Творча група:
керівник – Стасюк Сідонія Георгіївна
Освіта вища, закінчила Чернівецький державний національний університет ім.Ю.Федьковича, вчитель математики Валявського ЗНЗ І-ІІ ступенів.
Займається пошуковою діяльністю, досліджує життєвий шлях відомих валявчан.
керівник – Фурман Марія Тарасівна
Освіта вища, закінчила Чернівецький державний національний університет ім.Ю.Федьковича
Вчитель української мови та літератури Валявського ЗНЗ І-ІІ ст.
Знавець народних традицій, створила клас-музей В.Кішкана, досліджує творчий шлях відомих валявчан.
Рокоча Наталія – учениця 9 класу.
Неординарна особистість, любить багато читати, досліджує життєвий шлях відомих людей села Валява.
Білокрилий Дмитро – учень 9 класу.
Захоплюється музикою, грає на музичному інструменті – кларнет, активний учасник шкільних вечорів, знає та співає народні пісні села, досліджує творчий шлях відомих валявчан.
Рожко Дмитро Васильович
Народився 16 лютого 1925 року в селі Валява Кіцманського району у сім’ї одноосібників. З 1933 р. по 1939 р. навчався Валявській школі. В 1944 р. призваний до лав Радянської армії та відправлений на фронт.
Трудову діяльність розпочав фельдшером у Ошихлібському колгоспі «Маяк», яким керував герой соціалістичної праці Д.Стасюк.
За організаторські здібності, високу відповідальність за справу, уміння працювати з людьми його обирають секретарем партійної організації колгоспу «Маяк». З 1964 р. став головою колгоспу у рідному селі Валява. З його приходом колектив запрацював по новому: енергійно і динамічно.
Молодий голова з самого початку повів справу на основі науково-технічних розробок. Результатом цього стало значне зростання виробництва основних видів сільсько-господарської продукції.
Однією зі складових успішної роботи було те, що голова постійно турбувався про забезпечення належних умов праці для трудівників ферм, механізаторів. В колгоспі були побудовані та відповідно обладнані будинки для відпочинку і реабілітації телятниць, доярок, механізаторів. В приміщеннях були душові, бібліотеки з телевізорами, де люди могли у вільні хвилини поспілкуватися, попити чаю, послухати музику, почитати свіжу пресу. Тут відзначалися дні народження, професійні свята та інші визначні дати.
Господарство стало одним з кращих в районі.
Неоціненний вклад вніс Дмитро Васильович в розбудову інфраструктури села.
В 1970 р. була збудована восьмирічна школа, яка функціонує і сьогодні. Село повністю перебудувалося. Було проведено газ, заасфальтовано центральні дороги, збудовано Будинок ідеологічної роботи (музей на 5 кімнат, кабінет ідеологічної роботи, філіал Кіцманської музичної школи, сільська бібліотека). А також збудовано будинок культури на 450 місць, торговий центр, будинок побуту, магазин господарських товарів, продмаг.
Праця Дмитра Васильовича Рожка була високо поцінована державою. За вагомі успіхи в сільськогосподарському виробництві і соціальному розвитку села його нагороджено: орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Знак Пошани, орденом Жовтневої Революції, трьома срібними медалями ВДНГ СРСР, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
У 1972 р. він відзначений найвищою нагородою країни – орденом Леніна.
У 1975 р. йому присвоєно звання Заслужений працівник сільського господарства України.
Дмитро Рожко був таким, як ми усі, але водночас і іншим. Він не отримав Золотої зірки героя, але був героєм. Любив людей і ні на кого не тримав злості, цінував розум і дружбу. За ним ішли люди бо не відчували фальші. Сорок років Дмитро Васильович піднімався сходами до контори Валявського колгоспу. Через 40 років в 2004 році односельчани, готі, друзі, рідні вшанували його пам’ять зібравшись на відкритті меморіальної дошки в його честь. Його прізвище занесено в книгу «Вони прославили Буковину».
Кубань, 1981 рік.
Мороз Василь Гаврилович
Генеральний директор
Народився 25 липня 1939 року в селі Валява, Кіцманського району, чернівецької області в сім’ї будівельника. Після закінчення Валявської школи юнак пішов навчатися до Чернівецького будівельного технікума, де навчався в групі першого випуску з цивільного і промислового будівництв. Після закінчення навчання працював техніком-будівельником у Снятинському райвиконкомі Чернівецької області.
Після служби в лавах радянської армії протягом 1962-1964 років був на посаді головного інженера, а з січня 1964 року начальником Кіцманського райшляхвідділу Чернівецької області. Удосконалював свої знання в Чернівецькому державному університеті та Київському автодорожньому інституті. На долю не нарікає, скоріше гордиться пройденим шляхом, адже четверта частина будівель в обласному центрі – справа його рук.
А також в багатьох селах району під його керівництвом зводились школи, будинки культури, фельдшерсько-акушерські пункти, прокладались десятки кілометрів доріг. Василь Гаврилович не боїться труднощів, не рахується з власним часом, любить своє рідне село Валява, не забуває своїх друзів, односельчан. Нещодавно він чималий матеріальний вклад вніс у капітальний ремонт Валявської дитячої установи.
У тридцять років Мороз В.Г. став заступником голови Кіцманського райвиконкому, а через кілька ровів – начальником управління виробничо-технічної комплектації в тресті «Чернівці буд», відтак керівником БУ «Промбуд-1».
Першим збудованим на новій посаді об’єктом була споруда обласного відділення Пенсійного фонду України, приймальна комісія оцінила її на відмінно. БУ «Промбуд-1» спеціалізувалася зі спорудження промислових об’єктів, на 70-80% це було будівництво нових заводів і фабрик.
У 80-ті роки розбудовувалися «Вимірювач», «Гравітон», «Граніт», «Кварц»…
Крім того промбудівцями було зведено пологовий будинок на вул.. Рівненській, шкіргалантерейну фабрику, міський молокозавод, злітно-посадкову смугу аеропорту та багато інших об’єктів.
Після аварії на Чорнобильській АЕС В.Г.Мороза відправили а будівництво садиб для переселенців із забрудненої зони. Майже 100 родин відсвяткували новосілля і одержали у дарунок від будівельників ще будинки культури, побуту, лазню, дитячий садок.
За виконання особливо-важливих виробничих завдань Василя Гавриловича нагороджено медалями, орденом «Знак пошани», президентом України присвоєно почесне звання «Заслужений будівельник України», обрано головою будівельної палати Буковини. Неодноразово відзначено преміями, грамотами, подяками. Він почесний громадянин міста Чернівці.
Нині Василь Гаврилович Мороз очолює фірму «Чернівціжитлобуд», засновником виступила родина. Василь Гаврилович та його сини Василь та Володимир, які трудяться пліч-о-пліч з батьком, постійно міркують над поліпшенням осель. ТОВ БФ «Чернівціжитлобуд» тісно співпрацює з місцевою владою над здійсненням програми молодіжного житлового будівництва.
У 2005 році ТзОВ БФ «Чернівціжитлобуд» визнано лідером будівництва та архітектури України. У липні 2006 року В.Г.Мороз став лауреатом та відзначений золотою медаллю Міжнародної іміджевої програми «Лідери ХХІ століття», заснованою Асамблеєю ділових кіл України та Європейською бізнес-асамблеєю, нагороджений медаллю «За сприяння в охороні державного кордону», його прізвище занесено в книгу «Буковина імена славних сучасників».
В.Г.Мороз цінує людей ініціативних, відданих справі, здатних неординарно мислити, бо сам такий. Допомагають йому в роботі вірні заступники – сини.
Кібіч Ігор Степанович
Генеральний директор корпорації «Колос»
Народився 23 вересня 1953 соку в селі Валява, Кіцманського району, Чернівецької області. Крім навчання любив спорт, був членом юнацької збірної України, майстер спорту з боксу
Трудову діяльність розпочав у 1969 році слюсарем локомотивного депо станції Чернівці Львівської залізниці.
З 1991 р. працював на підприємстві «Колос» на посадах товарознавця, начальника відділу, заступника керівника, у грудні 1994 р. призначений директором цього підприємства – а на даний час генеральний директор корпорації «Колос», співвласник її.
Особливої уваги І.С . Кібіч надає питанням вдосконалення технологічних процесів, розширення асортименту і підвищення якості м’ясних продуктів харчування.
У 2003 р. підприємство нагороджено бронзовою медаллю в номінації «Перспективна розробка 2003», слало фіналістом Всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів України-2003», а в конкурсу «Буковинська якість 2004″ відзначене Кубком переможця.
Підприємсво є взірцем збережений і продовження багатовікових традицій школи буковинських ковбасних виробів та унікальних рецептів визнаних м’ясопереробних фірм Європи. І нині воно співпрацює як з вітчизняними так із зарубіжними фірмами з Польщі, Німеччини, Австрії щодо розробки та впровадження нових видів продукції.
Ігор Степанович один з небагатьох керівників в регіоні, який надзвичайно багато приділяє уваги проблемі маркетингу. Діють найсучасніша за дизайном, способами обслуговування та асортиментом продукції мережа фірмових крамниць, які є окрасою міста, і не тільки – вона є представницькою в Києві, Львові, Харкові, Вінниці, Хмельницькому, Дніпропетровську в ряді інших міст і регіонів України і рекламує продукцію на одному з каналів телебачення.
Однією з рис характеру І.С.Кібіча є його прагнення до вдосконалення і роботи на перспективу підприємства.
Практично вся сума вільного залишку прибутку інвестується в виробництво і зокрема, для забезпечення стабільного розвитку власної сировинної бази.
Ефективна робота підприємства дає змогу і займатися спонсорською та меценатською діяльністю.
У 2003 р. нагороджений дипломом у номінації “Провідне підприємство аграрної галузі”, присвоєно звання «Заслужений працівник промисловості України». У 2006 р. нагороджений Орденом за заслуги ІІІ ступеня, 2009 р. Орденом за заслуги ІІ ступеня, 2011 р. – Орденом за заслуги І ступеня, і багатьма іншими орденами та медалями.
Лауреат премії Володимира Залозецького.
Депутат трьох скликань обласної ради.
Івасюк Василь Корнилійович
Народився 27.10.1956 року в селі Валява. Після закінчення Валявської восьмирічної школи, Кіцманської СШ та служби в армії розпочав свою трудову діяльність у 1974 році будівельником господарства свого рідного села.
З 1977 р. по 1980 р. навчався в Чернівецькому будівельному технікумі. З 1994 р. по 1997 р. працював головою Валявської сільської ради. У 1997 р. обраний директором агрофірми «Мрія» с. Валява, яке згодом було реформовано в ТОВ «Валявське». Поглиблював свої знання навчаючись в Західно-українському фінансово економічному університеті (1999-2004 р.р.).
Як директора його вирізняє економічно-обгрунтований підхід у вирішенні виробничих і соціальних завдань з впровадження сучасних технологій. В господарстві зростають обсяги земельних ресурсів за рахунок збільшення числа орендованих земельних паїв. Основним напрямом виробничої діяльності господарства є вирощування зернових та технічних культур. У березні 2002 року господарству присвоєно статус – Племінний завод з розведення великої рогатої роботи української червоно-рябої молочної породи. В господарстві створено один з кращих парк з сільськогосподарської техніки. У результаті ефективної господарської діяльності товариство має високі фінансові показники. Івасюк Василь Корнилійович багато уваги приділяє спеціальній інфраструктурі господарства. За останні три роки побудовано 4-х рядний корівник, завершується будівництво доїльного залу типу «DeLavaI», ангар для збереження зерна, зроблено покриття на зернових токах, надається безоплатна допомога інвалідам, ветеранам війни та праці продуктами харчування. В господарстві регулярно виплачуєть заробітна плата, не має заборгованості по платежах до бюджету і недоїмки до Пенсійного фонду. За плідну працю та вклад в розвиток сільського господарства Василь Корнилійович нагороджений орденом «За заслуги третього ступеня» в 2007 році.
Мороз Георгій Васильович
Директор, викладач образотворчого мистецтва
Освіта вища, 1947 р.н.
Мороз Георгій Васильович з 1972 року працює в Кіцманському районному відділі культури. З 1977 року – викладач Кіцманської художньої школи, а з 1979 року – директор цієї установи, вчитель-методист.
Як директор школи, створює повні і якісні умови для здійснення навчально- виховного процесу. А як директор-методист забезпечує виконання навчальних планів, програм, нормативні рівні і стандарти навчання і виховання.
Він являється головою обласної методичної секції по скульптурі, є співавтором нині діючої в художніх школах програми по скульптурі, а сама Кіцманська художня школа є базовою з методики викладання скульптури. Працює над створенням програми по скульптурі для 5-6 класів.
Георгій Васильович, як професійний художник- учасник і дипломант ряду міських, обласних виставок, його учні також систематично беруть участь у міських, районних, обласних, Всеукраїнських заходах, та в міжнародних виставках.
Кожного року в нашій країні до Шевченківських днів проводиться Всеукраїнський конкурс учнівської творчості. Учасники цього найпрестижнішого конкурсу – учні загальноосвітніх та мистецьких шкіл. До заключного ІУ туру потрапляють одиниці. А ось вихованці Мороза Г.В. вже три роки підряд /єдині в районі/ 2003, 2004, 2005 р р ставали лауреатами вищезгаданого конкурсу. Плідна праця Мороза Г.В. з особливо обдарованими дітьми відзначалася на урочистих заходах в Києві, де учениця Вероніка Гнатюк нагороджувалась дипломом та цінним подарунком від голови Верховної Ради Литвина В. М.
А її викладач нагороджувався кожного такого переможного року грамотами та цінними подарунками, а також від президента України пам’ятною адресою та подарунками
У 2008р.викладач Мороз Г.В, підготував ученицю 4кл. Мироник Світлану до конкурсу «Нові імена України» ,яка стала переможцем данного Всеукраїнського конкурсу і отримала Диплом. У2010р. Георгій Васильович, з ученицню Олексюк Вікторією знову перемагають на такому ж конкурсі, отримуючи Диплом переможця Всеукраїнського конкурсу «Нові имена України» за підписом Голови Правління УФК Б. Олійника.
Друкується Георгій Васильович і в періодичній пресі. Його статті на мистецькі теми та про життя районної художньої школи зявляються на сторінках обласних та районної газет. Пишуть і про нього журналісти Г.Скулеба, М. Куєк, М.Яровий, Т. Покотило.
Випускники Мороза Г.В. систематично вступають до спеціалізованих мистецьких навчальних закладів. Тарас Пукало – 2002 р„ Київський будівельний університет факультет архітектури., Руслана Мережко – 2003 р„ Львівська художня академія, Вероніка І натюк – 2005 р„ Кам янець-Подільський університет, факультет Київської художньої академії /спеціалізація – реставрація картин
– Мороз Г.В. відзначений грамотами управління культури облдержадміністрації;
2005, 2006, 2007 р. Почесними грамотами Міністерства культури України
Активний учасник громадського життя, людина твердих патріотичних переконань, лауреат премії ім. Віктора Зубара.
Логвіновська (Хабайло) Людмила Мирославівна
Підполковник Служби безпеки України.
Народилася 1972 року в селі Валява Кіцманського району Чернівецької області. Після закінчення школи навчалася у Чернівецькому педагогічному училищі ім.О.Маковея (1987-1991 р.р.) Далі була студенткою Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича та у 1994 році закінчила навчання з відзнакою. Цього ж року була призначена викладачем кафедри психології та соціології Чернівецького держуніверситету ім. Ю.Федьковича.
З 1995 року навчання і трудова діяльність Людмили Мирославівни продовжується у м. Києві. З 1995 р. до 1998 р. вона є аспіранткою очної аспірантури Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. У 1998 році захистила дисертацію у спеціалізованій вченій раді Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. Кандидат психологічних наук.
Основне покликання – науково-педагогічна діяльність. Викладала у Чернівецькому державному університеті ім. Ю.Федьковича (1994-1995 р.р), Національному університеті ім. Т.Г.Шевченка (1996-1997 р.р), Національному університеті фізичного виховання і спорту (1995-1998 р.р.), Національній академії Служби безпеки України (2005 р.- даний час). Має вчене звання доцента кафедри психології НА СБ України. Є автором понад 50 наукових публікації: підручник, посібники, наукові статті.
Івасюк Галина Петрівна
Івасюк Галина Петрівна народилась 24 вересня 1978 року в селі Валява Кіцманського району Чернівецької області.
У 1985 – 1994 роках навчалась у Валявській неповнолітній середній школі. З 1994 року
по 1996 рік – студентка бухгалтерського відділення стаціонарної форми навчання Заліщицького радгосп-технікуму.
У 1997 році закінчила технікум заочно і одержала кваліфікацію бухгалтер. У 1996 році поступила до Чернівецького державного університету на спеціальність «Математика», який закінчила в 2001 році і одержала кваліфікацію магістр математики.
У 2001-2002 роках працює старшим лаборантом кафедри математичного моделювання ЧНУ імені Юрія Федьковича. З 2002 по 2004 рік – асистент цієї ж кафедри. З 2004 по 2007 рік – навчання в аспірантурі ЧНУ, спеціальність «Диференціальне рівняння». У 2008 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Початкові задачі для параболічних систем Солонникова-Ейдельмана». З 2009 року по теперішній час – доцент кафедри математичного моделювання ЧНУ.
Одружена, виховує одинадцятирічного сина Романа.
Кішкан Василь Корнійович
В мальовничому селі Валява Кіцманського району Чернівецької області в родині селянина-батрака 1929 року народився Василь Корнійович Кішкан.
Успішно закінчив Валявську семирічну школу, після чого вибрав для себе педагогічну стежину.
Вижниччина, Вашківці були початком педагогічної та культурної діяльності. Колеги, друзі відгукнулись про В.К.Кішкана так: «Василь Корнійович був дуже життєрадісним, трудолюбивим, жадібним до всього нового».
Продовжив свою трудову діяльність Василь Корнійович .Кішкан у рідному селі – Валявській восьмирічній школі вчителем російської мови та літератури, а згодом директором названої школи.
Поєднує свою педагогічну діяльність з письменницькою: друкує твори різних жанрів у районній, пізніше – в обласних та республіканських газетах, журналах.
В останні роки свого творчого життя написав дві книги роману – «Чорні круки» та «Холодні вітри». Третя «Малиновий дзвін» – рукопис залишився не надрукованим.
Велика заслуга В.К.Кішкана в тому, що він був засновником музею с.Валяви.
На екскурсії в музеї с.Валява, засновником якого був В.К.Кішкан.
В його рідній школі був організований вечір-спогад «А було б 80…»
Гості свята: М. Куєк, М. Д. Конопляний, М. В. Стефлюк та внука Василя Корнійовича Оксана
В районній газеті «Вільне життя» вміщена стаття «Письменник – самородок з Валяви», автором якої був М.Куєк.
Посмертно нагороджений В.К.Кішкан Дипломом лауреата літературно-мистецької премії ім. Віктора Зубара.
Руснак Одарка Миколаївна
Нагороджена орденом княгині Ольги ІІ ступеня
За сумлінну роботу у товаристві з обмеженою
відповідальністю «Валявське».
Палій Любомир Павлович
Народився 13 жовтня 1948 року. Після закінчення восьмирічної школи у с.Валява продовжив навчання у Чернівецькій школі №19. У 1970 році закінчив з відзнакою Житомирське вище зенітно-ракетне училище, у 1985 році – військову Академію імені Маршала СРСР Г.К.Жукова. За період військової служби обіймав різні посади: від офіцера пуску ракет, командира зенітно-ракетного дивізіону, командира групи дивізіонів дальньої дії (С-200), командира полку до командира зенітно-ракетної бригади. В період 1975-1976 років знаходився в спеціальному закордонному відрядженні в Індії в складі перших військових спеціалістів протиповітряної оборони, де брав участь у підготовці бойових підрозділів індійської армії.
Неодноразово виконував бойові пуски ракет на державних полігонах СРСР в Казахстані (Балхаш, Ашулук).
У 1982 році за виконання професійних завдань указом Президії Верховної Ради СРСР був нагороджений бойовим орденом «Красная Звезда».
Тактичне з’єднання під командуванням полковника Палія Л.П. було одним з кращих за результатами бойової підготовки в складі 8-ї окремої армії Протиповітряної оборони СРСР.
В 1997 році вийшов в запас в званні Полковник. За період проходження військової служби був нагороджений бойовим орденом та багатьма медалями.
З травня 1998 до жовтня 2011 року працював заступником міського голови міста Маріуполь, яке є одним з найбільших промислових центрів України та морськими воротами Донбасу, містом металургів та машинобудівників. Обсяг продукції, що випускається на підприємствах Маріуполя, становить майже 10% річного загальноукраїнського виробництва.
Значної уваги в своїй роботі приділяв розвитку спортивної інфраструктури міста, що дозволило у 2009 році провести у Маріуполі чемпіонат Свропи з футболу серед юнаків «Свро-2009». За організацію і проведення зазначеного заходу нагороджений Вищою відзнакою Федерації футболу України.
За роботу у гуманітарній сфері Предстоятелем УГІЦ митрополитом Володимиром нагороджений відзнакою Української Православної церкви «За заслуги перед церквою».
Активно займається спортом і сьогодні бере участь у змаганнях з літакового спорту (вищий пілотаж). Є призером чемпіонату України, кандидат у майстри спорту.
Також захоплюється гірськолижним спортом.
Має двох синів. Старший – підполковник Збройних сил України, молодший – випускник Київського Національного університету
На теперішній час працює заступником генерального директора маріупольського футбольного клубу «Іллічівець».
Фотосвітлини з життя нашого земляка Палія Л.П.:
Командир зенітно-ракетної бригади Л.П. Палій приймає присягу на вірність Вітчизні у молодого поповнення бригади.
На полігонах Казахстану.
Урочистим маршем по вулицях Маріуполя проходить військова частина полковника Л.П.Палія.
Мер міста Маріуполя (на фото зліва) Ю.Ю.Хотлубей, заступник міського голови Л.П.Палій, Герой України,
Голова правління Маріупольского металургійного комбінату ім.Іллліча В.С.Бойко вирішують проблеми міста.
Мер міста Ю.Ю.Хотлубей, заступник Л.П.Палій приймають делегацію послів в Україні Швеції та Фінляндіі.
Прийом у мерії делегації з Греції.
В вільний від роботи час один з улюблених видів спорту- вищий пілотаж.
Народні умільці села
Творча група:
Керівник – Мохновид Н.Д. Освіта вища, закінчила Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, вчитель початкових класів Валявського ЗНЗ І-ІІ ст. Займається дослідницькою та пошуковою роботою.
Керівник – Яворська Л.Є. Освіта вища, закінчила Чернівецький державний університет, вчитель світової літератури Валявського ЗНЗ І-ІІ ст. Займається дослідницькою та пошуковою роботою.
Вечиста Мілена – учениця 7 класу. Мілена здібна і працьовита. Багато читає, захоплюється історією рідного краю, займається в драматичному гуртку, має акторські здібності.
Твердохліб Богдана – учениця 7 класу. Любить історію рідного краю, має здібності до гуманітарних наук, займається пошуковою діяльністю
Кіцул Ірина – учениця 7 класу. Любить літературу рідного краю, гарно читає вірші. Захоплюється вишиванням, займається пошуковою діяльністю.
Мохновид Валентин – учень 7 класу. Валентин цікавий співрозмовник. Багато читає, має схильність до природничих наук. Любить виготовляти вироби з дерева. Захоплюється спортом і танцями.
Колісник Ілля – учень 7 класу. Має здібності до точних наук. Багато читає, вивчає історію рідного села його традиції. Займається в танцювальному гуртку.
Ластівка Любов – учениця 7 класу. Любов гарно малює, любить співати і вишивати.
Цікавиться історією рідного села.
Ісар Тетяна – учениця 7 класу. Займається в драматичному гуртку, активна учасниця художньої самодіяльності. Любить вишивати.
Іленкуца Любов – учениця 7 класу. Має здібності до музики і співу. Учасниця багатьох пісенних конкурсів. Любить вишивати і виготовляти вироби з бісеру.
Ватрич Діана – учениця 7 класу. Цікавиться літературою та історією рідного краю. Любить вишивати, займається пошуковою діяльністю.
Кирська Яна – учениця 7 класу. Щира, товариська. Любить своє село, цікавиться його традиціями та історією. Займається пошуковою діяльністю.
Ватаманюк Марія Юріївна
Народилась у 1944 році в с. Валява Кіцманського району Чернівецької області. Зовсім молодою дівчиною мріяла навчитись ткати. І в здійсненні мрії їй допомогла сусідка Мороз Степанія. Саме вона навчила Марію Юріївну ткати. І з 1960 року кожної зими разом із мамою вона заносила в хату кросна і ткали килими, за зиму могли виткати два – три.
А ще Марія Юріївна вміє ткати боярки, навчила її це робити ще одна сусідка Гаврилюк Марія. Тепер їх у майстрині дуже багато. Жінка каже, що хто хоче навчитися їх ткати, вона із задоволенням навчить.
Виткала Марія Юріївна 10 торбин. А ще любить вишивати хрестиком. Має вишитих кілька картин, рушників, подушок.
Марія Юріївна щиро ділиться своїм досвідом з ученицею 7 класу Ластівкою Любою
Вишила своїм внучкам Ірині та Ользі сорочки із підтичками бісером. В цілому майстриня має в своєму доробку 5 сорочок, 5 підтичок. І зараз кожної зими вона старається обов’язково щось вишити чи виткати.
Драганюк Євгенія Дмитрівна
Народилася у 1946 році в селі Валява Кіцманського району, Чернівецької області. Пропрацювала в колгоспі 42 роки, з них 30 років була ланковою. За високі врожаї цукрового буряка у 1986 році була нагороджена орденом Трудової слави.
Навчилась ткати від своєї мами Руснак Марії Олексіївни. В господарстві завжди були вівці. Овець стригли, потім полоскала вовну , пряли на кожівці і виготовляли нитки. Ці нитки фарбували в різні кольори, а потім уже можна було ткати килими
Почала ткати Євгенія Дмитрівна у 70-х роках. За цей період вона виткала 38 килимів. Дуже багато торбин і налавників.
Килими, виткані Драганюк Євгенією Дмитрівною
Євгенія Дмитрівна любить вишивати рушники, подушки, салфетки. За своє життя вона вишила бісером 10 сорочок і 10 підтичок.
Євгенія Дмитрівна виростила двох синів. Старший син проживає у Москві. Одна із кімнат його квартири повністю вбрана виробами майстрині в українському стилі. Гостям син з гордістю говорить, що все це зроблено руками його мами.
Євгенія Дмитрівна з гордістю розповідає ученицям 7 класу Кирській Яні та Вечистій Мілені про свої вироби
Колісник Тамара Василівна
Народилась у селі Валява в 1951 році. З раннього дитинства із молоком матері до неї перейшла любов до вишивки. Вона не уявляє жодного дня без вишивання – це для неї ніби свіжий ковток повітря. Зовсім маленькою Тамара брала в руки голку і пробувала вишивати. Коли вона навчилась рахувати і вишивати хрестики, мама скроїла їй маленьку сорочечку і сказала: «Якщо ти її вишиєш, то буде із тебе майстриня». Дівчинка справилась із завданням матері. І з тих пір вона ніколи не розлучається із улюбленою справою
Тамара Василівна вишила 5 килимів, разом із мамою – 12.
Килими, вишиті Тамарою Василівною
Презентація виробів Колісник Т.В.
Учениці 7 класу Твердохліб Богдана та
Ісар Тетяна та її внук Вадим у захваті від вишивок Тамари Василівни
Багато у доробку майстрині вишитих картин. Вона часто їх дарує своїм рідним і знайомим. Образ Матері Божої почала вишивати Євгенія Парафтеївна, а закінчила Тамара Василівна
Косован Ольга Петрівна
Народила у 1948 році у місті Кіцмані Чернівецької області. У 1966 році закінчила Чернівецьке культосвітнє училище. І у 1968 році була направлена художнім керівником у сільський будинок культури с . Валява. Проживала Ольга Петрівна на квартирі у Кошман Євгенії Парафтеївни. Євгенія Парафтеївна займалась вишиванням та ткацтвом. Вона своєю майстерністю надихнула Ольгу Петрівну займатися вишивкою. Спочатку вишивала подушечки, салфетки, рушники, а в 1975 році сама вишила собі бісером сорочку. Потім захопилась вишиванням килимів. А з 2005 року почала вишивати картини.
Ольга Петрівна розповідає учениці 7 класу Кіцул Ірині про свої вишивки
Кушнірюк Дмитро Васильович
Народився у 1968 році. Навчаючись у Валявській школі проявив здібності до малювання. З 1979 року навчається у Кіцманській художій школі. У 1983 році поступив у Чернівецьке училище №5 на спеціальність «Столяр по виготовленню художніх меблів».
Дмитро Васильович розповідає учням 7 класу Мохновиду Валентину і Коліснику Іллі як виготовляються картини із різних порід дерева
Навчаючись в училищі виготовив багато картин і різьблених шкатулок, які часто виставлялись на районних і сільських виставках.
У 1984 році в училищі діяв гурток мозаїки і різьби по дереву. Дмитро Васильович займався у цьому гуртку. Під керівництвом Мотуляка Миколи Назаровича було виготовлено «Книгу пошани», яка на виставці у Москві зайняла призове місце.
На фото Мотуляк М.Н. із своїми гуртківцями презентують «Книг у пошани»
(Кушнірюк Д.В. другий зліва)
У 1990 році за ініціативою та фінансовою підтримкою жителя села Валява Кіцула Йосипа, Дмитро своїми руками виготовив православний пам’ятник «Трійцю» .
Також він виготовив пам’ятний хрест героям – односельчанам, які загинули у Великій Вітзизняній війні.
Юрчук Марія Василівна
Народилась в 1937 році у с. Валява. Почала вишивати з 14 років, цього ремесла навчила її мама. За своє життя вишила 43 сорочки бісером. Багато сорочок придбали жителі села, Кіцманського, Заставнівського та Путильського районів. 5 продано до Канади. Майстриня вишила 154 мінтянки, 50 блузок. Велику кількість чоловічих сорочок.
Марія Василівна демонструє свої вишивки ученицям 7 класу Ватрич Діані та Іленкуці Любі
Бісером вишиті рушники до церкви.
Марія Василівна також любить вишивати хрестиком. Нею вишито дуже багато подушок, простинь, килимів, картин і образів.
Займається також ткацтвом.