Духовність Верхні Станівці

Над темою працював творчий колектив у складі: Когут Мар’яни –учениці 8 класу, захоплюється вишиванням, танцями, учасниця вокального колективу; Воронеч Анастасії – учениці 8 класу, захоплюється малюванням; Осипчук Віталій– учень 8 класу, захоплюється малюванням, грою в шахмати;

Найди В.К. –учителя музики та українознавства; Рудницької І.М. – учителя математики.

Духовність села

 Для населення села характерна строкатість релігійного складу. В селі проживають представники 6 релігійних організацій, які всі належать до християн. Найбільш чисельною є громади Української православної церкви. На території села функціонують два храми УПЦ.

Найдавніший і найбільший за кількістю прихожан є Свято-Миколаївський храм у центрі села. Він побудований в 1835 році і сьогодні повністю реконструйований. Старше покоління людей розповідало, що перша церква знаходиться там, де сьогодні розміщена бригадна контора ТОВ „Світанок” на І бригаді. Вона згоріла, а хрест з неї було поставлено на новозбудовану церкву (із спогадів Марчука Михайла, нині покійного). Внутрішня частина церкви (реставрація стін, ікон) виконана місцевим художником Хаб’юком Михайлом. В 1974 році після Богослужіння сталася пожежа. Іскра із кадила попала на сухий мох, яким були оброслі драниці, (з них було викладено зовнішні стіни) і він загорівся. Пожежа охопила всю внутрішню частину церкви. Вдалося врятувати іконостас та церковні книги, деякий церковний реквізит.

На хуторі Гострий Кілок діє церква Різдва Пресвятої Богородиці, побудована в 1932-1934 рр. Проце свідчить меморіальна дошка. У селі близько сотні жителів належить до релігійної організації адвентистів сьомого дня. Мають свій молитовний будинок. Відвідують його щосуботи. П’ятеро жителів села належать до організації адвентистів-реформаторів, двоє жителів є євангельськими християнами-баптистами, а один – свідок Ієгови. Своїх молитовних будинків не мають, а на молитви їздять в м. Чернівці.

Між берегами звивистою смужкою в’ється річка, назва якій Брусенка. Вона пригортає до себе по обидва боки село. Дивишся і не можеш намилуватися її красою: то тиха, спокійна, то вона бурлить, ніби погрожує і відштовхує від себе, взимку можеш побачити, як вона з обох боків примерзла льодом, а середина її русла, неначе втомлена людина, повільно пробивається крізь льодову ковдру. Гарна вона влітку, коли її береги змішуються із зеленою, жовтою, коричневою та іншими фарбами і, неначе гарний національний одяг на жінці-українці , додають їй величі і краси. Дерева на березі, опустивши своє гілля до води, немов би граються із річкою.Між берегами звивистою смужкою в’ється річка, назва якій Брусенка. Вона пригортає до себе по обидва боки село. Дивишся і не можеш намилуватися її красою: то тиха, спокійна, то вона бурлить, ніби погрожує і відштовхує від себе, взимку можеш побачити, як вона з обох боків примерзла льодом, а середина її русла, неначе втомлена людина, повільно пробивається крізь льодову ковдру. Гарна вона влітку, коли її береги змішуються із зеленою, жовтою, коричневою та іншими фарбами і, неначе гарний національний одяг на жінці-українці , додають їй величі і краси. Дерева на березі, опустивши своє гілля до води, немов би граються із річкою.

Село, Верхні Станівці розкидане по обидва боки Брусенки, то на високих берегах, то в зеленій долині. Стоять великі і малі будинки односельців. По той бік Брусенки красується церква святого Миколая.

Кожен куток села має своєрідні історичні, культурні, обрядові, релігійні традиції. Живуть тут талановиті умільці, майстри, художники (Хаб’юк Михайло, Радощук Василь). Свій талант малювати ікони, оформляти церкви та каплички, особливо вони проявили в останнє десятиліття, коли Україна здобула свою незалежність з 1991 року. Припинення релігійних традицій за часів радянської влади привели до занепаду функціонування культових споруд церков та капличок. Реставрація та будівництво їх заборонялось владою. Проте глибока релігійність і наполегливість християн дозволили їм домогтись відбудови церкви святого Миколая в центрі села та відкриття церкви святої Богородиці на хуторі Гострий Кілок. Церква святого Миколая є найстарішою спорудою в селі. Вона побудована в 1835 році. Сьогодні вона повністю перебудована і заново переоформлена.

Іншими культовими спорудами села є каплички. До 1991 року в селі на хуторі Ялинка існувала єдина капличка, побудована в 1930 році біля обійстя громадянки Кисилиці Василини, за ініціативою Андрійчука В. і Костащука О.

Починаючи з 1991 року в селі збудовано ще вісім капличок. Таким чином їх стало в селі дев’ять. Всі вони збудовані за ініціативою окремих або групи громадян села зокрема — на Ростищі, в 1991 році, Костащука Миколи, на хуторі Папоротна, в 1997 році, Симака Євгенії, Радощука Василя та інших, в Ямці – Доброго Василя, Влада Євгена, на хуторі Гора – Сопіта Фрізана, Татарина Василя. На мальовничому пагорбі хутора Афинське прекрасну капличку збудував Гунько Ярослав.

За архітектурною забудовою всі каплички невеликого розміру. Мають прямокутну основу, двоскатний верх, красиві огорожі.

Найстарішою релігійною спорудою в селі є церква святого Миколая, яка прикрашає центр Верхніх Станівців. Церква святого Миколая була  збудована і освячена ще в 1835 році на літнього Миколая (22 травня). Відтоді жителі села цей день святкують як храмове свято. Старожили розповідають, що будували її всією громадою, так само, як і відновлювали в 1999 році. Парафіяни здавали гроші на необхідні матеріали, допо магали фізичною роботою, готували гарачі обіди тим, хто працював біля церкви. Перебудовано верх дзвіниці. Ця церква не була закритою в роки радянської влади тому, що занесена до історичних архітектурних пам’яток області.

Церква святої Богородиці збудована в 1934-40 р. і освячена на другу Богородицю (21 вересня). Тому жителі хутора Гострий Кілок відзначають день храму 21 вересня. Ця релігійна споруда, на відміну від першої, Свято-миколаївської церкви, відчула на собі тверду руку атеїстичної радянщини. Була закрита на довгі роки. За цей час будівля почала руйнуватися від погодних умов та недогляду за нею. Коли в роки незалежності наполегливі парафіяни (Григорець Микола, Івончак Василина, Гаврилюк Георгій, Добрий Василь і ін.) домоглися її другого народження, тут же взялися за ремонт даху та реставрацію всередині церкви. Сьогодні тут є настоятель церкви, який щонеділі відправляє богослужіння, а коли хто помре з цього кута, тут же й ховають, бо біля церкви є цвинтар.

На території села до 1960 року існувало дві каплички. Одна з них, на хуторі Папоротна, була зруйнована „будівниками світлого майбутнього” в 60 – ті роки. На ЇЇ місці збудували клуб, який жителі села обминали, як кажуть в народі, „десятою дорогою”. В 1973 році збудували другий клуб, ближче до центру, дороги, магазину, а той далі залишився пустувати, правда, одну кімнату зайняв обліковець колгоспу (там була розміщена бригада колгоспу №2).

Друга капличка була збудована в 1929-30 р. Костащуком Онуфрієм. Цей чоловік за своє земне життя збудував чотири обійстя. У 1929 році він найняв гуцула з гір, який збирав, возив каміння, збудував капличку, викопав і вимурував біля неї криницю з каміння. На Михайла (21 листопада) 1930 року капличку освятили. В роки радянської влади хотіли її зруйнувати, але син Костащук Василь не дав ключа від каплички. Так, за ініціативою Костащука Миколи у 1991 році на Ростищі було збудовано капличку, яку відвідують не тільки старші люди, але і учні школи. Не раз можна побачити, як учні, йдучи до школи повертають до каплички.

На хуторі Папоротна, неподалік від зруйнованої каплички, за ініціативою сусідів Симаки Євгенії, Оленюка Сидорія, Радощука Василя побудували нову капличку. Образи до неї малював сільський умілець Радощук Василь. Добрий Василь, що живе в Ямці, збудував сам капличку і на Дмитрія (8 листопада) 1998 року освятив її в честь дня народження внука Дмитрика.

Того ж року закінчили будувати капличку на Плосці Лакуста Василь, на хуторі Гора – Сопіт Фрізан, Татарин Василь.

На хуторі Афинське красується капличка, збудована Гунько Ярославом, освячена на Успіння Пресвятої Богородиці 1997 р. Влад Євген на Плосці побудував капличку і у 1999 році на зимового Миколая освятив її. В усіх капличках багато образів, на мальованих сільськими художниками Радощуком Василем, Хаб’юком Михайлом. Останній є оформлювачем іконостасів, виготовляє хоругви. Рушники, серветки, вишиті жінками-умільцями села і красуються на образах.

Збудовані релігійні споруди духовно збагачують населення села, в тому числі молоде покоління, й дай Боже здоров’я тому, хто дозволив молодому поколінню глибше ознайомитися з далеким минулим рідного краю, села і з новою наснагою йти в майбутнє.