Традиції Суховерхів

«Свято Кута»

Село з давніх часів, враховуючи етапи поселення, умовно поділено на шість кутів, кожен з яких має свою назву. Започатковане «Свято Кута» у 2002 році істориком–краєзнавцем села Суховерхів Остафійчуком Юрієм Васильовичем. Перше свято відбулося на куті «Котлін», присвячене воно було Дню Марії Богородиці. На святі жителі кожного кута показують свої таланти, пригадують сільські звичаї та місцеві традиції.

Місце проведення: центр кута, на якому проводиться свято за визначенням жителів даного кута

В 2011 році біля сільської ради та клубу проводилось свято села, в якому брав участь кожен кут.

Легенди і міфи є в кожного народу. Одні вірять у них, інші скептично посміхаються. Науковці здебільшого взагалі заперечують ці оповідки, бо їм потрібні факти. Проте історія не раз доводила, що багато легенд побудовано на основі дійсних фактів. Багато легенд є і в селі Суховерхів. Загалом їх дев’ять, і деякі підтверджуються архівними документами.

Патралиця

Колись наше село зна¬ходилося в урочищі «На греблі», на лівому березі річки Совиці. У ньому жили чоловік і жінка, що мали шість синів та дочок. Старші діти підрос¬ли, поодружувалися і покинули рідну домівку. Вдома зосталися тільки молодші брат і сестра. І, щоб не ді¬лити землю, якої залишилося мало, і решту майна, батько вирішив повін¬чати їх між собою. Проте це великий гріх. У день весілля молоді пішли до церкви, і коли вони почали обмінюватися перстенями, земля під ними через Божий гнів провалилася. Весь весільний кортеж пішов у глибину і загинув. А на тому місці утворилася велика, заповнена водою яма. І деколи в неділю, кажуть, можна почути, як лунають у надрах церковні дзвони.
Так старші люди пояснювали по¬ходження ями, яку в нас називають Патралиця. Дійсно, на північному боці села, біля автомагістралі Чернівці – Тернопіль, знаходиться карстова провалина шириною 20 і глибиною 10 метрів. Це карстова лійка, яка утворилася уздовж тектонічних гірських порід. Таких багато на межі Кіцманського і Заставнівського районів. Однак люди не могли пояснити природні явища і тому створювали легенди.

 

Господня кара за перенесення храмового свята

Колись храмовий день у Суховерхові відзначався 22 травня, на перенесення мощей святого Миколая. Саме в цю пору кипіла робота на полях. Але люди того дня не працювали, а лише веселилися. А лани тим часом заростали бур’янами. Тому в 1876 році священик села Василь Жалковський, дяк Костянтин Євстафієвич, староста Іван Гуцуляк і паламар Іларій Олексюк вирішили перенести храмовий день на Трьох святих, тобто 12 лютого. Суховерхівці почали обурюватися, проте названі церковні чини з насмішкою відповіли: «Якщо Святий Миколай буде сердитий, нехай прийде до нас». І події розгорнулись таким чином. Наступного року церква згоріла, від неї залишився лише фундамент. Проте того дня, за переказами старожилів, згоріла не тільки церква, а й будинки священика та паламаря, які знаходилися дуже близько від місця пожежі, і, що дивно, оселі старости і дяка, хоча вони і розташовувалися на відстані 200 метрів від церкви. Цікавим є те, біля останніх було чи¬мало й інших хат під соломою, проте їх вогонь обминув. Тобто в день Свого Вознесіння Господь показав усю Власну велич. Він покарав лише винних і продемонстрував, що про Нього та Його апостолів говорити з насмішкою не можна.
От як це описано в чернівецьких архівах (фонд 320, опис 2, № 1800, стор. 102): «…Доводимо до Вашого відома, що церква в селі Суховерхів 17 травня, в день Вознесіння Господа, зсередини загорі¬лась вогнем і зо всіма церковними речами згоріла повністю до фундаменту. Причина пожежі та, що після вечірньої служби не були погашені свічки і одна свічка загорілась знову. Доповідаємо про це нещастя і ставимо до відома, щоб не сталося подібного, провірити церкви в Кліводині, Кіцмані і Хлівищах.

21 травня 1877 року…»

 

Про бочки горілки, закопані під ясеном

Легенда розповідає, що жителі Суховерхова дуже пили горілку. 3 травня 1848 року австрійська влада скасувала панщину. Цьо¬му люди дуже зраділи і на честь цієї події ставили хрести, садили дерева. Саме тоді в центрі нашого села був посаджений ясен. А щоби при¬пинити пиятику в селі, під коріння цього дерева закопали дві бочки горілки. Люди поклялися, що більше не будуть вживати її.
Підтверджую¬чи цей факт, пізніше, в 1881 році, багатий мешканець села Георгій Семенюк біля ясена поставив великий хрест, на якому було два написи: «У пам’ять знесення панщини в 1848 році», «Хрест переміг поганство, хрест переможе і п’янство».
Проте 13 червня 2004 року великий вітер повністю зламав те дерево, і під його корінням отих бочок не знайшли… А згаданий вище хрест тепер знаходиться на території церкви.

Грушка опришків

Легенда оповідає про «Грушку опришків», яка знаходилася на городі Михайла Веренчанського. В давнину там жила родина Процюків, один з членів якої — Онуфраш перебував у загоні Олекси Довбуша в 1740-х роках. У великій бортавій (дуплистій — ред.) грушці опришки зберігали зброю, в чому їм допомагали господарі.
Проте доктор історичних наук, професор Володимир Грабовецький, який досліджував біографію Олекси Довбуша, так описує похід загону ватага 4 травня 1744 року до пана в м.Борщів Тернопільської області. Той поміщик дуже знущався над кріпаками і вихвалявся, що Довбуш йому нічого не зможе зробити. Тому опришки здійснили цю далеку вилазку, аби покарати зухвальця. Однак їх дорога пролягала повз Суховерхівський ліс, на відстані 50 км від нашого села.

Про те, як Франц Йосип І був у Суховерхові

Добрим до людей був австрійський цісар Франц Йосип І, що перебував кілька разів на Буковині і скасував панщину в імперії та нашому краї зокрема. В 1847 році 17-літній майбутній правитель забажав побачити, як живе під панщиною його народ на Бу¬ковині. У вигляді подорожуючого юнака завітав і в с. Суховерхів. Сутеніло, і він попросився заночувати у хату, де зараз біля лісу живе Домна Поповецька. Вранці хлопець спостерігав, як люди сумно йшли на панські поля. Він пішов з ними. Весь день майбутній правитель разом із суховерхівцями працював в пана, що мав багато землі і знущався над кріпаками. Молодий Франц Йосип, зодягнений у буковинське вбрання, не захотів слухати панських слуг, за що ті його побили, і він ледве утік.
Ці враження, мовляв, стали причиною ліквідації панщини.
Співставляючи легенду з історичними фактами, спід сказати таке. В 1847 році молодий Франц Йосип не бував на Буковині. А панщину 3 травня 1848 року ска¬сував його попередник — імператор Франц Фердинанд. На престол цісаря Франц Йосип зійшов пізніше, в грудні того ж року.

Втоплені церковні дзвони

Турки зняли дзвони із суховерхівської церкви, що знаходилася на березі річки Совиці, і хотіли їх переплавити на гармати. Вони пішли з тією ж метою в сусіднє село, а жителі Суховерхова тим часом кинули дзвони в копанку з водою, щоб над ними не збиткувались іновірці. На другий день повернулися турки, проте дзвонів не знайшли, що дуже їх розлютило.
Через багато років один з наших краян вирішив перевірити цю легенду. Він найняв собі у поміч ще одного чоловіка. На третій день роботи їх заступи дзенькнули об щось залізне. То були дзвони. Копачі вирішили пообідати і трохи відпочити. Проте сталося щось неймовірне. Копанку з дзвонами раптом засипало землею, що знаходилась під великим горбом. Очевидно, стався зсув. Дзвони перебувають там і досі.
Архівні джерела вказують на інше. В 1805 році воююча з Наполе-оном Австрія дала наказ зняти усі дзвони в церквах Буковини, щоб переплавити їх на зброю, бо австріякам вкрай не вистачало металу. Саме ця подія могла тоді відбутись у нашому селі. Це підтверджується архівними даними про Суховерхів (ф. 320, опис 5, № 46, стор. 18), де вказано, що 21 серпня 1806 року в нас було збудовано нову церкву. За переказами старожилів, саме в 1805 році, як не стало дзвонів, стара церква, що знаходилась на куті Камера, перестала діяти. А нову побудували на протилежному, північному боці села. І сталося це в 1806 році. Новий храм профункціонував до пожежі 1877р. Після цих подій суховерхівці спорудили нову церкву, яка служить і досі.

Чортова гребелька

«Чортова гребелька» знаходить¬ся в лісі неподалік від села. Там перебуває млин опришків. Ще й зараз, розказують старожили, на дні розбитої греблі лежать кам’яні жорна. По них опришки перебирались на протилежний берег Потоку, де і розгорівся бій з урядовими військами. Саме тут лежать їх кістки, а душі часто кричать, бо вони не поховані по-християнськи. Тому туристи, які часто забредають сюди (а сміливці і заночовують), чують інколи моторошні крики. Звідси, мабуть, назва «Чортова».
Дійсно, глибоко в лісі, у крутому яру, є насипана руками гребля. Справа і зліва від неї видно великі заглибини, звідки брали землю. По-середині гребля перервана.
З історичних джерел відомо, що в 1654 році на Буковині розгорнувся селянський рух під проводом Мирона Дитинки, який повстав проти влади молдавського господаря Стефана Георгіци. Проте згодом його загін був розбитий регулярними військами. Сам Мирон Дитинка був родом з Кіцманя, а разом з ним воювали з панами жителі навколишніх сіл, у тому числі і з Суховерхова. І «Гребля опришків» була їхньою схованкою.

Золота гора

Золота гора знаходиться не¬далеко від згаданої греблі. За одними переказами, саме тут опришки закопали золото, яке відібрали у панів. За іншими даними, там є глибока кам’яна криниця, куди відступаючі поспіхом турки кинули багато золота. Студеницю вони загорнули землею, але місцину відмітили на карті.
Є також думка, що в давнину на Золотій горі добували мідь. Бо саме тут науковці знаходили мідний колчедан. На що вказує і дно струмка, що протікає поряд. Його вода має своєрідне забарвлення у вигляді іржі.