Традиції Южинець

Свята та обряди

НОВИЙ РІК – Традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця XIV ст., хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами. Серед українського селянства аж до початку XX ст. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб. Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), ритуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками (“Маланка”) та ін. Деякі з них широко побутують й донині.

СВЯТ-ВЕЧІР (багата кутя, коляда) – вечір 24 грудня за ст. ст. напередодні Різдва. З ним було пов’язано багато звичаїв і обрядів. 24 грудня нічого не їли до вечора, поки не з’являлася перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос). Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їх високу несучість наступного року. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння. Широко побутував звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса (колідник, коляду). Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю в наступному аграрному сезоні. На Свят-вечір робили деякі прогнози й ворожили. Зокрема вважало ся, що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік. За довжиною стеблини соломи, яку виймали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий. До Свят-вечора готували чітко визначену кількість страв (12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов’язково запалювали воскову свічу. Господар у хаті читав молитву, щоб відвернути злі сили.. Існувало й повір’я, що той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне. На Свят-вечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для померлих залишали рештки їжі на столі і клали ложку (мити посуд у цей день вважалося за гріх). До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.

КОЛЯДУВАННЯ – давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходила на подвір’я кожної хати, славила господарів, бажала їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримувала певну винагороду. В основі цих обходів лежала магічна ідея “першого дня”, згідно з якою побажання, висловлені на новорічні святки, мали стати реальністю. Колядування є позацерковним звичаєм, однак із часом він був частково християнізований. Тому в тематиці колядок представлені як релігійні, так і світські мотиви – мирної хліборобської праці, козацьких військових походів, громадського та сімейного побуту тощо. Звичай колядування, як і щедрування, відігравав важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу, парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче колядування мало спрощену форму – в основному це прохання винагороди. Гуртувалися колядники за територіальним принципом – по окремих вулицях або кутках. Обов’язково обирали серед себе старшого (калфу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики. У різних місцевостях колядування мало свої відмінності.

ВЕРТЕП –з яким ходили колядувати на Західній Україні, був невеликий за розмірами і нескладний за виконанням. Своєю формою він нагадував селянську хату або церкву. Його обклеювали різнокольоров.

“МАЛАНКА” (“Меланка”) – традиційний новорічний обряд із використанням масок. Назвою він зобов’язаний св. Меланії, день якої за церковним та юліанським календарем припадав на 31 грудня за ст. ст. Ще у недалекому минулому обряд “Маланка” був поширений на значній території України. За давньою традицією роль головного обрядового персонажа – Маланки – грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки. Лише подекуди маланкували й дівчата. Обряд, що проходив від аграрно-магічних звичаїв давніх слов’ян, у XIX ст. трансформувався у громадську святкову забаву, своєрідний сільський карнавал, у якому важливе місце займали шлюбні мотиви. Масковані учасники новорічної процесії розігрували кумедні сценки-інтермедії. Маланка зображувала господиню, що все робить недоладно: б’є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати тощо. У деяких селах Буковини й Прикарпаття виконували колективний загальносільський танець за участю ряджених, влаштовували ігри біля громадського вогнища, ритуальну боротьбу масок, колективну трапезу. Традиційні карнавальні образи “Маланки” включали маски – Козаки, Дід, Баба, Лікар, Жандарм, Жид, Циган, та ін.

ЗАСІВАННЯ (посипання) – давньо-слов’янський новорічний звичай. У перший день нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі, ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна і бажаючи господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання, виконувані речитативом. Засівальників, що ходили невеличкими групами, приймали як самих бажаних гостей: запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало або щоб свати сідали (так казали там, де були незаміжні дівчата). Після закінчення всіх обрядових дій господарі пригощали засівальників яблуками, горіхами, пампушками та іншими ласощами, часто давали й дрібні гроші. Зерно, що вони розкидали по хаті, господиня збирала і давала курям, аби краще неслися.

ЩЕДРУВАННЯ – давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров’я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, обрядовими іграми з масками. Обрядових новорічних пісень – щедрівок (різновид колядок) співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині, усій родині, були щедрівки дитячі, жартівливі, пародійні. На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. Таким він зберігся й досьогодні.

ВОДОХРЕЩА – коляда Третім великим празником різдвяного циклу, чи Коляд, є Водохреща, чи Йордана (Богоявлення. Хрещення Ісуса Христа). Одним із найголовніших засобів народної магії, що готувалися на це свято, була йорданська помічна вода. Приготування води з магічними властивостями приурочувалося і до деяких попередніх свят осінньо-зимового періоду, як-от Введення, Андрія тощо. Чільне місце у приготуванні такої води посідало її освячення.

Добрий вечір тобі

Добрий вечір тобі, Пане – господарю.