Дмитра Касіяновича, також жителя села, які пропрацювали більше 30 років на педагогічній ниві.

Багато років пропрацювали в школі подружжя Коваленків, Олександра Григоровича (ветерана Великої Вітчизняної війни) та Таїсії Олександрівни, які починали свою діяльність у Чернівецькому районі, а з 1949 року аж до виходу на пенсію працювали в школі села Стрілецький Кут. В 50-60 роках педагогічний колектив школи під керівництвом директорів Браженка Миколи Семеновича, Мегери Манолія Григоровича, Банова Олександра Михайловича постійно удосконалювали форми і методи навчальної та виховної роботи з учнями.

   В кінці 60-х років на посаду директора школи призначено Губермана Іллю Григоровича, який перебував на посаді до 1977 року. В цей час силами місцевого колгоспу ім. Івана Франка та педколективу було добудовано школу. Це був період, коли система освіти зазнавала постійного реформування, але справи на краще не йшли. Введення загальної обов’язкової середньої освіти не забезпечувало належного рівня підготовки учнів. Система шкільного виховання відзначалась формалізмом та заідеологізованістю, проте саме на ці роки припадає розквіт педагогічної майстерності вчительки російської мови та літератури Боднарюк Зої Олексіївни, вчителя історії Мегери Дмитра Григоровича, вчительки математики Бурячок Валентини Михайлівни, вчителя географії Боднарюка Василя Констянтиновича, завуча школи та вчительки математики Комедат Марії Костянтинівни. Вчитель фізики Бурячок Роман Ілліч першим в області запроваджував передовий досвід вчителя-новатора В.Шаталова. За досягненні успіхи в навчанні та вихованні його було удостоєно високих урядових нагород: орденом «Трудового Червоного прапора» та медаллю «За трудову доблесть»

У січні 1978 року на посаду директора була призначена Боднарюк Галина Григорівна. Саме в кінці 70-х років виникла нагальна потреба в будівництві нової школи. Будівництво розпочалось восени 1982 року. 1 вересня 1984 року школа здана в експлуатацію. Активну участь в будівництві прийняли не тільки вчителі, а й жителі села. Вчителі разом із учнями й батьками доклали великих зусиль по створенню кабінетної системи.

В наш час, час становлення і утвердження державності України, педагогічний колектив докладає зусиль до збереження і примноження традицій рідної школи та своєї держави.

 

Матеріал підготували:

Керівник групи: Жукотинський Андрій Дмитрович, вчитель історії Бульбук Іван Ілліч Учні: Боднар Ірина Пелепяк Віктор

---

Вчительські династії

     Боднарюк (Слісаренко) Зоя Олексіївна народилася 29.07.1934 р. в місті Богодухів Харківської області в сім’ї робітника. В 1942 р. загинув батько. Мати сама виховувала двох дівчат. В 1953 р. Зоя Олексіївна закінчила Харківський технікум фізичної культури і була призначена на роботу в Стрілецькокутську середню школу вчителем фізкультури. В 1954 р. вийшла заміж за вчителя цієї ж школи Боднарюка Дмитра Касіяновича.

В 1957 р. вступила до Чернівецького державного університету і в 1963 р. закінчила повний курс за спеціальністю російська мова і література. В 1957 р. переведена вчителем рос. мови і літератури 5-7 класів.

В 1977 р. нагороджена Грамотою Міністерства УРСР за навчання та виховання учнів. У 1983 р. Міністерством освіти видано значок “Відмінник народної освіти” за відмінне виконання Закону про загальне обов’язкове навчання дітей і здійснення загальної середньої освіти. В 1984 р. нагороджена медаллю “Ветеран праці”. В 1987 р. вручено свідоцтво про занесення до Книги Пошани Кіцманського району. В 1988 р. наказом відділу освіти виконкому Чернівецької обласної Ради народних депутатів присвоєно звання “Учитель-методист”.

Боднарюк Дмитро Касіянович народився 10.07.1928 р. в селі Стрілецький Кут Кіцманського району. В 1946-1949 рр. навчався в Чернівецькому культурно-просвітницькому технікумі по спеціальності організатор-методист културної роботи. У 1949 р. прийнятий на роботу в Стрілецькокутську семирічну школу вчителем 1-4 класів. У 1951 р. вступив до Чернівецького державного вчительського інституту та в 1954 р. закінчив повний курс за спеціальністю української мови та літератури. В 1951 р. переведений учителем укр. мови та літератури до 5-10 класів Стрілецькокутської школи. В 1959 р. додатково закінчив Кам’янець-Подільський педінститут.

За роки роботи в школі був нагороджений грамотами та відзначений подяками за виховання підростаючого покоління. В 1978 р. був нагороджений Грамотою Міністерства освіти УРСР за навчання та виховання учнів. В 1984 р. нагороджений медаллю “Ветеран праці”. Помер 21.01.2006 р.

Боднарюк Володимир Дмитрович (син Дмитра Касіяновича та Зої Олексіївни) народився 08.02.1961 р. в селі Стрілецький Кут. У 1977 р. закінчив із золотою медаллю Стрілецькокутську середню школу. У 1977 р. вступив до Московського фізико-математичного інституту імені Баумана, який закінчив у 1983 р. Тепер парцює викладачем в цьому інституті.

Манолова (Боднарюк) Людмила Дмитрівна (дочка) народилася 24.11.1954 р. в селі Стрілецький Кут. В 1972 р., закінчивши школу, вступила до Чернівецького державного університету. У 1977 р. отримала кваліфікацію філолога, викладача російської мови та літератури. Цього ж року призначена вчителем рос. мови та літератури Кіцманської середньої заочної школи. В 1979 р. прийнята на посаду біблотекаря в Стрілецькокутську середню школу. В 1984 р. переведена на посаду вчитля рос. мови та літератури.

В 1982 р. нагороджена дипломом Київського ІІВ. У 2007 році присвоєно педагогічне звання “старший вчитель”, а в 2009 р. нагороджено Грамотою головного управління  освіти і науки Чернівецької облдержадміністрації.

 

   Перегортаючи сторінки шкільного життя, з теплотою та приємністю згадуємо Боднарюка Василя Костянтиновича. Це людина, яка служила взірцем для вчителів та учнів Стрілецькокутської середньої школи.

Закінчивши Чернівецький Державний учительський інститут у 1948 році, працював учителем біології у нашому навчальному закладі. Та бажання вчитися не залишало його. Мрія здійснилася: заочно закінчує географічний факультет Одеського державного університету. Багато років працював учителем географії в рідній школі. Педагогічний стаж – 33 роки. За успіхи і досягнення в роботі нагороджений різними відомчими грамотами, нагрудним знаком «Відмінник народної освіти УРСР»

        Василь Костянтинович передав свої знання, уміння, безмежну любов до дітей своїй дочці Боднарюк Ларисі Василівні, яка після закінчення ЧДУ продовжила справи батька. З 1981 року працює вчителем географії у Стрілецькокутському ЗНЗ І-ІІІ ст.

Це працьовита, сумлінна вчителька, чуйна і добра людина, один із кращих класних керівників. Лариса Василівна – спеціаліст вищої категорії. Має високі досягнення: її учні є призерами районних олімпіад, переможцями районних та обласних конкурсів.

Їй присвоєно звання «Старший вчитель».

Гордиться Лариса Василівна своєю єдиною донечкою – Мирославою Лопушняк. Дівчина, закінчивши географічний факультет ЧНУ імені Ю.Федьковича, працювала вчителем географії в Чернівецькому кооперативному економіко-правничому коледжі.

Нині вона аспірант кафедри економічної географії та екологічного менеджменту.

Сім’я Боднарюків користується любов’ю та повагою серед односельчан, батьків, учнів.